Історії жінок

У Лариси не стало чоловіка Олега. Вона була вдома, як раптом у двері наполегливо подзвонили. – Вже йду, – пробурмотіла Лариса і пішла відкривати. На порозі стояла її мати, а поряд із нею якась незнайома жінка… Незнайомка уважно глянула на Ларису і раптом, усміхнувшись, сказала до матері Лариси: – Вам нічого переживати, у вашої дочки все чудово! – Чудово?! Вона он як змарніла, практично не виходить з дому. Що в неї може бути хорошого? – Її дитина, – незворушно продовжила жінка. – Що?! Хто? Яка дитина? – мати Лариси оторопіла від несподіванки

Так, чотири місяці тому Лариса хотіла, щоб Олег пішов… Пішов назавжди…

Вона вже навіть уявляла це все собі. Але вона й подумати не могла, що бажанням судилося збуватися так швидко! Особливо таким грішним…

Та це було не від Бога, а від лукавого, який заволодів її думками і серцем у той найнеприємніший для неї момент.

Це побажання Лариса висловила після того, як вона почула від Олега ті слова, які змінили її життя.

– Вибач, але я покохав іншу… Прощавай, – сказав він тоді.

Це було так несподівано, що вона й досі не оговталася.

А ще все посилилося, після того, як Олега дійсно не стало два місяці тому.

Як вона йому й бажала…

А вони ж іще недавно готувалися до весілля, яке мало бути восени.

Та дата реєстрації, обрана ними, давно вже минула. Все пройшло, все скінчено! Лариса сиділа в кріслі–гойдалці вже кілька годин і все гойдалася, гойдалася…

Вона сама себе картала, за те, що хотіла йому такого… Кажуть же, що якщо справді любиш, відпусти з миром і радуйся тому, що предмет твоєї пристрасті та любові – щасливий.

Значить, вона його не любила, а він був просто її власністю. Інакше як назвати її поведінку щодо нього?

Лариса мала просто відпустити Олега, і він був би живий. Але це було вище її сил на той момент. А тепер його просто нема.

До речі, Лариса навіть не знала, хто та жінка, котра відібрала в неї Олега, яку він так несподівано полюбив. Лариса ж навіть на поминки тоді не ходила і навіть не знає досі, чому не стало Олега…

Раптом Ларису охопила якась слабість. Вона поклала руку на живіт і раптом все зрозуміла. Від несподіванки Лариса аж підскочила, встала, здивовано прислухаючись до себе.

А потім її серце наповнила нечувана радість! Лариса зрозуміла, що вагітна!

Останні місяці вона не дуже стежила за своїм самопочуттям і жила як у сні.

Так, Олег залишив за собою продовження і це було велике диво!

І тут вона знову засоромилася своїх минулих страшних думок. Це вона винна… Вона наврочила. От Олега й не стало…

Раптом у двері наполегливо подзвонили. Лариса спочатку нікому не хотіла відкривати. Але тут завібрував її телефон.

Дзвонила мама. Лариса взяла слухавку.

– Ларисо, відкрий двері негайно! – вигукнула жінка у слухавку.

– Вже йду, – пробурмотіла Лариса і пішла відкривати.

На порозі стояла її мама, а поряд із нею якась незнайома жінка.

Незнайомка уважно глянула на Ларису і раптом, усміхнувшись, сказала до матері Лариси:

– Вам нічого переживати, у вашої дочки все чудово!

– Чудово?! Та її хочуть звільнити з роботи, вона он як змарніла, практично не виходить з дому. Що в неї хорошого?! Я ж не для того запросила вас, щоб ви говорили нісенітниці. Нічого хорошого я зараз не бачу, тільки кола під очима.

– Її дитина. Ви скоро станете бабусею, – продовжила незворушно жінка.

– Що? Хто? Яка дитина? – мати Лариси оторопіла від несподіванки. – Ларисо, поясни мені нарешті, про що говорить Світлана Кирилівна? До речі вона раніше була лікаркою твого Олега…

– Може ви спочатку зайдете в квартиру? – запитала Лариса. – Щоб не збирати на майданчику сусідів, які пхають свій ніс не в свою справу.

Вони зайшли в квартиру і Лариса запросила їх у кімнату.

– Світлано Кирилівно, про яку дитину ви говорили? – запитала мати Лариси.

– А давайте дамо слово майбутній матусі, – сказала та, киваючи на Ларису.

