Історії жінок

Аліна ходила по квартирі, не знаходячи собі місця. Чоловік вже давно мав би повернутися, а його все немає. Жінка подзвонила матері. – Мамо, телефон не відповідає. На роботі, сказали, що давно пішов, – плакала Аліна. – Заспокойся, – сказала мама. – Може з машиною щось. А може він пішов від тебе! – припустила мати. – Що значить пішов?! У нас з ним все добре! – вигукнула Аліна. – Гаразд, не заводься, почекай до ранку, а там буде видно, – порадила мама. Аліна послухала маму і стала чекати ранку. А вранці Аліні надійшло повідомлення, вона прочитала його і застигла від прочитаного

Чоловік Аліни Андрій пішов із сім’ї несподівано. Нічого не пояснив, ні в чому не дорікнув. Просто пішов і все.

Аліна не знаходила собі місця. Шукала його на роботі, дзвонила друзям та знайомим. Нічого…

Хотіла вже дзвонити у відповідні служби, але мати відмовила:

– Аліно, не квапся, – сказала вона, – може, він просто кинув тебе?

– Мамо, що значить покинув?! В нас двоє дітей! Ми навіть не сварилися жодного разу! З ним явно щось сталося!

– Гаразд, не заводься, почекай хоч до ранку, а там буде видно.

– Добре, тільки вранці мені на роботу…

– Ось після роботи й сходиш, напишеш заяву, – умовляла мати.

Йти писати нічого не довелося. Наступного дня Аліні надійшло повідомлення від чоловіка: «Аліно, я закохався. Додому не повернуся. Вибач”.

Кілька тижнів жінка не могла прийти в себе. І все думала: Як? Чому? За що?”

Андрій не давав про себе знати. Від знайомих Аліна дізналася, що він живе з іншою жінкою зовсім поряд, за дві зупинки.

Вирішила простежити. Три дні чатувала Андрія біля будинку суперниці. Знайшла його просто: біля під’їзду стояла машина чоловіка.

Дочекалася. Андрій вийшов із дому під руку зі своєю пасією.

Аліна планувала лише подивитися на жінку, яка відвела у неї чоловіка, але побачивши розлучницю, не стрималася.

Вийшла і почала з нею сваритися:

– Ти! Що ти про себе уявила? Ти себе у дзеркалі бачила? – Аліна була не в собі від образи, – як ти смієш забирати батька у двох дітей?!

Жінка дивилася на Аліну з гордо піднятою головою. Вона була значно молодшою і не розуміла такої «поведінки» колишньої дружини свого коханого.

Андрій теж почував себе ніяково. Намагався заспокоїти Аліну, а потім, щоб привести її в себе, вигукунв: – Аліно! Заспокойся!

Дружина справді притихла. Подивилася на чоловіка здивованими очима і несподівано твердо запитала:

– Отже, любиш її?

– Люблю, – луною відгукнувся Андрій.

– Тоді подавай на розлучення. Я згодна.

– Навіщо? – Андрій ніби не сподівався цього почути.

– А для того, щоб я теж стала вільною.

– Ти? Вільною? Навіщо тобі це? – Чоловік саркастично усміхнувся. – Невже заміж зібралася?

– Може, й зібралася, – єхидно відповіла Аліна, – а заразом подумай, як майно ділитимемо і дітей.

– Дітей?

– А ти як думав? Діти спільні. Все навпіл, значить і діти. Все, що нажили, поділимо на двох, – Аліна сама не розуміла, навіщо це каже. Вона зовсім не збиралася так робити.

Але її заява подіяла неочікувано.

– Андрію, що вона каже? – Кохана чоловіка не могла повірити в те, що чує. – Хіба таке можливо? А ви, – звернулася вона до Аліни. – Що ви за мати така, якщо готові віддати дитину невідомо кому?

– Що означає «невідомо кому»? Він житиме зі своїм батьком. Хлопчику вже десять. Батько йому зараз треба більше, ніж мати. А ви що проти?

– Звісно, проти! Навіщо мені чужа дитина? У мене свої будуть! Правда, Андрійку?

– Правда, люба, – відповів Андрій без особливого ентузіазму, – тільки… мої діти нам не чужі. Ти маєш це розуміти.

– Я нікому нічого не винна!

– Зрозуміло, не винна, – Андрій уважно дивився на подругу, – але, я думав, що ти любиш мене, а значить і дітей моїх приймеш. Ти ж не припускаєш, що я відмовлюся від них назавжди?

– А що тут такого? У них своя сім’я, у нас буде своя, і свої діти. Ні, зустрічатися іноді, звісно, можна, але жити з нами! Ні, це вже без мене!

– А доведеться, моя люба, – з єхидною посмішкою констатувала Аліна, – мого чоловіка захотіла – отримуй старшого сина на додачу.

– Ви дивна! – вигукнула жінка і побігла назад у під’їзд

– Аліна, що ти робиш? – Андрій кинув докірливий погляд на дружину і побіг за подружкою.

Аліна з тріумфуючим виглядом вирушила додому.

За два дні Андрій повернувся. Аліна, яка не очікувала, що її витівка так швидко дасть результат, зраділа. Вона любила чоловіка, розуміла, що синам потрібен батько, тож вибачила його. Відразу.

Але… За тиждень Андрій знову пішов. На прощання сказав:

– Вибач. Люблю її. Тільки про неї й думаю. Ти ні в чому не винна. Я радий би все виправити, але ноги додому не несуть…

– Подавай на розлучення, – тихо сказала Аліна.

За два місяці вони розлучилися.

