Життєві історії

Аліна поїхала в місто до своєї тітки. Залишилась вона там на кілька тижнів. Її коханий Андрій залишився в селі. В цей час знайомі подруги Аліни Ганни справляли весілля. Туди були запрошені і Андрій, і Ганна. Цілий вечір вона крутилася навколо хлопця. Під кінець вечора Ганна вдала, що їй недобре і попросила провести її до дому. Андрій, як джентльмен, вирішив провести Ганну… Мати Ганни прийшла з роботи, і оторопіла від побаченого

Ганна з Аліною були суперницями з самого дитинства.

Жили вони неподалік, разом гуляли, ходили в дитсадок, потім до школи.

Спочатку сварилися через іграшки в пісочниці, потім через вбрання, гарні стрічки, через те, кому, яку роль дали на святі…

Навіть через імена сварилися:

– А у мене ім’я гарне, Аліна! А ти просто Ганна!

– Зате у мене сукня краща за твою, і мені мама велосипед скоро купить! Бе-бе-бе… Аліна, теж мені! Ха-ха…

Пішли вони до школи, сваритись стали вже на інші теми. Хто яку оцінку отримав, кого вчитель похвалив, з ким посадили за одну парту…

У старших класах інтереси змінилися. Суперечки пішли через хлопців.

У десятому класі у них зʼявився новенький – Андрій. Миловидний хлопчина переїхав з батьками в село. Його батька призначили директором місцевої агрофірми.

Андрій одразу знайшов друзів. А серед дівчат йому сподобалася скромна Аліна. Вона сама сиділа за партою, і він підсів до неї.

Андрій з Аліною почали зустрічатися. Допомагали один одному з уроками, просто спілкувалися.

Ганну це дуже злило:

– Все нашій Алінці дісталося! І ім’я гарне, і краса, і найкращого хлопця відхопила!

До приїзду Андрія до Аліни намагався залицятися Сергій. Він був на рік старший, навчався в іншому класі, але не помітити красу Аліни було неможливо.

Розкішне густе каштанове волосся було головною прикрасою.

Бачачи, що Аліна зайнята, і що у них з Андрієм справжні почуття, Сергій після школи навіть не спробував вступити в інститут, хоч навчався добре, а пішов служити.

Тяжко йому було бачити Аліну з іншим…

А Ганна переживала інакше.

Злість і заздрість були її постійними супутницями:

– Наречений завидний! Директор синочка свого не обділить. Буде Аліна як сир у маслі кататися!

…Настав час закінчення школи. Ось позаду й іспити, і випускний. Андрій від Аліни – ані на крок!

– Як приклеїли його! – злилася Ганна.

Отримавши атестат Аліна поїхала в місто подавати документи.

Там жила її тітка, сестра покійного батька, дівчина в неї й оселилася.

Залишилась вона там на кілька тижнів, хотілося освоїтися, адже раніше далі райцентру вона нікуди не виїжджала.

Ганна тим часом планувала, як їй забрати Андрія.

На її щастя знайомі справляли весілля. Туди були запрошені і Андрій, і Ганна.

Цілий вечір вона крутилася навколо нього, тихо, щоб ніхто не помітив доливала йому ігристого.

Під кінець вечора Ганна вдала, що їй недобре і попросила довести її до дому.

Андрій, який до цього ніколи не гульбанив, почував себе не дуже добре. Але, як джентльмен, він вирішив провести Ганну. Там у її будинку все тоді й сталося…

Мати Ганни прийшла з роботи, і оторопіла від побаченого – Андрій солодко спав у ліжку.

Вона сплеснула руками:

– Що ж ти наробила, дочко!

А Ганна посміхалася – свого вона досягла…

Через два тижні вона відчула себе недобре.

– Догралася! У твого Андрія Аліна є, вони розписатися збираються. А тут ти пхнешся. Що тепер робитимеш? Як подружці в очі дивитися будеш?

– Я народжуватиму, а ти підеш до директора і скажеш, щоб його синочок одружувався на мені!

– Ну і вигадала…

Але подітися було нікуди. Мати Ганни попрямувала на фірму. Там і відбулася неприємна розмова.

– Хай одружується, нічого дівку ганьбити. А якщо ні, то я піду далі…

Швидко зіграли весілля. Аліна, яка повернулася з міста, нічого не могла зрозуміти. Андрій не хотів її бачити, тільки передав з другом записку: “Пробач, якщо зможеш.”

Аліна поїхала у місто. Ганна готувалася стати матір’ю. Андрій вступив заочно в сільгоспінститут, вирішив піти по стопам батька.

Ганну як підмінили. Вона досягла свого. Свекор виділив їм квартиру, тому вони одразу почали жити окремо.

Ганна навколо чоловіка крутиться, догодити старається, той і не свариться, але відчуває Ганна, що взаємності й нема. Намагається чоловік на роботі затриматися, то засяде до сесії готуватись, йому заважати не можна. А тут і син народився, викапаний батько. Андрій відтанув трохи. З дитиною порається, і вночі до малюка встає. Живи і радуйся, як то кажуть…

…Минуло п’ять років. Треба б і забути перше кохання, але ні. Проходячи повз батьківський будинок Аліни, Андрій ні-ні та й зітхне, згадає її.

