Життєві історії

-А що це у нас тут відбувається? – запитав Олексій у дружини, знімаючи куртку. – Це я тобі твої речі зібрала, щоб ти не напружувався. Можеш іти, куди ти так хотів, – сказала Світлана чоловікові якомога спокійніше. – Я не зрозумів, які валізи? Світлано, ти що? – розвів руками Олексій. – Син мені все розповів. Навіть не думай виправдовуватися. Я все знаю, – раптом сказала Світлана. – Що ти знаєш? Що розповів? – Олексій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

-А що це у нас тут відбувається?, – Запитав Олексій, знімаючи куртку.

-Це я тобі зібрала твої речі, щоб ти не турбував себе. Можеш іти, куди ти так хотів. Тепер ти вільний, – сказала Світлана чоловікові якомога спокійніше, хоч це їй вдавалося важко.

-Я не зрозумів, які валізи? Світлано, ти що?

-Ти ж знову вдома не ночував, доки я була на чергуванні. Син мені сказав. Навіть не думай виправдатися. Я знаю все.

-Що ти знаєш?

-Спочатку була ця, як її, Віра чи Людмила, потім … Загалом, ти у нас нарозхват. Ось, будь ласка, йди тепер куди хочеш. Більше за тебе ніхто тут не тримається. Навіть перед дітьми тобі не соромно, про себе не кажу.

-Не вигадуй . Нікуди я не піду. Тут моя квартира, мої діти

-Ах, ти про дітей згадав, негіднику! Ну ось подивлюся на тебе, як ти їм усе поясниш, – сказала Світлана і відчинила двері на сходовий майданчик.

-Тихіше, сусіди почують і син теж, – сказав Олексій

-Сусіди!? Сором’язливий який! Нехай усі знають який ти!

-Так все, Світлано, припиняй.

-Все Олексій. Вирішено. Я з тобою розлучусь у будь-якому випадку і це остаточно і обговоренню не підлягає. Чи ти хочеш з сварками? А сенс? Закривати очі на все, більше не буду. Хочу пожити решту життя нормально.

Олексій розгубився і не знайшов, що сказати.

І щодо квартири, – продовжила Світлана. Невже ти ще ділитимеш її з синами? Гроші маєш, я знаю. Ти ж не все у сім’ю вкладав. Та й є, напевно, там у тебе і з квартирами, з приданим. Ти ж он у нас якийсь красень.

Але мені вже тепер байдуже! Якщо чесно, мені давно байдуже. Я лише про дітей думала. Але з такими переживаннями я, мабуть, довго не протягну. А молодшого ще треба вивчити.

-Світлано, будь ласка, не сварися. Давай нормально поговоримо.

-Нормальні розмови давно вже закінчилися. Всі. Іди! Іди з моїх очей, все життя мені зіпсував!

Я ж тобі повірила тоді. Повірила і навіть другого народила. Думала, заживемо нормально. Але ні. Постійно прощала, шкодувала тебе.

-Світлано, заспокойся.

-А ти все туди ж. Мені самій уже соромно перед дітьми. Адже вже і до онуків недалеко, а ти.

-Світлано!

Світлана рішуче взяла його сумку з курткою та виставила за двері.

Олексій кинувся за ними слідом, а Світлана, скориставшись моментом, зачинила двері і зачинилася на всі замки.

**************************************

Світлані нелегко далося це рішення. Вона сьогодні спеціально прийшла раніше, відпросилася. Та ще її підвезли з роботи, і вона вдома виявилася набагато раніше.

Вже давно вона запідозрила, що чоловік знову взявся за старе. Відчула своїм чуттям. І ще цей запах. Солодкий, дуже нав’язливий запах жіночих парфумів. І по його очах, що бігають. Це було просто важко.

Не було ще й семи, а чоловіка вже не було. Молодший син лише підтвердив припущення. Він чув, як уночі тато кудись поїхав, нічого не сказавши, але назад, здається, не повернувся. Він заснув, не дочекавшись.

Син пішов до школи. А Світлана після двох чашок кави почала думати. Зазвичай вона після чергування спала. Вона працювала медсестрою. Але тут було не до сну.

Якоїсь миті вона себе зловила на думці, що їй хочеться просто забрати чоловіка з її життя. Щоби його просто не було.

Вона думала, як зробити так, щоб це було красиво і довго.

