Знайомство з батьками нареченого вийшло зім’ятим. Ольга хвилювалася і через це говорила недоречно і зовні дуже нервувала.
Загалом виглядало все безглуздо і по-дитячому, і процес знайомства не приніс дівчині ніякої радості та задоволення.
Але ж Ольга так чекала цього моменту, їй так хотілося сподобатися батькам Дмитра, що вона готова була на все, аби вони звернули на неї увагу і проявили хоча б краплю симпатії.
– Ольго, а ви вмієте готувати? – навіщось спитала бабуся Дмитра, уважно дивлячись на те, як дівчина мляво длубається виделкою у тарілці.
Ольга дуже переживала, тому апетиту не було, а бабуся, мабуть, вважала це приводом для свого запитання.
– Вміє Оля готувати, – заступився за свою дівчину Дмитро, і та з вдячністю на нього подивилася. – Вона мені борщ варила, м’ясце маринувала і тушкувала, вийшло – пальчики оближеш. Бабусю, та ти сама зі мною борщ потім Олі їла і нахвалювала.
Бабуся задоволено кивнула, і Ольга вирішила, що можна розслабитися. Однак мати Дмитра очей з неї не зводила: відколи дівчина переступила поріг їх будинку, Олена Геннадіївна буквально втупилася в майбутню невістку поглядом, від якого аж мурашки були.
– Невже вона готує краще за мене? – запитала мати.
Дмитро усміхнувся матері і ніжно поклав свою руку на її руку.
– Мамо, ну навіщо порівнювати? Це все одно, що порівнювати дві руки. Одна – права, друга – ліва, але обидві дуже потрібні без них не можна.
Олена Геннадіївна слабо посміхнулася, а Ольга перевела дух.
З того часу, як вона переступила поріг цього будинку, душа в неї була не на місці, їй весь час здавалося, що вона виглядає і поводиться неправильно, не відповідаючи їх очікуванням.
Причому батько Дмитра поводився цілком звичайно, зовсім не прислухаючись до розмов і не беручи участі в них, а от мати Дмитра раз у раз кидала на Ольгу погляди, які здавалися дівчині якимись осуджуючими. Начебто вона опинилася не в той час і не там.
– Мені здається, що я не сподобалася твоїм батькам, – чесно сказала Ольга Дмитру, коли вони вийшли з квартири, і хлопець вирушив проводжати свою кохану до таксі.
– З чого ти вирішила? – здивовано запитав хлопець.
– Твоя мама ставила такі дивні питання… І так дивилася.
Дмитро засміявся:
– Тобі здалося. Мама завжди так на всіх дивиться. Насправді вона хороша і навряд чи подумала про тебе щось погане. Просто вона любить чіплятися до дрібниць. Ось ти бачила мого батька?
Ольга здивовано кивнула:
– Звичайно. Твій тато спокійний, а мама… З нею, відчуваю, буде складно.
Дмитро засміявся:
– От і батькові спочатку було з нею складно, а потім він звик і перестав звертати на настрій мами увагу. Вона просто дуже емоційна, як будь яка жінка. Як і ти в тому числі.
Дмитро поцілував Ольгу в щоку, а вона посміхнулася у відповідь. Все ж таки вона його любила! Ольга ніколи і ні в кого так не закохувалась раніше. Дмитро був для неї ідеальним хлопцем, тим самим придуманим нею ще в дитинстві принцом, який поєднував у собі всілякі позитивні якості. Загалом, Ользі пощастило з хлопцем, а от чи пощастило з його батьками, треба ще розібратися.
Ольга та Дмитро разом навчалися в одному інституті. У вільний від навчання час Дмитро вже примудрявся підробляти.
Ольга була домашньою дівчиною. Вона росла єдиною дитиною в сім’ї, і батько, і мати любили її, балували з дитинства. Коли Ольга запитала у батьків їх думку щодо підробітку, батько і мати одразу ж строго висловили своє дружне «ні».
– Вчися краще, – сказала Ірина Михайлівна. – Вбирай знання, приділяй більше часу підготовці до занять.
– Встигнеш ще напрацюватись, – підтримав свою дружину Євген Олегович. – Користуйся поки тим, що тобі немає необхідності працювати з ранку до вечора, насолоджуйся свободою від трудових обов’язків.
Ольга не могла не погодитися з батьками, тому вона старанно навчалася, а ще займалася тим, що допомагала Дмитру.
Дуже часто вони разом залишалися на вихідних у квартирі його бабусі, яка їздила у село до старшої доньки.
Тоді Ольга робила все можливе для того, щоб довести Дмитру свою хазяйновитість, а ще любов до приготування та бажання бути йому корисною.
