– Ну, як у вас справи? Як Соня?
– Та все чудово, – весело відповіла подруга Наталка. – Михайло працює, я вдома з дітьми. Соня ж у нас почала ходити!
– Та ти що? – щиро здивувалася Христина. – Скільки їй?
– Та ось тільки дев’ять місяців виповнилося! Діма, брат її, тільки до року пішов, а Соня виявилася сміливішою.
– Ну, дівчата всі сміливі, – засміялася Христина.
Вона давно вже не розмовляла з подругою, навіть соромно було. Вся у справах, у турботах. А Наталя вдома, з дітьми, їй також не до подруг. Ось і не спілкувалися вже кілька місяців.
А тут Христині сон наснився, в якому вони з Наталкою в клубі відпочивають. Як у юності. От і подумала, що треба відкласти усі справи та турботи, і зателефонувати. А краще, звісно, зустрітися. Соні іграшку якусь купити, Дімі книгу. Любить він читати, хоч і вісім йому.
– Давай якось побачимось, – запропонувала Христина, – можете ви до мене в гості приїхати, або я до вас. А можна і в кафе кудись сходити. Діток твоїх сто років не бачила!
– Ой, я тільки за! Приїжджай до нас у вихідні. А ми потім Михайла попросимо посидіти з дітьми, а самі сходимо десь.
– Це ти чудово придумала! – Розсміялася Христина. – Домовилися.
У вихідні справді зустрілися. Христина спостерігала за сім’єю подруги і думала про те, як їй пощастило. Діти чудові, чоловік – золото. Не сварився, коли вони зібралися сходити кудись і залишити йому дітлахів, лише сказав, щоб не загулювали. Бо він їх рятувати не побіжить.
Вихідні були чудовими. І Христина була рада, що побачилася з подругою. Та й Наталі було просто потрібно вирватися з дому.
Христина була рада за свою подругу. Все в неї вийшло. Сім’я чудова, а Соня підросте, Наталка на гарну роботу знову вийде.
Ні, вона ні краплі не заздрила. Справжні подруги не заздрять щастям інших. Вона була рада, сподівалася, що й далі у Наталки все буде гаразд. А ще пообіцяла собі, що частіше з нею бачитиметься. А то не річ це: живуть в одному місті, а зустрічаються раз на рік.
Але Христина і не підозрювала, що зустріч відбудеться набагато раніше. І привід для неї буде зовсім не радісним.
За два тижні Христина зустрічалася з друзями у кафе. Це були її колишні однокурсники, з якими вона теж давно не бачилася. Взагалі, проаналізувавши своє життя, Христина дійшла висновку, що з віком якось менше часу на зустрічі з друзями залишається. Напевно тому вона одна. Треба було по юності нареченого собі шукати. А зараз просто немає часу на всякі побачення.
Христині було весело у компанії друзів. Вони говорили про студентське життя, згадували свою молодість. І все було чудово до того, як вона несподівано подивилась убік. Зазвичай Христина не звертала уваги на людей у кафе, а тут її наче магнітом потягло.
І те, що вона побачила, її шокувало. А ще вкрай обурило.
За столиком неподалік сидів Михайло, чоловік Наталки. Притому, він був не один, з ним сиділа якась дівчина, яка явно молодша за його дружину. І судячи з того, як вони спілкувалися, дівчина не була колегою чи дальньою родичкою.
Христині захотілося підвестися і все висловити Михайлу. Але вона розуміла, що ця сварка ні до чого. Та й поки вона роздумувала, що робити, парочка зібралася і вийшла. Але Христина встигла зробити одне фото, досить показове. На ньому Михайло якраз тягнувся до цієї дівчини, явно маючи намір поцілувати її.
Вечір перестав бути чудовим. Христина ніяк не могла повірити, що чоловік подруги – зрадник. Він завжди здавався таким гарним сім’янином, таким дбайливим чоловіком та чудовим батьком.
Що робити, Христина не знала. Її загострене почуття справедливості просто не дозволяло їй заплющити на це очі. Вона не дозволить обманювати свою подругу!
Але квапитися Христина не хотіла. Спочатку вирішила поговорити із Михайлом.
Жінка написала йому повідомлення, сказавши, що розповість подрузі, якщо Михайло не покінчить зі своєю коханкою. А Михайло їй відповів, щоб вона не лізла в їхню родину, щоб нічого не сміла говорити, інакше зробить все гірше. І це їхнє життя, і вони самі розберуться.
Він навіть не відчував провини, не переживав. І Христина зрозуміла, що все продовжуватиметься, що він зраджуватиме Наталі, а вона продовжить жити зі зрадником, навіть не підозрюючи про це.
Христина розуміла, що якби її чоловік їй зраджував, вона хотіла б знати. І їй було б дуже прикро, якби близька людина не сказала б їй про це. Тому вона вирішила стати тим самим поганим гінцем, розуміючи, що дуже засмутить свою подругу. Але жити у невіданні, на думку Христини, ще гірше. Та й людина, яка зрадила, не може бути добрим чоловіком. Коли-небудь все це спливе. І краще Наталка дізнається від неї, ніж з’ясує сама. Або, не дай боже, коханка вирішить усе розповісти.
