Відчинивши двері ключем у квартиру, Алла почула сміх, що долинав із глибини квартири, причому одночасно чоловічий та жіночий. Опустивши голову вниз побачила чуже жіноче взуття, білі кросівки невеликого розміру, за вартістю дорогі. Вона це одразу відзначила, знала ціну добрим речам. Поруч стояло взуття чоловіка Михайла.
Нічого не розуміючи пройшла до великої кімнати. Сміх долинав зі спальні, злегка штовхнувши двері, побачила картину: чоловіка та гарну молоду жінку, які сміялися, сидячи в ліжку і роздивляючись щось у телефоні. Причому були так захоплені, що навіть не помітили Аллу, що стоїть у дверях.
– Привіт, цікаво, що там такого смішного? Дайте і мені подивитися, – ледве стримуючи себе, сказала вона.
Обидва від несподіванки сиділи не ворухнувшись, а дівчина натягувала на себе ковдру.
– Алла?! Ти ж маєш бути на роботі?
-Ти теж, – парирувала вона чоловікові, а той почервонів і опустив очі. – Вибач.
– Скажи своїй… – вона не стала ображати дівчину непристойними словами. – Нехай одягається і йде, і ти теж разом із нею.
Вона вийшла з кімнати на кухню, її було важко, втома раптом навалилася, думки стрибали, ніяк не могли вишикуватися в один ланцюжок.
– Михайло – зрадник. Жити з ним більше не буду після цього, подам на розлучення. А що сказати синові? А що сказати? У нього вже своя сім’я, дружина і донька, сам усе зрозуміє, – гарячково думала вона, перескакуючи з однієї думки на іншу, – а Юля ж мала рацію, коли казала, що чоловік мій не порядний. А я заступалася за нього ще й ображалася на подругу.
Повз кухню проскочила та дівчина, потім чоловік зачинив двері за нею і повернувшись, став у дверях кухні, стояв у напруженні, весь чекаючи.
– Алло, вибач, це трапилося вперше і одразу ж ти дізналася. Вибач, я люблю лише тебе. А ця …, ну вона сама мене спокусила, так я винен, не встояв. Вибач.
– Збирай речі та йди. Бачити тебе не можу і не хочу, завтра ж подам на розлучення, – різко сказала дружина. – Збирай речі, я чекаю.
Михайло кинувся до дружини і став на коліна, взяв її за руки:
– Ну вибач, вибач, більше такого не повториться. Ну, куди я без тебе?
– Іди, – ще раз суворо і рішуче повторила дружина.
Михайло знав свою Аллу, у цьому відношенні вона рішуча, але чомусь розслабився. Але насправді любив її та не хотів втрачати. А ця його чоловіча слабкість, він докоряв себе за цей вчинок, але справа зроблена, дружина побачила все на власні очі. Зібравши в сумку речі на перший випадок, взяв телефон і пішов із квартири. Закинувши сумку в машину, завів її та поїхав до свого офісу. Там у нього в кабінеті є кімната відпочинку, вирішив поки що там перекантуватися.
Двері за чоловіком зачинилися, Алла дала волю сльозам. Вона не хотіла, щоб Михайло бачив, що вона плаче.
– Нехай думає, що я не проллю жодної сльозинки за ним. Який же Михайло! Ну який зрадник! Звичайно, я не пробачу. Знаю, погано мені без нього, таки люблю його. Але я сильна, я зможу все це пережити, пробачити не зможу. Звичайно, в сорок шість років потрібно все починати заново, звикати до самотності, але краще так, ніж жити зі зрадником, тим більше побачила на власні очі. Цю картинку я ніколи не забуду.
Алла викладала у школі фізику, роботу свою любила. Їй подобався шкільний шум, сама шкільна атмосфера, їй подобалося спілкуватися з учнями, вона їх поважала і вони платили їй тим самим, з колегами стосунки були рівними. Подруга Юлія – вчителька молодших класів, після уроків ще вела продовження.
З Юлією дружать давно, років двадцять, як тільки обидві прийшли до школи. Подруга одружена, дочка та син теж живуть своїми сім’ями. Юлія не раз говорила Аллі, що випадково бачила Михайло у товаристві незнайомих жінок, то в торговому центрі, то виходив із кафе, то у парку в літньому кафе, але Алла не надавала значення.
Михайло керує офісом, тому мало з ким у нього зустрічі по роботі. Він і сам розповідав дружині, що зустрічався по роботі. А коли вона питала:
– А чому не в офісі у кабінеті, а саме у кафе? – Він спокійно відповідав, що так треба, потрібна така обстановка, щоб своїх конкурентів спантеличити.
Тепер вона розуміла, що то були не ділові зустрічі у чоловіка, а звичайний флірт і зрада дружині. Зараз уже Михайло її не переконає, вона все бачила на власні очі.
Прийшла трохи в себе, заспокоїлася та зателефонувала подрузі.
– Юля, ти мала рацію!
– У чому? – Здивувалася подруга.
– У тому, що мій чоловік – зрадник. Я його сьогодні застукала вдома у нашій спальні. Виставила його з квартири, хоч розумію, що вона спільна. Подам на розлучення, а квартиру він мені не залишить. Доведеться ділити.
– Ой, Алло, а може пробачиш ще. Все-таки характер у тебе м’який, подумаєш, може, все обійдеться?
– Ні, подруго, не обійдеться. Я теж собі ціну знаю і я нітрохи не гірша за нього. Так що розлучатимуся.
