Історії жінок

Таня прийшла до батьків і з порогу сказала. – Тату, це ж твій онук! Ти ж багатий, допоможи грошима! – просила донька.  – У мого онука є свій батько, от нехай він його й утримує! – відповів батько. Таня прийшла додому ні з чим. – Ну що, допоможуть батьки, – запитав Віктор. – Ні, – опустила очі Таня. – Знаєш Таня, нам треба з тобою розлучитися, – раптом заявив Віктор. Таня не розуміла, що відбувається

– Нічого собі, – Вітя оглядав кімнату Тані і присвистував від подиву. – Та в тебе кімната, як вся наша з мамою квартира.

Таню розпирало від щастя – найкрасивіший хлопець з їхнього району знаходиться у неї вдома і з захопленням розглядає її кімнату. Поки що це просто друг з компанії, який випадково зайшов до неї зарядити телефон. Таня постаралася вдати, що вона байдужа до всього цього і навіть трохи втомилася від такої розкоші.

– Та подумаєш, нічого особливого! Квартира як квартира, іноді навіть дратує, що такі масштаби прибирати доводиться, якщо хатня робітниця не може прийти.

Тут, звичайно, Таня збрехала – ніякої хатньої робітниці і не було, її батьки хоч і були багатими, але розумно-економними. Мама вважала, що з усіма домашніми справами справляється сама, і дві доньки їй на допомогу, а тато був строгим і весь час повчав. Тані 17 років, Олі 19, цілком собі господарки. Але Оля вже з ними не живе – вступила в інститут, і переїхала до міста.

Оля навіть грошей у батьків не просила – мовляв, хочу бути самостійною. Батьки були задоволені, що таку гарну дочку виростили, та й Таня була рада – тепер уся кімната її не треба ділити з сестрою. Вже можна і Вітю запросити, хай дивується.

– А що якщо вечірку в тебе зробити? – Запропонував Вітя.

Це була гарна ідея. Батьки на вихідні їдуть у гості з ночівлею, можна запросити всю компанію, а потім залишити Вітю на всю ніч. Таня хоч дочка багатих батьків, але далеко не красуня, а отримати цього красеня треба будь-яким способом.

Була вечірка та була ніч. З цього моменту Таня вже вважала себе дівчиною Віті і була щаслива. Ну і що він іноді пропадав, не з’являвся, але потім знову був із нею. Не дивно, що Таня незабаром завагітніла, про що вона негайно повідомила Віті. Той спочатку похмурнів від такої новини і ненадовго зник, але потім Вітя раптом з’явився:

– Не вздумай нічого робити, – просив він. Народжуватимемо. Почекай трохи, а потім, коли вже нічого не можна буде зробити, розповімо твоїм батькам.

А доки не зізналися батькам, Вітя познайомив Таню зі своєю мамою. Ганна Іванівна самотня, втомлена жінка, яка працює на двох роботах, забезпечує сина-студента колежу, висилає гроші дочці. Квартира справді крихітна з суміжними кімнатами, розвернутися ніде.

Настав час розповісти Таніним батькам, тільки Вітя вирішив відмовитися від цієї розмови, сказав, що йому не добре. Довелося Тані самій все розповісти. Мама мовчала, а батько спокійно сказав:

– Ну що ж, у тебе повноліття за два тижні, значить доросла дівчинка, вже все розумієш. Благословляємо тебе з мамою, можеш виходити заміж та будувати свою сім’ю. Все одно вчитися ти не хочеш, то може з тебе вийде гарна мама та дружина?!

Дивно! Таня чекала, що батько сваритиметься, і ніяк не чекала від нього такого спокою. Після цього вона покликала Вітю на день народження.

– Молодий чоловік, ви вчитеся, працюєте? – Запитав у нього батько.

– Закінчую коледж, піду працювати, – відповів Вітя.

– Ну що ж, думаю, що у вас поки що за душею немає ні копійки, і весілля грати вам нема на що. Пропоную такий варіант: ви розписуєтеся, ми даруємо вам певну суму, а ви, як дорослі люди, розпоряджаєтеся цими грошима як хочете – можете на дрібнички пустити, а можете спочатку квартиру зняти і будувати життя самостійно. Ви ж самостійні люди, дитину чекаєте? Значить час думати далі.

– Тату, ну ж у мене є моя кімната! – Вигукнула Таня.

– Не твоя особиста, а разом із Олею, – заперечив батько. – Вона може приїхати будь-якої миті. Я не був приживалкою в сім’ї твоєї матері і не привів її до своїх батьків, а починав сімейне життя зі орендованої квартири. Тому і ви – якщо створили сім’ю, то добивайтеся всього самі.

– Ну, тату! – Таня готова була розплакатися, але батько її ніби не чув.

Вже потім, наодинці з Віктором, Таня йому прошепотіла:

– Не звертай уваги, тато просто зараз злий, а потім він відійде і все зробить для нас та для свого онука. Розщедриться, нікуди не дінеться.

