Життєві історії

Ольга прокинулася пізно. Жінка глянула на іншу частину ліжка, Миколи поряд не було. Вона підвелася, накинула халат і хотіла піти на кухню, випити кави. Тільки-но Оля відкрила двері у спальню, як раптом почула розмову, яка долинала з кухні. Розмовляв її чоловік Микола з своїм батьком. Олег Ігорович, щось активно пояснював сину. Ольга тихенько підійшла до дверей кухні і зрозуміла, розмовлять вони про неї. – А це вже цікаво, – подумала вона. Оля прислухалася до слів чоловіка та свекра і…застигла від почутого. Ось чого-чого, а такого жінка, аж ніяк не очікувала почути

Ольга народилася та виросла у забезпеченій родині. Вийти заміж за Миколу було спонтанне рішення.

Дівчині хотілося насолити батькам, піти проти їхньої волі. Ось і обрала людину без грошей, квартири та нормальної роботи.

В одному дівчині пощастило, Микола дуже любив її. І старався заради неї.

Привіз дружину Микола у квартиру до батька, більше не було куди. І тут все почалося.

– Що вона в тебе, королева? – сварився батько, не вибираючи виразів. – Ні поїсти приготувати, ні посуд помити! Скільки можна?

– Тату, не сварися, будь ласка, Оля все почує, — син намагався заспокоїти, але від цього ставало лише гірше.

– Почує? Ти ще переживаєш її образити? – чоловік зовсім не стримувався. – Ти збираєшся виховувати дружину чи ні?

– Тату, прошу, не лізь. Оля обов’язково зміниться. Вона не звикла, розумієш?

– Не розумію! – говорив батько. – Не розумію, чому в хаті немає гарячої вечері, чому повна раковина посуду.

Оля з’явилася під час сварки, чим дуже здивувала Миколу. Вираз обличчя її був незворушний.

– Я не хатня робітниця. Якщо хочете поїсти, приготуйте чи… – вона провела пальчиками по старій плиті. – Хоч би нормальну техніку купіть…

Олег Ігорович, батько Миколи, ще більше розлютився.

– Техніка тобі не подобається? Іди зароби. На моїй шиї ви сидіти не будете! Або працювати обидва, або пішли геть із моєї квартири!

– Збираємось, Миколо. Більше я тут не залишусь.

Микола підкорився. Зібрав речі та поїхав разом із Олею.

Батько його спробував зупинити.

– Вона ж на твоїй шиї сидить, – заявив батько. – Вона ж знахабніла, її на місце треба поставити. А що ти робиш? Біжиш по першому її поклику. Та вона забере в тебе останні штани і викине тебе. Ти ж їй не рівня!

– Не тобі вирішувати, – син глянув на батька невдоволено і вийшов із квартири, прихопивши валізу.

Надворі зачекалася Оля. Вона переступала з ноги на ногу і командувала.

– Таксі викликай, поїдемо до моїх. Проситимеш мого батька, щоб він нас пустив, обіцяти йому все на світі. Але жити хочу в нормальних умовах. І ще, – вона уважно подивилася на чоловіка, – Ти маєш переконати мого батька, що жити з ними, це лише твоє рішення.

Микола погоджувався з кожним словом.

У квартирі батьків дружини довго вимолював та просив.

– Прийшли? – батько Ольги дивився на зятя згори донизу. – І що вам треба?

Коли Оля йшла, вона сказала, що не хоче з нами нічого спільного мати.

– Геннадію Петровичу, вона була на емоціях. До того ж, самі розумієте, я поки працюю на півставки, не можу забезпечити вашу дочку, як вона на те заслуговує…

– Це не мої проблеми. Жити у нашому будинку ви не будете. Оля вибрала тебе, от і забезпечуй як хочеш.

Оля та Микола пішли. Довелося молодому чоловікові шукати варіанти, щоби підзаробити. Доводилося часто позичати у знайомих і друзів.

Перші два роки вони жили дуже важко. Мати Ольги допомагала потроху, щоб чоловік не знав, та іноді батько Миколи підкидав грошей.

– Якби ж не твій батько, – бурчала дружина. – Жили б хоч у твоїй квартирі.

– Ти сама захотіла піти, – нагадав чоловік. – Тато був не проти того, що ми живемо з ним.

Просив елементарного: поїсти приготувати та прибратися. Це жіночі обов’язки.

– Хто сказав, що це жіночі обов’язки? У мене шкіра миючих засобів не переносить. Мені не можна мити посуд, а про готування я взагалі мовчу.

Микола не сперечався, лише махнув рукою. Знав марно. Переконати не вдасться.

Через два роки “поневірянь”, як говорила Ольга, молода дружина вигадала ідеальний план.

– Нам потрібна дитина, – сказала вона. – Я втомилася рахувати копійки, хочу жити нормально.

– Думаєш, якщо ти народиш, мені зарплату підвищать удесятеро? — засміявся Микола. – Не вигадуй, дитина це ще більше витрат.

