Життєві історії

Віка готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила мама. – Ну що там у вас? – єлейним голоском запитала жінка. – Та ось, Юру чекаю. Вечерю приготувала, – відповіла Віка. – Доню, а можна я завтра приїду, з внучкою поняньчуся? – запитала мама. – Звісно приїжджай, – усміхнулася донька. Наступного дня мама вирушила до доньки та зятя у гості. Двері їй відкрив Юрій. – А я до вас у гості! – усміхнулася теща. – У гості значить? Ану покажіть ваше взуття! – раптом суворо сказав зять. – Взутя? Навіщо? – теща здивовано дивилася на зятя, нічого не розуміючи

– Ну що, знову твій не відповідає? – усміхнулася мама. – Напевно знайшов собі якусь кралю, телефон відключив і відпочиває з нею.

– Мамо, хватить таке говорити, Юрко не гуляє, у нього, напевно, нарада з шефом, ось він і відключив телефон, – Віка набирала вже смс чоловікові.

– Ще молодий, не нагулявся, а вирішило одружитися. Куди поспішав? Обзавівся б спочатку хоча б житлом, щоб дружину туди привести, а потім одружився. А то прийшов в квартиру тещі і радий!

– Мамо, ну як він може обзавестися, якщо тільки-но інститут закінчив? На житло треба ще заробити, хоча б початковий внесок на іпотеку, а щодо одруження я сама його квапила.

– Ага, і привела його на мою територію.

– На нашу, мамо, тут моя частка теж є. Почекай ще кілька місяців, ми заробимо і підемо звідси.

– Я тебе не жену! А ось він міг би й винайняти квартиру.

– Якщо ми винаймемо квартиру, то всі гроші підуть за оренду, так ми роками збиратимемо. Чому він тобі так не подобається?

– Та тому що! – Мама відвернулася і задумалася. – Хоча б тому, що мені хочеться у спеку по своїй квартирі в халатику ходити, а зять мені заважає.

– Мамо, припини, – зупинила маму донька.

Юрко не подобався мамі просто так – не любила вона сторонніх чоловіків у своєму будинку. Коли в неї народився молодший син Вадим, і батько пішов із сім’ї, мама навіть не думала налагодити своє особисте життя. До речі сказати – батько теж був виставлений з дому, мама, мабуть, не любила всіх чоловіків, але це не поширювалася лише на одного чоловіка – на сина Вадима, він був її улюбленець. Мама б давно виставила Юру з дому навіть разом із Вікою, але Вадим заступався за Юру, і мама закривала очі, зате постійно сварилася.

– Юра, хіба тебе в дитинстві не вчили лікті на стіл не ставити? А чашка ця моя, хто тобі дозволяв з неї пити чай?

Юрко соромився, вибачався.

– Мамо, це не твоя особиста чашка, вона із сервізу, таких там шість однакових. І це я Юрі чай у цю чашку налила.

Якщо не можна було тещі сказати щось зятю в обличчя, то вона зверталася безпосередньо до Віки, але так голосно, щоб Юрко чув.

– Віка, ти не знаєш, хто в нас так голиться, що всю раковину пінкою забризкав? Вадим ще не голиться.

Віка зайшла до ванної кімнати.

– Де бризки?

– Ну ось, бачиш цю пляму на раковині?

– Де? Ось ця крапочка? Ти через лупу її розглядала? Може, це від зубної пасти, а зуби чистять у нас усі!

– Значить це Юрко розбризкав, у нас тут всі за собою прибирають.

Були навіть курйозні ситуації: наприклад, коли мама прийшла з роботи додому та побачила пісок у коридорі.

– У цьому будинку можна поводитися акуратніше? – вигукнула вона з порога, навіть не ввімкнувши світло. – Юра, ну прийняли тебе в будинок, так поводься пристойно, чисти взуття за собою!

На сварись вискочила Віка, увімкнула світло і вказала на взуття – Юрине взуття було чисте, а ось у Вадима все у піску – він грав у футбол у дворі і не обтрусив свої кеди.

– Мамо, ти не хочеш вибачитись перед Юрою?

Мама пирхнула:

– Ось ще! На піску не написано, з чиєго взуття.

І так постійно! Юра спеціально затримувався на роботі і був у начальства на доброму рахунку, але це відбувалося не через його старанність, а тому, що вдома чекала теща. Ось і сьогодні він вимкнув телефон і затримався на роботі, а мама почала свою пісню. Треба віддати належне терпінню Юри – всі причіпки тещі він виносив, не смів з нею сперечатися і тільки вибачався, навіть якщо не був винний. Віка заступалася за нього перед матір’ю, а потім заспокоювала чоловіка в кімнаті – мовляв, нічого, скоро все владнається. Шкода його – сумний Юрко якийсь став, але цього вечора він прийшов веселий.

– Мене підвищили на посаді, – сказав він дружині. – А оскільки я прописаний в іншому місті у батьків, мені фірма винайме квартиру і її оплачуватиме! Правда здорово?

Звісно чудово! Вже за тиждень Віка з Юрою переїхали. Поки збирали речі, мама навіть не вийшла з Юрою попрощатися: з Вікою вона може хоч щодня зідзвонитися і зустрічатися, а зять їй і даремно не потрібна.

