Життєві історії

Алла повернулася додому з роботи. Сьогодні її чоловік мав зустріти на вокзалі її інститутську подругу. – Привіт, – привіталася Алла з чоловіком, зайшовши на кухню. – А Валя де? Вийшла прогулятися? – Я її зустрів, але вона передумала в нас зупинятися, – байдуже відповів Олег. – Дивно, – знизала плечима дружина і пішла у спальню переодягатися. Раптом пролунав дзвінок телефону. Алла глянула на екран, дзвонила Валя. Жінка підняла слухавку, з хвилину порозмовляли з подругою і… застигла від того, що їй розповіла Валентина

Алла вбігла в кімнату з круглими очима і скуйовдженим волоссям. Чоловік, який у цей час читав новини в Інтернеті, підняв на дружину запитальний погляд.

– Олег, у тебе завтра вихідний?

– Так, – на знак схвалення кивнув чоловік.

– Завтра приїжджає моя університетська подруга Валентина. Пам’ятаєш, на нашому весіллі була свідком? – Алла спробувала освіжити пам’ять Олега.

– Ні, я не пам’ятаю, – похитав головою чоловік. – Двадцять років таки минуло.

– Вона до матері їде і до нас завітає, – сказала жінка. – Зможеш її зустріти?

– Зможу, – погодився Олег.

Алла подумки задоволено усміхнулася. Із чоловіком їй справді пощастило двадцять років тому.

У той період вони були студентами-п’ятикурсниками, і в спільній компанії сталося їх із Олегом знайомство.

Щоправда, довго зустрічатися їм не довелося, бо Алла дізналася, що вагітна, про що й повідомила чоловіка.

Вона думала, що Олег не захоче дитину та дасть їй грошей на процедуру.

Однак у своїх висновках жінка дуже прорахувалася. Чоловік заявив, що одружується з нею.

За півроку до пологів Алла вийшла заміж за Олега. Їй пощастило, бо сім’я чоловіка прийняла її з розкритими обіймами та допомогла з житлом.

Незабаром у сім’ї з’явилася донька, в якій Олег душі не чув і яку любив більше за життя.

За двадцять років Алла жодного разу не пошкодувала, що вийшла заміж саме за цього чоловіка.

– Довго твоя подруга пробуде у нас? – поцікавився Олег.

– Дня на два-три. Поселимо її в кімнату дочки, – радісним тоном промовила жінка, яка не підозрювала, яку каверзу несе цей візит.

Наступного дня Олег зустрів Валентину на вокзалі. Всю дорогу до будинку вона беззупину балакала, чим трохи напружувала чоловіка.

За своїм характером чоловік Алли був не дуже балакучий, тому відповідав на питання жінки однозначно.

Біля під’їзду він допоміг Валентині вийти з машини і взяв її речі, що вона не могла не відзначити подумки.

Олега жінка бачила всього раз у житті на весіллі подруги, і зараз вона із заздрістю дивилася на чужого чоловіка, який у сорок три роки виглядав набагато молодшим за свої роки.

Коли пара піднялася до квартири, чоловік великодушно запропонував Валентині пообідати.

– Я сама не люблю їсти. Давай разом зі мною? – Жінка відразу ж перейшла на ти. – До того ж, я приїхала з подарунком, – додала вона і дістала з сумочки ігристе.

Щоб не образити Валентину, Олег погодився посидіти разом із нею за столом.

– Ви з Аллою скільки у шлюбі? Двадцять років? Вас вже можна привітати! – Натягнуто посміхнулася жінка. – Я думала, що ви не проживете стільки. У результаті ваш шлюб довше за мій продовжився. Зроду б не подумала. Я в розлученні три роки, прожили лише десять.

Олег слухав подругу дружини і на знак того, що чує її, схвально хитав головою.

– Ти впевнений, що вона твоя дочка? – несподівано спитала Валентина.

Від почутого чоловік здивувався. Він ніяк не очікував, що жінка поставить подібне запитання.

Впіймавши на собі здивований погляд Олега, Валентина продовжувала свою розповідь:

– Адже я не просто так запитала. До тебе Алла зустрічалася з хлопцем на нашому поверсі в гуртожитку. Коли вона стала з тобою крутити кохання, з ним ще місяць зустрічалася, а потім дізналася, що вагітна. Від кого? Не зрозуміло. Це я порадила їй сказати, що вона чекає на дитину від тебе. Її колишній був ненадійним товаришем, ми знали, що він точно на ній не одружується. До чого я це все говорю? До того, що ти можеш зробити тест і переконатися, що дочка не твоя.

Олег слухав жінку мовчки, невпевнено копирсаючись виделкою у тарілці із салатом.

Коли вона договорила і пригубила з келиха ігристе, він підвівся з-за столу і, взяв її за руку, повів до кімнати.

