Про кохання

Микола прокинувся рано, насмажив млинців, зварив борщ. Зібрав гостинці і вирушив відвідати дружину. Ганна занедужала і вже кілька тижнів лежала в палаті. – Ну як ти, кохана? – усміхнувся Микола, зайшовши в палату. – Краще, але я відчуваю, не довго мені лишилося, – сумно промовила вона. – Не говори нісенітниць, – спробував змінити тему Микола. – Миколо, я винна перед тобою. І я повинна тобі відкрити одну таємницю. Скільки мені ще лишилось…, – раптом почала Ганна. – Ти про що? – здивувався чоловік. – Не зупиняй, послухай, – сказала Ганна і все розповіла чоловіку. Микола вислухав дружину і застиг від почутого

– Я винна перед тобою, Миколо. І я повинна тобі відкрити одну таємницю. Не можу мовчати. Та й нема вже чого. Скільки мені ще лишилось… Один Господь знає. А так – поділюся з тобою, і на душі стане легше. І прощатись із тобою простіше буде.

Так говорила чоловікові Ганна. Вона лежала в палаті, серйозно занедужала, шансів майже не було.

Жінка давно вже змирилася з тим, що скоро піде. Все прийняла і чекала на свій відхід зі спокійною душею.

Але в ці дні дуже хотілося їй поговорити з чоловіком до душі, якось підтримати його та заспокоїти. Занадто важко переживав він її недугу і відхід, що неминуче наближається.

Ганна вже багато добрих слів сказала чоловікові, подякувала йому за щасливе життя, яке вона прожила поряд з ним. А сьогодні вирішила відкрити таємницю.

– Ти пам’ятаєш, як ми з тобою познайомилися? Моя тітка Марія нас познайомила. Вони разом з мамою твоєю, моєю улюбленою свекрухою, працювали. Ну ось… А що до того було, тобі й невідомо…

Адже я, Микола, з хлопцем дружила. Таке в нас кохання було. О… тільки згадати…

А він мене зрадив, із сусідкою нашою потай від мене зустрічатися став. Я як дізналася, нічого не хотіла, так я переживала, Миколо…

А тітка Марія вирішила мене познайомити з кимось. Як кажуть, поквитатися. І познайомила з тобою. А я сказала собі тоді, що одружуся з тобою. Обов’язково. Щоб поквитатися з тим, іншшим.

Ганна помовчала. Збиралася з силами, а сама поволі на чоловіка поглядала. Але ніякого сум’яття в його обличчі не помітила. Він був такий же добрий, так само усміхався, тримаючи її за руку.

– Я тебе тоді не любила. Зовсім не любила, Миколо. Все робила щоб поквитатися з тим зрадником. І в перші місяці нашого сімейного життя все шукала привід, щоб піти від тебе. Шукала в тобі недоліки, ознаки неуважності. Причина мені була потрібна, щоб піти. Шукала, але так і не знайшла…

Я тобі скажу так – ти був дуже добрим чоловіком з першої хвилини. Мені нема в чому тобі дорікнути, нема за що посварити або засудити.

Ти був такий ласкавий, такий безпосередній у своїй простоті, твоя любов до мене була така величезна, що не піддатися їй було неможливо.

І я розтанула. Поступово я почала розуміти, відчувати, що ти набагато кращий і порядніший за того, через кого я так довго переживала. Та що там! Я зрозуміла, що ти – найкращий!

Ти, мій чоловік, мій коханий, дорогий чоловік – найкраща людина на землі. Твоє величезне кохання допомогло мені знову відчути це дивне почуття. Я тебе полюбила усією душею. І зрозуміла тоді, що все, що було в мене до тебе, така дрібниця, просто нісенітниця…

А той, другий, одного разу зустрівся зі мною і запропонував лишити тебе та жити з ним. Мовляв, старе кохання не забувається. Знаєш, Миколо, куди я його відправила? Ну ти здогадуєшся…

І сьогодні я тобі дякую за все, що в нас було. І долі дякую за тебе – мого коханого. Ми скоро з тобою розлучимося, але ти сильно не засмучуйся. Розлука не назавжди. Не можуть назавжди розлучитися дві душі, які так люблять один одного. Зустріч буде, вона на нас чекає попереду. Зустріч чекає на всі люблячі душі…

Ганна вже давно мовчала. Але це мовчання було сповненим багато чого. Обидва згадували чудові миті спільного життя. Чоловік гладив її руку. На його обличчі текли сльози. Це були сльози кохання та подяки коханій людині за щастя та радість…

Вам також має сподобатись...

Раїса поховала чоловіка Романа десять років тому… Її доньки вже дорослі були. Леся і Ніна жили своїми сім’ями, але матір не залишали, підтримували. Перші роки важко було, адже жила Раїса зі своїм Романом добре. Він її любив, слово поганого за життя не сказав… А тут покликала її подруга в гості. Там Рая й зустріла Степана. Сама не помітила, що закохалася, як дівчисько! Спочатку соромно було, від дочок приховувала зустрічі. Але Степан наполегливий був. Вирішили вони жити разом. Прийшла Раїса розповісти про своє щастя донькам, як тут почалося несподіване

Марина залишила свого синочка в бабусі й пішла в торговий центр. Через пару днів у них із чоловіком Славком мала бути річниця – десять років шлюбу. Марина довго розглядала запонки, і нарешті купила гарні, з блакитним камінцем. – Якраз під колір його очей, – задоволено подумала Марина. Вона йшла по торговому центру повз інші відділи. В обід біля прилавків було галасливо й багатолюдно. Марина якраз ішла повз відділ жіночого одягу. Вона не збиралася туди заходити, але за звичкою глянула на вітрини і ледь не скрикнула від того, що вона там раптом побачила

Дмитро зі своєю дружиною Катериною сиділи на лавці біля кабінету і чекали своєї черги. – Ну що, ти готова? – єхидно посміхнувся до дружини Дмитро. – Добре подумала, бо назад вороття вже не буде? – Не переживай, – награно посміхнулась Катерина. – Все я ще краще за тебе обміркувала! Нарешті підійшла їх черга і вони зайшли в кабінет. – Яка причина розлучення? – запитала юристка й уважно подивилася на Дмитра і Катерину. Аж раптом Дмитро взяв пакет і дістав з нього ігристе! Всі обернулись на нього, не розуміючи, що відбувається

Ігор приїхав із заробітків і одразу пішов до своєї коханої Олени. Він подзвонив у двері, але ніхто не відкривав… Раптом відкрилися двері сусідки, Ганни Петрівни. Бабуся оглянула Ігоря. – Ігорчику, ти?! – сплеснула руками вона. – Прийшов таки! Точно, як вона й казала… – Хто казав, Олена?! – запитав Ігор. – Так, Олена, – відповіла сусідка. – Вона поїхала і просила передати тобі листа. Ганна Петрівна винесла невеликий конверт. – Ти заходь, сідай у кімнаті, прочитай, – сказала жінка. – Дякую, – сказав Ігор. Він зайшов у кімнату й розкрив конверт. Ігор швидко прочитав написане й застиг з листом у руках