Життєві історії

Марина вклала доньок спати, прибрала на кухні, вимила посуд. – Нарешті! – вдихнула жінка, закінчивши всі справи. – Тепер можна трошки відпочити! Марина зробила собі чай і сіла за комп’ютер. Вона почитала останні новини, подивилася якісь відео, і вирішила зайти у соціальну мережу. Несподівано, Марині на очі потрапила сторінка її свекрухи. – Що там у Людмили Іванівни робиться? – усміхнулася вона і зайшла на сторінку свекрухи. Сторінка Людмили Іванівни швидко завантажилася на екрані компʼютера. Марина глянула не неї і аж ахнула від побаченого

Марина не особливо вірила у прикмети чи забобони, але подробиці сімейного життя ніколи не висвітлювала перед подругами. У її соціальних мережах були лише особисті фото, чоловік не любив фотографуватися, а доньки-двійнята були ще маленькими.

– Мої маленькі, мої крихітні, мої квіточки, – кружляла над дівчатами з телефоном свекруха.

– Ви знову робите фотографії? – не розуміла такої поведінки Марина. – Мені здається, у вас у галереї вже ціла колекція зібралася, і це лише за останній тиждень.

– Я хочу залишити все на згадку, тому що дівчатка так швидко ростуть, – розчулювалася Людмила Іванівна. – Зараз їм один рік, а потім не помітимо, як настав час до школи та до інституту.

Марину трохи дратувало таке ставлення свекрухи, яка вважала за необхідне щохвилини робити фотографії або знімати відео з дітьми.

– Не зважай, може мама переглядає ці кадри, коли залишається одна вечорами, – заспокоював її чоловік Віктор.

Марина б і не стала так акцентуватись на ситуації, якби не дивна поведінка свекрухи. Вона прибігала часто, затримувалася мало і втрачала інтерес до онучок практично відразу після фотографій. Хоча Марина ніколи її з дому не гнала і давала спілкуватися з дівчатками скільки завгодно. Вона була навіть рада приходу свекрухи, адже поки та була в гостях, можна було зробити щось по хаті. Тільки Людмилу це не дуже влаштовувало, і вона, посилаючись на зайнятість, досить швидко йшла.

– Мені здається, діти не впізнаватимуть вас без телефону, – думала Марина. – Може, ви просто пограєте чи почитаєте їм казки?

– Вони ще малі, щоб слухати казки, – мило посміхалася Людмила Іванівна, йдучи додому.

А ще після кількох зауважень невістки вона перестала відкрито фотографувати дівчаток, і почала робити це потай, щоб не привертати увагу.

– Я взагалі не розумію поведінку твоєї матері, – скаржилася Марина чоловікові. – Вчора помітила, що вона потай фотографує дівчаток і ховає телефон, як тільки я заходжу до кімнати.

– Мені здається, ти до неї несправедлива, – виправдовувався Віктор. – Думаю, мати з віком стає сентиментальною, от і намагається фіксувати всі моменти, пов’язані із онуками.

Інтуїція підказувала Марині, що тут щось не так, тільки вона сама не могла зрозуміти суть того, що відбувається, і вирішила придивитися краще до свекрухи. Людмила Іванівна цю увагу відчула відразу і почала поводитися насторожено. Вона почала рідше приходити в гості, явно не знала, як поводитися і поспішала додому, перекинувшись кількома черговими фразами.

– Якщо твоя мати так сильно любить онучок, то чому вона перестала приходити в гості після заборони на фото? – не розуміла Марина.

– Може, мати образилася через таке твоє ставлення, – не розумів Віктор. – Не звертай уваги ти на такі дива, нехай робить, що хоче.

Марині самій стало ніяково, і вона з чоловіком погодилася, що дарма на родичку тисне, тож сама зателефонувала та запросила у гості. Людмила Іванівна якось помітно пожвавилася, знову почала забігати і робити по сто фото у різних ракурсах. А одного разу Марина потрапила до неприємної історії.

– Ой, у вас такі гарні діти, – несподівано сказала у місті тітка чоловіка, яку жінка випадково зустріла.

– А де ви їх бачили? – не розуміла Марина. – Дівчатка ще маленькі, і ми рідко з ними виходимо, а ви в нас в гостях не були.

– Так мені Людмила фото показувала, – торохтіла Ольга Вікторівна. – Вона часто мені надсилає фотографії дівчаток і під час зустрічі показує.

Марина спантеличилася, бо в них не було прийнято хвалитися дітьми чи розповідати подробиці свого життя. Вона навіть із Віктором із цього приводу поговорила, тільки він проблеми не бачив і просив дружину не накручувати проблему на рівному місці.

– Ну, це мамина сестра і нічого дивного, що їй захотілося поділитися радістю, – міркував Віктор. – Мати пишається нашими дівчатами і тому показала їх.

Марина не була згодна з позицією чоловіка, вирішила самостійно поговорити зі свекрухою з цього приводу.

– А що такого? – не розуміла Людмила. – Невже я не маю права близьким людям показати кадри з дівчатками?

– Але навіщо це робити? – не розуміла Марина. – Я вашу сестру бачила всього кілька разів у житті, з Віктором вони ніколи не були близькими і я не вірю, що їй можуть бути цікаві наші діти.

– Ти молода і самовпевнена, тож нічого не розумієш, – гнівалася Людмила. – Взагалі не розумію, в чому причина такої поведінки, я бабуся і маю повне право гостювати у онучок, робити фото чи відео для особистого користування.

Марина намагалася змиритися з такою позицією, і не дозволяла собі висловлювати свекрусі своє невдоволення. Вона навіть була налаштована забути про неприємну ситуацію, але історія отримала не найприємніше продовження. Через кілька місяців подружжя приїхало в гості до Людмили на День народження разом із доньками. Дами похилого віку, що сидять біля під’їзду на лавці, відразу ж витріщилися на дівчаток.

