Життєві історії

Ігор з дружиною Оксаною закінчили будивати свій будинок, перевезли речі та переїхали. – Треба ж і новосілля відзначити! – сказав якось Ігор. – Я тільки «за»! – усміхнулася Оксана. – То давай, всіх наших зберемо в неділю, – вирішив Ігор і став обдзвонювати рідних та друзів. В неділю з самого ранку Оксана клопотала на кухні, накрутила голубців, запекла курочку, накришила різних салатів. Почали сходитися гості. Всі сіли за стіл, веселилися, розмовлояли. Але Ігор з Оксаною навіть уявити не могли, який «сюрприз» підготували їм їхні гості

Оксана та Ігор жили в місті на орендованій квартирі. Ось вже сім років минуло після весілля. Два сини. Думали вже квартиру в іпотеку взяти, але тягнуло їх у село. Обидва виросли у сільській місцевості, та й часто їздили до батьків. То до тих, то до інших. Живуть батьки у різних сторонах від міста. Кому з них допомагати питанням не виникає – по черзі. Та й не одні вони у батьків. Оксана має брата з сестрою, Ігор має дві сестри. Так вийшло, що вони обоє у сім’ях молодші.

Тільки влітку проводити відпустку у величезній компанії родичів Оксані стало набридати. Та й Ігор теж не в захваті. Брат та сестра Оксани привозять своїх дітей на літо до батьків, а самі працюють. За всіма дітьми стежить бабуся. А за великим рахунком, це Оксана, у неї відпустка завжди влітку, педагог. А раніше взагалі в декреті була. Город, приготування, прання, прибирання, все на ній, тому що бабуся вже все не встигає, та й важко їй вже.

Сказати “ні” теж не могла, будинок не Оксани, вона не господиня.

Проводити відпустку у батьків Ігора також не вихід. Там дві його сестри теж привозять дітей та залишають. Вони тим часом відпочивають на морі, а потім працюють. Щоб допомогти своїм батькам у них навіть на думку не спадає.

– Що ж тут робити? Все саме росте, за дітьми дивитися не треба. Це ж село. Нехай гуляють.

Оксана з Ігорем начебто й хочуть відпочити в тиші без племінників, але ніколи не виходить. Родичі завжди уточнюють, коли мають відпустку. Ніхто із родичів відпустку у селі проводити не хоче. Так, якщо тільки іноді приїхати та шашликів поїсти.

Якось Ігор зі своїми сестрами заговорив про ремонт батьківського дому.

– Тобі треба, ти й ремонтуй. Нам цей будинок не потрібний.

– Але тут батьки живуть. Взимку вже холодно.

– Ремонтуй.

– Ну добре. Я все зроблю сам.

Цілий рік гроші збирали. Лише батьки не дочекалися. В першим пішов батько Ігора, а потім і матір. Будинок осиротів, як і вони. А сестри надумали будинок продати.

– Викуповуй наші частки. Нам будинок не потрібний, а відпочивати ми й так до тебе приїдемо. Дім то все ж таки батьківський.

Оксана з Ігором довго думали. Будинок наче й шкода, але він старий. Ремонт потрібний великий. Та й майбутнє з такими гостями їх не дуже тішило. По суті, їм пропонували замінити собою батьків.Стати безкоштовними няньками для їхніх дітей.

– Якщо вам будинок потрібний, то самі у мене частку викупайте. Я буду будувати свій.

– Чим ви молодь завжди думаєте? Є готовий будинок. А ви – будувати.

З боку Оксани родичі теж не схвалили їхньої ідеї.

– Хто ж батькам допомагатиме? Краще просто продали б.

– Ви й будете. Я не одна дитина.

Будинок батьків Ігоря продали. Вкладати гроші в будинок, де всі відпочиватимуть було безглуздо. Під дачу він ще годився б, але утримувати його ніхто не хотів.

Ігор з Оксаною обирали місце, щоб їм було зручно. Річка, ліс, школа, робота, щоби все було поруч. Знайшлася така ділянка і розпочалося будівництво. Плани трохи змінювалися у процесі роботи. До будинку додалося будівництво гаража для майбутньої машини, а також сарай. Сарай був побудований практично насамперед. Там вже жили кролики та курочки. Сім’я проводила на дільниці практично весь вільний час. А коли у хаті зробили опалення, вони переїхали. На місці зручніше все робити. Одразу влаштувалися працювати. Справи пішли швидше. Хоч і втомлювалися, але все для себе.

Батьків Оксана не забувала. Приїжджали з Ігором, їхнє село за 40 км. Тільки її брат із сестрою були незадоволені. Діти виявилися не прилаштовані. Бабуся за ними не встигала, та вони й не дуже слухалися, бігали на річку. А дід уже нездужав і не виходив із двору. Бабуся нарешті сказала дітям – “ні”.

– Приїжджайте та дивітся за ними самі.

Настало довгоочікуване всім новосілля. Оксана переживала, що після цього рідня скине своїх дітей їм на все літо. Так би воно й вийшло, але Ігор узяв усе до рук. Родичі зібралися. Захоплювалися завзятістю молодших у їх сім’ї. Будинок збудували, господарство та все інше. Співали дифирамби.

