Життєві історії

Сергій прийшов у гості до свого сусіда Дмитра. Дмитро налив другу смачного борщику, який приготувала Ганна – його дівчина. – Напевно, любить вона тебе! – сказав Сергій. – Он як готує. Ну дуже смачний борщ! – Так, готує вона, як моя мама, – сказав Дмитро. – Завжди все свіженьке, смачненьке. Дмитро дістав з кухонної шафки пиріжки. – Ось, скуштуй! – сказав він Сергію. – Як мами не стало я ще більш менш пережив… А от сестра дуже засумувала… – Ну так, це важко, – погодився Сергій. – Так чому ти не одружишся з Ганною? Вона б тебе підтримала. Дмитро незрозуміло подивився на Сергія. – Ти що?! – тільки й вигукнув він

Сергій зазвичай виходив вечорами на балкон і майже завжди байдуже дивився на дітлахів, які бігали по подвірʼю, бабусь на лавці в альтанці, і на машини, які приїжджали до будинку.

У чоловіка останнім часом був поганий настрій. На порозі весна, а його Людмила пішла від нього напередодні восьмого березня…

Не ладналося у Сергія з жінками.

Змінювалися вони у нього зі звичною постійністю. Одна на пів року затримається, інша – на рік, а от Люда пішла ще швидше, як тільки зрозуміла, що заводити сім’ю Сергій не збирається.

– І що мені з тобою даремно час витрачати? – прямо заявила вона. – По-перше, мені вже тридцять, народжувати пора, а тобі й поготів – під сорок! Ну, точніше, тридцять сім!

Невдоволено струснувши рудим фарбованим чубчиком, вона гримнула дверима, не даючи Сергію шансів на примирення…

Та він і не наздоганяв її на сходах, як це часто буває при розставаннях у фільмах.

Він просто вийшов на балкон і з полегшенням видихнув.

– Ну, що ж… – зітхнув він. – Значить, не моя це доля…

Сергій уже вкотре помічав, що до його нового сусіда, що жив поверхом нижче, приходить якась дівчина.

Вона по-хазяйськи тягла сумки, повні продуктів, а через деякий час знизу через відкритий балкон починали підніматися смачні аромати борщу, смаженої картопельки і ще чогось, від чого Сергій тільки ковтав слинки.

Він ішов на балкон, щоб подихати вечерею щасливого сусіда. Іноді йому вдавалося побачити подружку Дмитра – так звали того хлопця, який недавно поселився внизу.

Дівчина, яку Дмитро називав Ганною, розвішувала випрану білизну, виносила в шафу на балконі якісь баночки з варенням, гриміла кришками, накриваючи сковорідки, від яких чувся дивовижний запах котлеток…

Сергій уже звик до візитів Ганні, і почав вітатись з нею на балконі першим.

Ганна завжди здригалася і піднімала вгору миле личко, теж кивала, а одного разу запитала:

– А вас як звуть? Раз вже вітаємось, треба знати. А то якось незручно… Ми вас не дуже турбуємо своєю музикою? Дмитро любить голосніше вмикати, а я до нього вже сварюся…

– Музикою? Ні! Взагалі! А ось сковорідками і смачними борщами – ох, як турбуєте… – зізнався Сергій, зазираючи в блакитні очі дівчини.

– Розумію. А ви просіться до Дмитра на вечерю. Я скоро піду до себе, заразом познайомитеся ближче, все ж таки сусіди тепер… – засміялася Ганна, і помахала Дмитру рукою.

Він залишився стояти на балконі, і невдовзі побачив, що Ганна пішла, поспішаючи на зупинку.

Дмитро теж вийшов на балкон і помахав рукою.

– Що ж вона йде? – наважився запитати Сергій Дмитра. – Дивні у вас стосунки. Вибачте, мабуть, це не моя справа… Нетактовно…

Дмитро підняв очі на сусіда і запросив його до себе.

– Заходь до мене. А то вгору – незручно розмовляти. До того ж Ганна просила тебе пригостити борщем…

Сергій тільки на те й чекав. Йому хотілося поговорити, бо всю суботу він нудився вдома, чекаючи в гості маму, але та так і не зібралася, хоча й обіцяла.

– Знову матінка хитрує, мабуть, щоб я не взяв пінного, сказала, що прийде. А сама й передумала… – усміхався Сергій, спускаючись сходами до сусіда.

– Цю квартиру я купив після того, як не стало мами, – розповідав Дмитро. – Вона одна нас із сестрою виховувала, і коли ми рік тому продали її квартиру, то купили з сестрою собі окремо. Так вирішили.

Мені вже й так тридцять років, настав час мати своє житло, сам розумієш.