– Треба ж як подорослішали, – говорила одна. – А на бабусю як схожі!

– А насправді вони ще миліші, ніж на фотографіях, – говорила інша. – Не дарма Людмила завжди каже, що внучки до їхнього родини пішли.

– Ну так, – вторила їм третя. – Головне, щоб діти росли та не забували родичів, як мої.

– Що це означає? – влетіла у квартиру Марина. – Чому весь двір у курсі нашого життя і знає, як виглядають мої діти.

– Тому що я показувала своїм подругам дівчаток, – невдоволено кривилася Людмила. – Не вважаю це проблемою і прошу не псувати мені настрій у святковий день.

Марина зловила засмучений погляд чоловіка і замовкла. Вона весь вечір просиділа в поганому настрої і, пославшись на погане самопочуття, рано зібралася додому. Свекруха цілий вечір особливої ​​уваги на онучок не звертала, але кілька спільних фото зробила.

– Ти вважаєш це нормальним? – не розуміла Марина. – Твоя мати всьому світу показує наших дітей, розповідає небилиці і взагалі невідомо, що вигадує.

– Не хвилюйся, – просив Віктор. – Ну, матері захотілося поділитися радістю з найближчим оточенням. Дівчатка у нас уже дорослі, хрещені, і я не бачу приводів для переживань.

Марина намагалася цю тему зам’яти, щоб остаточно зі свекрухою не посваритися. Останнім часом вона була надто зайнята домашніми справами та практично не заглядала в інтернет. А одного разу у жінки трапився вільний вечір, коли діти рано лягли спати. Вона відкрила сторінку в соціальній мережі і застигла. Усю галерею на сторінці свекрухи було заповнено дитячими фотографіями. Вона виставляла на загальний огляд навіть кадри з пологового будинку. Під кожним фото були лайки та коментарі незнайомих Марині людей, які давали поради щодо виховання, висловлювали свою думку щодо одягу, іграшок та колисок дівчаток.

– Я нікому не показувала дітей маленькими, а твоя мати виклала все на загальний огляд, як це? – не витримала Марина. – Я не знаю, як і що ти скажеш своїй матері, але я вимагаю терміново видалити усі кадри з нашими доньками. Якщо ти цього не скажеш, то я сама розберуся. Тільки зроблю це так, що твоя матінка точно не стане зі мною розмовляти і дорогу до нас у гості забуде.

Віктор поговорив, Людмила образилася, але фото видалила. Їй невістка ніколи особливо не подобалася, а після такої витівки взагалі була записана до розряду недругів. Марина поставила умову: свекруха при приході до них у гості залишає телефон у коридорі та просто проводить час із дівчатками. Якщо вона збирається приходити лише заради чергових кадрів для обговорення на лавочці чи соціальних мережах, то в їхньому будинку їй будуть не раді.

Вам також має сподобатись...

Тетяна зі своїм коханим Миколою пішли в ювелірну крамницю. – Ну, Тетянко, вибирай, що тобі до вподоби! – діловито сказав хлопець. На вітрині виблискували каблучки, сережки… Тетяна аж розгубилася, не знаючи куди дивитися, і що вибирати. – А можна нам оцю? – сказав Микола продавчині, і показав на симпатичну каблучку з камінчиком. – Тільки я розмір не знаю… Тетяно, давай, поміряємо! – Молодята, а у вас гроші є? – продавчиня дістала каблучку, дивлячись на Миколу. – Звісно! – Микола дістав з кишені гроші. Вони чомусь були загорнуті в аркуш паперу. Тетяна глянула на згорток і застигла від несподіваної здогадки

Олег Михайлович зібрався вийти на подвірʼя, щоб нагодувати в сараї поросяток, як раптом задзвенів його телефон. Дзвонив син Петро. Олег Михайлович взяв слухавку. Олена Іванівна, його дружина напружилася і почала прислухатися до розмови. – Привіт тобі від Петра, – поклавши слухавку, сказав старий дружині. – Син наш придумав тут дещо… – Господи, що ж там вже таке сталося?! – сплеснула руками Олена Іванівна. – Та нічого такого, – відповів Олег Михайлович. – Гості у на будуть. – Які ще гості? – Олена Іванівна дивилася на чоловіка не розуміючи, що відбувається

У Інни на роботі почалися пологи. Викликали швидку. Жінка подзвонила свекрусі, щоб вона привезла їй вже приготовану сумку. Допомогти більше не було кому. Батьки Інни жили в іншому місті, а чоловік поїхав у відрядження. Свекруха все привезла. – Все буде добре, – сказала вона, гладячи Інну по руці. – Ти знаєш, все буде гаразд… Інну все дратувало. Звідки свекрусі знати, що все буде гаразд?! Підійшов лікар: – Ну що, люба, народжувати будемо? Пологи перші? – Другі, – вставила своє слово свекруха. Інни аж очі вирячила від її слів. Вона дивилася на свекруху, нічого не розуміючи

Валентина готувала вечерю, деруни з м’ясом, улюблену страву її сина Андрія. – І де ж це Андрій? – глянувши на годинник подумала Валя. – Вже мав би бути вдома. Жінка вирішила подзвонити до сина і запитати, коли він повернеться. Але телефон Андрія не відповідав. – Та що ж це таке?! – почала хвилюватися Валентина. Пройшла година, за нею ще одна, Андрія все не було. Валя ходила по квартирі, не знаходячи собі місця. Раптом пролунав дзвінок телефону. – Андрій! – вигукнула Валя, підняла слухавку і почула те, що навіть уявити собі не могла