Життєві історії

Андрій повернувся додому пізно, і одразу пішов до себе в кімнату. – Сину, йди вечеряти, – гукнула його мама. Андрій прийшов на кухню, сів за стіл, неохоче взяв вилку. – Щось сталося? – запитала Любов Максимівна у сина, помітивши, що він дивно виглядає. – Ти щось вечеряєш без апетиту, сумний. З Інною посварився? – Ні, не сварився. Але, мабуть, ми з нею розлучимося, – заявив син. – Ось як? Чому? – поцікавилася мати. – Її мама проти наших стосунків, – раптом сказав Андрій. – Як проти? Чому? – здивувалася жінка. І Андрій все їй розповів. Любов Максимівна вислухала сина і застигла від почутого

Андрій та Інна почали зустрічатися, коли обом було лише по п’ятнадцять. Інна навчалася у дев’ятому класі, коли до них у школу прийшов новенький.

– Знайомтеся, це Андрій Бондаренко, він тепер навчатиметься у нашому класі, – представила симпатичного кароокого хлопця класний керівник Ольга Сергіївна. – Іди, Андрію, сідай за третю парту, з Інною Микитенко сидітимеш.

– Привіт, – усміхнувся Інні Андрій, і дівчина зрозуміла, що закохалася… Дуже їй сподобався цей веселий, славний хлопець. І коли після занять Андрій зголосився проводити Інну додому, дівчина була щаслива.

– Дивіться, наша скромниця Інна, здається, вирішила новенького обкрутити, – єхидно зауважила Таня Мельник, яка вважалася однією з найкрасивіших дівчат у школі. Вона стояла в компанії однокласниць на ганку школи, коли з неї вийшли Андрій та Інна.

Тані і самій сподобався Андрій, і вона була зовсім не проти привернути його увагу, але він, здавалося, нікого, крім Інни, не хотів помічати.

І вже зовсім скоро всі знали, що Інна та Андрій зустрічаються.

– Що він знайшов у ній, – фиркала Таня в розмові з подругами, – Нічого особливого …

– А тобі, Таню, слабо закохати у себе Андрія? – кинула виклик Тані Галя. – Ти ж у нас на кшталт перша красуня.

– Мені слабо? Та запросто! – Упевнено заявила Тетяна.

Але всі спроби зарозумілої красуні звернути на себе увагу Андрія не увінчалися успіхом. А в результаті хлопець прямим текстом сказав однокласниці, що вона йому не цікава.

Довелося Тетяні визнати це. Втім, незабаром на неї звернув увагу Володя з одинадцятого класу, який теж давно їй подобався, і Тетяна поринула в нові стосунки, давши спокій Андрію, який не підкорився її чарам.

– Та не розумний він! Нудний і навіщо він мені потрібен, – пояснила Тетяна подругам. – Та й не цікаво мені з ровесниками, мені подобаються старші хлопці. Тож Володя – це саме те… А цьому Андрію непоказні дівчата подобаються типу нашої Інни, справжню красу він не розуміє…

Але незабаром непоказна Інна знову втерла носа самовпевненій однокласниці. Перед десятим класом дівчина так раптом розцвіла і погарнішала, що коли однокласники побачили її на лінійці першого вересня, не відразу й впізнали.

– А хто це поряд із Андрієм? – Здивувалася Галя. – Новенька чи що? Ой, та це ж наша Інна… Нічого собі! Що вона з собою зробила за літо? Виглядає просто дивовижно, навіть зростом вище стала!

Всі й здивувалися від того, як змінилася Інна… І були впевнені, що тепер дівчина зазнається і покине свого Андрія, адже з такою зовнішністю у неї неминуче має з’явитися безліч шанувальників. Однак, змінившись зовні, Інна залишилася такою ж скромною і доброю дівчиною, а їхні почуття з Андрієм ставали тільки сильнішими…

І як це часто буває, стосунки Андрія та Інни згодом стали близькими, і це закінчилося тим, що до кінця одинадцятого класу дівчина зрозуміла, що чекає на дитину…

Дізнавшись про цю новину, молоді люди розгубилися. Яка дитина, вони самі ще майже діти… Попереду іспити, випускний, вступ до вузу… А тут дитина… Що робити? Незважаючи на взаємні почуття, ставати батьками Андрій та Інна були не готові.

Дівчина зважилася на розмову із мамою. Мама Інни, Анжеліка Павлівна, була жінкою суворою, навіть жорсткою у багатьох питаннях. Але Інна сподівалася, що мама вислухає її та допоможе прийняти вірне рішення.

Анжеліка Павлівна була здивована зізнанням дочки:

– Не чекала я від тебе такої легковажності, – сказала жінка. – Дуже ти мене засмутила і розчарувала.