Але я вже давно жив окремо, винаймав квартири, а мати вічно хвилювалася за мене.

– Чому? – запитав Сергій.

– Тому що одружити мене хотіла. Вона була довго слаба. І все засмучувалася, що я не одружений. Як же ж… Залишиться син без дружини. Але чого поспішати? – посміхнувся Дмитро. – Що я кому поганого зробив?

У цьому питанні чоловіки швидко зрозуміли один одного. Сергій теж розповів, що не поспішає зі шлюбом, і тому його подруги швидко розчаровуються в ньому.

– Я ж їх, як не хочуть, не тягну до себе, – запевняв він Дмитра. – Самі були раді залишитися. А пройде якийсь місяць, два, три… І починаються претензії – час нам сім’ю заводити! А я ще й не зрозумів, чи моя вона половинка, чи тільки прилаштуватися вона до когось хоче.

– Я ось про це зовсім не сумую, – сказав Дмитро. – Поки живу, працюю, а коли закохаюся по-справжньому, тоді й одружуся, звісно. І нічого, що мені тридцять. Он Ганна теж все переживає щодо цього. Навіть набридла вже. Все вчить і турбується про мене!

– Напевно, любить вона тебе… – вирішив Сергій. – І готує чудово. Ну дуже смачний борщ!

– Так, готує вона так само, як і моя мама. Завжди все свіженьке, смачне, і пиріжки може, і вареники наліпить, і всякі там печені… – кивнув Дмитро, дістаючи пиріжки з кухонної шафки. – Ось, скуштуй.

Він поставив чайник на плиту і зітхнув.

– Я ж нічого ще відхід мами переніс, намагався по-чоловічому якось це все пережити, і більше сестру підтримував, – відверто розповідав Дмитро. – Дуже вже вона засумувала… Вона сподівалася, що поставить її на ноги. Бо ж має медичну освіту. Дипломована спеціалістка. Але що вдієш? Доля…

– Ну так. Непросто це дуже… – погодився Сергій. – Так чому ти не одружишся з Ганною? Начебто ж гарна дівчина, і були б ви з нею щасливі… Вона б тебе підтримала.

Дмитро незрозуміло подивився на Сергія.

– Ти що?! Як одружуся? Ти не зрозумів, Ганна – моя рідна сестра! – вигукнув він і засміявся.

– То вона твоя сестра?! – ахнув Сергій. – Так би й сказав одразу! А я був впевнений, що ви живете разом.

– Вона моя молодша сестра. От і кажу, що доглядала вона маму кілька років, а до того в медичному навчалася сім років. Тому й не вийшла заміж. Зараз уже працює у лікарні два роки, – з гордістю поділився Дмитро.

– Зрозуміло тепер… Значить, сестра тобою опікується…

– У тому то й річ, що надто вже опікується! Ну це коли у мене подруги немає. А коли дівчата є, то не заважає, – тут Дмитро посміхнувся.

– Треба ж яка дбайлива… І готує чудово, – Сергій їв другий пиріжок, запиваючи чаєм. – Тобі з сестрою пощастило! Не всяку сучасну дівчину змусиш до плити стати. Здебільшого не вміють. А амбіцій – купа!

– Ганна завжди про мене дбала. Поводилася не як молодша, а як старша сестра. Її так мати привчила. Ганна мені розповіла, що коли мама йшла, то прошепотіла: «Бережи Дмитрика…» Ось вона мене й береже. А швидше за все, сама вже не може зупинитися, щоб не доглядати когось…

– Ну, якщо вона стільки років маму доглядала, то це вже і звичка, – погодився Сергій.

– Та й характер у неї такий. І що мені з нею робити? Як сказати, що не треба мною так опікуватися? Не маленький же ж… – Дмитро знизав плечима і налив і собі другий кухоль чаю.

– Треба тобі одружитися. Вона й заспокоїться. І займеться своїм особистим життям. У неї ж точно хтось є? – закинув вудку Сергій.

– Але я поки не хочу одружуватися, – категорично відповів Дмитро. – Ще хочу пожити вільно. А в неї здається нічого серйозного поки що не намічається.

Хлопці посміялися, а потім Сергій запропонував:

– Тоді, щоб тобі стати вільним від опіки Ганни, треба її заміж видати!

– Як?! Вона нікуди не ходить, тільки на роботу і до мене… – Дмитро глянув на сусіда й засміявся. – Хіба що ти виручиш? По-сусідськи.

Вони знову засміялися, і Сергій, не припиняючи дякувати за смачний обід, пішов до себе.

