Історії жінок

Софія була на роботі, коли задзвонив її телефон. Жінка глянула на екран, дзвонила її свекруха. – Я вас слухаю. Щось сталося? – сказала Софія, як тільки підняла слухавку. – Та як ти посміла?! Ти ким себе уявила?! – одразу вигукнула у відповідь Валентина Іванівна. – Що сталося? – здивувалася невістка. – Ти ще й смієш питати, що сталося? Ти життя моїй дитині і мені зіпсувала! – раптом додала свекруха. – Валенитно Іванівно, та про що ви говорите? Що я зробила? – здивовано запитала Софія, не розуміючи, що відбувається

До заміжжя Софія жила в квартирі, що дістала від бабусі. Потім вони з Владом вирішили, що молодій сім’ї буде тісно в однокімнатній квартирі, особливо після народження дітей, і вирішили купити трикімнатну в іпотеку. Наявну квартиру не стали продавати, розраховуючи зробити в ній ремонт і здавати в оренду для постійного доходу.

– Може, так буде й правильно, – казала мати Влада. – Звісно, ​​не всім так пощастило отримати квартиру у спадок.

– Не кажи так, – нервувався чоловік. – Соня втратила бабусю і це не можна назвати везінням. Вона ж не виграла цю квартиру в лотерею як приз.

– З одного боку, ти маєш рацію, – погоджувалась Валентина. – Тільки сам поміркуй, тобі зараз доведеться працювати для виплати кредиту, а твоя сестра з чоловіком взагалі зі мною живуть.

Це було правдою, тому що Рита з Сашком після весілля оселилися у квартирі Валентини і особливих перспектив на покращення житлових умов не було видно. Утрьох, звісно, ​​жилося не дуже добре, але справжні труднощі почалися на тлі швидкого поповнення сімейства. Батьки Сашка не могли допомогти молодій сім’ї, Валентина з хвилюванням уявляла, яким буде життя з немовлям на одній території та вигадала геніальний план.

— Ви вже живете в іпотечній квартирі в хорошому районі, — казала вона синові. – Кредит виплатите, тому що працюєте удвох і сповнені сил. А Риті скоро народжуватиме, і місця для всіх у нашій квартирі буде мало.

– Поки не розумію, до чого ти ведеш, – потирав потилицю Влад.

– У твоєї дружини стоїть без діла прекрасна однокімнатна квартира, в якій я могла б жити, – розповідала Валентина. – Мені багато не потрібно, ви там нещодавно ремонт зробили, от я б і змогла там жити.

– Ну, не знаю, – сумнівався Влад. – Ми квартирантів зараз туди шукаємо.

– Так не треба нікого шукати, – демонструвала оптимістичний настрій Валентина Іванівна. – Я можу переїхати найближчим часом, і за порядком стежитиму, і комуналку оплачуватиму своєчасно.

– Самостійно приймати рішення щодо цієї квартири я не можу, – чесно відповів Влад. – Це власність Соні, тож насамперед потрібно з нею обговорити цю тему.

– Я проти заселення твоєї матері, – одразу ж зреагувала Софія, не встигнувши вислухати всі пропозиції чоловіка. – У нас на цю квартиру були свої плани, і не бачу сенсу їх міняти.

– Просто мати хоче Риті допомогти, от і вирішила перебратися в однокімнатну квартиру, – розповідав чоловік.

– Вона їй більше допоможе, якщо сидітиме з малюком після народження, – парирувала Софія.

– Це, звичайно, так, тільки в її двокімнатній і так тісно, ​​а після народження племінника взагалі не буде жодної хвилини спокою, – намагався донести свою правду Влад. – Ну, сама поміркуй, як їм жити доведеться.

– Я все розумію, тільки ми теж платимо кредит, економимо на всьому і відмовляємо собі багато в чому не для того, щоб твоїй сестрі жилося комфортно, – ображалася Софія.

– Ну, у них скоро буде дитина, – м’явся Влад.

