Життєві історії

Віталій зайшов на кухню, де дружина готувала вечерю. – Слухай, дзвонила моя мама. Вона просить, щоб ти на своє день народження приготувала салат з ананасів, і фаршировану щуку, – раптом сказав чоловік. – Вибач, але я вирішила не святкувати свій день народження, – спокійно відповіла Жанна. – Як це не святкувати? – здивувався чоловік. – А що ми скажемо родичам? – У мене на мій день народження інші плани, – якась підозріло сказала жінка, зробила коротку паузу і розповіла про свій задум чоловіку. Віталій вислухав Жанну і аж ахнув від почутого

– Як це тебе не буде? – чоловік розгублено посміхнувся і недовірливо глянув на радісну Жанну.

– Ось так! Вирішила хоч раз відсвяткувати свій день народження так, як сама цього хочу, а не так, як хоче рідня! – світилася від щастя, п’ятдесятирічна жінка і присіла навпроти Віталія.

– Що ми скажемо родичам? – запереживав чоловік, уявивши, як мати підніме пил до стелі, якщо дізнається про це.

– Ми маємо їм щось говорити? Це мій день народження, і якщо я їх не запрошую в гості, то чому маю виправдовуватися? – буденним голосом відповіла Жанна.

– Діти в курсі? Вони теж збиралися приїхати! – Віталій від розпачу скривив обличчя.

– Так, Сашко та Марина підтримали моє рішення!

Слова Жанни застали чоловіка зненацька. До того ж вже близько двох тижнів його мати Ольга Тарасівна цікавилася, де і як невістка планує відзначати свій день народження.

Тепер, отримавши від Жанни відповідь, що свята не буде, Віталій запереживав.

Він не знав, як пояснюватиме матері, що цього року буде все не так, як раніше.

Начебто відчувши це, Ольга Тарасівна почала роздавати синові вказівки щодо столу.

– Натякай Жанні, що я хочу ті самі салати, що були минулого року. Особливо із ананасом. Нехай ще щуку фаршировану приготує. У неї вона чудово виходить, – захоплено почала перераховувати жінка.

Відносини у неї з невісткою були непогані, але назвати їх дружніми все-таки не можна було.

Ольга Тарасівна особливо не лізла в життя Віталія з Жанною, за винятком тих випадків, коли намічалося якесь свято.

Тоді свекруха, як завжди, насідала на невістку і просила її взяти на себе все готування.

– У мене робота, я не встигну, – відмовлялася Жанна, яка п’ять разів на тиждень з ранку до вечора перебувала у школі.

Вона була вчителькою української мови та літератури та через відсутність педагогів працювала у дві зміни.

У такі моменти Ольга Тарасівна починала слізно просити Жанну про допомогу.

– У тебе все таке смачне завжди виходить, а в мене, як трава, – зітхала жінка, намагаючись натиснути на жалість. – Усім дуже подобається, як ти готуєш.

– У вас день народження у п’ятницю, а я працюю, – знову і знову пояснювала свекрусі Жанна.

– Я на суботу свято перенесла, щоб тобі було зручно, – радісно повідомила Ольга Тарасівна. – Ти не думай, я теж тобі допомагатиму.

Жінка зрозуміла, що їй таки доведеться готувати свекрусі на ювілей. Звичайно, можна було б і відмовитися, але Жанна знала, що в цьому випадку мати Віталія приховає образу.

Подібна ситуація відбувалася кілька разів на рік. Ольга Тарасівна просила невістку не лише про допомогу собі, а й зовиці, та іншим її родичам.

У результаті Жанна спіймала себе на думці, що вони використовують її як безкоштовну хатню робітницю.

Замість того, щоб відпочити, вона витрачала вихідні дні на готування до якоїсь урочистості одного з родичів.

Причому користувалася її кулінарними навичками не лише рідня Віталія, а й її.

У якийсь момент Жанна вирішила, що так більше не може продовжуватися і настав час поставити нахабних родичів на місце.

Почати вона вирішила зі свого дня народження. Нікого не кликати на торжество, а натомість виїхати на пару днів до готелю в інше місто, де тебе ніхто не знає.

Саме про це Жанна і повідомила чоловіка, який вирішив спитати з приводу її дня народження.

– Твої родичі вже в курсі? – поцікавився Віталій, бажаючи дізнатися, як до несподіваної новини поставилася теща, яка теж була не проти використовувати дочку як кухаря.

– Ні. Я не збираюся нікому нічого казати. Якщо самі спитають, відповім, – байдуже відповіла Жанна. – Я хоч раз не стоятиму біля плити весь день, щоб потім ще й увесь вечір обслуговувати родичів.

– Я тебе почув, – вигукнув дружині Віталій.

Цим вечорам, ніби щось відчувши, синові зателефонувала Ольга Тарасівна з тим самим питанням щодо дня народження.

– А де це Жанна? Через тиждень день народження, а вона ні слова, ні півслова не каже, – невдоволено нарікала жінка.

– Жанна вирішила не святкувати цього року, – чоловік вирішив не приховувати від матері правду.