Весь день Христина готувалася до того, щоб розповісти правду. Прокручувала в голові розмову, але все ж таки прийшла до думки, що пом’якшити новину не вдасться.
Вона приїхала в гості до подруги, коли Михайла не було вдома. Наталя, як завжди, була на позитиві. Почала розповідати про дітей, про чоловіка. Їй було добре, і Христина навіть на мить подумала, може, й не лізти? Але згодом зрозуміла, що це слабка позиція.
– Мені треба тобі щось сказати, – промовила Христина за чашкою чаю.
– Що сталося?
– Я тут зустрічалася з однокурсниками у кафе… Загалом, я бачила твого чоловіка з іншою.
– Що? – Наталка з усмішкою подивилася на неї, мабуть, думаючи, що це якийсь жарт.
– Я спочатку вирішила, що може це колега чи знайома… Але ні.
Христина показала фото, а потім листування із чоловіком.
– Я сподівалася, що він сам все виправить. Але він навіть не збирається. Вибач, але я не хочу, щоб тебе водили за носа.
Наталя спохмуріла. Вона все розглядала і розглядала це фото, наче сподіваючись, що воно якось зміниться. Що це виявиться неправдою.
– Мені так шкода, – прошепотіла Христина.
– Та ти тут до чого… Дякую, що сказала. Вибач, Христино, але мені зараз хочеться залишитися одній…
– Я розумію. І знай, якщо що, я допоможу та підтримаю.
– Дякую, – тихо промовила Наталка.
Христина два дні не дзвонила подрузі. Вся звелася, думала, що там відбувається. А коли Михайло написав їй: «Задоволена?», вирішила все ж таки дізнатися.
– Я на розлучення подала, – стомлено промовила подруга. – Михайло у всьому зізнався. Вже півроку роман крутить збоку.
– Мені так шкода, – повторила свої слова Христина.
– Ага. Гаразд, я піду, Соня прокинулася.
Христина після цього ще кілька разів дзвонила подрузі, але розмова весь час виходила якась зім’ята. Вона пропонувала зустрітись, поговорити. Пропонувала свою допомогу, наприклад, посидіти з дітьми, щоб Наталка десь розвіялася, але подруга не погоджувалася.
І тоді Христина все ж таки вирішила до неї приїхати. Просто переконатися, що Наталка в порядку. Звичайно, наскільки це можливо у цій ситуації.
Наталка виглядала стомленою. Христину впустила, зробила чай.
– Ну як ти? – Запитала жінка.
– Так… Не знаю. Незабаром розлучення, треба думати, як бути з дітьми. Михайло все ж таки непоганий батько, я не перешкоджатиму спілкуванню з ними.
– А що з квартирою?
– Він мені її залишив. Щоправда, вона ще в іпотеці теж не знаю, як бути. Навряд чи він її оплачуватиме. А аліментів, не вистачить. Треба, може, шукати підробіток.
– Може, чим я можу допомогти? – Запитала Христина. Вона сама не сказати, що багато заробляла, але відкладати виходило. Зможе хоча б якусь копієчку підкидати подрузі, на ті ж підгузки.
– Та ти вже допомогла…
Христина подумала, що не дочула. Тому що ця фраза не прозвучала як подяка.
– Ти про що? Я не могла мовчати.
– Я знаю. Просто … – Наталка подивилася на подругу. І Христина вперше зауважила, що їй тут явно не раді. – Розумієш, усі вважають, що правду знати краще. Навіть приказка є про те, що гірка правда краща за солодку брехню. Але я знаю правду, ти мені сказала. І що, думаєш, мені полегшало? До того дня, як ти прийшла до мене в будинок, вважаючи своїм обов’язком повідомити мені цю новину, я жила, як у раю. У мене був люблячий чоловік, діти, які жили у щасливій родині. Я не знала проблем із фінансами, будувала плани на майбутнє. А зараз все звалилося. Я розбита, наша родина розбита. Так, я не змогла миритися з тим, що мій чоловік мені зраджує. Але я могла б жити спокійно, якби ця правда не спливла. А Михайло… Може, він нагулявся б і знову став добрим чоловіком. Тепер я не дізнаюся, бо пробачити не зможу. Бо знаю правду.
Христина мовчала. Вона вважала, що Наталя несправедлива до неї, адже так було правильно. Неправильно мовчати, коли твоїх близьких ображають.
– А як би ти вчинила? – тихо запитала Христина.
– Не знаю. Точніше, не знала. Але тепер, я впевнена, що я не лізтиму. Тому що ніколи не знаєш, як буде краще для конкретної людини. І тобі не раджу.
– Наталю, я ж просто не хотіла, щоб тебе не обманювали.
– Я думала, що теж. А тепер розумію, що бути у невіданні не завжди погано. Ти пробач, треба Соню спати укладати.
Христина кивнула. Вона розуміла, що їхній дружбі настав кінець. Звичайно, може Наталка відійде і згодом стане вдячна своїй подрузі. А може й ні. Може, все життя звинувачуватиме її в зруйнованому щастя.
Цієї ночі Христині не спалося. Вона вмовляла себе, що вчинила правильно, та ось тільки слова Наталки засіли у неї в голові. Може, й справді не варто було лізти? А може її вчинок – єдино вірний. Тепер не дізнатися. Жаль лише дружбу, яка не витримала цього випробування.