Їй це чудово вдавалося, Дмитро був у захваті від своєї дівчини, тому й наважився познайомити її зі своїми батьками.
Ольга була рада такому рішенню свого молодого чоловіка, але не могла не переживати з цього приводу. Найбільше після знайомства з батьками Дмитра дівчина була спантеличена тим, як повелася його мати: Олена Геннадіївна недобрим поглядом дивилася на Ольгу, немов бачила в ній конкурентку, а не пару для свого сина. Ольга відчувала неприязнь, що виходила від Олени Геннадіївни. Причому Ольга нічого поганого жінці не зробила, щоб викликати до себе такий відвертий негатив.
– Та просто вона Дмитрика до тебе ревнує, – припустила подруга Ольги, коли та поділилася своїми переживаннями.
– Ні, мені так не здалося, – Ольга знизала плечима. – Вона з порога була ще нормальною, а коли побачила мене, її обличчя так змінилося, наче вона привида побачила.
– Може, ти їй когось нагадуєш? – знову припустила подруга Ольги.
– Не знаю, – знизала та плечима. – Кого я можу їй нагадувати? Я на маму схожа, але навряд чи моя мама знайома з Оленою Геннадіївною.
– Ну, тоді не знаю, – подруга розвела руками. – Значить, трапилося щось таке, що могло їй просто не сподобатися. Може, ти ляпнула щось чи подивилася на неї якось косо.
Ольга замислилася, старанно перебираючи у пам’яті все те, про що говорили за столом під час знайомства. Ні, не казала Ольга нічого поганого, вона взагалі більшу частину часу мовчала, тільки бабуся Дмитра іноді задавала їй свої питання, і то лише з ввічливості.
З бабусею Ольга була вже знайома, все ж таки не один раз ночувала у неї в квартирі, а ось з батьками Дмитра Ольга зустрілася вперше.
Сумний настрій доньки помітили батьки Ольги.
– Що трапилося, доню? – співчутливо спитала мати. – Ти третій день сама не своя.
– Все гаразд, – відповіла Ольга, а потім раптом передумала і вирішила, що скаже батькам правду. – Я ж на вихідних з батьками Дмитра познайомилася.
– І нам нічого не сказала? – ахнула Ірина. – Євгене, уявляєш! У нашої доньки з’явилися такі серйозні секрети.
– Мамо, це не секрет, – Ольга скривилася. – Просто я вирішила не надокучати вам своїми справами.
– І що ж сталося? – поцікавився Євген. – Що там за батьки? Сподобалися тобі?
– На мій погляд, звичайні, – Ольга знизала плечима. – Але ось мені чомусь здалося, що я їм не сподобалася.
– Як ти могла їм не сподобатися? – обурено спитала Ірина. – Якісь вони неправильні.
– Ну не всім же ж я маю подобатися…
– Головне, щоб ти Дмитрику подобалася, – додав Євген. – Розкажи про цих людей. Що в них такого особливого?
– Нічого особливого в них немає. Мама працює бухгалтеркою в фірмі «Чоловік на годину», а батько – шеф-кухарем.
– Ого, – Ірина здивовано подивилася на дочку. – Шеф–кухар!
– А матір Дмитра часом не Олена звуть? – запитав Євген, а Ольга машинально кивнула.
– Ти її знаєш? – одразу з підозрою в голосі запитала Ірина.
Євген швидко відповів:
– Знаю. Ми ж у них замовляємо майстрів, коли своїх рук не вистачає.
Ольга зітхнула. Що ж було не так?
Навіть від Дмитра дівчина, непомітно для себе, почала віддалятися. Їй здавалося, що між ними після знайомства з батьками хлопця запала якась недомовленість.
Повертаючись наприкінці робочого тижня з інституту Ольга раптом побачила машину свого батька, припарковану біля офісу тієї самої фірми «Чоловік на годину».
Дівчина згадала слова батька про те, що він говорив про співпрацю з цією фірмою, тому не дуже здивувалася, побачивши його машину неподалік місця, де працювала мати Дмитра.
Яке ж було її здивування, коли вона помітила, що на ґанок вийшли батько та Олена Геннадіївна!
Вони про щось розмовляли, і, судячи з жестикуляції обох, розмова їхня була дуже емоційною. Ольга застигла, а потім сховалась за широке дерево, вдивляючись у батька, який розмовляв з матір’ю Дмитра.
Потім вона побачила, як пара спустилася з ґанку, пройшла до машини Євгена Олеговича, після чого вони разом кудись поїхали.
Ольга нерозуміюче дивилася в слід батьковій машині, що зникла за поворотом.
Чомусь Ользі стало неприємно.