– Ми з тобою одразу це питання обговорили та домовилися заводити дітей лише після вирішення всіх матеріальних та квартирних питань, – нагадувала Софія. – Рита чудово знала про своє становище та відсутність перспектив на покращення своїх умов. Мою квартиру ми плануємо здавати і кошти за оренду спрямовувати на рахунок погашення свого кредиту. Твоя мати сама все вирішила, без узгодження до моєї квартири переїхати зібралася, і всі вигоди прорахувала, тільки я категорично проти.

Влад матері повідомив про рішення дружини, вона незадоволена залишилася і почала надзвонювати невістці з претензіями.

– Якщо ти забула, ми тепер одна сім’я і це нормально допомагати один одному, – висловлювалася Валентина Іванівна. – Нічого з твоєю квартирою не станеться, якщо я там поживу кілька років.

– У сенсі кілька років? – Здивувалася Софія. – Я думала, ви хочете максимум на півроку, поки маленька дитина завдаватиме сильного занепокоєння.

– Ну звісно, ​​а у сім місяців він стане самостійним і навіть сам заробить грошей батькам на квартиру, – виразила Валентина Іванівна. – Твоя квартира може бути корисною три чи чотири роки для мене. Онук підросте, дочку із зятем грошей трохи накопичать на власне житло і тоді я зможу повернутися до своєї квартири.

– А тепер самі себе послухайте: значить про власний спокій і зручність доньки ви дбаєте, а син теж живе в кредитній квартирі, але ви збираєтеся позбавити його додаткового доходу, – ледве стримувалася Софія.

– Тобі взагалі ця квартира просто так дісталася, і соромно має бути так права качати, – обурювалася Валентина.

– Це не ваша справа, як вона мені дісталася, але за законом я там господиня і сама розпоряджатимуся своєю власністю, – не здавалася Соня. – На ваше майно не претендую, але й своє віддавати не стану.

Валентина була не в собі від поведінки невістки, оскільки вже все продумала і розрахувала, а вона тепер плани псувала. Вона почала від сина просити, щоб він на дружину вплинув.

– Я не маю жодного відношення до цієї квартири, і втручатися туди не стану, – нервував Влад. – Ось на половину в кредитній квартирі я маю права, тому в теорії можна було б подумати про твій переїзд тимчасово до нас. Тільки після цих сварок із Сонею жити на одній площі у вас не вийде, і я не збираюся постійно між вами виступати як арбітр.

– Та я й сама не буду з вами жити, не вистачало ще від твоєї дружини моралі слухати, – обурювалася Валентина.

Потім вона всім родичам розповіла про непорядність невістки та скаржилася на її поведінку. Дочку і зятя при цьому Валентина вважала практично ідеальними, а сина називала поганим впливом дружини. Тільки Софії особливої ​​справи до цих історій не було, оскільки вона не дуже мала бажання спілкуватися з ріднею чоловіка і тепер якось все само собою зважилося. Рита теж на неї зуб точила і навіть на народження сина не запросила в гості.

– Ти приходь, а твоя дружина нехай дома сидить, – сказала Рита, якій дзвонив привітати брат.

– Ви з матір’ю вирішили мене довести до коліна? – сердився чоловік. – Зараз є чудова нагода всім помиритися і жити дружно.

– Ага, тільки ви в шикарній квартирі вдвох тусите і квартира є для здачі в оренду, а ми в маленькій квартирці вчотирьох тулимося і не факт, що колись ситуація зміниться на краще.

– Але трикімнатна квартира – це результат нашої праці, – не розумів логіки Влад. – Нам за неї ще довго треба платити, на собі заощаджуючи. Вам із чоловіком теж ніхто не заважає купити квартиру в кредит і роками виплачуватиме за неї борги.

– Ти так кажеш, бо дітей немає і не розумієш скільки витрат на них потрібно, – з виглядом знавця та досвідченої жінки міркувала Рита.