– Що мені робити, мамо? – схлипуючи, спитала Інна.

– Що робити? Зрозуміло, ніякої дитини не повинно бути! Сором який! Тобі ще вісімнадцять не виповнилося. Тобі вчитися треба, професію здобути, а дитина змінить усі плани! Ти ж не думаєш, що я візьму на себе турботу про твою дитину? Мені це теж не потрібно, у мене робота, кар’єра… Тому єдиним і правильним рішенням буде йти на процедуру. Батьку говорити нічого не будемо, нема чого чоловіків в це вплутувати. Завтра я запишу тебе на прийом, і ми все вирішимо. Добре, що батько у відрядженні зараз жодних зайвих питань не виникне.

Інна була дуже пригнічена. З одного боку, вона була згодна з мамою. Їй лише сімнадцять, яке материнство? А з іншого, думка про «процедуру» хвилювала її. А раптом щось піде не так, і вона більше не матиме дітей?

Це зараз вона ще надто молода, щоб ставати матір’ю, але колись, років через шість – сім, вона вийде заміж і захоче дітей… Невідомо, чи буде Андрій у її житті через кілька років, з ним вона створить сім’ю чи з ким іншим, багато що може змінитися, адже перше кохання далеко не завжди закінчується весіллям. Але чи не вийде так, що колись вона гірко пошкодує про те, що пішла на такий крок.

Спробувавши поговорити з мамою про свої переживання, Інна почула таке:

– А раніше треба було думати! І головою, а чи не іншим місцем. Народжувати у сімнадцять років – це як мінімум не розумно! І я не дозволю тобі занапастити своє життя. Чи ти заміж зібралася за цього свого? Він тобі пропозицію зробив, дізнавшись про дитину?

– Ні…

– Ось, що й слід було довести. Тоді тим більше потрібно якнайшвидше йти на процедуру!

Наступного дня Анжеліка Павлівна оголосила дочці, що записала її на понеділок. І Інна вирішила підкоритися волі матері. У п’ятницю дівчина не пішла до школи, бо неважливо почувалася, і Анжеліка Павлівна дозволила дочці залишитися вдома.

– Тобі до іспитів треба готуватися, а не про всякі не розумні речі думати! Навіщо це потрібно? Невдовзі вирішимо цю проблему, забудеш усе, як поганий сон. І щоб я цього Андрія більше поряд з тобою не бачила! Все! Тепер тільки про навчання думай, жодних романів.

В обід до Інни прийшов стривожений Андрій.

– Що сталося? Ти не прийшла до школи…

– Занедужала, – сумно сказала Інна, впускаючи хлопця до квартири. – Я з мамою поговорила, розповіла їй все.

– І як? Анжеліка Павлівна, мабуть, ображена на мене?

– Так, хоче, щоб я розлучилася з тобою.

– А з дитиною що ми робитимемо?

– А ти готовий стати батьком?

– Ну… Потім, колись, мабуть так… А зараз ні. Щоб дитину ростити, сім’ю треба створити, працювати… А я поки що сам від матері залежу…

– Ось і я від батьків залежу… Тож у понеділок я йду з мамою на процедуру. Ось так…

– А що з нами буде? – Запитав Андрій. – Ти теж не хочеш мене бачити?

– Я не знаю, мені зараз так погано, якщо чесно… І фізично погано, і на душі якось погано… Ти йди додому, гаразд? Я хочу побути насамоті.

– Добре, Інно, але ти знай, я від тебе не відмовляюся, я люблю тебе… Просто батьками нам ще рано ставати…

Коли Андрій пішов, Інна заплакала. Скоріше вже понеділок. Тепер їй і самій хотілося щоб все це закінчилося якнайшвидше…

***

У Андрія на душі теж було невесело. Він почував себе негідником. Він любив Інну і хотів би в майбутньому створити сім’ю. Але не раніше, ніж вони обидва закінчать навчання у ВНЗ, і міцно стануть на ноги. Тоді, звичайно, можна і побратися, і батьками стати…

А зараз що він може дати дружині та дитині? Хлопець, як міг, намагався переконати себе в тому, що Інна прийняла правильне рішення… І все одно на душі було паршиво…

Настрій сина помітила його мати, Любов Максимівна.

– Щось сталося, Андрійку? – Запитала вона у нього за вечерею. – Ти щось вечеряєш без апетиту, сумний. З Інною посварився?

– Ні, не сварився… Але, мабуть, ми з нею розлучимося скоро…

– Ось як? Чому?

– Її мама проти наших стосунків.

– Стривай, синку, нічого не розумію. Ви ж із дев’ятого класу зустрічаєтеся, вже три роки майже… І все добре було, з чого це раптом мама Інни проти тебе?

