– І що тепер, ми самі маємо вам весілля влаштовувати? – обурилася мама.
Вона дізналася, що у нареченого їхньої доньки грошей на весілля… Немає!
Його мати працювала на сільській пошті, отримувала копійки, а батько був слабий.
– Мамо, а хто взагалі каже, що ви щось повинні? – спокійно відповіла Катя. – Не потрібне нам весілля, хіба ж у весіллі справа?! Я нарешті зустріла хорошого хлопця і ми вирішили одружитися, от і все.
– Ми що, не в змозі весілля єдиної дочки влаштувати?! Що люди подумають?! – ще більше розійшлася Алла Михайлівна.
– Не сварися, мамо, роби як хочеш, ми з Іванком можемо і просто розписатися, ми вже вирішили, що будемо разом.
Катя так щасливо посміхнулася, що Алла Михайлівна навіть здивувалася.
– Чим же ж він тебе так підкупив, що у твоєму Івані є таке, чого в інших не було?
– Він хороша людина, мамо!
– Ти як маленька, та хіба ж цього достатньо?! – Алла Михайлівна хотіла продовжити переконувати доньку, але Катя підійшла й поцілувала її в щоку.
– Мамо, я пішла, на мене Іванко чекає, не бійся, все буде добре!
Чоловік Алли Михайлівни Валерій Іванович до розповіді дружини поставився спокійно.
– Алло, ну і що такого, що він сільський? – сказав чоловік.
– Валерію, та як ти не зрозумієш?! Ми ж із тобою все життя борсаємося. Ну хай ми з тобою без вищої освіти – часи такі були. І то я на бухгалтерку в технікумі вивчилася.
Щоправда, одразу роботу не знайшла, перше ж на базарі овочами торгувала, пам’ятаєш?
Але такі часи були, ніде не платили, спробуй знайди роботу.
Але потім у нас Катруся народилася, а мене взяли помічницею бухгалтера. Пощастило.
– І не кажи, недавно наче все це було, а вона вже заміж зібралася. Оце час летить, – усміхнувся Валерій Іванович.
– От саме про те й кажу. Та й ти зміг кулінарний технікум закінчити, до батьків своїх правда сварився, що наполягли, казав, що не будеш кухарем працювати. А в результаті ми з тобою все життя пропрацювали завдяки освіті. Ти шеф-кухарем, а я – в бухгалтерії.
– Це точно…
– І я ж кажу, ну хоч якась хоча б освіта! Мова не про багатства, я не прагну видати Катю обов’язково за хлопця з квартирою, машиною і купою грошей.
Слава Богу, ми самі їй однокімнатну купили. Але ж хочеться, щоб він теж до чогось прагнув, а не прийшов на все готове!
– Алло, а може він і справді хороший хлопець і вони будуть щасливі. Ну не був би я кухарем, то ти що, мене не любила б, так? – раптом запитав Валерій Іванович.
– Гаразд, Валерію, що тепер говорити, життя покаже, – погодилася Алла Михайлівна.
Зрозуміло, що Катя свого рішення змінювати не збирається, вона в них була вперта.
На юридичний сама вступила без ніякого блату.
На заводі всі її донькою захоплювалися, яка вона розумна і дуже симпатична.
ʼй навіть якось сказали, що її Катрусі і чоловіка треба такого, теж освіченого, розумного і цілеспрямованого.
А тут на тобі – з села, ну хто міг таке подумати?!
І Алла Михайлівна була зовсім не проти сільських, навіть навпаки.
Просто Катя працює помічницею нотаріуса, має кар’єру, і тут раптом…
Думки Алли Михайлівни перескакували з одного на інше.
Вона спочатку згадала свою сільську рідню.
Потім власника місця, у якого вона на базарі торгувала. Він теж був сільський, і всі вони були хороші люди, недобре так про людину судити голослівно.
Треба прийняти вибір доньки і з весіллям допомогти, а далі життя розсудить…
Весілля відзначали в ресторані, де працював Валерій Іванович. Так було набагато дешевше. Та й смачніше.
А для доньки Валерій Іванович сам зробить весільний торт і святкові страви.
І музика є, і зал прикрасять, не гірше, аніж у людей, а навіть краще.
Після того, як донька познайомила їх з Іваном, Алла Михайлівна зовсім змирилася.
Він і справді їй сподобався. Хороший хлопець, привітний, не ледар.
Що робити, що так склалося. Він у сім’ї був молодший, старші брат і сестра роз’їхалися, у них сім’ї, а він із батьками живе.
Товари возить, водієм працює. Як може, так і заробляє…
…Перед весіллям Алла Михайлівна та Валерій Іванович поїхали в гості до батьків Івана. Вони були старші, і їм зайвий раз у місто їхати важко. Та й батько у нього слабий, з ногами важко.
Батьки вийшли їх зустрічати аж за хвіртку – раді були, що свати завітали.
– Проходьте, любі гості! – сказала Антоніна Василівна, а батько Івана якось дивно примружився, розглядаючи Аллу Михайлівну, а потім раптом здивовано запитав:
– Аллочко, то це ти, чи що?!
Алла Михайлівна глянула на нього, придивилася уважніше, й ахнула!
– Ігорю Максимовичу, це ви?! А мені й на думку не спало, що таке може бути, хоч ім’я й по-батькові знайомі! То це значить ви? А Іванко ваш – це той найменший спритний хлопчик, який мені торгувати допомагав?! Який тісний світ, Єгорю Максимовичу…
На весіллі зібралося багато людей.
Ігорю Максимовичу, одразу полегшало, коли він зрозумів, що Катруся, наречена його сина – це молодша – донька Алли.
Тієї самої Алли, яка колись давно з ним торгувала на базарі. Ніхто її на роботу не брав, була зовсім молоденька, а він пошкодував і взяв…
Сам він продукти з села в місто на базар возив. Тоді всі як могли, так і виживали.
Он як доля розпорядилася, знову їх звела, та ще й дітей їхніх одружила!
Видно жодна зустріч, жоден вчинок, випадковими не бувають. Он воно як…
Ніхто й слова поганого не сказав, що надто простий Іван для Каті. Всім він і його батьки сподобалися.
А танець нареченого й тещі гості зустріли оплесками.
– Дякую вам за доньку, за Катю. Дякую, що не були проти. Я все для неї зроблю, щоб Катя була щасливою, – пообіцяв тещі Іван.
– Щастя вам! Ви така гарна пара! А твої батьки – чесні й по-справжньому добрі люди.
Свого часу твій тато допоміг мені й підтримав. І я рада, що у моєї доньки такий чоловік – син порядної і доброї людини, такої як твій тато! – усміхнулася зятю Алла Михайлівна.
Вивчитися й стати успішним ніколи не пізно. А от добрим і порядним, вірним і надійним бути не навчать ніде.
Таким можна тільки народитися. І щастя, коли поряд є така людина…
