Життєві історії

Олег сидів на кухні за столом і їв борщ. Раптом на порозі зʼявилася його дружина Ілона. – Олеже, ти мені все життя зіпсував! – несподівано почала вона. Олег здивовано відклав ложку вбік. – Так? – перепитав він. – І чим же ж, цікаво? Тим що одружився з тобою? – Саме так! У мене такі плани були. Ех… – Знаєш, Ілоно, я думаю, що тобі гріх скаржитися на своє життя… – Ти по продукти сходив? – запитала дружина. – А одяг розвісив? Як мені це вже набридло. Все на мені! – Невже? – Олег раптом скочив з-за столу і вирішив діяти

Олег сидів на кухні за столом і їв борщ. Раптом на порозі зʼявилася його дружина Ілона.

– Олеже, ти мені все життя зіпсував! – несподівано почала вона.

Олег здивовано відклав ложку вбік.

– Так? – перепитав він. – І чим же ж, цікаво? Тим що одружився з тобою?

– Саме так! У мене такі плани були. Ех… А тепер не живу, а не зрозуміло, що роблю!

– Знаєш, Ілоно, думаю, тобі гріх скаржитися на своє життя.

– Ти по продукти сходив? А одяг розвісив? Там пралка вже випрала?! Як мені це вже набридло, все на мені!

– Невже? Ти не готуєш, не прибираєш, чим же ти так втомлена? Я з донькою все самі робимо…

– Та яка різниця, хто що робить! Ти ж знаєш, що побут – це не моє, я вище цього.

Я ж могла могла стати відомою. Але ні. Працюю касиркою. Вийшла за тебе заміж…

І ще. Глянь на себе. Животик он виглядає. Ех, а біля мене стільки хлопців гарних крутилося, так ні, тебе вибрала…

І дочка на тебе схожа вродилася, от не пощастило дівчинці!

Олег раптом скочив з-за столу і вирішив діяти.

– Слухай, Ілоно, мені набридло вже вислуховувати, який я поганий чоловік! Знаєш що, а подивися на себе у дзеркало. Що ти бачиш?

Жінку, яка ніколи не займалася нічим, окрім лежання на дивані. Волосся рідке з сивиною, подвійне, хоча ні, вже потрійне підборіддя…

Ну що, приємно слухати таке? От і мені ні…

І взагалі, ти неосвічена жінка. З тобою поговорити навіть нема про що. І господиня ти ніяка. Не розумію, чого я терпів усі ці роки…

На мене жінки заглядаються. Але ж я порядний сім’янин. Якщо я такий поганий для тебе, то не хочу більше тобі надокучати. Я вирішив розлучитися і розпочати нове життя. Мені набридло слухати твої образи і сварки!

Дочку можу взяти з собою, якщо дозволиш. Жити поки що будемо у моїх батьків, а потім придумаю щось, не пропадемо. Будеш бачитись з донькою, коли захочеш. Квартира тобі дістанеться. Може, зустрінеш того самого свого багатія, чи красеня, кого ти там хочеш!

Ілона здивовано підняла брови. Та як він посмів таке говорити! Її без п’яти хвилин відому співачку з нерозкритим талантом!

– А знаєш що, Олеже, а давай! І Лізу забирай! А я буду кар’єру будувати, ви скоро побачите моє ім’я на всіх афішах! Ти ще згадаєш мене! Бач, розговорився, як. Жінки на нього задивляються… Ха–ха–ха!

І Олег поїхав. Дочка захотіла жити з ним. І навіть не сумувала за мамою…

…Минуло пів року.

– Алло… Олег… Ой, Олеже. Як ви там? Як Ліза? Давно не дзвонить мені, у гості не приходить…

– Привіт, Ілоно. У нас все добре. А ти як поживаєш? На гастролях, мабуть, весь час?

– Та які там гастролі… Ніхто не хоче звертати увагу на мій талант. Іди, кажуть, квитки продавай далі. В особистому житті теж нічого хорошого. Мала якогось залицяльника, квіти дарував мені, думала кохання, та де там. Зарплату взяв мою і шукай вітра в полі…

Мені недобре без тебе. І Лізи. Сумно самій. Готувати почала, несмачно виходить, тебе згадую весь час.

Знаєш, я тільки тепер зрозуміла, як ти мені потрібен. Повертайтесь, будь ласка…

– Пізно ти зрозуміла, Ілоно. А нам добре без тебе. Жодних сварок, галасу. Я втомився всі ці роки. Щиро кажучи, я це робив через доньку. Вона теж слова доброго ніколи не чула від тебе, одні претензії.

Я почав нові стосунки з чудовою жінкою. Лізі вона теж подобається, думаю, одружимося скоро. Тобі теж бажаю щастя. Бувай!

Ілона дивилася на телефон, а сльози капали прямо на нього. А вона ж просто хотіла бути щасливою…

…Часто люди не цінують свого щастя. Їм здається, що он, десь там за обрієм, на них чекає світле майбутнє.

Хтось дійсно знаходить «те саме», а хтось залишається ні з чим…

Вам також має сподобатись...

Віра була на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. – Віро, приїжджай. Твоєї мами не стало, – почула жінка в слухавці голос сусідки мами. Віра приїхала, як тільки змогла, але на прощання вона так і не встигла. Жінка зайшла в квартиру мами, навела порядок. – Так, треба залагодити всі справи, – вирішила жінка, взяла документи матері b вирішила до нотаріуса. Але яке ж було її здивування, коли Віра дізналася, що заповіла їй мама

Валерій з дружиною збиралися лягати спати. – Ти знаєш, що сьогодні до Світлани Володимирівни заходив твій брат, – раптом сказала чоловіку Алла. – Так, мама розповідала, – відповів Валерій. – Вони про щось дуже довго розмовляли на кухні, – продовжила жінка. – І що з того? – усміхнувся чоловік. – Ну, я не витримала, підійшла до кухні і підслухала їхню розмову, – несподівано сказала Алла. – Знаєш про що вони розмовляли? – Про що? – Валерію стало цікаво. Алла зробила глибокий подих і передала розмову свекрухи з братом чоловіка. Валерій вислухав дружину і застиг від обурення

Катя гуляла зі своїми дітлахами у парку. – Мамо, а чому тата ніколи з нами немає? – сказала Оленка. – Він що нас не любить? – Що ти таке кажеш? – Катя здивовано глянула на дочку. – Тато вас дуже любить! – А бабуся каже інакше, – невдоволено сказав Петрик. – В сенсі бабуся? – не зрозуміла сина Катя. – Тссс! – різко обсмикнула братика Оленка. – Бабуся сказала що це секрет! – Так, ану розповідайте про який секрет йдеться?! – наполягла Катерина. Дітлахи переглянулися, а потім виклали, секрет який довірила їм бабуся. Катя вислухала дітей і аж присіла від почутого

В Олени на дачі зібралися друзі. Дівчата накрили стіл. Молодики стояли біля мангалу і готували шашлик.– Миколо, а ти чого сьогодні сам? Чому Яну свою не привіз? – запитала Олена. – Та ми не зійшлися в одному питанні, – відповів хлопець. – Я їй дзвонив – слухавку не бере… – Ви ж начебто заяву в ЗАГС збиралися подавати? – запитав Олексій. – Тепер уже й не знаю, – сказав Микола. – Ми почали були обговорювати весілля і раптом про Яну з’ясувалася одна дивна річ… – Яка ще така річ?! – здивовано запитав Олексій. Він не розумів, про що взагалі мова