Життєві історії

Марина з Володимиром жили в квартирі з двома синами і їхніми дівчатами. – Володю, я вже не витримую! – якось сказала Марина. – Увечері ні відпочинку, ні тиші! Готувати починаю, вже мчить старша невістка – занадто жирне, мовляв, готую. Беруся за інші страви – мчить молодша. Я втомилася їм догоджати… Чоловік кивнув. Вони помовчали. – Як далі жити? – запитала Марина. – За двері ж не виставиш їх. Це ж дівчата наших синів! – Треба було одразу обговорювати умови проживання, – сказав Володимир. – Дали слабину ми… Майже годину вони просиділи, вигадуючи, як вийти з цієї ситуації. І тут зʼявилося геніальне рішення

– І тортик! Тортик купіть! – галасувала одна невістка, намагаючись перекричати увімкнений в іншій кімнаті телевізор.

– Ніяких тортів! І так усі розповніли! Фруктів! Більше фруктів та овочів! Ананас хочу! І кокосове молоко, натуральне, найдорожче!

Дешеве, яке минулого разу купили, тільки на смітник викинути! – вставила своє слово інша невістка.

Вона намагалася якнайголосніше увімкнути телевізор, щоб усім мешканцям квартири життя медом не здавалося.

– Квиток вам потрібен… Квиток на автобус, на якому ви поїдете додому з мого будинку, – пробурчала Марина, потенційна свекруха й господиня.

Її тиха, улюблена квартира за останні пів року перетворилася на справжній бедлам, де тривали щоденні баталії.

Марині було всього сорок п’ять, її чоловікові, Володі – на два роки більше.

Одружилися вони зовсім молодими. Доля подарувала їм двох красенів-синів.

Старшому було двадцять п’ять, а молодшому двадцять три роки.

Синів вони виховали чудових – розумних, добрих, дбайливих.

Але кожен був зі своєю «родзинкою». Старший, Микола, був надто економним, а молодший Олег не в міру заздрісним.

Саме ці недоліки синів у результаті призвели до ситуації, яка склалася в домі Марини.

Микола рік тому почав зустрічатися з дівчиною і кілька тижнів тому наважився на серйозний крок – з’їхатися і спробувати пожити разом.

Перерахувавши, у що йому, молодому фахівцю без досвіду і з мінімальною зарплатою, обійдеться утримання дівчини й орендованої квартири, хлопець вигадав геніальний план.

Він вирішив привести кохану в свій дім!

Точніше, у свою кімнату…

Батьків, які відкрили роти від несподіванки, хлопець просто поставив перед фактом.

– Мамо, тату, вітайте невістку! – сказав він, заводячи дівчину в квартиру і заносячи її валізи.

Через кілька днів, Олег, який вважав, що не можна відставати від брата ні в чому, привів додому своє чергове «кохання всього життя».

З цією дівчиною він зустрічався на той момент аж цілий місяць.

Такої дрібниці, як думка батьків, хлопець, так само як і старший брат, не врахував.

– Тобі можна, а мені не можна?! – сказав він до брата, коли той здивувався з цього приводу. – Моя дівчина нічим не гірша за твою! А батьківська квартира так само моя, як і твоя! Так що або йди, або будемо жити разом.

Марина, яка взагалі не планувала коли-небудь жити з невістками, опинилася не просто в делікатному становищі – у її квартирі розігралася справжня боротьба!

Брати швидко помирилися і чудово продовжили спілкуватися, але їхні кохані виявилися зовсім незговірливими і почали робити капості.

Наче змовившись, обидві дівчата зовсім нічого не робили по господарству, вимагаючи прибирати у відведених їм кімнатах.

– Марино Іванівно, ви не могли б ретельніше мити в моїй кімнаті. Минулого разу залишився пил, а я цього не переношу! – морщила носик перша «невістка».

– Марино! Припини використовувати хімію під час прибирання! Я не потерплю у своїй кімнаті таке зневажливе ставлення до мого здоров’я! – друга «невістка» з перших днів обрала фамільярну форму спілкування.

Тепер Марина здригалася при кожному шурхоті з боку кімнати молодшого сина.

– На кухні ми поставимо кавоварку, я вже замовила через інтернет. До речі, із вас по дві тисячі! Перекажіть мені сьогодні, – зранку заявила молодша невістка, звертаючись до Марини та нареченої Миколи.

– З чого це?! Ми тебе не просили нічого купувати! Я взагалі кави не п’ю! – обурилася дівчина.