Ми не можемо поки що собі дозволити дитину. Хоча, якщо ти підеш працювати, нам стане легше.

– Ще чого. Я ж сказала, потрібна дитина. Тоді тато мені простить і забезпечить нам нормальне життя.

Оля вже ходила до батька і просила вибачення, навіть обіцяла піти від чоловіка. Але чоловік навіть розмовляти з дочкою не став.

– Ти доросла, самостійна. Жити з нами і на нашому забезпеченні більше не будеш.

Оля повернулася додому та раділа, що чоловікові нічого не сказала. А раптом би він потім не пустив?

Загалом Оля все продумала. Дитина стане справжнім порятунком, батьки відразу пробачать і допомагати почнуть.

Про подальше Оля й не думала.

Вагітність справді позитивно вплинула на стосунки Олі з рідними.

Батьки стали допомагати потроху, приїжджали у гості, тесть прилаштував Миколу на добру роботу.

– Ключі від дачі, – батько простягав зв’язку Миколі. – Ми там не буваємо. А вам свіже повітря корисне.

Микола з вдячністю прийняв ключі і відразу відвіз туди дружину.

– Ну ось, мій план спрацював, – говорила Оля, ходячи по великому заміському будинку. — Хоч відпочиватимемо по-людськи.

– Оля, нам ще дитину виховувати, це великі гроші, сама розумієш. А житла ми не маємо.

– А я все вигадала, – спокійно відповіла вона. – Батька свого в гості поклич, сюди.

– Навіщо? Ви ж із ним у сварці.

– Яка різниця, що ми з ним. Кажу ж, поклич сюди, сьогодні ж.

Тільки не кажи, що це я вигадала. І не кажи, що дача моїх батьків, скажи зняв на тиждень.

Микола не зрозумів, що задумала дружина. Він просто звик виконувати все, що вона каже. Тому він зателефонував батькові та представив усе трохи інакше.

– Тату, привіт, – Микола говорив спокійно. – Ми з Ольгою за містом. Вона чекає на дитину, от я й подумав, вам би помиритися. Приїжджай, ми ж сім’я.

Батько довго не думав, такий шанс син сам покликав. Зібрався, взяв на роботі вихідні та махнув на дачу.

Оля помітила автомобіль здалеку та посміхнулася. Спрацювало.

– Що треба? – Оля зустрічала гостя біля будинку. – Ви нас вигнали.

Олег навіть трохи розгубився.

– Син покликав у гості.

Оля пирхнула і зникла в хаті.

Микола вийшов назустріч батькові.

– Та тату, не звертай уваги. Гормони в неї, таке інше. Минеться. Розповідай як справи?

Чоловіки проговорили кілька годин. Оля демонстративно не виходила з кімнати, а ввечері, коли свекор зник у кімнаті, вона голосно заявила.

– Я терпіти твого батька не збираюся! Він виставив нас із дому! Через нього у твоєї дитини немає дому. Нехай повертається назад! Як він із нами, так і ми.

– Ти чого? – здивувався Микола. — На ніч він не поїде. Зранку якщо тільки.

Олег все чув і навіть не став розкладати речей. Планував уранці виїхати. Але виявилося, що хтось проколов колеса.

– Діти, мабуть, із сусідніх будинків, — невпевнено промовив Микола, коли вийшов проводжати батька. – Залишайся, за кілька днів разом поїдемо на моїй.

Олег кивнув і повернувся до хати, хоч і не хотілося. Ольга все більше почала влаштовувати істерик та сварки.

– Я не буду в домі терпіти твого батька, – сердито шепотіла Оля. – Ми приїхали відпочивати, а не дивитися на нього.

– А що я можу вдіяти? Пропонуєш його відправити пішки назад?

– Та як хочеш, але вирішуй проблему! Тобі хто важливіший: батько чи дитина? – Жінка інтуїтивно прикрила животик рукою.

Чоловік слухав кожну претензію та не витерпів.

– Олю, давай постараємося порозумітися. У вас сім’я, у мене онук скоро з’явиться. Що ти хочеш?

– Квартиру, – спокійно заявила невістка. – Я хочу квартиру.

– Я не маю стільки грошей. Квартиру можуть дозволити твої батьки.

– Я хочу квартиру від вас. Ви нас вигнали, ви нам подаруєте свою квартиру.

– А я куди? – здивувався від такого зухвальства Олег, хоча знаючи невістку можна нічого не дивуватися.

– А це не мої проблеми. Не будете ж ви з молодою сім’єю разом жити? До того ж онук народиться, місця мало буде всім.

Олег повернувся до своєї кімнати.

– Квартиру їй подавай, зовсім вже! А що потім? Зарплату їм свою переказуй? І де він лише знайшов таку? – бурчав чоловік. – І виходу мені не залишили… Або квартиру або пішов геть.

Олег уранці підійшов до сина.

– Квартиру хочеш? Я відпишу тобі половину. Тільки не бачу в цьому сенсу, ти єдиний спадкоємець. Жити не пущу.