Якось проходячи повз, Андрій побачив швидку. Заслабла мама Аліни і її відвезли до лікарні.

Через кілька днів приїхала й Аліна доглядати матір, але не одна, а з Сергієм. Після служби він знайшов її у столиці.

Три роки доглядав, але Аліна не могла забути Андрія. Але Сергій продовжував доглядати, а потім вони з’їхалися. Прожили два роки, а тут із матір’ю Аліни нещастя трапилося. Довелося все кидати і їхати у село.

Аліна з матір’ю у лікарні була постійно. Все затяглося, жінку перевели в обласну лікарню.

Ганна тим часом помітила зміну в чоловікові. Той ходив сам не свій.

– Що твоє кохання приїхало? До неї побіжиш, до своєї красуні. Ми із сином уже не потрібні.

Андрій не любив сварок і розбірок:

– Недолуга ти, Ганно. Я на відміну від тебе сім’ю розлучати не збираюся. Все минулося, але ніколи не забудеться. Заради сина з тобою живу. І більше на цю тему не хочу говорити.

Ганна аж вирувала.

– Стільки років прожили, а так і не полюбив. Щось треба робити. Бо кине. Приперлася ця Аліна, не сиділося їй у своєму місті.

Думала і придумала.

– Треба б ще дитинку народити, тоді точно не піде.

Але Андрій став останнім часом гульбанити і затримуватися. Близькості не було.

– Насолю-но я Аліні.

І Ганна кілька разів по-сусідськи забігала до Сергія, який жив у хаті тещі. То пиріжків віднесе, то з біленькою прийде. Нагодувала та й приголубила. Свій чоловік все на роботі пропадає.

– Дізнається Аліна про наші зустрічі і кине Сергійка.

А історія й повторилась. Ганна дізналася, що завагітніла.

– Тепер Андрій нікуди не подінеться. Не піде ж він перевіряти чиюсь дитину.

На її щастя Андрій дуже веселий прийшов, вона й розповіла чоловікові, яка в них ніч була. А через кілька тижнів і про дитину повідомила.

Андрій зовсім похнюпився. Не люба йому Ганна, не люба.

Матері Аліни не стало. Дуже заслабла. Після поминок Аліна з Сергієм поїхали назад у місто.

Ганна тим часом народила доньку.

Мати Андрія, побачивши внучку, сказала:

– Не нашої породи, зовсім не схожа!

Ці слова засіли в голові Андрія.

– Підросте – зміниться.

Але минуло два роки і дівчинка все більше ставала схожою на Сергія. Жінки сільські на цю тему не раз міркували.

– Онука ж у голови викапаний Сергій, ну той, що зараз з Аліною нашою живе. Тут і тест не треба робити – схожа. Я Сергія пам’ятаю в дитинстві, нянькою в садку працювала, навіть фотографія є.

Плітки по селі швидко розносяться. Дійшли вони до Андрія. Він і сам здогадувався, що справа нечиста. А тут наважився і нічого не кажучи дружині зробив тест.

– Обманула мене! За моєю спиною шашні крутила! Більше терпіти не буду!

Подав на розлучення і переїхав до батьків.

– Іду я від тебе. Життя одне. Я тебе не люблю і не любив. Заради дітей жив. Але коли дізнався, що ти мені зрадила і на все село зганьбила, то подав на розлучення. Квартиру тобі залишу, а ось за сина рідного поборюся. А ти доньку Сергієву виховуй. Аліменти на неї платити я не збираюся, доведу у суді, що я не батько. Не все ж життя мені в обмані жити.

Такого повороту Ганна не очікувала. Мати її прочитала:

– Догралася, доплелася інтриг? І чого досягла? Одна лишилася? Відсудить хлопця і відвезе. Як житимеш? Ніде не вчилася, спеціальності нема. Завжди хотіла, щоб тільки по твоєму було. А так у житті не буває. Ось тепер і розгрібай.

Після суду Андрія розвели, він довів батьківство тільки сина, забрав його і поїхав у місто. Там він влаштувався на роботу, син пішов до школи.

– Треба починати жити спочатку.

Після школи увечері син тягнув батька до парку. Сільському хлопчику було все в дивину. І мабуть доля звела його знову з Аліною. Синок злякався маленького песика. Впіймати його вдалося Андрію, а коли він передавав повідець, то був приголомшений.

– Аліно, невже це ти? Як можна у такому великому місті зустрітися? Це, мабуть, знак.

Аліна розсміялася:

– І справді, не очікувала тебе тут зустріти. А це твій син?

– Так, ми переїхали сюди.

– А Ганна, донька вдома?

– А ти нічого не знаєш?

– Ні. Я два роки не можу вибратися на цвинтар до матері. А що я маю знати?

Андрій забарився.