Перед сном він довго крутився, йому уявлялася блакитноока Ганна з підносом пиріжків і в кухонному фартушку, і засинаючи, він вирішив, що вона зовсім не сучасна дівчина, що вона дбайлива, ніжна, симпатична, і йому дуже пощастило з сусідом…

…Тепер, коли картина з сусідами прояснилася, Сергій вже ласкаво вітався з Ганною, завжди намагаючись побачити її у дні візитів до брата.

Вона, як і раніше, мило посміхалася, і потроху вони почали розмовляти про дрібниці – погоду, її любов до кулінарії і її професію.

…Якось Сергій дуже недоречно занедужав. Він ще вночі відчув температуру і вранці був дуже слабий. Побачивши Ганну на балконі, як вона розвішує випрану білизну, він хрипким голосом привітався з нею. Вона одразу ж зрозуміла, що Сергій заслаб.

– Лікаря викликав? – поцікавилася вона. – Треба брати лікарняний.

– Так субота ж сьогодні… Сподіваюся, що за вихідні все пройде, – мляво посміхнувся Сергій, і одразу кахикнув.

– Стане краще, якщо якомога раніше почати щось робити, – сказала Ганна. – Я зараз піднімуся до тебе, якщо не заперечуєш.

Вона прийшла до Сергія швидко із фонендоскопом.

– А це звідки? Чи ти завжди з собою носиш? – здивувався Сергій.

– Це завжди у брата зберігається. Він часто на осінь слабий, сімейний прилад в нас. Старий, але працює, – Ганна послухала груди й спину Сергія й уважно оглянула горло.

Потім вона виписала йому дещо і сказала прийти до неї на прийом у понеділок.

– Якщо не буде температури. А якщо буде, то я сама прийду до тебе. А зараз треба лежати…

Дівчина пішла й повернулася через пів години, купивши потрібні пігулки.

Потім вона принесла від Дмитра в контейнері пюре з котлетками й суп у літровій банці.

– Обов’язково треба їсти. Тут якраз суп-локшина курячий. Те, що треба. Дмитро придбає тобі необхідні продукти, і я прийду завтра і приготую тобі їсти на пару днів… – пообіцяла вона.

– Дякую, добрий янголе… – прошепотів Сергій. – І як я навесні тільки так занедужав?

Ганна пішла, а він лежав і посміхався. Він згадував теплі руки Ганни, уважні очі й турботу.

Коли ввечері подзвонила мати, Сергій категорично заборонив їй приїжджати до нього.

– У мене персональна лікарка, мамо. Вона навіть готує мені й приносить сама що треба з аптеки! – Не зміг не розповісти він матері.

– Невже ти порозумнішав?! Що мало ймовірно… – зітхнула мама. – Невже знайшлася ще добра душа, яка піклується про тебе? Та ще й лікарка! Синку, цінуй турботу! Це ознака душевного тепла.

– Мамо, перестань. Я поки що тільки дружу з цією дівчиною, і не сподіваюся навіть на її увагу і щось більше… – зізнався Сергій.

– Так під лежачий камінь і вода не тече! – тут же ж сказала мати. – Давай дій! Серце жінки треба заслужити, а не просто лежати слабим… Їй такого і на роботі кожного дня вистачає!

Сергій вже хотів покласти слухавку, але мама все говорила і говорила, і він поклав телефон на подушку та так і задрімав під її розмірений голос…

Мати залишилася задоволеною, що цього разу син погодився її вислухати.

Ганна виходила Сергія, виписавши йому лікарняний. Із Дмитром Сергій спілкувався з балкона.

– Дякую, друже! – шепотів Дмитро з балкона, коли сестра вже хазяйнувала на кухні біля Сергія. – А до мене сьогодні подруга приходить. Тож особлива тобі подяка.

Ганна, прийшовши до Сергія, побачила букет тюльпанів у вазі на кухні.

– Це що за краса? Кому? – запитала вона, хоча було очевидно, що вже здогадалася.

– Тобі, мій скарб… – не можу зараз навіть поцілувати тебе… А так хочеться.

Ганна засміялася, вдихаючи аромат квітів.

– Цілувати…

– Ти вже скоро будеш абсолютно здоровим, – пообіцяла Ганна. – І сам уже можеш не лінуватися і готувати собі нормальні обіди.

– Нормальні ніколи не зможу навіть приблизно. Ось ти – зразок! У тебе тільки корисна й здорова їжа, – похвалив її Сергій. – Як я можу віддячити тобі за допомогу?

– Ніяк. Це я по-сусідськи. І просто люблю готувати й допомагати людям, – Ганна посміхнулася.

– Ні я так не можу, я маю щось зробити для тебе. Щось добре і незабутнє! Ну, давай, наприклад, сходимо в кіно, – Сергій подивився на неї. – Ну, будь ласка, на будь-який фільм.