Влад не занходив місця від протиріч, з якими не вдавалося впоратися, і виходу з ситуації чоловік не бачив. Йому було щиро шкода матір, сестру та племінника, тільки вони з дружиною не могли вирішувати їхні проблеми на шкоду власним. Поки вони з Софією жили скромно заради квартири, Рита з чоловіком на море їздили, постійно по нічних клубах кочували і не дуже замислювалися про майбутнє. Коли виникла тема із народженням малюка, спробувала за рахунок спадкової квартири Софії виїхати, тільки не вийшло нічого.

– Зрештою, ти можеш сам відвідувати родичів і спілкуватися з племінником, якщо я не бажана гостя у домі твоїх родичів, – сказала тоді Софія. – Їхню образу розумію, і якби у нас своїх проблем не було, напевно, можна було б погодитися на варіант твоєї матері. А так, нехай краще ображаються, зате їздити на нас не будуть.

– Поживемо, побачимо, – погоджувався Влад. – Я нічого і не просив від тебе, бо це було б нахабством. Рідня у мене, звичайно, своєрідна, тільки все одно люблю їх і відмовитись не зможу.

Софія про відмову від спілкування розмови не порушувала. Вона не бачила у родичах чоловіка недругів, але використати себе нікому не дозволяла. Для неї на першому місці існувала їх із Владом сім’я, на другому – решта. І якщо комусь це не подобалося, то це були суто їхні особисті проблеми.

Вам також має сподобатись...

Марія зайшла в квартиру, зняла мокре взуття і раптом зрозуміла – приїхав її коханий Андрій. Двері на кухню були відкриті і звідти чувся легкий аромат його парфумів. Марія зняла плащ і тихенько зайшла на кухню. Біля вікна стояв Андрій, на підвіконні у вазі красувалися тюльпани, а на столі стояло ігристе й лежала коробка цукерок. – Набір чоловіка для примирення з коханою жінкою, – подумала Марія. Андрій підійшов і обійняв її. Він шепотів ніжні слова, просив вибачити за довгу відсутність… Аж раптом Марія глянула на його руку й застигла від побаченого

Оксана прийшла в гості до матері. Мати накривала смачний стіл, вітчим зробив каву. – А що це ви мене так приймаєте? – здивувалася такому прийому Оксана. – Цінуємо тебе дуже, – єлейним голоском відповіла мама. Невдовзі всі сіли за стіл. – Доню, нам потрібно з тобою серйозно поговорити, – раптом сказала мама. Оксана помітила, що в цей момент її вітчим Віктор, підвівся з-за столу і пішов у іншу кімнату. – Щось сталося? – захвилювалася вона. – Поки що ні, але станеться, якщо ти не допоможеш, – несподівано сказала мама і все розповіла доньці. Оксана вислухала її і застигла від почутого

– Фух! – Валентина важко опустилася на табуретку і витерла з чола піт. – Залишилося в шафі речі поскладати, почепити фіранки і можна фарбувати крашанки! Валя часто розмовляла сама з собою, особливо зараз, коли лишилася зовсім одна. Жінка посиділа декілька хвилин і вирушила в кімнату, наводити порядок у шафі. Валя вийняла всі речі і взялася витирати пил. Раптом на самій верхній поличці шафи вона щось відчула під рукою. – А це ще що? – жінка стала на табуретку і побачила на полиці якісь листи. Валя глянула на них і застигла на місці

Марина їхала своєю машиною додому. У салоні грала музика, але й вона не заспокоювала її, а навпаки, наводила тугу. – Як же ж рано пішов мій Андрійко, – думала Марина про свого покійного чоловіка. – Тридцять один рік, хіба це вік?! Дитину чекали… Але його не стало, і малюка теж нема. Стільки часу минуло, а душа все не на місці… Попереду Марина помітила машину, яка раптом поїхала вбік і зупинилася. – Щось не так, – подумала вона. – Колесо, чи що? Марина теж зупинилася. Вона підійшла до машини, постукала в дверцята і застигла від несподіванки