Історії жінок

Весілля Марини й Миколи було у розпалі. Справляли в найкращому ресторані міста. Марина відійшла на хвилинку, щоб поправити перед дзеркалом макіяж. Свій телефон вона забула на столі, за яким сиділа поряд із нареченим. Вона поспішила назад, побачила обличчя Миколи й одразу зрозуміла – щось сталося. — Тобі дзвонили кілька разів, – сказав Микола. – Вибач, я не втримався й глянув. Абонент записаний як «Мама». Нічого не хочеш пояснити? Марина застигла від несподіваної здогадки

З Миколою Марині пощастило. Щирий, відкритий. У Маринці душі не чує.

А, головне, із гарної забезпеченої родини. Батько директор якогось заводу. Мати має два салони краси.

Не те що в Марини…

Тато все життя пропрацював простим водієм. Мама йому під стать, кухарка у шкільній їдальні.

Тому на запитання нареченого про її сім’ю, Марина зізналася із сумом – вона сирота. А що їй лишалося робити? Не вести ж Миколу знайомитися з бідними предками в їхню убогу квартирку?

А так для нього вона студентка. Приїхала здалеку. Винаймає кімнату в однієї жінки. До себе запросити не може.

Коли мова зайшла про весілля, задумалася. Гроші їй знадобляться. Хочеться гарну сукню, та багато чого ще.

Довелося вигадувати історію для рідних.

— У мене погані новини, — зателефонувала вона додому. – Навчання тепер платне. Сказали, або плати, або відрахуємо.

Заощадження у неї були, але невеликі.

Батько почухав у потилиці, крекнув.

– Вихід один. Тільки кредит брати.

Взяли, гроші дочці улюбленій віддали.

Тепер їй на все вистачить.

…Весілля було у розпалі. Справляли у найкращому ресторані міста. Марина відійшла на хвилинку, щоб поправити перед дзеркалом макіяж. Свій телефон вона забула на столі, за яким сиділа поряд із нареченим.

Вона поспішила назад, та було пізно. З обличчя Миколи вона одразу зрозуміла, що щось сталося.

— Тобі дзвонили кілька разів, – сказав Микола. – Вибач, я не втримався, й глянув. Абонент записаний як “Мама”. Нічого не хочеш пояснити?

Марина застигла від несподіваної здогадки.

Вона відчула, що брехати далі марно… Спробувала розповісти так, щоб Микола її зрозумів. Він і зрозумів. Тільки по–своєму.

– Не знав, що ти така, – сказав він.

– Яка? – плакала Марина.

— Так легко можеш зрадити близьких людей. Добре, що все з’ясувалося зараз. Це на краще…

Він підвівся і пішов геть зі святкової зали.

— Стривай! Ти куди?

Марина кинулася слідом за ним.

— Не хочу тебе більше бачити! – вигукнув він. – Я завтра ж подам на розлучення!

Марина озирнулася на всі боки. Навколо були радісні обличчя гостей. Що ж вона наробила?

Залишилась без нареченого. А батькам ще кредит виплачувати…

А найприкріше було те, що назад нічого не повернеш, і не виправиш…

Вам також має сподобатись...

Марія Петрівна готувала голубці на кухні, як раптом у двері подзвонили. – Мамо це я! Відкривай! – почула вона за дверима голос дочки. – Ой, а що це ти Маринко, без попередження сьогодні? – здивувалась Марія Петрівна. – А я тут якраз голубці готую! Ти якраз вчасно… Марина посміхнулась, сіла за стіл і уважно глянула на матір. – Мамо, я знаю одну таємницю, – раптом сказала Марина. – І вона не дуже хороша. Я не знаю що мені робити! Марія Петрівна застигла з ложкою в руках

Ліда помила посуд і зібралась було мити підлогу, як у двері подзвонили. Жінка вийшла в коридор. У коридорі стояв чоловік зі своєю мамою. – Щось сталося? Ти чому так рано? – запитала вона. – Так, ось мама каже, що у тебе у квартирі коханець. Вона мені зателефонувала і наполегливо просила приїхати, – пояснив чоловік. – Ха-ха-ха, коханець, – засміялася Ліда. – А ми зараз перевіримо, – сказав чоловік. Зайшов у кімнату і попрямував до шафи. – Не відчиняй, прошу тебе! – тільки й вигукнула Ліда. Чоловік здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Ліза з Ірою дружили з самого дитинства. Вони могли дуже посваритися, і навіть не спілкуватися. Потім, якось налагоджували стосунки… Іноді заходячи до Іри в гості, Ліза раптом помітила, що її батьки якось дивно й похмуро дивляться на неї. А якось мама Іри відвела Лізу вбік і тихо запитала: – Лізо, ми тебе шануємо, але й совість треба ж мати. Вже четвертий місяць пішов! Ти хоч частинами нам віддавай, якщо відразу все віддати не виходить. – Що віддати?! – Ліза застигла від несподіванки. Вона дивилась на матір Іри й не розуміла, що відбувається

Олена повернулася додому з важкими пакетами в руках. Зайшла на кухню та почала викладати продукти, як раптом туди зайшла дочка. – Мамо, я просила  купити ковбаси, а ти знову зелені накупила! Хто це буде їсти? – ображено сказала донька, – Я. Це буду їсти я, – відповіла жінка. – Чому ти не купила те, що я просила? – з натиском запитала дочка. І тут Олена не витримала і сказала все, про що так довго думала