Але після того, як молоді розписалися та винайняли квартиру, фінансування закінчилося. Мама Тані іноді переводила потай від чоловіка гроші на карту Тані, але зовсім трохи, щоб не було помітно. Вітя обіцяв влаштуватися на роботу, але це були обіцянки – працювати він не хотів і часто пропадав. Таня народила сина, її батьки купили все для дитини, але на цьому все, навіть маму батько контролював, щоб та не допомагала грошима.

– Тату, це ж твій онук! – плакала Таня, просячи гроші. – Ти багатий, можеш і поділитися, з тебе не спаде!

– У мого онука є свій батько, от нехай він його й утримує!

– Вітя не може влаштуватися на роботу, нікуди не беруть!

– А ось це не правда, за його фахом скрізь працівники потрібні. Я б міг його влаштувати до мого друга на роботу, але не хочу потім червоніти – твій чоловік ледар. Я тобі сто разів казав, до чого твої шашні з хлопцями можуть привести, але ти не слухала, казала, що вже доросла, ось і пожинай!

Але найгірша справа була з Віктором. Він часто сварився, міг не з’являтися кілька діб, а потім раптом сказав:

– Нам треба з тобою розлучитися. Я не очікував, що твої батьки виявляться такими жадібними. Народили двох дочок, онука собі отримали, а допомогти не хочуть. У мене мама не така багата, як твої батьки, і то іноді грошима допоможе, а твої що.

– То ти що, на мені через багатих батьків одружився?

– Ну, я з ними хоч перспективу свою бачив, думав, що вони розщедряться заради дочки. Ну, прощай!

Таня з Віктором розлучилися. Таня довго ображалася на батька через свої невдачі, коли повернулася додому з дитиною, але батько сказав, що це було закономірно – він одразу зрозумів, що собою являє цей Вітя. Зараз Вітя бігає від аліментів або надсилає зовсім копійки. Таня відправила сина в садок, і сама працює – тато попередив, що ледарку він утримувати у своєму будинку не буде.

Вам також має сподобатись...

Наталя Федорівна навшпиньки підійшла до кімнати доньки й прислухалася. Жінка зітхнула і вирушила на кухню. Почувши якесь шарудіння, Наталя Федорівна гукнула: – Оксаночко, доню, що трапилося?! Може, чайку попʼємо, поговоримо? – Валерій завтра одружується! – сумно сказала Оксана. – Ця Світлана, фото виклала. З дівич-вечора. То вона з обручкою, то з подарунками! А я ж так сподівалася, що вони розлучаться… – Так буває, – Наталя Федорівна з жалем подивилася на доньку. – Тут слова не допоможуть. – Я все вирішила! – раптом сказала Оксана. – Я заміж вийду! – За кого вийдеш? – ахнула Наталя Федорівна. Вона не розуміла, що відбувається

Віра цілий день крутилася на кухні. Аякже ж?! Сьогодні у її чоловіка Віктора, день народження. Ближче вечора стіл було накрито, Віра красиво одяглася і сіла перепочити. Повернувся Віктор. – Ух ти! Яка ти красива! Наче у тебе свято, – усміхнувся він. – Ні, це для тебе, – кинулась до нього Віра. – Ідемо швидше, все давно готове. Подружжя сіло за стіл, і тільки Віра хотіла виголосити тост, як подзвонив телефон чоловіка. – Я зараз, можливо з роботи, щось термінове, – сказав Віктор і вийшов у іншу кімнату розмовляти. Віра мимоволі прислухалася до розмови і застигла від почутого

Олена вийшла на вулицю. Від її роботи від’їжджали машини. Хтось ще прогрівав авто. – Олено! – раптом почула вона, як її хтось гукнув. Олена обернулася й застигла від здивування. Це ж Сергійко, їхній програміст! Прогріває свою машину… А ще у нього колесо спустило, підкачує… Шапка на очі зʼїхала – смішний хлопчина. – Олено, привіт, давай я тебе підвезу, хочеш? – сказав хлопець. – Мороз же ж, а я тебе прямо до будинку довезу! Олена погодилась, а Сергій ще більше заметушився. – Сідай, Олено… – вигляд у нього був смішний. І тут Олена раптом усе зрозуміла

У Лариси не стало чоловіка Олега. Вона була вдома, як раптом у двері наполегливо подзвонили. – Вже йду, – пробурмотіла Лариса і пішла відкривати. На порозі стояла її мати, а поряд із нею якась незнайома жінка… Незнайомка уважно глянула на Ларису і раптом, усміхнувшись, сказала до матері Лариси: – Вам нічого переживати, у вашої дочки все чудово! – Чудово?! Вона он як змарніла, практично не виходить з дому. Що в неї може бути хорошого? – Її дитина, – незворушно продовжила жінка. – Що?! Хто? Яка дитина? – мати Лариси оторопіла від несподіванки