– Я знаю таких, як ти. Спершу не п’ю, а потім почнеться. Це не обговорюється. З вас 4 тисячі, твій хлоп напевно перший «пастися” буде біля кавомашини. Так що давай, годі скупитися!

Ти мені до речі, ще за килимок у коридорі винна! Не давала гроші! – сказала дівчина Олега.

Вона явно вирішила, що в цьому домі правий той, хто встигає нахабніти першим.

– Та тебе взагалі ніхто не просив лізти зі своїми покупками! Ти тут узагалі ніхто! Я – старша невістка, і ти мусиш мене слухатися! – наречена Миколи дала відсіч.

– Та ти молодша за мене на місяць! Влаштувала тут! – дівчина Олега не поступалася позиціями, хоча й не мала жодної підтримки.

Олег привів її в квартиру виключно із заздрощів до старшого брата і вже давно пошкодував про своє рішення.

Дивна жага дівчини до необгрунтованих покупок часом виводили його з себе, а скупий брат підливав олії, скаржачись на марнотратну невістку.

При цьому жодна з дівчат не хотіла підкорятися Марині, хоча саме вона була хазяйкою і могла встановлювати правила.

Тим часом Марині стало здаватися, що у своїй власній квартирі вона раптом стала гостею.

Дівчата синів щодня влаштовували суперечки з різних приводів, просячи батьків підтримати котрусь із них.

Марина з Володимиром, які розраховували виростити синів і почати подорожувати, розважатися і жити для себе, дійшли до того, що одного разу зустрілися в парку неподалік будинку і змушені були зізнатися один одному, що просто не хочуть іти додому через постійні сварки дівчат.

Спроби поговорити з синами не давали результатів, а їхні наречені взагалі вважали себе вершиною творіння і не намагалися поговорити з батьками.

– Маринко, я так більше не можу. Ця старшенька фіфа вчора почала голосити, що якщо вони з Миколою надумають завести дитину, ми їм повинні будемо нашою кімнатою поступитися.

І ще купити все для малюка, від памперсів до візочка з ліжечком.

Молодша про памперси почула й завела свою шарманку про екологію й чистоту планети.

Мені просто захотілося їх обох за двері вивести. Це неможливо! Як із ними жити?

А що якщо справді діти будуть? Я не проти онуків, але не за таких же ж умов.

Куди нам ще по парі дітей? Ми і так важко витримуємо все це…

– Володю, я вже не витримую. Увечері ні відпочинку, ні тиші.

Готувати починаю: мчить старша – занадто жирне готую, вона на дієті, їй фігуру треба берегти.

Беруся за інші страви – мчить молодша, яка… Хто вона у нас? Веганка?!

Як почала перераховувати, що вона не їсть, мені аж не по собі стало.

Я не розумію, чому вони так ставляться до мене? Я ж їм не служниця…

Вони помовчали.

– Як далі жити? За двері ж не виставиш їх. Це ж дівчата наших синів!

– Треба було одразу обговорювати умови. Тепер уже домовитися не вийде… Дали слабину, от і сіли на нашу шию, діточки.

Майже годину вони просиділи в парку, вигадуючи, як би їм вийти із ситуації, що склалася, з найменшими втратами.

У результаті геніальне рішення прийшло само собою.

Забігши додому буквально на годинку, Марина з чоловіком зібрали валізу й переїхали на орендовану квартиру, до подруги Марини, Люди, залишивши синів та їхніх дівчат жити самостійно.

Номери дітей та невісток вони завбачливо заблокували.

Спочатку молоді зраділи:

– Переїхали, старі, ну от і добре. Не заважатимуть тут! – заявила наречена Олега, розлігшись на дивані.

– І не посперечаєшся… – кивнула друга.

Але незабаром їй захотілося зробити йогу перед телевізором, а екран ноутбука в кімнаті був занадто малий. тому вона вимкнула серіал і сіла в позу лотоса.

– Ти що робиш? Зовсім вже?! – вигукнула друга невістка, забираючи пульт з її рук.

Дівчата почали сваритися. На щастя, Микола вчасно прийшов і розійняв їх. Він був вражений тим, що відбувається… Зрозумів, що так далі продовжуватися не може і вирішив поговорити з братом.

Цілий тиждень сини всіляко намагалися дізнатися, куди поділися батьки.

На кухні сиротливо збиралося сміття, а каструлі та сковорідки сумували в мийці, бо нікому не спадало на думку перемити посуд чи щось приготувати самостійно.

Ванна заповнювалася брудним одягом, а по всій квартирі почало гостро відчуватися запустіння.

Галасувати й сваритися, до речі, дівчата перестали, оскільки Микола й Олег насварилися на них.

