– Ти розмовляв із мамою? – пошепки спитала Алла у чоловіка, переживаючи, що свекруха може почути її слова.
– Не переживай. Будинок батьків точно дістанеться нам, – Валерій цмокнув дружину в щоку. – Мама ж у нас живе, це логічно.
Жінка задумливо поводила губами з боку на бік. Незважаючи на запевнення чоловіка, її все одно хвилювали великі сумніви.
Виникли вони не на порожньому місці. Світлана Володимирівна, крім Валерія, мала ще одного сина.
З ним жінка спілкувалася набагато рідше, але коли вони зустрічалися, свекруха не могла натішитись на Олега і двох його хлопчиків.
Вже кілька разів Аллаа ловила себе на думці, що до її доньки Світлана Володимирівна з таким трепетом не ставиться.
Жінка близько року тому переїхала до квартири старшого сина. Після раптового відходу чоловіка вона дуже сумувала, і Валерій запропонував матері на якийсь час переїхати до них.
Спочатку Світлана Володимирівна відмовлялася від цієї пропозиції, але потім здалася.
– Я місяць поживу, і вистачить, – повідомила вона синові та невістці, проте вже жила з ними цілий рік і повертатися до рідного дому не збиралася.
Алла чудово ладнала зі свекрухою, яка мала почуття такту і за цей час жодного разу не качала права.
Іноді Валерій цікавився думкою дружини щодо проживання зі Світланою Володимирівною.
– Ми чудово ладнаємо з твоєю мамою, нехай живе, – знизала плечима Алла. – До того ж вона постійно зустрічає і проводжає Марійку до школи та зі школи. Для мене це велика допомога.
Син Олег дуже рідко відвідував жінку, незважаючи на те, що жив всього в парі зупинок від старшого брата.
– Валерій, а ти з мамою поговорив із приводу оренди її будинку? – згадала Алла. – Він вже майже рік пустує.
– Так, – чоловік щільно стиснув губи, даючи зрозуміти, що позитивного результату ця розмова не принесла.
– Відмовилася, так? – задала риторичне запитання Алла.
– На жаль, сказала, що не хоче в сімейне гніздо пускати чужих людей. З нею марно розмовляти, – відповів Валерій і важко зітхнув.
– Я б на твоєму місці поговорила з нею з приводу того, кому відійде будинок, – напівпошепки промовила дружина. – Вчора приїжджав Олег, і я краєм вуха почула їхню розмову, з чого зробила висновки, що у Світлани Володимирівни зовсім інші плани.
– Може, ти неправильно все зрозуміла. Завтра уточню, сьогодні мама вже спить, – чоловік цмокнув Аллу в лоба і відвернувся.
Наступного ранку, який випав на вихідний день, подружжя прокинулося від гуркоту та голосів на кухні.
Було очевидно, що Світлана Володимирівна прокинулася раніше за всіх і почала щось готувати.
Зрозумівши, що заснути їм жінка вже не дасть, Аллаа та Валерій пішли на кухню.
Дорогою дружина штовхнула чоловіка і пошепки нагадала про обіцянку поговорити з приводу будинку.
– Встали вже? – почувши кроки, обернулася Світлана Володимирівна. – А ми з Марійкою млинці печемо.
Подружжя, переглянувшись, присіло за стіл. Валерій налаштовувався на розмову з матір’ю.
– Їжте, поки гаряченькі, – жінка простягла синові тарілку з млинцями.
– Мамо, я щось у тебе запитати хотів з приводу будинку, – невпевнено почав чоловік.
– Синку, я ж сказала, що не здаватиму наше сімейне гніздо чужим людям! – грізно промовила Світлана Володимирівна.
– Я не про це…
Жінка застигла на місці і запитливо подивилася на старшого сина, чекаючи на продовження фрази.
– Кому ти вирішила заповісти будинок? Нам? – Чоловік з надією подивився на матір.
– Чому ти так вирішив? – посміхнулася Світлана Володимирівна. – Я начебто б нічого такого не говорила.
– Я думав… ти ж у нас живеш, – розгублено промимрив Валерій, який був не готовий до такого повороту.
– Живу, і що з того? Не зобов’язана я тільки з цієї причини переписувати на тебе будинок. Я вирішила віддати його Олегу, – байдуже промовила мати. – Наш будинок – це сімейне гніздо, воно має передаватися у спадок. Але так як у тебе немає синів, то, на жаль, я зробила вибір не на твою користь.
– У нас є Марійка, – нерішуче промовив Валерій.
– Вона хто? Дівчинка! Вийде заміж і змінить прізвище, а я хочу, щоб нашим будинком володіли тільки Мельники! Був би у вас хлопчик, я б йому теж виділила частку, а так, як то кажуть, вибачте, – розвела руками Світлана Володимирівна.
– Нічого собі! – обурився чоловік і схопився за голову. – Тобто після всього того, що ми зробили для тебе, ти вчиниш з нами так?
– Сину, не перебільшуй, – сказала жінка і демонстративно закотила очі.
Валерій грізно глянув на жінку і вийшов із-за столу. Алла подивилася йому услід.
Вона чудово знала, що коли чоловік так робив, це означало лише одне: найближчим часом він не збирається контактувати з матір’ю.
Світлана Володимирівна теж глянула в спину Валерію і незрозуміло посміхнулася.
Вона була впевнена, що має досить поважну причину заповідати свій дім молодшому синові.
– Ти розумієш, чому я так вирішила зробити? – свекруха з надією подивилася на Аллу, чекаючи на підтримку.
– Ні, не розумію, – сухо відповіла жінка і, вийшовши з-за столу, пішла геть.
Більше на цю тему розмова у квартирі Валерія та Алли не заводилася. Чоловік ходив з похмурим виглядом і не йшов на контакт із матір’ю.
Коли її у вихідний день приїхав відвідати Олег, Валерій поставив питання ребром:
– Ти знаєш, що мати вирішила відписати тобі свій будинок?
– Так, вона говорила, – хитро посміхнувся чоловік, тим самим показуючи, що він давним-давно був у курсі плану Світлани Володимирівни.
– Тоді буде справедливо, якщо ти сьогодні забереш маму до себе! – рішуче промовив Валерій.
І Світлана Володимирівна, і Олег одразу змінилися на обличчі. На якусь мить Валерію здалося, що братові стало погано від цієї звістки.
– Я не можу, у нас місця мало, – тихо сказав Олег.
– Я ж узяв до себе, хоча у нас квартира набагато менша, – парирував у відповідь чоловік. – Коли дім буде твій, значить, і мати теж твоя!
– Ти від мене відмовляєшся? – здивовано вимовила жінка.
– Я вважаю, що ти не маєш жодного права жити в мене та з моєю родиною! Ти можеш або виїхати до брата, або повернутися у своє сімейне гніздечко, – на повному серйозі промовив Валерій.
Світлана Володимирівна з ображеним обличчям побігла збирати речі.
Поки її не було, Олег як на духу видав старшому братові, що не збирається селити матір до себе.
– За нею не потрібний нагляд, а розважати її нам ніколи, – холодно промовив він. – Не знаю, навіщо ти взагалі брав матір до себе? Тепер вона сама не захоче жити.
– Самі розбирайтеся, – Валерій показав Олегу на двері.
З цього моменту стосунки між сином та матір’ю зовсім розладналися. Світлана Володимирівна стояла на своєму, а Валерій ніяк не міг змиритися з її дивним рішенням.