Може, батько сам вирішив з’ясувати, чому Олена Геннадіївна так недружелюбно спілкувалася з його дочкою?
– Дурниці якісь! – одразу вирішила про себе Ольга. – Не став би батько займатися такою нісенітницею, отже, з Оленою Геннадіївною він зустрічався по роботі.
За вечерею Ольга вирішила запитати у батька:
– Тату, а ти де сьогодні обідав?
Євген Олегович спокійно відповів:
– Із хлопцями з об’єкту обідали прямо в них. Там кухню майже доробили.
Ольга не стала більше нічого питати, було і так ясно, що батько брехав. В обідню перерву він їздив кудись з матір’ю Дмитра, але куди й навіщо – дівчині було неясно.
Вона вже лягала спати, коли до неї в кімнату, обережно постукавши у двері, зайшов батько.
– Тату? Що трапилося? – Ольга здивовано подивилася на спантеличене обличчя Євгена.
– Чому ти спитала мене про обід? – запитав той.
– Просто так, – відповіла вона, але одразу побачила усмішку на обличчі батька.
– Я дуже добре тебе знаю, щоб бачити, коли ти кажеш правду, а коли ні. То навіщо ти спитала мене? Бачила мене в обід?
Ольга кивнула і запитливо глянула на батька.
– Навіщо ти сказав неправду?
– Не хочу, щоб мама знала.
– Про що? – здивувалася Ольга.
Вона не розуміла, що відбувається.
Батько швидко глянув на двері, переконався, що вони зачинені, а потім тихо сказав дочці:
– Справа в тому, що з Оленкою ми зустрічалися. У далекій юності, але було між нами щось більше, аніж дружба. Ну ніби те, що зараз між тобою та Дмитром.
Ольга ахнула. Вона й знати не знала про минуле свого батька, та й не впевнена була в тому, що їй варто було знати про це. Але, коли батько заговорив про це сам, Ольга не стала зупиняти його.
– Ми познайомилися у школі, спочатку просто дружили, потім не просто… Ну ти розумієш…
Ольга швидко кивнула. По батькові було видно, що йому не просто так дається ця розмова.
– А потім я зустрів твою маму. Ти ж знаєш нашу історію, ми познайомилися, коли обом не було й двадцяти, з того часу ми разом.
– А як же ж Олена Геннадіївна? – запитала Ольга.
– Оленка… Я її залишив. Ми поговорили, була важка розмова. Вона – дівчина емоційна, загалом усе було складно. Потім вона поїхала в інше місто, а потім повернулася, вийшла заміж, у неї народився Дмитро. На той час ми вже були одружені з твоєю мамою, а потім ти з’явилася.
– Ти не знав про те, що Дмитро – її син?
– Ні звісно. Прізвище вона змінила, я тільки одного разу випадково побачився з нею в на фірмі, тоді й зрозумів, що вона повернулася в місто, а від колег дізнався вже про те, що вона вийшла заміж за Сергія.
– Навіщо ти зустрічався з нею сьогодні?
Батько знизав плечима:
– Та просто поговорити. Образи залишились у минулому, але це я так вважав. Оленка досі сердилась на мене, сказала, що я навіть не вибачився, залишаючи її. Довелося вибачатися, говорити про те, що я був винен у всьому…
– Тому вона так на мене дивилася… – здогадалася Оля. – Олена Геннадіївна з самого початку знала про те, чия я дочка.
Євген кивнув і слабо посміхнувся:
– Все буде добре. Матері тільки не говори про це. Буде ніяково.
– Добре, тату, – відповіла Ольга, а сама перевела дух.
Значить, зовсім не в ній була справа, і не було миттєвої неприязні саме до неї у матері Дмитра. Це все минуле, що втрутилося в хід сьогодення.
– Я думаю, що Оля все зрозуміє, – Євген заговорив ще тихіше. – А ти не надумай накручувати себе і вигадувати дурниці. Ми дорослі люди і самі розберемося у всьому. Все, лягай спати.
Батько поцілував Ольгу в щоку і тихо вийшов з її кімнати. Засинаючи, Ольга думала, що, виявляється, у батьків теж було своє минуле, про яке вона не здогадувалася і намагалася не думати. Треба ж! Олена Геннадіївна була колись дівчиною її батька! Воістину, неймовірне минуле, яке через роки знову перетворилося на сьогодення.
Вже засинаючи, Ольга почула звук повідомлення. Це було повідомлення від Дмитра:
«Мама запрошує тебе на недільну вечерю. Не здумай відмовлятися. Цілую і на добраніч!».
Ольга посміхнулася, а потім закрила очі. На душі стало спокійно.
Значить, Олена Геннадіївна готова до спілкування, значить, вона більше не злиться. І це було чудово…