– Маринко, схоже, квитанції з комуналки прийшли. Діти наші якраз навчаться гроші раціонально витрачати! – припустив чоловік.

– А мені хоч би одним оком подивитися, як ці дві дівки на кухні вживуться і чистоту підтримуватимуть! – сміялася Марина.

Витримати життя без дітей батьки спромоглися недовго. Вже за два тижні після від’їзду вони вирішили повернутися додому, оскільки сини написали купу повідомлень з проханнями не гніватися, пообіцявши більше не робити необдуманих вчинків, і поважати батьків.

Зміни, що відбулися в квартирі, виявилися колосальними.

Обидві дівчата переїхали після серйозної розмови з хлопцями.

Жодна не готова була ставати до плити, годувати себе і свого чоловіка.

Олег вирішив, що ця дівчина йому не підходить, а Микола сказав, що йому рано брати шлюб з тією, яка не в змозі забезпечити звичний йому рівень комфорту. Спільне життя відкрило очі молодих людей і зняло рожеві окуляри.

Окинувши поглядом квартиру, Марина влаштувала генеральне прибирання, радіючи, що квартира знову була у її розпорядженні.

Після прибирання вона акуратно зібрала речі синів і виставила у коридор.

– Мамо, а що це? – здивувався Микола.

Олег теж нічого не розумів і мовчки чекав на пояснення.

– Ви, красені мої, вже дорослі. Пора робити крок уперед, у майбутнє. Я вам мати, а не служниця. Ось адреса, тітка Люда готова вас поселити за скромну суму.

Живіть удвох, зарплати вам вистачить, щоб орендувати житло навпіл і збирати на власне. А ми з батьком житимемо самостійно. Заслужили.

Хлопці перезирнулися, але сперечатися не стали. До вечора Микола з Олегом ділили кімнати в орендованому житлі.

Приводити дівчат туди вони поки що не планували.

Без підтримки батьків це було занадто накладно й нервово…

Вам також має сподобатись...

Микола прокинувся рано. Його мати вже брязкала каструлями на кухні. Микола вмився й зайшов до неї. – Ой, доброго ранку, Микольцю! – вигукнула мати. – Бери пиріжечок свіженький і чаю попий. Треба, щоб ти ще збігав у магазин і купив хліба… – Зараз збігаю, мамо! – сказав Микола. Хлопець допив чай і пішов у магазин. Він купив, що було треба, і саме повертав за кут будинку, як раптом натрапив на якусь стареньку. Жінка тримала в руках кошик, накритий кольоровим рушничком. Кошик опинився на землі. Микола глянув, що там було і не повірив своїм очам

Іван сидів на дивані й дивився по телевізору улюблений фільм. Раптом хтось подзвонив у двері, й чоловік поспішив у коридор. Іван відчинив двері і став на порозі. Він побачив перед собою літню сусідку. Вона жила поверхом нижче, прямо під його квартирою. – Вибачте, заради Бога, але я маю вас дещо запитати, шановний сусіде, – дуже чемно звернулася до нього сусідка-пенсіонерка. – Коли ви, нарешті, заміните підлогу? – Навіщо? – Іван розгубився. – Як навіщо?! – пенсіонерка насупилась. – Ви живете в цій квартирі вже багато років… Іван дивився на гостю, й не розумів до чого вона веде

Ірина готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила її подруга Алла. – Навіть не знаю, що робити, – вигукнула в слухавку Алла. – Тридцять років прожили, довіряли одне одному і раптом таке… – Що сталося? – схвильовано запитала Ірина. – Ти сама не своя! – Навіть не знаю, як розповісти. Соромно, – схлипнула Алла. – Алло, – подруга явно втрачала терпець. – Годі тягнути. Розповідай. Алла ще з хвилину збиралася з думками, а потім наважилася і все розповіла подрузі. Ірина вислухала її і застигла від почутого

Діана прокинулася рано, швидко приготувала сніданок і почала збиратися на роботу. – Вадиме, сніданок на столі, поїсиш, бо я запізнююся, – сказала жінка до чоловіка. – І відведеш сина у садочок. – Добре. Не хвилюйся! – якась байдуже відповів Вадим. Діана прийшла на роботу, в коридорі її зустріла її колега Ірина. – Діано, маєш хвилинку? Нам треба поговорити, – сказала вона. – Хвилинка знайдеться, – усміхнулася Діана. – Ти тільки не ображайся. Але краще тобі почути це від мене, – почала Іра. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. І Ірина все розповіла подрузі. Діана вислухала її і застигла від почутого