– Добре. На будь-який, так на будь-який. Я згодна, – кивнула Ганна, і пішла, а Сергій, мов зачарований, стояв у коридорі, і його серце тріпотіло від її слів:

«Я згодна…»

Через три дні вони вже були у кіно. А потім ходили і в кафе, і незабаром не було й дня, щоби Сергій та Ганна не зустрічалися.

З перших побачень Сергій зрозумів, що закоханий. Йти поруч, тримати її під руку – вже було незвичайним щастям. Він ніколи такого не переживав.

Ганнуся, його ніжний янгол, здавалося, не дивувалася такому, хоча бачила його захоплені погляди і приймала вже перші, найніжніші поцілунки після побачень.

Вона просто сяяла.

Якось увечері вони прийшли до Дмитра.

– А це ви? – Дмитро запросив їх до себе. – Чаювати будемо?

– Ми ненадовго. В ресторан ідемо. Давай з нами? – запросив Сергій.

– Ой, я б із задоволенням, але в мене побачення за особливою програмою. Ми їдемо до неї в село, знайомимося з батьками, – Дмитро якось винувато і безглуздо посміхався сестрі й сусідові.

– А ми до тебе, власне, майже з такого ж питання, – Сергій випростався і обличчя його стало серйозним. – Прошу у тебе руки твоєї сестри… Ти ж єдиний її старший родич.

Дмитро застиг. Потім ахнув і обійняв Ганну, і потиснув Сергієві руку.

– Все-таки зважився… А ще казав криза у тебе, середнього віку… Щось не бачу жодної кризи! – посміхнувся Дмитро.

– Правильно, це лише слова, відмовки власного безсилля і бездіяльності… Просто не було кохання, – тихо відповів Сергій. – Не було Ганнусі…

Весілля були буквально одне за одним.

Спочатку одружилися Сергій і Ганна, а буквально через місяць зіграли весілля й Дмитро з Іриною, звичайною дівчиною з приміського села.

Ну, звісно за мірками чужих людей.

А для Дмитра вона також стала світлим янголом!

Саме так любив називати свою дружину й Сергій…

Вам також має сподобатись...

Аліна прийняла душ і вийшла на кухню, щоб заварити собі кави. Дівчина поставила чайник на плиту, взала телефон, який лежав на столі. На екрані дівчина побачила п’ять пропущених дзвінків від своєї подруги Юлі. – Що ж там таке могло статися? – захвилювалася Аліна. Раптом надійшло повідомлення від Юлі. – Ну зараз буде ціла петиція, чому я не відповідала, – зітхнула Аліна і відкрила смс. Дівчина прочитала повідомлення і застигла на місці від прочитаного

Світлана повернулася додому з роботи. В коридорі її зустрів свекор. – Ну привіт, Світлано, – тон свекра не віщував нічого доброго. – Здрастуйте, – відповіла вона. – Світлано, нам треба серйозно поговорити, – свекор вказав поглядом на кухню. – Я вас слухаю, Степане Андрійовичу, – відповіла невістка, пройшла на кухню, сіла за стіл. – Світлано, я одного не розумію, невже тобі навіть не соромно?! – запитав чоловік. – За що мені має бути соромно? – не зрозуміла Світлана. – За ось це! – обурено вигукнув свекор, дістав свій телефон і поклав перед невісткою. Світлана взяла телефон, глянула на екран і…заціпеніла від побаченого

Лариса закінчила робити ремонт на дачі в багатої замовниці. Вона займалася дизайном і власниці все дуже сподобалося. – Оце зовсім інша справа! – сказала Тамара. – Яка ви молодець! Замовниця дістала конверт, і простягла Ларисі. – Ой, що ви, не треба! Ви мені вже заплатили, – зніяковіла та. – Беріть, це премія за хорошу роботу, – сказала Тамара. Вони розійшлися, задоволені. Лариса летіла додому, як на крилах. На світлофорі вона зупинилася. Зʼявилося зелене світло, але жінка застигла на місці… Навпроти неї зупинився якийсь гарний білий джип. Лариса глянула хто сидів за кермом і не повірила своїм очам

Катя виходила заміж. Перед весіллям доньки, Алла Михайлівна та Валерій Іванович поїхали в гості до батьків майбутнього зятя. Батьки нареченого були старші і жили в селі. Їм зайвий раз у місто їхати було важко… Вони вийшли зустрічати сватів аж за хвіртку і були дуже раді, що до них завітали такі люди. – Проходьте, любі гості! – сказала Антоніна Василівна, а батько нареченого якось дивно примружився, розглядаючи Аллу Михайлівну. Він трохи подумав і раптом здивовано запитав: – Аллочко, то це ти, чи що?! Алла Михайлівна глянула на нього, придивилася ще уважніше, й ахнула