– Мамо, та я сама тільки пів години тому зрозуміла, що вагітна. І це дитина Олега…

– Чи можна я візьму тебе за руку? – запитала Ларису Світлана Кирилівна.

Та машинально простягла долоню.

– А ти знаєш, чому Олега не стало? – запитала Світлана.

– Ні і на поминки його я не ходила. Він покинув мене заради іншої жінки…

– Він останнім часом ніколи тобі не скаржився на здоровʼя?

– Кілька разів казав, що голова крутиться… Збирався на обстеження в якийсь центр…

– Він уже дізнався перед вашою розлукою, що дуже заслаб і обманув тебе, сказавши, що любить іншу, щоб тебе не засмучувати.

Його не стало за пару місяців. А тебе він завжди любив. І до речі, перестань звинувачувати себе в його відході. Звичайно, такого бажати не можна нікому, але це було на емоціях…

– Ларисо, ти народжуватимеш цю дитину? – раптом запитала мати. – Олега ж нема, хто тобі допоможе його виховувати? Та й як ти потім із дитиною на руках вийдеш заміж?

– Мамо, як ти можеш! Ти хочеш щоб я її не залишала? Запам’ятай – цього не буде. Я звісно ж, народжуватиму дитину Олега, я її вже люблю!

Лариса подякувала Світлані Кирилівні. Заспокоїла маму, сказала, що вона зараз найщасливіша людина на світі.

Через кілька днів, коли вона вже стала на облік в жіночу консультацію, Лариса поїхала до батьків Олега.

Її зустріли тепло, бо знали від сина, що він спеціально розійшовся з нею.

А коли батькам Олега, які аж постаріли від горя, Лариса сказала про дитину Олега, вони так само, як і вона, раділи, сміялися й плакали одночасно.

У термін Лариса народила здорового хлопчика, якого назвала ім’ям, яке колись, чи то жартома, чи серйозно сказав Олег. Він казав, що назве свого першого сина Михайлом.

Тож отак на світ і зʼявився Михайло Олегович…

Вам також має сподобатись...

Настя розлучилася з чоловіком Павлом. Жінка взяла дочку Марічку і приїхала до матері в село. Там вони побули недовго – мати не дуже зраділа гостям… Вранці, коли всі спали Настя і Марічка поїхали. Перший автобус був о шостій ранку. Куди йти? Треба шукати квартиру, або хоча б кімнату. Настя вирішила попроситись пожити в своєї знайомої старенької – Тетяни Андріївни. – Ти хазяйнуй собі тут, – сказала бабуся. – А там розберемося. Так вони й залишилися жити у баби Тані. Через тиждень пролунав дзвінок телефону. Дзвонила мати Насті. Жінка взяла слухавку й застигла від почутого

До Насті приїхала в гості її давня знайома Марійка. Вони не бачилися 15 років. Марійка сказала, що поживе трохи в гостях поки знайде квартиру. Так минуло кілька днів… Прийшовши якось з роботи, Настя несподівано застала Марійку вдома. Вона спала на дивані… У її сукні! На руці виблискував її, Насті, браслет! Настя очам своїм не повірила. – Марійко, прокидайся! – голосно покликала вона. – Чого галасуєш? – Марійка відкрила очі і знову закрила. – Ти чому мою сукню одягла?! – вигукнула Настя. – Навіщо браслет узяла? Дівчина дивилася на свою подругу й не розуміла, що й думати

Таксі приїхало швидко. Оксана сіла в автомобіль. – Вам, потрібно встигнути на літак? Вилітаєте? – усміхнувся водій. – Зустрічаю, – Оксана нервово зітхнула. – А кого зустрічаєте? – запитав водій. – Та так… – Знайомого? Чи хлопця? – Чоловіка. – Чоловіка? Треба ж. Ви що, довго не бачились? – Хлопець здивовано озирнувся. – Угу. – І скільки, як не секрет? – Довго. Він від мене пішов рівно рік тому, – раптом відповіла Оксана

– Привіт, дідусю! – Анатолій поклав рюкзак на поріг. – Привіт, Толік, – посміхнувся дід і почав обіймати онука. – А ти чому до нас серед тижня? – У відпустці я, діду, – Онук вмостився на старий диван. – Я у вас тут поживу тижнів зо два, добре? – Живи скільки захочеш! А що ти без нареченої своєї, – здивувався дід Іван. – Та ну її… – Толік скривився. – Ми з нею, того… Розлучилися днями. Раптом з вулиці у відчинене вікно почувся гучний дівочий голос