Валентина спочатку не зрозуміла, навіщо чоловік це робить, але побачивши, як він взяв другою рукою її валізу, усвідомила, що Олег має намір виставити її за двері.

– Що ти робиш?! – жінка спробувала вирватися, проте чоловік виявився сильнішим за неї.

– До побачення! – виставивши Валентину разом із валізою та верхнім одягом, Олег зачинив двері.

Коли ввечері з роботи повернулася Алла, вона не знайшла вдома подруги.

– А де Валя? – Жінка здивовано зазирнула в кімнату дочки. – Не приїхала?

– Передумала в нас зупинятися, – байдуже відповів Олег, не бажаючи розповідати дружині про те, що сталося між ним та Валентиною.

Однак про їхню розмову Алла все одно дізналася. Увечері їй зателефонувала добряче весела подруга та все розповіла.

– Я твоєму чоловікові на тебе очі розплющила, а він мене ж за двері виставив! – ображено пробурчала Валентина. – І за що тобі, Алла, тільки такий чоловік дістався? Інший би тільки після однієї новини твої речі за двері викинув, а твій замість подяки – мене!

Після розмови з подругою жінка із переживанням увійшла на кухню, де вечеряв Олег.

– Ти хочеш зробити тест? – почервонівши, спитала вона у чоловіка.

– Тест? Навіщо? – байдуже відповів чоловік.

– Ти не хочеш дізнатись, чи твоя Софія дочка? – Алла густо почервоніла і підняла на Олега схвильований у погляд.

– Ні. Навіщо? Я двадцять років вважав її своєю, і результат тесту нічого не змінить, – незворушним тоном відповів чоловік. – Софія – моя дочка, незалежно від якогось там тесту. Сподіваюся, ти не забиватимеш дитині голову і не передаватимеш все те, що сказала Валентина?

– Якщо ти не хочеш, не буду, – здивовано промовила жінка.

Вона була здивована поведінкою чоловіка та його реакцією на слова інститутської подруги, яка через заздрість через двадцять років вирішила зіпсувати Аллі сімейне життя.

– Не варто їй брати у голову всяку нісенітницю, хай краще про навчання думає, – скривився Олег.

Спочатку Алла переживала, що чоловік змінить своє ставлення до неї. Проте жінка даремно переживала.

Олег більше ні словом не обмовився з цього приводу і якщо між ним і дружиною траплялася сварка, він ніколи не дорікав їй, що Софія може бути не його дочкою.

Вам також має сподобатись...

До Люди в гості приїхала троюрідна сестра Наталка. Сестра провела у Люди декілька тижнів, побачила місто, відпочила. – Дякую тобі Людо, що прийнял, – говорила за вечерею Наталка. – Завтра вже додому поїду. – Завжди рада таким гостям! – усміхалася Людмила. Вранці Люда відвезла Наталку на вокзал, купила квиток, перекус в дорогу та подарунки для її доньки. Жінка повернулася додому і вирішила трохи прибрати в квартирі після гості. Людмила відкрила шафу у спальні і застигла, побачивши «сюрприз», який залишила їй сестра

Оксана міцно спала, коли у двері постукали. Жінка пішла відкривати. На порозі стояв син. – Що сталося? Чому ти так рано? Не схоже на тебе, – здивувалася Оксана. – Мамо, що ти робиш. Поїхала. Нікого не попередила. Я за тобою. Одягайся, – сказав син. – А я сама можу розпоряджатися, що мені робити, – ображено сказала жінка. – І я чула, що говорила твоя дружина про мен, – додала вона і заплакала

Настя вирішила пообідати у кафе. Раптом біля дверей, вона помітила якусь дівчинку. – Що ти тут робиш одна? – запитала вона. – Тітонько, у мене бабуся вдома занедужала, – промовила дівчина. Настя вирішила допомогти, купивши продуктів вони вирушили до дівчинки додому. – Бабуся! У нас гості! Це моя знайома, тітка Настя, – вигукнула дівчинка,. – Лілю, принеси Насті стілець, – сказала старенька. Поки дівчинка бігала за стільцем, старенька покликала Настю. – Ось, коли мене не стане, відвези Настю сюди. Там живе її батько, – жінка простягла якийсь листочок. Настя взяла листок, розгорула його, глянула на адрес і застигла від побаченого

Ольга Михайлівна приїхала на цвинтар до свого сина. Потім жінка збиралася йти в церкву. Ольга Михайлівна протерла мармуровий памʼятник. На фото її Юрко посміхається… І серце знову стрепенулося – сина не повернути. Жінка відвернулася й витерла сльози, як раптом помітила неподалік якогось незнайомого чоловіка. Той стояв і запитливо дивився на церковні дзвони. Вони зустрілися поглядами, і раптом Ольга Михайлівна сказала: – А я… Сина втратила. Нема більше мого Юрка… І сльози тут же покотилися по її щоках. Чоловік здивовано глянув на Ольгу, і раптом змінився на обличчі