Життєві історії

Ніна Федорівна прокинулася рано. Виглянула у віконце. Надворі ще темно. Снігу за ніч багато випало. – Ох, як набрид цей сніг, – звично пробурчала вона. Вийшла Ніна на ґанок, дивиться а з сусіднього ґанку чоловік сусідки Надії рукою їй махає. – Надію вночі швидка забрала. Погано їй стало, – сказав він. Ніна кинула лопату і забула про сніг, кинулася в будинок, швидко зібралася і поїхала до подруги. Ніна зайшла в палату до Надії і застигла від побаченого

Ніна Федорівна прокинулася рано. Виглянула у віконце. Надворі ще темно. Снігу за ніч багато випало. І він все падає і падає.

– Ох, як набрид цей сніг, – звично пробурчала вона.

Ніна, Федорівною її рідко називали, попила чаю, одяглася і вирушила розчищати подвір’я від снігу. Жила вона одна у своєму будинку, до якого її 69 років тому принесла з пологового будинку матір.

Щоправда, будинок останніми роками підремонтували. Зробили фасад із сайдингу, провели воду, каналізацію. Навіть душову кабінку тепер має. Краса!

Вийшла Ніна на ґанок, дивиться а з сусіднього ґанку Надін чоловік Сашко рукою їй махає. Будинки у них стоять поруч, городи розгороджені. Городами вони один до одного і ходять стежкою.

Ніна поспішила до нього. Сашко з дому вийшов, це не на добро. Він нездужає і з дому він виходить рідко, особливо взимку. Будинок у них теж цілком упорядкований. Сніг завжди Надія сама чистить.

– Надію вночі до міста відвезли. Швидка забрала вночі, – сказав він.

Ніна кинула лопату і забула про сніг. Брат вдень прийде та почистить. Вдома вона зателефонувала до лікарні, їй повідомили, що її найкраща подруга в палаті, стан важкий.

… Ніна та Надя були молодшими у родині. Вони росли разом. Разом ходили до дитячого садка, потім до школи. Дружили їхні батьки, їхні брати та сестри. І в тій, і в іншій сім’ї було по троє дітей.

У школі обидві дівчата були жвавими та рішучими. Щоправда, Ніна вчилася краще, а Надя слабенько. Ніна була активісткою,  Надя звичайна школярка, але це не заважало їхній дружбі.

Після школи подруги не поїхали із рідного села. Батьки були вже у роках, старші діти жили у місті. Дівчата вирішили батьків не кидати. Ніна вступила до інституту на заочне відділення, а Надя далі вчитися не захотіла.

Влітку Надя познайомилася з приїжджим хлопчиною. Літо пролетіло швидко. Восени Надя зрозуміла, що чекає на дитину. Написала хлопцю, але не відповів. Довелося зізнаватись матері.

Мати думала – думала та придумала. Вона відправила дочку до своїх далеких родичів на Житомирщину від людських пересудів подалі.

– Поживеш там трохи і повернешся з дитиною. Скажеш, що розлучилася з чоловіком, от і добре буде. І батько сваритися не стане, – говорила вона на прощання Наді.

Надя прожила вдалині від будинку 25 років.

Вона народила сина. Потім вийшла заміж. Жила з чоловіком. Додому приїжджала рідко. Далеко. Ніколи. То свій будинок будували, то городи. Усе справи, справи…

Але з подругою Ніною Надя зв’язок завжди підтримував, переписувалися вони постійно. Ніна навіть у гості до неї їздила кілька разів.

Ніна працювала у чоловічому колективі, але заміж так і не вийшла. Було в її житті кохання, але не склалося… Вона була високою, такою потужною на вигляд, їй навіть зовні було важко підібрати собі хлопця.

Наприкінці 90-х Надя овдовіла. Вона залишила будинок і господарство синові, а сама повернулася до рідного села. Батька вже не було на світі. Мати була дуже старенька. Незабаром і її не стало.

Ніна на той час також залишилася без батьків. Вони пішли з різницею у півроку. Ось тоді подруги розгородили городи та протоптали стежку від будинку до будинку. Більше вони надовго не розлучалися.

Надя за півтора року зійшлася з самотнім чоловіком Олександром.

– Ніяк без чоловіка жити не можеш! Навіщо він тобі на старість років? – Запитувала Ніна.

– Тобі добре! У тебе тут брат, племінники, дружини племінників, улітку вся рідня приїжджає, все допомагають, а я одна. Мені теж помічник потрібний у своєму будинку, – виправдовувалася Надя.

Їй справді було легше і веселіше із Сашком. Це останніми роками він нездужати почав, а так він їй багато допоміг: і будинок впорядкував, і на машині возив куди треба. Машину вони разом купили, стареньку, але хорошу.