– Спочатку розкажи про себе. Як сім’я, чоловік, робота?

– Сім’ї немає. З Сергієм ми так і не розписалися, а після поїздки в село він зібрав речі і пішов, сказавши:

– Я не можу тебе обманювати. Я не вартий тебе.

Тому я живу з моєю собачкою, ходжу на роботу і з сумом згадую дитинство. Як тоді, все було просто. Посварилися, помирилися. Найбільша біда – двійка або виклик батьків до школи. А зараз такі проблеми, що іноді й не знаєш, як із них вибратися.

Андрій сидів поруч на лавці і милувався своєю Аліною. Одна думка тільки була в голові:

– Вона вільна!

Андрій не наважився одразу розповісти все Аліні.

– А ти чому про себе не розповідаєш?

– А це довга розмова. Давай зустрінемося, і я все тобі розповім.

– Із задоволенням. Стільки років не бачились.

Через кілька днів Андрій запросив Аліну в кафе.

– Я розповім тобі про себе, хоча мені дуже важко і неприємно все це згадувати. Але свої таємниці я маю тобі показати. Жити з тягарем на душі важко, дуже… Якщо ти не пробачиш мені, я зрозумію. Надто багато я наробив, щоб мене пробачати.

І Андрій розповів свою довгу історію.

Аліна сиділа втиснувшись у крісло. Такого повороту вона не чекала від подруги, ні від Сергія.

– Ну, ось така історія. Тепер я живу із сином.

– Я не вірила сільським пліткам про Ганну, думала, що ти просто мене розлюбив. Я рік не могла це вирішити. Тітка намагалася мене не залишати одну. Абияк заспокоїлася, п’ять років не приїжджала, не хотіла бачити тебе і ворушити минуле.

Але слабість мами все перевернула… Про зв’язок Сергія і Ганни я не знала.

Я не розуміла, чому після поїздки він так змінився. Я навіть не знаю де він тепер. Те, що ти мені розповів, не вкладається в мене в голові. Чому Ганна мене так не любить? За що? Адже в дитинстві ми дружили.

Андрій узяв руки Аліни у свої.

– Тобі треба заспокоїтися. Я надто багато тобі розповів. Я боюся тебе залишати одну…

– Не бійся, я впораюся. Місто загартувало мене. Тут слабкий не проживе.

Андрій з Аліною стали зустрічатися. Через шість місяців вони розписалися.

Через рік з’явилася маленька донька. Вони почали все спочатку, з чистого аркуша, і в них таки вийшло…

Вам також має сподобатись...

Таня варила суп, коли пролунав телефонний дзвінок. – Таню, мені потрібна твоя допомога. Я хочу, щоб ти поїхала зі мною в одне місце, – затараторила подруга Віра. – Допоможеш? – За годину підійде? – погодилася Тетяна. – Добре, за годину заїду за тобою, – сказала Віра. Закінчивши з обідом, Таня швидко зібралася, і дочекавшись Віру вони вирушили в дорогу. – А куди ми їдемо, якщо не секрет? – усміхнулася Таня. – Навіть і не знаю, як сказати, – спробувала ухилитися від відповіді Віра. – Та кажи, як є! – наполягла Таня. І Віра все розповіла подрузі. Тетяна вислухала її і застигла від почутого

Олег прокинувся рано, і здивувався, коли не побачив біля себе у ліжку Марії. – Може вже сніданок готує, – подумав він, швидко одягнувся і пішов на кухню. Марії там не було. Чоловік обійшов будинок, вийшов на подвір’я. – Та що ж це таке? – захвилювався Олег. Він набрав номер телефону Марії – телефон не відповідав. Чоловік повернувся на кухню, сів за стіл, як раптом помітив на столі якусь записку. Олег прочитав її і застиг від прочитаного

Марія поприбирала в хаті і взялася готувати обід. Вона місила тісто на пиріжки, коли в двері хтось голосно постукав. Жінка здивовано пішла відкривати. На порозі стояла незнайома жінка з дитиною на руках. – Ну, здрастуйте! – єхидно сказала вона. – Як поживаєте? – А ви хто? – здивувалась Марія Федорівна. Жінка раптом засміялася і по-хазяйськи зайшла в хату. – Ольга я, – сказала вона. – Ось приймайте поповнення! Жінка поклала дитину на ліжко і пішла на вихід. Марія Федорівна не розуміла, що відбувається

Таня тільки-но прокинулася, як у двері подзвонили. Вона невдоволено скривилася. Їй дуже не хотілося вставати з ліжка. У двері подзвонили знову, потім ще раз і ще. – Це точно не чоловік, – думала Таня, позіхаючи. – Він щойно пішов на роботу. І якщо що, він має свої ключі, Тоді хто це? Дзвінок вже дзвенів не перестаючи. Таня важко зітхнула, відкинула ковдру, і, одягнувши капці, помчала до дверей. – Зараз відкрию! – невдоволено гукнула Таня у бік дверей, готуючись негайно посваритися  з нахабним гостем. Жінка відкрила двері і застигла від несподіванки