Але потім раптом побачила себе у дзеркалі і не впізнала себе. На неї дивилася виснажена, напружена, сумна жінка. І така безвихідь і сум в очах. І її ніби раптово підмінили.

Але ж мені немає й п’ятдесяти, – подумала вона.

До чого я привела себе? Так, винуватець, звичайно, чоловік. Але і я сама, сама не розумна. Скільки можна було закривати на все очі та вірити обіцянкам.

А навіщо? Навіщо закриваоа очі на це все? Майже все життя пройшло у образах, переживаннях. Заради чого?

Звичайно, не заради себе, заради дітей, – відповіла вона собі. Щоб був у них батько, щоб вони нічого не потребували. Все ж таки він добре заробляв. Але не все він вкладав у сім’ю. Але вона любила його колись, і одружувалися вони з любові.

Тепер це вже мало цікавило її. Вона просто не хотіла його бачити.

Напевно, для іншого життя, запасний аеродром готував, – думала вона. Та й нехай котиться, живе десь там. А з мене все вистачить. Більше не дозволю.

Старший уже навчається в університеті в іншому місті. Молодший у школі, але вже великий, і все розуміє.

Вона рішуче почала збирати речі чоловіка. Зібрала та виставила валізу на сходову клітку. Їхня квартира та сусідська були відгороджені.

Тільки після цього вона полегшено зітхнула, лягла на ліжко і проспала до самого вечора.

*********************************

Олексій тим часом у роздумі піднімався до своєї Ганни і навіть забув їй зателефонувати.

Може, воно й на краще все, – думав він. Вирішилося все само собою. Так, цього разу була Ганна. З Людмилою давно вже було покінчено. Ганна ще й молодша була майже на двадцять років, із Людмилою не варто й порівнювати.

Олексій подобався жінкам. Щедрий, зовні він чимось був схожий на Джорджа Клуні. І цим він дуже вміло користувався.

На подив Олексія, двері відчинила не Ганна, а якийсь чоловік у майці.

Дивно, у майці навіщось, – подумав Олексій.

Ганна вийшла, але до себе не пустила. Пошепки, озираючись на всі боки, вона швидко пояснила ситуацію:

-Мені теж особисте життя треба влаштовувати. Адже від тебе толку немає, ненадійний ти. Ці твої постійні відходи, зустрічі крадькома. А мені ж заміж треба виходити! Теж хочу сім’ю та дітей. А в нього, здається, до мене серйозні наміри, – сказала вона. Тож вибач, давай бувай, – сказала вона і, не дочекавшись відповіді Олексія, шмигнула назад у квартиру і зачинила двері.

-Що ж це сьогодні за день такий. Ось від кого, а від Ганни такого не чекав, – подумав Олексій і в якомусь ступорі рушив назад до своєї машини. Наче в поганому сні.

Він швидко перебирав у пам’яті, до кого можна попроситися. Можливо, пішов би до готелю, але раптом виявив, що залишив вдома паспорт, а повертатися наразі не хотілося.

Подзвонив до Людмили, з якою він “дружив” особливо довго, але вона не відповіла.

Просто не відповіла, додала до чорного списку, – думав Олексій. А яке кохання було, а скільки подарунків дорогих подарував, просто не порахувати. Теж образилася. Т-а-а-к, коли йому потрібно, виявився нікому не потрібен.

Надвечір він опинився у дядька, маминого брата. (Матері його давно вже не було). Єдиний, хто погодився йому дати притулок. Побачивши валізу, дядько та його дружина, мабуть, все зрозуміли, але виду не подали, для початку.

До ночі в Олексія прихопило спину.

Ну ось, до повного щастя ще цього не вистачало, – думав Олексій. Напевно, це від переживань чи від важкої валізи. Тож вночі йому було не до сну.

Тітка дала йому теплу пухову хустину,

– Зав’яжи міцніше і пройде, – пообіцяла вона.

Дивися, як би ти не залишився один у старості, наодинці зі своїми проблемами, – спробував жартувати дядько. Що б я зараз робив без своєї дружини, важко уявити. Це найближча моя людина.

Олексієві не хотілося все це вислуховувати, йому і так було погано. Він швидко поснідав і побіг на роботу. Хоча слово “побіг” було б недоречно. Кожен рух йому давався важко. Наступного дня він відпросився з роботи.