А потім сім’я взяла іпотеку, Віка народила дочку. Мама рідко була у дочки вдома і намагалася ігнорувати присутність зятя. Вадим відслужив ї і надумав також одружитися. Мама була здивована вибором нареченої сина, а потім вже – і дружини, яку Вадим привів до будинку. Мама постійно дзвонила і скаржилася на невістку.

– Мамо, ти ж тільки чоловіків у своїй хаті непереносила! А що – твоя невістка теж неакуратно голиться над раковиною і пісок залишає на підлозі.

– Ні, ця Іра – ще та негідниця! Вона хоч і акуратна, але грубить мені постійно. Я їй слово – вона мені двадцять. Зовсім ніякої поваги до старших! Навіть Юра в нас поводився пристойніше!

– Мамо, так Юра теж понаний! – Усміхнулася Віка.

– Ну це раніше був, зараз вже он який начальник! А ця Іра – негідниця. Жодного з нею спокою немає. Я приходжу додому як у гості. Поговори з Вадимом, гаразд? Хай він виставить з дому цю, бо він мене не слухає.

Віка подзвонила, поговорила.

– А чого ти хочеш, сестричка? І ти приводила Юру додому, а я заступався за нього перед матір’ю. До речі, я маю більше прав привести дружину до себе додому, це споконвіку вважається нормальним. Нехай мама не переживає – скоро Ірини батьки їдуть закордон назавжди і залишають нам квартиру, ось тоді й переїдемо. Так що кілька місяців хай зачекає.

Але мабуть терпець мами закінчився раніше, хоча з сином вона сваритися не хотіла. Вона знову зателефонувала Віці.

– Доню, у вас же знайдеться на пару місяців для мене кімната? Я хоч би внученьку поняньчила…

– Давай не юли, тут явно не у внучці справа. Що – зовсім невістка дістала?

– Ох, ще й як! Вони за два місяці переїжджають, а я вже не можу.

– Ну гаразд, приїжджай, тут тебе ображати не будуть, тільки житимеш тепер за нашими правилами, а не за твоїми. Згодна?

Коли мама приїхала з валізкою речей, то на порозі її зустрів суворий Юрко. Він стояв, насупивши брови, і дивився на тещине взуття.

– Ви взуття обтрусили? – суворо запитав він. – А то раптом піску тут нам нанесете.

– Ну… Я… Ніби немає піску, – мама розгублено дивилася собі під ноги.

Юрко добродушно засміявся.

– Спокійно, теща! – сказав він. – Старі образи вже забуті. Розташовуйте, будьте як вдома.

За два місяці – жодної сварки. Ось що означає жити на чужій території. А мама невдовзі повернулася додому, живе тепер одна і може в чому завгодно ходити по квартирі під час спеки. Та хіба ж у цьому була проблема?

Вам також має сподобатись...

Ніна Олександрівна дуже заслабла. – Вам треба в лікарню, – стурбовано сказала їй сусідка Ліза. – Лізонько, послухай мене, – прошепотіла Ніна Олександрівна. – Підійди до комоду, там у мене скринька дерев’яна стоїть. Візьми її. Мене не стане, а там всяке знайдеш… Жінка заплющила очі. А Ліза поспішила до телефону і викликала швидку. Ніну Олександрівну забрали у місто. Ліза повернулася додому, пішла в хату до Ніни Олександрівни і відкрила комод. Там вона знайшла між рушниками невелику дерев’яну скриньку. Відкривши її, Ліза застигла від здивування

Микола прийшов додому пізно. Він відкрив двері й застиг від несподіванки. На порозі його чекала дружина Тетяна. – Значить, так, Микольцю, мені все це набридло! – заявила вона. Тетяна повела Миколу на кухню. – Давай поговоримо відверто, – сказала жінка. – Тільки одразу кажу – я все знаю! – Ну що ти знаєш? – єхидно посміхнувся чоловік. – На мене наговорюють. Я тобі не зраджував! – Тоді я зараз тобі дещо покажу, але ти тільки не дивуйся, – сказала дружина. Таня полізла в шафу, дістала аркуш паперу, і поклала перед чоловіком. Микола дивився на аркуш, і не розумів, що відбувається

Віра гуляла в парку зі своїм коханим Ігорем. Чоловік ішов поруч із задумливим виглядом. Віра відчувала напругу і в його мовчанні, і в тому, як він дивився собі під ноги. – У тебе щось трапилося, Ігорю? – запитала дівчина, трохи додавши кроку, щоб встигати за ним. Він промовчав, тільки знизав плечима, а потім раптом зупинився і повернув Віру до себе обличчям. Ігор взяв її за плечі й сказав: – Віро, я маю сказати тобі дещо дуже важливе… Давай розлучимося… Віра застигла від почутого. – Чому?! Що раптом змінилося?! – тільки й сказала вона

Юля була вдома сама. Вже стемніло, а її матері Ліди все не було. Дівчинка не могла зрозуміти, що трапилося. – Мама пішла в магазин по продукти, – міркувала Юля. – Ми з нею часто ходимо туди. Але до магазину недалеко, за годину можна туди й назад сходити… Вона подивилася на годинник. – Уже чотири години минуло, – пробурмотіла дівчинка. Юля зайшла на кухню. Вона нагріла чайник, дістала з холодильника котлетку. Перекусила, попила чаю й пішла спати… Прокинулася дівчинка, коли сонце вже сяяло у вікні. Вона одразу глянула на материне ліжко й застигла від побаченого