Історії жінок

Ірина з Ольгою зустрілися випадково. Вони дуже давно не бачилися. Подруги сіли за столик у літньому кафе. Ольга почала хвалитися своїми досягненнями в житті, яка вона багата. – А як твої справи, подружко? – єхидно запитала вона Ірину. Ірина замислилась. У її житті не було курортів і дорогих ресторанів. – Бабусю! – раптом почула вони дитячі голоси. Ольга здивовано обернулася. До Ірини крокували два хлопчики років трьох

Ірина дружила з Ольгою ще зі школи. Разом вони бігали на танці, разом вступили в інститут.

Вони були, як то кажуть, не розлий вода, але було одне але – вони розходилися в думці щодо кар’єри.

Для Ольги це питання було важливим. Вона завжди мріяла, якомога більше досягти в карʼєрі.

-А ти не замислювалася про сім’ю, про дітей? – запитувала подругу Ірина.

Але Ольга у відповідь тільки хитала головою.

-Діти – це пелюшки, сорочечки, безсонні ночі. Ні, я маю зовсім інші плани.

Згодом подруги почали спілкуватися дедалі менше.

Ірина вийшла заміж і народила гарненьку донечку, а через кілька років і сина.

Ольга ж продовжувала робити свою кар’єру.

Йшов час. Життя у кожної з подруг складалося по-своєму вдало.

Ірина разом із чоловіком купили квартиру і потихеньку виховували діточок. Разом завжди легше впоратися з життєвими труднощами.

Ольга стала директором великого підприємства. Мала машину, квартиру, дачу. Кожну відпустку вона проводила за кордоном.

Ось тільки все частіше вона ловила себе на думці, що в її житті щось не так.

Усього, про що вона мріяла, досягла, а ось позбавитися відчуття порожнечі ніяк не могла.

Ірина з Ольгою зустрілися випадково. Давно вже їхні шляхи розійшлися.

Замовивши по філіжанці кави, давні подруги влаштувалися за столиком у літньому кафе.

Ольга без кінця хвалилася своїми перемогами й досягненнями в житті, ніби намагалася показати подрузі, який правильний вибір вона колись зробила.

-А як твої справи, подружко? – єхидно запитала вона Ірину.

Ірина замислилась. У її житті не було курортів і дорогих ресторанів. Шанувальників, окрім чоловіка, теж не було. А навіщо?

-Бабусю! – раптом почула вони дитячі голоси.

Ольга здивовано обернулася.

До Ірини, узявшись за ручки, крокували два хлопчики років трьох.

Вони були схожі один на одного, як дві краплі води. За ними поспішав її син із красунею дружиною.

Ірина, ні слова не говорячи, встала й побігла їм назустріч.

Розцілувавши онуків, вона обернулася до Ольги.

-Знаєш, Олю, – сказала вона. – Ось це і є моя чудова кар’єра!

Ірина взяла малюків за ручки, і вони всі разом пішли, весело про щось розмовляючи.

А Ольга ще довго дивилася вслід подрузі і її сімейству.

Тільки зараз вона зрозуміла, що такого в її житті немає, і, на жаль, вже й не буде…

Вам також має сподобатись...

Олена поливала на балконі квіти, як раптом у двері хтось подзвонив. – Дивно, – подумала Олена. – І хто б це міг бути? Може Леся? Але вона б на телефон набрала… Олена відкрила двері і ахнула. На порозі стояв Сашко! – Оленочко, зустрічай! – радісно сказав її колишній. – Я повернувся! Можна ж мені зайти? Він сказав це так, ніби нічого й не сталося! Сашко спокійно заніс валізу в коридор і, посміхаючись, вже почав знімати своє пальто. Олена оторопіла

Марія чекала, що Ігор з дня на день покличе її заміж. Якось ввечері жінка готувала вечерю, коли Ігор повернувся з роботи. Чоловік одразу зайшов на кухню. – Нам потрібно поговорити, – раптом заявив він. – Я тебе слухаю, – відповіла Марія. – Ти помітила, що ми віддалилися один від одного, – сказав він. – Ти про що? – не розуміла його Марія. – Я веду до того, що нам треба розлучитися, – несподівано закінчив Ігор. Марія застигла на місці, незрозуміло дивлячись на Ігора

Марія ішла по вулиці, як раптом зустріла свою знайому Тетяну. – Привіт! – радісно кинулась до неї Тетяна. – Як у тебе справи? А ти новини останні знаєш?! Марія дуже поспішала, але жіноча цікавість взяла гору. – Привіт, – сказала вона. – Та ні, не знаю. А що сталося? – Уявляєш, Світланка народила! – повідомила Тетяна. – Так це ж добре. Давно пора! Їй уже скільки? Тридцять шість? – Так. А ти знаєш, від кого? – раптом запитала Тетяна. – Марія здивовано дивилася на подругу, нічого не розуміючи

Ганна Дмитрівна набрала номер доньки Тані. – Мамо, тільки кажи швидко, щось термінове?! – сердито запитала донька. – Ні, ні, Таню, нічого термінового, так, хотіла дізнатися, як у вас справи? – відповіла Ганна Дмитрівна. – Справи не дуже, мамо, я потім передзвоню! – сказала дочка. – Все, бувай… Таня подзвонила через три дні. – Мамо, ти вибач, я зовсім закрутилася, – сказала вона. – Все добре, доню, ти за мене не хвилюйся! – відповіла Ганна Дмитрівна. – А мене тут у гості в село запросили. Як думаєш, їхати? – Мамо, яке ще село?! – ахнула Таня. – Хто тебе запросив? Донька не розуміла, що відбувається