Бувало подруги і сварилися, але не надовго. Швидко відходили. Надя все нарікала Ніні, що та могла б хоч собі народити дитинку і не жити даремно. Ніна ображалася. Вона не почувалася самотньою, постійно хтось у будинку є. Влітку всі дружно на городі працюють.

У Надії на пенсії виявилися нові здібності. Вона почала масажі робити, недуги різні знімала. Начебто навчила її цьому мати першого чоловіка.

Ніна сміялася з неї: – Чому ж мені не допомогли твої таланти, коли я занедужала?

– Бо ти не віриш!  Віра потрібна, – відповіла їй ображена Надія.

…У палату Ніна приїхала до подруги, коли Надю перевели до спільної палати. Вона її не впізнала. Надя сильно здала. Вона дивилася на неї незрозумілим поглядом, не розмовляла.

За два тижні дозволили забрати її додому без жодних гарантій. Позитивної динаміки немає, і навряд чи з’явиться. Немає сенсу тримати далі у відділені.

– Доживати додому відправили, – зрозуміла Ніна, але собі вирішила, що так просто подругу не віддасть.

Увечері Ніна нагодувала Надію наваристим курячим бульйоном, і вона заснула міцним сном.

– Заберу її до себе, якщо що, – вирішила Ніна.

Вранці вона прийшла до Наді. Зварила їй кисіль та свіжий бульйон. Надя дивилася на неї ясним поглядом. Вона її впізнала. Дня через два Надя сказала перше слово, і це слово було “Ніна”.

Я не подробиці розповідатиму про етапи покращення стану Надії. Скажу тільки, що Ніні забирати подругу до себе не довелося. Сашко не дозволив, і вона сама не захотіла покидати свій дім.

За півроку Надя майже повністю відновилася. Вона ходить, розмовляє, готує їжу. Багато і постійно допомагає подруга Ніна та її родичі.

Говорять, що жіночої дружби не буває.

Буває!

Та ще й така дружба, яка і з проблемами допомагає, і в радості підтримає!

Вам також має сподобатись...

Настя закрутила роман з Анатолієм. Мова пішла вже про весілля. – Познайомила б ти мене зі своїм нареченим, – казала мама Насті. – Я б стіл накрила, смачненьке б щось приготувала. – Ага, мабуть оту шоколадну ковбаску, як раніше готували! – посміхнулась Настя. – У тебе ж он все яке старомодне навкруги… І все ж таки Настя розповіла Анатолію про мамине запрошення. – Але хочу тебе попередити, обстановка у нас там в квартирі дивна, – сказала вона нареченому. Анатолій застиг від здивування

Лариса орендувала кімнату в одному з приватних будинків. – О, явно ця пані приїхала знайти собі супутника життя! – подумала хазяйка будинку Наталя. – Знаю я таких! Лариса була ефектною блондинкою з пишною зачіскою і бездоганною фігурою. Рано–вранці вона вставала, робила зарядку, а потім лягала на шезлонг у дворі й засмагала. Після сніданку вона кудись ішла, іноді поверталася сумна. – Не пощастило їй поки що з пошуками, – думала Наталка. А одного разу Лариса раптом прийшла не сама. Наталя, як глянула на її супутників, то так і оторопіла від несподіванки

Оля сиділа на кухні і сумно дивилася у вікно. Пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила хрещена Ніна. – Привіт, чим займаєшся? – одразу запитала вона. – Ой, тітко Ніна … – Оля раптом схлипнула, несподівано для себе самої. Треба ж, сиділа-сиділа одна, могла наплакатися вдосталь, а ні! – З Толіком посварилися. Дуже посварилися! – Чому? – щиро здивувалася хрещена. Оля тяжко зітхнула. – Я йому дещо сказала! – відповіла вона. – Що сказала? – не зрозуміла Ніна. І Оля все розповіла своїй хрещеній. Жінка вислухала похресницю і застигла від почутого

Тетяна зі своїм чоловіком Грицьком прийшли з роботи пізно. – Треба ж, Грицю, а в нас у під’їзді виявляється ліфт новий, – сказала Тетяна. – І коли його встигли замінити?! – І не кажи, – Гриць теж здивувався, навіть помацав новеньке блискуче покриття кабіни… – Може, ми запрацювалися і раніше не помітили? Гаразд Таню, ми приїхали, ходімо додому відпочивати. Гриць відкрив двері в квартиру й увімкнув світло в коридорі. – Ну ти даєш, Таню! – раптом ахнув він. – А коли ти встигла це все зробити?! Тетяна озирнулась навкруги і застигла від побаченого