– Тебе можна привітати? – хитрим голоском промовила зовиця Христина, тільки-но Алла відповіла на дзвінок.
– З чим? – трохи зніяковіла родичка, не відразу зрозумівши, про що йдеться.
– Ходять чутки, що ти тепер у нас багатенька, – єхидно відповіла жінка. – Ну не роби вигляду, що не ти стала власницею квартири у Києві.
Тільки після цих слів збентежена Алла зрозуміла, про що говорила сестра чоловіка.
Близько місяця тому невістка несподівано отримала у спадок від троюрідної бабусі, яку бачила лише кілька разів у житті, квартиру у Києві.
– Так, дякую, – трохи зніяковівши, відповіла на привітання Алла.
Вона практично не спілкувалася із зовицею і тому була дуже здивована її дзвінку.
Христина дружину брата не прийняла її, вважаючи, що та зазіхнулася на їхню двоповерхову батьківську хату, тим більше, що Аллу Валентин привів вже вагітну.
– Добре, будемо до вас тепер у гості приїжджати. До того ж твоя старша племінниця зібралася цим літом у Київ вступати, – затараторила у слухавку Христина.
Невістка здивувалася, важко розуміючи, про кого саме йдеться. Вона знала, що сестра брата має трьох дочок, проте бачила їх за сім років сімейного життя з чоловіком Алла всього кілька разів.
До слів Христини жінка поставилася несерйозно і практично одразу забула про них.
Спадком, що несподівано звалився на неї, вона вирішила розпорядитися на свій розсуд.
Оскільки самі з чоловіком вони жили неподалік Києва, квартиру вирішили здавати.
Алла, зайві гроші які несподівано зʼявилися, витрачала на оплату додаткових гуртків і секцій для дітей, а також на походи в салони краси.
Про те, що в них із Христиною була розмова з приводу квартири, жінка згадала, коли зовиця знову їй зателефонувала.
– Ну що, завтра зустрічайте нас на залізничному вокзалі, – з діловим виглядом повідомила родичка. – Ми з твоєю племінницею приїжджаємо о пів на третю.
– Куди ви приїжджаєте? – остовпіла Алла.
– Куди, куди… у Київ, куди ж ще? – посміхнулася Христина. – З Ганною. Казала ж, що вона поступати зібралася, – по голосу було очевидно, що Христина роздратована.
– Ми ж не в Києві живемо, – незрозуміло відповіла Алла.
– Ви ні, зате там є квартира. Вона нам і потрібна, – загадково цокнула язиком зовиця.
– Ти кажеш про квартиру бабусі? – пожвавішала жінка. – Я її здала ще два місяці тому.
– Як це здала? Ми ж з тобою домовлялися, що приїдемо та зупинимося в цій квартирі! – розлютилася Христина. – Тобто замість допомоги рідні ти чужакам заради грошей надала своє житло?
– Чому я мала їм відмовити? – спантеличено спитала Алла. – Я нічого тобі не обіцяла…
– Як це?! Пам’ять підводить? Тоді я тобі нагадаю, що дзвонила і казала, що ми з донькою приїдемо! – невдоволено процідила зовиця.
– Мало що ти мені сказала, я нічого не обіцяла. Ти сама чомусь вирішила, що я погодилася, – заперечила жінка, яка була вражена нахабством Христини.
– Ми виїжджаємо сьогодні ввечері і завтра вже будемо у Києві, – холодним тоном промовила здивована зовиця. – Ти маєш час виставити своїх квартирантів. Нагадаю на хвилиночку, що ти дружина мого брата, тому ми, хоч би як там було, родичі!
– Я нічим не можу тобі допомогти, – цією фразою жінка ясно дала зрозуміти, що маніпуляції зовиці зазнали поразки.
– Ми завтра будемо у Києві! — не звертаючи уваги на слова Алли, викарбувала кожне слово Христина і, не попрощавшись, поклала слухавку.
Про те, що невістка відмовила родичам у допомозі, її чоловік Валентин дізнався практично одразу.
Чоловікові зателефонувала роздратована Христина і поскаржилася на жадібну родичку.
На її подив, Валентин став на бік дружини і заявив, що тільки їй вирішувати, кого впускати у свою квартиру.
– Значить, після одруження ти всіх родичів вирішив забути? Я відразу зрозуміла, як побачила її сім років тому, що ти будеш підкаблучником, – звинуватила брата Христина і різко перервала розмову.
Аллі здавалося, що на цьому все закінчилося. Однак наступного дня знову пролунав телефонний дзвінок.
Зовиця зневажливо повідомила жінку про те, що вони з дочкою вже на вокзалі.
– Навіщо ви приїхали, якщо вам було українською мовою сказано, що мені нема куди вас селити? – розгублено відповіла Алла.
– Ти досі не виселила квартирантів? – здивувалася Христина, яка щиро розраховувала на те, що невістка до неї дослухається.
– І не збираюсь. Винаймайте квартиру, номер у готелі, що завгодно, – з байдужістю відповіла жінка.
– Не думаю, що наша мама зрадіє, коли почує, як ти вчинила з її дочкою та онукою, – вирішивши присоромити родичку, суворо промовила Христина. – Все-таки у нас з тобою і так були не найкращі стосунки, але ти вирішила їх остаточно зіпсувати. Ти розумієш, що своєю відмовою підписуєш собі вирок?
– Твої маніпуляції не допоможуть. Я нічим тобі не зобов’язана, – різко зупинила зовицю Алла.
– Це ми ще подивимось. У тебе є двадцять хвилин, щоб розкаятися і все виправити, – зовиця вирішила з панського плеча дати родичці ще один шанс.
Замість відповіді Алла мовчки поклала слухавку, вирішивши більше не приймати дзвінки від чоловікової сестри.
Щоб прояснити ситуацію, Валентин подзвонив до матері. Чоловік захотів дізнатися, що відбувається, і чому сестра раптом вирішила сісти їм із дружиною на шию, хоча заздалегідь була попереджена про те, що прийняти їх із дочкою ніхто не зможе.
Жінка, як виявилося, нічого не знала про це, чи просто вдала, ніби не знала.
Принаймні, все виглядало саме таким чином. Валентину ж здалося, що мати намагалася переконати його в тому, що вона не стала ні на чий бік.
Не отримавши свого Христина разом із дочкою повернулася вечірнім рейсом додому.
Щоб поквитатися з невісткою та братом за негостинність, жінка пустила чутки про те, що вони, відмовивши племінниці у притулку, винні в тому, що дівчинка не змогла вступити до університету.
Родичі трохи побалакали на цю тему, але швидко забули, оскільки чудово знали характер Христини
У житті Валентина та Алли нічого не змінилося. Вони як не спілкувалися з зухвалою родичкою, так і не почали.