Аліна, щойно розлучилася, за порадою подруг розмістила свої дані на сайті знайомств.

Навіщо? Вона сама не знала. Може, хотіла відволіктися від своїх проблем, а може, хотіла довести Андрію, що теж комусь потрібна.

За кілька днів зайшла на сайт, переглянути фотографії чоловіків, які прагнуть влаштувати особисте життя. І о диво!

Побачила старого знайомого.

То був її викладач з університету. Тоді вони спілкувалися досить близько, незважаючи на різницю у віці.

Аліна здивувалася: начебто на той час Микола Степанич був одружений.

«Невже теж розлучився?» – Подумала Аліна і жартома поставила лайк під фотографією.

Зайшовши на сайт наступного разу, вона побачила, що викладач теж лайкнув її фото.

Вони зідзвонилися.

Потім зустрілися.

Розповіли один одному про свої розлучення. Виявилось, що дружина Миколи теж закохалася. І теж пішла, не виставляючи чоловікові жодних претензій.

Різниця була лише в тому, що дочки Миколи давно виросли, на відміну від хлопчиків Аліни.

За кілька місяців вони стали жити разом. Микола швидко знайшов із хлопчиками Аліни спільну мову. Ті теж душі не чули в дядькові Миколі.

Невдоволеним виявився тільки… Андрій!

Дізнавшись, що Аліна знайшла йому заміну, та ще так швидко, чоловік був не в собі.

– Як ти могла! – вигукував він, заявившись до Аліни додому. – Я тобі дітей довірив! А ти! Відразу по чоловіках побігла?

– Це не твоя справа, Андрію, – спокійно відповіла Аліна, – сподіваюся, ти не забув, що ми тепер чужі люди?

– Що ти говориш?! – Андрій ледве стримувався. – У нас сини! Ти про них подумала?

– Послухайте, – пролунав спокійний, твердий голос Миколи, який вийшов із кімнати, щоб припинити цю безглузду сварку. – Чому ви піднімаєте шум у нашому домі? Поводьтеся гідно. Який приклад ви подаєте синам? Адже вони вдома і чують вас.

Андрій аж очі витріщив від здивування. Він мовчки розвернувся і пішов, голосно закривши двері.

Микола та Аліна вже третій рік разом.

Живуть добре, дружно. Збираються одружитися.

Особисте життя Андрія не склалося. Подружка виставила його, як тільки Аліна подала на аліменти (спочатку вона цього не зробила).

Подейкують, що він почав гульбанити. Дітей не відвідує, себе не бере. Живе так, ніби їх немає.

Сьогодні Аліна каже, що якби раніше хтось сказав, що її життя так кардинально зміниться, вона б нізащо не повірила.

Справа в тому, що поруч із Миколою вона почувається абсолютно щасливою.

– Я й не знала, що так буває, – якось поділилася Аліна з подругою, – думала, що була щаслива з Андрієм. Ан ні – мені просто порівнювати було ні з ким. Микола зовсім інший. І діти це відчувають. І я сама. Він, розумієш, все робить для нас, щоб нам добре було. А Андрій завжди любувався собою, тільки про себе думав. Так, ми не сварилися, нормально жили. Тільки все це за мій рахунок було за рахунок мого терпіння. Тож дякую тій жінці… І Андрію… За те, що закохався…

Вам також має сподобатись...

Світлана збиралася на побачення і дуже хвилювалася. Востаннє на побаченні вона була двадцять років тому. – Світлано! Твоє завдання показати чоловікові, що ти не проста жінка, – радила їй сестра. – Що таких, як ти, ще пошукати треба! – Ну і як це зробити? – розгубилася Світлана. – Забудь про економію! От приведе він тебе в ресторан, а ти замовляй тільки найдорожчі страви! Зрозуміла? Світлана задумалася

Марія зайшла в квартиру, зняла мокре взуття і раптом зрозуміла – приїхав її коханий Андрій. Двері на кухню були відкриті і звідти чувся легкий аромат його парфумів. Марія зняла плащ і тихенько зайшла на кухню. Біля вікна стояв Андрій, на підвіконні у вазі красувалися тюльпани, а на столі стояло ігристе й лежала коробка цукерок. – Набір чоловіка для примирення з коханою жінкою, – подумала Марія. Андрій підійшов і обійняв її. Він шепотів ніжні слова, просив вибачити за довгу відсутність… Аж раптом Марія глянула на його руку й застигла від побаченого

Вікторія вперше приїхала в гості до свого коханого Андрія. Але на зупинці її чомусь ніхто не зустрів. Вікторія зустріла місцевого мешканця Петра. – Ходімо, я вам покажу, де хата покійної бабусі Андрія, – сказав він. Вони дійшли до потрібного будинку, зайшли на подвірʼя. Двері були замкнені на замок. До них через паркан зазирнула сусідка Зіна. – Петре, ти випадково не Андрія шукаєш? – запитала вона. – Ну так, його, – озвався Петро. – А ти не шукай його! – раптом сказала Зіна. – А що ж таке сталося?! – запитав Петро. Вони з Вікторією не розуміли, що відбувається

Поліна повернулася додому пізно. – Коханий, я вдома! – гукнула вона з порога свого чоловіка Артема. Але у відповідь була тиша… Поліна зачинила вхідні двері, глянула на підлогу в коридорі й оторопіла. Там стояли чужі жіночі туфлі… Поліна поставила пакет з продуктами і пішла прямо у спальню. Двері були відчиненими… Поліна тихо зазирнула всередину і застигла від побаченого. Вона не вірила своїм очам