Життєві історії

Зіна вирішила провідати сина з невісткою. Але попереджати про свій приїзд не стала. – Приїду несподівано! Гляну, як невісточка піклується про Сергійка, – говорила мати. Вже біля будинку сина Зіна помітила на його балконі випраний одяг. – Ну, молодець невісточка! – сказала вона. З квартири чувся смачний запах пирога з яблуками. – Ох вже ця Марина! Пече улюблений пиріг Сергія! Жінка подзвонила в квартиру. Та невістки вдома не виявилося! – А хто ж тоді прав одяг? – здивовано подумала мати

Із самого дитинства Сергій жив просто у тепличних умовах. Мама і дві старші сестри здували порошинки, навперебій розхвалюючи хлопця.

Сергію тільки й залишалося, що приносити зі школи п’ятірки, про все інше встигали подбати рідні.

«У нашого Сергія найкрасивіший голос у класі»,

«Сергій найкраще розповів вірша»,

«На фотографії братик найвищий та найстрункіший, не те, що сусід Володька…» – говорили рідні щоразу.

Так вийшло, що сестри довго не могли зустріти свою долю. Всю своє материнську любов вони віддавали молодшому братові, обдаровуючи його подарунками і турботою.

Хлопець ріс добрим, порядним, але зовсім непристосованим до життя, тому порадившись у своєму жіночому колі, панянки вирішили, що Сергійку нема чого йти на службу після школи.

Як тільки стало відомо, що у Сергія з’явилася дівчина, спільними зусиллями близьких родичів, хлопцю було придбано квартиру у центрі міста.

Сестри наполягали, щоб Сергій запрошував Марину в гості, прагнучи, якнайкраще спілкуватися за вечерею і дізнатися про дівчину брата побільше.

-Марино, ти вмієш пекти пиріг з яблуками, Сергійко його дуже любить. Як часто ви робите у себе вдома вологе прибирання? Просто наш Сергійко не любить пилюку, – говорили сестри і мама хлопця.

Марина була закохана в гарного хлопця і швидко збагнула, що шлях до заміжжя буде близький, якщо догодити мамі і сестрам Сергія.

Вже через пару місяців Сергій зробив Марині пропозицію. А одразу після весілля молоді переїхали жити у своє новеньке, затишне гніздечко.

Можливо, цій сімейній ідилії не судилося продовжитися довго. Рано чи пізно, Марині набридли б постійні поради родичів та приходи їх з ревізіями в гості. Але волею долі та втручанням рідного дядька, Сергій та Марина влаштувалися на роботу у велику компанію, якою керував Володимир.

Володимир відчував відповідальність за виховання племінника після того, як дуже рано не стало його батька.

Але бути поруч він не міг, чоловік періодично телефонував Сергію і відправляв модні телефони в подарунок хлопцеві.

Тепер, коли Сергій уже сам створив сім’ю, Володимир влаштував його на роботу, щоб той міг утримувати себе та дружину.

Мати та сестри переживали розлуку, але іншого шансу здобути престижну роботу у хлопця могло й не бути.

Спочатку жінки дзвонили Сергію та Марині по кілька разів на день, але потім вони заспокоїлися, і сеанси зв’язку стали рідшими.

Через три місяці Зіна, разом зі своїми доньками, вирішила відвідати сина. Але попереджати про свій приїзд жінки не стали.

-Приїдемо несподівано. Подивимося, як наша невісточка піклується про Сергійка, – говорила мати.

-Як же там братик? Мені здається, що він зовсім нічого не їсть… – говорили сестри.

Вже на підході до будинку Зіна помітила на балконі сина випраний одяг.

-Так, молодець невісточка. Я теж щосуботи займаюся пранням, – сказала вона.

Не встигли вони піднятися на другий поверх, як почувся смачний запах пирога з яблуками.

-Ох вже та Марина! Це ми її навчили пекти улюблений пиріг Сергія! – вирішила сестра Олена.

Жінки подзвонили до квартири, але двері відчинилися не одразу.

-Мамо, Олено, Віка! Як я радий вас бачити! Вибачте, що одразу не відкрив, просто я слухав музику в навушниках і прасував речі на завтра, а Марина ще не скоро має прийти.