– Батьку, – Микола тільки зараз зрозумів, що взагалі задумала його дружина. – Дякую, але мені не потрібна твоя квартира.

Оля стояла і слухала, схрестивши руки.

Олег договорив і вийшов надвір, викликав таксі і поїхав.

Оля, на диво чоловіка, спокійно сприйняла новину і зникла у своїй кімнаті. Тема більше не піднімалася.

Оля дочекалася, поки свекор переписав половину квартири на сина.

– Ми здамо кімнату, – заявила дружина. – Нам потрібні гроші.

– Оля, ти чого там же батько живе… Ми не можемо…

– Ще й як можемо. Нас він вигнав, тепер нехай одержує відповідь.

Сперечатися Микола з вагітною дружиною не міг. Довелося зробити так, як вона просила. Знайшли квартирантів.

– Ідеальний варіант, – раділа Ольга. – Жінка у роках із поганим характером. Ось у твого тата життя буде…

Олег сприйняв новину спокійно, чекав на щось подібне. І навіть знайшов спільну мову з новим мешканцем.

Марія сподобалася чоловікові і через якийсь час він зробив їй пропозицію. А на весілля покликав сина із дружиною.

– Квартиру продамо, половина грошей твоя, — каже Олег синові. — Ми з Марією будиночок купимо та поїдемо.

Оля пирхнула і навіть слухати не стала. Вона хотіла зробити як гірше, але вийшло навпаки. І це її злило.

– Ти всю квартиру винен сину, — шипіла невістка. — Ти, Миколо, не розумієш? Він усе на свою Марію оформить!

– Оля заспокойся, – син уперше заступився за батька. – Я радий за тебе, батьку.

Коли народилася дитина, Олі стало важко. Батьки не надто допомагали молодим – ніяк не могли змиритися з вибором доньки. Відмовилися наймати няню, а чоловік таких грошей не мав.

Жінка не витерпіла і пішла, а Микола зателефонував до батька. Більше просити допомоги не було в кого.

Олег та Марія приїхали тут же.

Коли повернулася Оля, чоловік навіть не пустив її до помешкання.

Внука стали виховувати бабуся та дідусь, Микола подав на розлучення.

А Оля повернулася до батьків, дитину забирати не стала, вона була тягарем.

Вам також має сподобатись...

Ліда з Сергієм готувалися до весілля. Святкувати вирішили по-молодіжному – погуляють самі, а потім вже з родичами. Та раптом на порозі зʼявився мати Ліди. – Привіт! – радісно привіталась жінка. – А я сюрпризом до вас приїхала! – Ну й сюрприз! – Ліда намагалася усміхнутися, але їй хотілося плакати. – Ну заходь, давай. Чому ж ти не попередила? – Так сюрприз же ж! – ахнула мати. – Гаразд, мамо, давай так – ми сходимо з тобою на розпис, а потім ви можете посидіти з сусідкою – тіткою Валентиною. Вранці вони вирушили у ЗАГС. Вже з самого початку почалися проблеми

Вадим повернувся додому, і якраз вечеряв на кухні. – Все! Сил моїх немає! Скільки я сама все буду тягнути?! – на кухню забігла дружина, яка ходила вкладати спати маленького сина. – Що сталося? – захвилювався Вадим. – Ти коли з сином сидів, гуляти з ним ходив? А мене відпочити, коли відпускав? – посипала претензіями Олена. – Я ж працюю…, – тихо сказав чоловік. – А б теж краще працювала…, – хмикнула вона. – Значіть так, у мене виникла одна ідея! – Яка? – поцікавився Вадим. – Я дещо вигадала, – єхидно усміхнулася Олена і виклала свій план чоловіку. Вадим вислухав її і остовпів від почутого

Марина з Толіком одружилися. Толік для сім’ї дуже старався. Задумав він старий батьківський будинок перебудувати. Толік жваво взявся за справу. Старий будинок знесли, тільки фундамент залишили. І на тому фундаменті збудували новий будинок. Двоповерховий, гарний! Збудували будинок якраз до народження їхнього синочка Славка. З пологового Толік дружину з сином уже в нову хату привіз… Видно було, що чоловік любить Марину. А Марина тільки гарнішала від його слів і обіймів… Аж тут сталося несподіване – в село приїхала Юля – перше кохання Толіка! Анатолій вдягнув костюм, білу сорочку і пішов до неї в гості… Марина не знала, що й думати

Олена прокинулася рано, намагаючись не шуміти, щоб не розбудити чоловіка, вона зісковзнула з ліжка. До початку робочого дня залишалося більше години, але їй треба було прийти раніше. Жінка швидко прийняла душ, одяглася, зробила легкий макіяж. Вже біля дверей вона згадала про ключі від машини. Залишила їх на тумбочці у спальні. Олена тихенько розвернулася, намагаючись не цокати підборами по паркету. І тут до неї долинув приглушений голос свекрухи з кухні. Ніна Петрівна розмовляла з кимось по телефону. Олена мимоволі прислухалася до розмови і остовпіла від почутого