– І довго ти збирався це приховувати? – Ольга з докором дивилася на чоловіка.
– Приховувати що? – здивувався Ігор, – не кажи загадками.
– Те, що твоя колишня живе у твоєї матері, – Ольга намагалася говорити максимально спокійно.
– У якому сенсі “живе”? – питання чоловіка прозвучало щиро, – звідки ти це взяла?
– Ірина Петрівна сама мені про це повідомила. Так, і просила тобі передати, щоб ти терміново до неї приїхав.
– Нісенітниця якась, – Ігор явно був здивований. – Вона що, не могла мені подзвонити?
– Навіщо ж? Їй було особливо приємно розповісти мені про це особисто, – посміхнулася Ольга, згадавши, як сильно її “любить” свекруха, – питання в іншому: чому ти це приховував?
– Та не знав я нічого! – Вигукнув Ігор, – поїду, дізнаюся, в чому там справа.
– Дізнайся, звичайно, – на обличчі Ольги з’явилася змучена посмішка, – щось мені підказує, що ми напередодні грандіозних новин…
***
Вона познайомилася з Ігорем три роки тому. Чоловік був розлучений, мав двох дітей від першого шлюбу.
Інша б сто разів подумала, перш ніж починати з ним роман, але Ольга була не з полохливих.
У свої двадцять вісім вона вже міцно стояла на ногах, мала власну квартиру і не мала браку в шанувальниках.
Ось тільки ніхто з них не розтопив її серця. Ігореві це вдалося.
Після кількох місяців спілкування він запропонував Ользі жити разом. Вона відмовилася.
Сказала, що просто пожити з ким би там не було, вона не готова. Що хоче мати сім’ю, дітей. І що Ігор, якщо захоче, звісно, може переїхати до неї, але лише після весілля.
Ігор такого повороту не чекав, бо промовчав.
Повернувся до цієї розмови за півроку, коли вже не уявляв свого життя без Ольги. І зробив їй пропозицію.
Чим, треба сказати, дуже засмутив свою маму Ірину Петрівну.
– І навіщо тобі це? Що за звичка одружуватися? Думаєш, нова дружина спокійно дивитиметься на твоє спілкування з дітьми? Навіть не сподівайся!
– Я й не сподіваюся, – спокійно відповів Ігор, – я знаю, що все буде нормально. Оля чудово ладнає з хлопчиками, вона їм теж подобається.
– І що? Сьогодні подобається, завтра – перестане подобатися. Що ти взагалі знайшов у ній? Скажи прямо, що квартиру знімати набридло. У неї ж своя?
– Так, двокімнатна.
– А що ж вона така багата та успішна досі одна? Ти про це не думав?
– Не думав і не збираюся думати.
– А я тобі скажу в чому річ! – продовжувала мати, не зважаючи на те, що синові явно не подобалася ця розмова, – такі, як вона – нікому не потрібні! Чоловіки від неї сахаються! Ось вона і вчепилася в тебе!
– Мамо! Припини! – обурився Ігор, – адже ти навіть не бачила Олю!
– А мені її й бачити не треба. Я й так знаю, що вона крутить тобою як хоче!
Ігор не став сперечатися. З досвіду знав: марно. Мама вже одного разу показала, яка вона «зговірлива» свекруха.
Одне заспокоювало: вони з Ольгою житимуть досить далеко, на іншому кінці міста і часто бачитися з мамою не доведеться.
Це колишня досі жила в орендованій квартирі неподалік Ірини Петрівни. Колись мати сама на цьому наполягла: мовляв, хоче, щоб онуки росли поряд.
Вона ж наполягла, щоб Ігор після розлучення оплачував колишній квартиру. Мовляв, порядна людина не кине своїх дітей напризволяще.
Ігор погодився. Діти ні в чому не винні, і не повинні переживати через те, що батьки розлучилися.
Та й чого було сперечатися? Заробляв Ігор достатньо, тож аліменти та оплата житла для дітей особливо не впливали на його матеріальне становище. Зате він почував себе впевненіше.
Ольга, зрозуміло, про все це знала. Ставилася спокійно. Зрештою очі бачили, що руки брали.
Сини Ігоря стали частими гостями у її будинку. Колишню Ігоря Ольга бачила лише один раз. І то мигцем. Якось вона приїжджала за хлопчиками на таксі.
Спочатку все було тихо, мирно. Ірина Петрівна пороги не оббивала, до себе – не кликала.
Разом Ігор із Ольгою були у неї кілька разів. Здебільшого Ігор відвідував маму сам. Повертався від неї похмурий, нічого не розповідав.
Ольга із запитаннями не лізла. Розуміла: напевно, свекруха вкотре обробляла синочка на рахунок неї. Та й нехай. Ольга давно вирішила, що дозволяє свекрусі її не любити.
Тому коли Ірина Петрівна несподівано зателефонувала, Ольга навіть не відразу зняла слухавку. А, коли зняла, почула (без жодних привітань):
– Ти знаєш, що дружина та діти Ігоря живуть у мене? Передай йому, що він нам потрібний. Терміново. Хай приїде!
– Добре, передам, – відповіла Ольга, але у відповідь почули лише гудки: Ірина Петрівна кинула слухавку.
«Цікаве кіно, – подумала Ольга, – і як це розуміти? Вона що хоче їх помирити? Це навряд. Тоді що? І як жінка з двома дітьми ризикнула оселитися на території свекрухи, яка свого часу псувала їй життя? Ні, щось тут не так. Може, їй у квартирі відмовили? Але все одно дивно. І чому Ігор не сказав мені про це? Навіщо він це приховує?
Ігор і сам був шокований новиною. Поїхав до матері розбиратись.
Коли повернувся, то довго мовчав. Ольга його не квапила. Просто сіла поряд.
– Уявляєш, – нарешті видав Ігор, – мати хоче, щоб я платив їй ту саму суму, яку платив за ту нашу квартиру. Мовляв, яка різниця, кому гроші віддавати. А так: і онуки поруч із нею, і колишня по господарству допоможе. Чесно кажучи, я шокований. І від матері, і від колишньої. Їх це влаштовує!
– Так вже, – зітхнула Ольга, – і що ти маєш намір робити?
Ігор помовчав, а потім твердо сказав:
– Не дам ні копійки. Сама заварила кашу, нехай сама і розбирає все це!