Жінки здивовано дивилися одна на одну.

-Хто ж тоді виправ одяг? – здивовано запитала мати.

-Я. Це ж зовсім не складно, у нас машинка сучасна, вона сама за тебе все робить. Проходьте, зараз чай питимемо, пиріг вже підходить.

Зіні раптом стало шкода сина. Їй хотілося розплакатися і обійняти рідну дитину.

-А де Марина?

-Має запис до майстра в манікюрний салон.

-Ви посварилися? Подали заяву про розлучення?! – допитувалася мати.

-Ні. Ми звичайно сварилися спочатку і навіть хотіли розлучитися, але Марина сказала фразу, яку я запам’ятаю на все життя:

«Я дуже люблю тебе, але хочу, щоб і ти навчився любити мене не за те, що я перу, прасую і варю супи, а просто за те, що я поруч. За те, що я ношу свого сина!!

-І я щасливий! Про що ще можна мріяти! Саме сьогодні ми хотіли розповісти тобі, що ти скоро станеш бабусею.

У цей момент, рипнули двері і в квартиру зайшла невістка…

-Мариночко, доню! – заметушилася Зіна. – Як же ми раді бачити тебе! Вибач, що приїхали без запрошення. Зате я привезла твоє улюблене полуничне варення…

Вам також має сподобатись...

Світлана повернулася додому з магазину. – Андрію, сумки візьми! Чому в коридорі темно, ти навіщо світло вимкнув? – голосно вигукнула Світлана, увійшовши до квартири. – Тихо. Тихо… Дитину розбудиш, він тільки заснув! – роздратовано прошипів Андрій, вискочивши у коридор. Світлана не відразу вникла в суть сказаного. Дівчина сяк-так поставила пакети з продуктами на підлогу і пильно подивилася на чоловіка. – Яку дитину? Що ти знову вигадуєш? – запитала вона в чоловіка. – Зайди у вітальню, сама все побачиш! – єхидно додав Андрій. Світлана повільно підійшла до дверей вітальні, відкрила їх і… застигла від побаченої картини

Поліна їхала з роботи додому, коли пролунав телефонний дзвінок. – Бабусю, привіт! – сказала дівчина, як тільки підняла слухавку. – Привіт, Поліно! Слухай, ти можеш до мене заїхати? – раптом запитала жінка. – Можу! Я якраз додому їду, зійду на зупинку раніше, відвідаю тебе, – погодилася Поліна. – Тоді чекаю, – сказала бабуся і закінчила виклик. За пів години Поліна була вже у бабусі. – Ну, що там в тебе? – з порога запитала внучка. – Поліно, я маю тобі дещо віддати, – несподівано сказала бабуся і вручила внучці якусь коробку. – Що це? – не зрозуміла Поліна, відкрила коробку і ахнула від побаченого

Тетяна прийшла на роботу радісна. – Таню, що це ти, аж світишся? – запитала одна з колег. – У мене є привід для радості, – усміхнулася жінка. – І що це за привід? Поділишся? – поставила питання інша колега. – Я скоро стану мамою! – вигукнула Тетяна. Колеги одразу кинулися вітати майбутню маму. Останньою, підійшла її колега Алла. Алла була вся в сльозах. – Таня пробач, я не знала! Якби знала, я б ніколи, ти пробач і нічого не питай, – приголомшила вона Тетяну. – Алло, за що я маю тебе вибачати? – Тетяна здивовано дивилася на подруг, не розуміючи, що відбуваєтся

Вадим прийшов додому з якимось дивним настроєм. – Сину, що трапилося?! – кинулась до нього мати Єлизавета Леонідівна. – Мамо, я одружуюся! – заявив той. – Як одружуєшся?! – Ліза так і застигла з відкритим ротом. – Ми вже заяву в ЗАГС подали. Через тиждень весілля. Завтра приведу наречену, з вами познайомлю… Наступного дня Вадим навів наречену. – Знайомтеся, це моя наречена Юлія! – сказав він. – А це мої батьки – Єлизавета Леонідівна та Андрій Романович. – Здрастуйте! – гордо сказала наречена. – Дуже приємно! – сказала майбутня свекруха. Майбутній свекор тільки кивнув головою. Він дивився на наречену й не вірив своїм очам