Нервів витратив Михайло дружині багато. Чіплявся за все під час розлучення, хоч і грошей у нього багато. Казав, що залишить її ні з чим, у нього зв’язку, він бізнесмен, у місті його багато хто знає. Хоч і може він собі купити ще не одну, а аж три квартири, але він сподівався, що все-таки Алла запереживає залишитися одна, без його грошей. Що там зарплатня вчительки. Тому й чіплявся. Але потім син зустрівся з батьком та розмовляв з ним на підвищених тонах:
– Батьку, дай матері спокій, дай їй квартиру. Будь чоловіком. А якщо тобі потрібні гроші за половину квартири, то я заплачу тобі. Віддам, але не дозволю ображати матір. Вона не заслужила. Я горою стоятиму за матір.
– Так, сину, виростили ми тебе нормальним чоловіком. Я й сам це розумію, але не можу змиритися, що вона виставила мене і я їй не потрібен. А може, ти поговориш з нею, га син?
– Ні, батьку, вона сказала, що не пробачить. Я вже розмовляв із нею. Ти маму знаєш, точно не пробачить. Мені, звичайно, дуже шкода, я однаково вас люблю, але тепер доведеться якось підлаштовуватися під нове життя.
Минуло три роки. Михайло одружився з молодою жінкою. Алла працювала і жила сама, у відпустку вирішила поїхати на море. Купила путівку до санаторію на чорноморське узбережжя, неподалік Одеси. Перші два дні насолоджувалася сонцем та морем. З пляжу приходила втомлена, але задоволена. Увечері вирішила прогулятися, щоби якось розвіятися. Деякий час йшла набережною, побачила відкрите кафе. Влаштувавшись за затишним столиком, сиділа і милувалася хвилями, у теплому світлі ліхтарів. Замовила собі келих ігристого.
– Відразу видно, що не місцева, – пролунав поряд приємний чоловічий голос, вона повернула голову і побачила чоловіка.
Він елегантно і дуже охайно одягнений, відкрита усмішка відразу схиляла до себе.
– Чому ви так вирішили? – Запитала Алла.
– Якби ви були місцевими, то напевно б були з подругами, і не сиділи б на самоті. Дозвольте скласти вам компанію?
Його мова лилася м’яко і огортаюче. Алла кивнула головою. Чоловік звернув увагу на келих з ігристим.
– А ви вмієте вибирати, це найсмачніше ігристе на всьому узбережжі, – сказав він.
– Ну, це я не сама, мені порадив офіціант, – чесно зізналася вона.
Вони розмовляли, познайомилися. Олег розповів, що працює програмістом, йому сорок вісім років і навіть не одружений, у розлученні вже чотири роки, але ще не знайшов собі супутницю життя.
– У такому віці складно одружитися з бухти-барахти. Тому й підходжу до цього питання обережно, усвідомлено, – говорив він, а вона стежила за його чітко окресленими губами з гарним мужнім вигином та ямочкою на підборідді. – Я рідко вибираюся з дому, добре, що ми сьогодні з вами зустрілися.
Ще виявилося, що Олег поціновувач антикваріату та творів мистецтва, вона до речі теж цікавиться цим, і навіть зраділа, що зустріла таку людину, є про що поговорити. Він навіть пообіцяв звозити її до антикварного магазину.
Після кафе вирушили гуляти набережною. Потім Олег провів Аллу до санаторію, час пролетів непомітно. Обидва були натхненні та зачаровані одне одним. Обмінювалися телефонами.
– Дякую за чудовий вечір, – подякував він Аллу. – Пропоную завтра зустрітися, і поїдемо милуватися антикваріатом.
Алла окрилена, піднялася сходами і увійшла до свого номера. Заснути довго не змогла, дуже велике виявилося враження від знайомства. З ранку дзвонила Юлія:
– Привіт, подруго! як тобі відпочивається, не нудьгуєш?
– Привіт, люба. Добре відпочивається, доки не сумую, все добре.
Це була найщасливіша закоханість. Алла і Олег з нетерпінням чекали на їхні зустрічі, здавалося неможливо було наговоритися, будь-яка дрібниця, будь-яка подія та життя іншого були цікаві. Усі вечори проводили разом, їздили цікавими місцями на його машині, ходили в кафе та кіно, купалися та засмагали. Потім він запросив її до себе у гості. Жив за містом у великому двоповерховому будинку із видом на море.
Дуже сподобалося Аллі у нього в гостях, лише зазначила, що давно не було жіночої руки у будинку. Коли наближався день від’їзду Алли, Олег накрив стіл у дворі в себе і вирішив поговорити з нею.
– Слухай, Алло, у мене за два тижні відпустка. Завтра ти поїдеш, а мені страшно лишитися без тебе. Я прикипів до тебе всією душею. Ти – моя людина, я ще першого вечора це зрозумів. Пропоную тобі вийти за мене заміж. Як ти на це дивишся?
Алла була розгублена. Їй теж не хотілося залишати цього благородного чоловіка. Але вони знають один одного всього десять днів.
– Ну, що ти мовчиш, Алло? Думаєш, що ми знайомі всього нічого? – А вона здивувалася, як він прочитав її думки.
– Так, – тихо відповіла вона, – але я згодна.
– Я дуже радий, – зрадів він. – Тоді вибирай, чи ти до мене, чи я до тебе. Я все одно працюю віддалено, мені однаково де працювати. Але я пропоную краще до мене. Тут море, окремий будинок, краса. А твої рідні та близькі приїдуть до нас, хай відпочивають, ми їх зустрінемо привітно. Я у відпустці приїду за тобою на машині, доки ти там вирішиш усі справи, а працювати можеш тут у школі. А можеш і не працювати… Завантажимо твої речі в машину та повернемося сюди. Як тобі такий варіант? – усміхнено дивився він.
Алла посміхнулася:
– Як завжди, твій варіант відмінний. Згодна. Починаємо нове життя.