– Ну, тепер є, де нашим дітям відпочити. Добре у вас. Яйця, молоко, овочі. Все своє, все свіже. На все літо ми дітей до вас. Ми хоч грошей підзбираємо на море. Бо з ними одні витрати.

– І ми.

– І ми. – всі раділи.

Ігор та Оксана слухали та дивувалися. Усі хочуть своїх дітей до села до них відправити, а у дітей ніхто й не питає. Може, вони хочуть на море з батьками? Може у них друзі у місті? Діти дорослішають. Усі хочуть на дітях заощадити.

– Стоп! Про яку економію ви говорите? Годувати дітей, хто буде? Молоко, яйця, м’ясо добре. А найголовніше: дивитися хто за ними буде?

– Так у Оксани влітку відпустка, вона ж вчителька. Ось і хай дітьми займається.

– Відпустка не все літо. Вона влітку працює у шкільному таборі. А у відпустці ми й самі відпочиватимемо.

– Нуууу…

– Що, ну. Приїжджайте разом із дітьми та відпочивайте. Самі слідкуйте за ними та готуйте для них. А це та ще проблема. Усі у вас до різного привчені. І ще! По господарству допомагатимете, якщо вже приїдете. Грядки, курочки, кролики. Поливати город щодня. Води багато треба. Робота знайдеться. Ну а потім і на море можна.

– Що ти таке кажеш? Це ж через вас, наші діти відпочинок у бабусь втратили. Хто вирішив будувати будинок? Жили б спокійно, до села їздили б зі своїми дітьми. Та й наші б під наглядом були. А тепер ще й умови ставите.

– Ми вам не бабусі. До того ж у ваших чоловіків, сестрички, є батьки. До них можна звернутись. А в гості ми на вас завжди чекаємо.

Усі образилися. Вони розраховували дітей своїх одразу залишити, навіть із речами приїхали. Але не вийшло. Молодша родина категорично відмовила. Доведеться дітей у табір відправляти або з собою на море.

Вам також має сподобатись...

Ольга Петрівна гарно вдягнулася і вийшла на вулицю. Вона йшла до своїх квартирантів, забрати квартплату. Жінка дійшла до будинку і, їдучи на п’ятий поверх, думала, чим смачненьким себе порадує, коли отримає гроші. Ольга Петрівна дуже любила червону рибку, морепродукти і могла собі це дозволити. А чому ні?! Вона вже в тому віці, коли невідомо, скільки залишилося і заощаджувати їй нічого… Ольга Петрівна натиснула кнопку дзвінка. У неї був свій ключ від квартири, але навіщо нахабніти, коли квартиранти хороші? На цей раз чекати довелося чомусь довше, аніж зазвичай… Нарешті двері відкрилися і Ольга Петрівна ахнула від несподіванки

Дмитро поспішав зробити ремонт. Він купив нові шпалери, і коли поклеїв їх, то кімната одразу змінилася. Його сусідка Дарина похитала головою. – А ти, Дмитре, рукастий! – сказала вона. – Сам таку роботу зробив. Я б нізащо не змогла… От молодчина! Давай сьогодні відзначимо твій ремонт?! Вона вийняла з духовки пиріг, і вони сіли пити чай. Вечір ще був не пізній, і Дмитро явно кудись поспішав… – Ти, цей, відклади шматочок мені, постав у холодильник, Дарино, – сказав він. – Дякую тобі велике! Дуже смачно! Дарина поставила пиріг у його холодильник і зажурилася. Вона вже здогадалося, куди йде Дмитро

До Ольги приїхав у гості зять Лука. Вона нагодувала його свіженькими пиріжками і ще й дала з собою. Зять поїхав, а невдовзі подзвонила її дочка Марина. – Мамо, що ти робиш у ці вихідні? – запитала вона. – До речі, дякую за пиріжки! Дуже смачно! – Добре, що сподобалися! – зраділа Ольга. – На вихідних? Та нічого. Полоти треба, але якщо треба допомогти, я приїду… – Нікуди їхати не треба! – заявила Марина. – Я сама по тебе заїду, і ми поїдемо в одне дуже цікаве місце… – В яке ще місце? Навіщо? – розгубилася Ольга. – Там все й дізнаєшся! – заінтригувала Марина і попрощалася. Ольга не розуміла, що відбувається

Марина готувала обід на кухні, коли почула вигуки на подвір’ї. – Дядько Іван! Вам знову лист! Марія вибігла на двір і побачила листоношу Катерину. – Який ще лист? – запитала вона. – Ой, тітка Марія, це ви? – здивувалася Катерина. – А дядько Іван вдома? – Немає його. Що за лист? – перпитала Марія. – Не знаю, – знизала плечима листоноша. – Я вам його залишу. Марія забрала лист і швидко повернулася в будинок. Жіноча цікавість взяла гору і Марія вирішила відкрити його, прочитали його і застигли від прочитаного