А ще він винайняв невелику квартирку. Але перед цим йому довелося заїхати додому за паспортом та зустрітися очима з молодшим сином. Він не знав, що йому сказати.

-Тату, ти йдеш від нас? – Запитав син.

-Я тобі потім все поясню. Ми просто з мамою посварилися, сказав він. Але раптом помітив у очах сина сумн і раптом зупинився.

-Він все знає, – подумав він. А може, йому здалося.

Ніч у орендованій квартирі виявилася якоюсь нескінченною, і він знову не виспався. Всю ніч крутився в незручному ліжку і думав.

Нічого, дружина заспокоїться та вибачить. Я повернуся туди, все одно повернусь. Скільки разів прощала і зараз пробачить. – заспокоював він сам себе.

*************************************

Кілька разів Олексій потім намагався помиритися зі Світланою, обіцяв виправитись і ще багато чого наобіцяв. Але вона була непохитна. Мабуть, вона перестала йому вірити.

Вони розлучились. Олексій допомагає дітям, сплачує аліменти. Купив однокімнатну квартиру, але живе там чомусь один. Може, у нього проблеми зі здоров’ям, чи просто він не зустрів нікого кращого за Світлану? А може, він утомився від всього, і йому добре одному. Хто його знає?

Щоправда, іноді до нього приходять його сини, чому він дуже радіє. Зв’язок із ними він не втрачає.

А Світлані, здається, розлучення пішло лише на користь.

-Ти погарнішала, посвітлішала обличчям і така спокійна стала, – сказала їй якось подруга на роботі. І не тільки вона, всі це помітили.

-Може, вона знайшла когось, а може збирається заміж, – думала подруга.

А Світлана просто насолоджувалась життям і як не дивно, своєю самотністю.

Тому що немає нічого гіршого за самотність вдвох.

Вам також має сподобатись...

У Галі не стало батька. Вони з чоловіком Стасом вирішили продати його хату в селі. Вони приїхали туди, віддали сусідам речі, які тим сподобалися. Решту викинули, щось, правда, забрали собі… Стас виносив з дому пакети, а Галя стояла біля машини. – Ну що так довго? – запитала вона чоловіка. – Галю, іди краще і подивися, чи не забув я чогось! – відповів дружині Стас. Галя пішла в хату. Вона замкнула будинок і підійшла до машини. Через дорогу стояв якийсь чоловік і дивився на неї. Галя глянула на нього, і застигла від несподіваної здогадки

Віра готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Номер був не знайомий. – Слухаю! – сказала Віра, піднявши слухавку. – Привіт, Віро! – радісно вигукнула її сестра Оля. – Привіт, – без жодної радості відповіла сестра. – Потрібна твоя допомога…, – почала здалеку Оля. – Нічим не можу допомогти! – відразу повідомила Віра, не бажаючи слухати прохання. – Ти що, на мене чомусь образилася? – не зрозуміла Оля. – Ти ще питаєш? Після того, що ти зробила, я й знати тебе не хочу! – не витримала Віра. – Ти про що? Що я такого зробила? – здивовано запитала Оля, не розуміючи, що відбувається

Віра приїхала до батьків у гості. Відпочивши з дороги, дівчина вирішила сходити в магазин. Тільки-но Віра вийшла на вулицю, як зустріла свою тітку Людмилу. Помітивши животик племінниці, що округлився, Людмила зупинила її. – Кого чекаємо? – запитала тітка. – Сина, – усміхнулася Віра. – Це дуже добре, – якось підозріло сказала тітка Люда. – Імʼя вже вибрали? – Ми про це ще не думали, – відмахнулася Віра. – Нема що тут думати! – несподівано сказала тітка. – Назвіть Андрієм! І тільки Андрієм! Запам’ятай це! – А чому Андрієм? – Віра здивовано дивилася на тітку, не розуміючи, що відбувається

Настя повернулася з роботи і одразу взялася за приготування святкової вечері. Аякже ж?! Сьогодні у неї день народження. Відзначати вирішила удвох із своїм коханим Михайлом. Настя швидко накришила салат, запекла курочку. У двері подзвонили. Настя відкрила і побачила на порозі Михайла. – Кохана! З днем народження! – вигукнув чоловік і вручив їй шикарний букет та ще якусь коробочку. Настя відкрила її, глянула на подарунок і застигла від побаченого