– Як це не святкувати? Що це вона таке надумала? Дай їй трубочку! Я сама з нею поговорю! – наказним тоном попросила Ольга Тарасівна.

Віталій зайшов на кухню, де Жанна готувала вечерю. Він мовчки простяг телефон.

– Це правда, що ти не збираєшся святкувати день народження? – надривним голосом спитала свекруха.

– Правда. Вирішила провести цей день не за плитою, як завжди, а відпочити та відчути себе королевою, – Жанна вивалила на Ольгу Тарасівну всю правду.

– Дивно, що ти подумала тільки про себе, а думки інших не спитала, – з розпачем відповіла свекруха. – Ти не хочеш бачити нас у себе?

– Чому я маю питати? Це ж мій день народження, – незворушно відповіла Жанна.

– Цікаво, а допомагати нам ти продовжиш? – поцікавилася Ольга Тарасівна.

– Якщо буде час, – жінка натякнула свекрусі на те, що швидше за все тій варто забути про колишню допомогу з готуванням.

– Як же ми будемо без твоєї рибки фаршированої? А салати які смачні були, – з неприхованим сумом промовила мати Віталія. – Якось це негарно з твого боку. Знаєш що? Хочеш ти чи ні, я все одно прийду вітати!

– Приходьте, якщо хочете, тільки мене вдома не буде, – відповіла Жанна і поклала слухавку.

За день до дня народження Віталій відвіз дружину на залізничний вокзал. Сівши в поїзд, Жанна розслабилася та вимкнула телефон.

Включила вона його тільки наступного дня, ближче до вечора. І відразу їй стали поряд з привітаннями приходити засуджувальні повідомлення.

Від свекрухи прийшло понад двадцять п’ять штук, проте Жанна вирішила їх не читати.

Близько години жінка проговорила з дітьми, які жили в іншому місті, а потім вирушила до ресторану.

Три дні Жанна провела в чужому місті, насолоджуючись спокоєм, тишею та свободою.

Чоловік зустрів іменинницю на вокзалі сяючою і повністю відпочившою. За його невдоволеним обличчям вона зрозуміла, що Віталій, як і раніше, на неї ображається.

Однак Жанну це анітрохи не засмутило. Вона була дуже задоволена тим, що змогла дати відсіч зухвалій рідні.

Вам також має сподобатись...

Ніна, закутавшись у легкий кардиган, йшла парком і насолоджувалася останніми теплими днями. В руках вона тримала паперову склянку з ароматною кавою. Допивши каву, Ніна прискорила крок. Дісталася додому, зайшла в квартиру. – Василю, я вдома! – сказала вона. Але чоловік не відповідав. Раптом, вона почула голоси. Василь в кімнаті, із кимось розмовляв телефоном. – Ну, тоді не заважатиму, – вирішила Ніна, і хотіла було вирушити на кухню, але випадково почула, що чоловік розмовляє про неї. – А це вже цікаво! – вирішила жінка. Ніна причаїлася в коридорі, прислухалася до розмови чоловіка і ахнула від почутого

Людмилу відпустили з роботи на три години раніше. Але додому повертатись зовсім не хотілося. – Зараз прийду додому, і знову Зінаїда Павлівна діставатиме мене своїми причіпками, – думала жінка по дорозі додому. За роздумами жінка не помітила, як дісталася своєї квартири. Людмила відкрила двері своїм ключем, зайшла в коридор. Раптом з кухні долинули голоси. Зінаїда Павлівна щось активно обговорювала з сином. Людмилі стало цікаво, що ж так завзято пояснює свекруха Віктору. Вона тихенько причаїлася в коридорі, прислухалася до розмови і аж рота відкрила від почутого

Лариса з Сашком красиво одягнулися, купили подарунок і вирушили на день народження до чоловіка сестри Лариси. Олеся зустріла пару у коридорі з натягнутою усмішкою. – Проходьте за стіл, на кухню, – Олеся вказала гостям рукою напрямок. Лариса та Олександр невпевнено пройшли на кухню. – Сідайте, – пробасив за їхніми спинами чоловічий голос. – Я Дмитро, а ви, мабуть, сестра та зять Олесі? – Так, – в унісон відповіли гості та опустилися на стільці. – Олеся зараз прийде, пішла до сусідки по стільці, – відповів чоловік і поліз у холодильник. Лариса мимоволі заглянула у холодильник господарів і застигла від побаченого

Оля повернулася додому пізно. Зайшла на кухню. За столом сиділа її мама та чоловік матері Віталій. – Мамо, що сталося? – захвилювалася донька, побачивши, що мама вся в сльозах. Мама не відповідала. – Віталій! Ти що, все їй розповів? – вигукнула до материного чоловіка Оля. – Так! Я не міг далі обманювати твою маму, – тихо промовив Віталій. – Мамо, вибач, я не знаю, як так вийшло, – Оля кинулася до матері. – Як ви могли?! – тільки й сказала мама, сумно подивившись на доньку заплаканими очима