Андрій не знав, що відповісти матері. Сказати правду? А як вона її сприйме? Любов Максимівна виховувала Андрія одна. Батько хлопчика не стало кілька років тому… Жінка дуже любила сина і в них завжди були досить довірчі та теплі стосунки.

– Що сталося, Андрію? – повторила своє запитання Любов Максимівна. – Розкажи мені, я ж бачу, що ти сам не свій останніми днями.

– Мам, Інна вагітна … – сказав Андрій, будучи впевненим, що зараз мама почне обурюватись і сварити його на чому світ стоїть. Однак цього не сталося.

Якийсь час Любов Максимівна сиділа мовчки, обмірковуючи почуте, а потім запитала:

– Сподіваюся, Інна не збирається робити необдуманих вчинків?

– Збирається…

– Як? І ти їй це дозволиш?

– А що я можу зробити? Мама Інни переконала її в цьому, і сама Інна згодна… Нам же всього сімнадцять, які з нас батьки?

– Знаєш, синку, дитина не винна в тому, що вам всього по сімнадцять. Та й що з того? Коли він народиться, вам буде вже по вісімнадцять… Ти любиш Інну? Тільки чесно.

– Люблю, – зізнався Андрій. – І вона мене теж…

– Загалом, так, синку, негайно йди до неї та роби пропозицію…

– Яка пропозиція, мамо?

– Яка-небудь, заміж клич! Не дозволяй Інні зробити непоправне. А раптом вона потім взагалі не зможе мати дітей? Чи ще якісь серйозні проблеми виникнуть? Не така вже й проста процедура. І якщо вже ви рано почали доросле життя, то повинні й проблеми вирішувати тепер, як дорослі люди… Ну, давай сміливіше, сину… Не робіть помилку, про яку потім шкодуватимете все життя…

– А як ми житимемо, якщо одружимося? – продовжив сумніватися Андрій. – А інститут? Мені ж треба буде сім’ю утримувати… А Інна як навчатиметься?

– Давай вирішувати проблеми в міру їхнього надходження, синку. Спочатку переконай Інну відмовитися від процедури, поступи як дорослий чоловік, який готовий нести відповідальність за кохану жінку. Згадай свого батька, він був справжнім чоловіком, і я хотіла б, щоб він тобою пишався.

Андрій вирішив зробити так, як радила йому мама. Він зібрався і пішов до Інни. Але, чого слід очікувати, Анжеліка Павлівна не пустила його до дочки, попросила, щоб він тримався від Інни якнайдалі.

– Інно, я люблю тебе! – вигукнув Андрій так голосно, як тільки міг, сподіваючись, що дівчина його почує. І вона почула.

– Мамо, дай нам поговорити, – попросила Інна, виходячи зі своєї кімнати.

– Нема про що вам говорити! – заявила Анжеліка Павлівна, зачинивши двері перед Андрієм…

Але молодик не збирався здаватися. Зараз він особливо ясно усвідомив, як дорога йому Інна. Мама права, він повинен вчинити як справжній чоловік, а не як хлопчик, який перевалив усю відповідальність за те, що сталося на дівчину.

Наступного дня він знову прийшов до Інни, і сказав Анжеліці Павлівні, що не піде, доки не поговорить з матір’ю їхньої майбутньої дитини.

– Ах, ось ти як заговорив! Забудь про дитину, її скоро не буде. І дорогу сюди забудь…

Цього разу наполегливість вирішила виявити вже й сама Інна. Не звертаючи уваги на прохання своєї матері, вона вибігла з квартири на вулицю, де на лавці біля під’їзду сидів Андрій.

– Давай залишимо дитину, – сказав юнак, обійнявши Інну. – Вийдеш за мене заміж? Я дуже тебе люблю…

Ця історія, заснована на реальних подіях, могла б закінчитися сумно, якби Андрій вчасно не поділився своїми пережиттями з мамою. Любов Максимівна виявилася мудрою людиною і не дозволила синові та його дівчині зробити непоправне…

Інна навідріз відмовилася від процедури, і її матері довелося змиритися з рішенням дочки. На щастя, батько дівчини, що повернувся з відрядження, не засмутився від звістки, що скоро стане дідом, а навіть знайшов у цьому чимало плюсів.

Інна та Андрій одружилися, як тільки їм обом виповнилося по вісімнадцять, а через три місяці Інна народила здорову дівчинку, яку сама вирішила назвати Любою на честь своєї мудрої свекрухи. І на честь їх із Андрієм кохання.

Після весілля молодята якийсь час жили з мамою Андрія, і вона допомагала їм дбати про дитину. Тепер Любові Андріївні близько тридцяти, і нещодавно вона сама стала мамою, подарувавши Андрію та Інні чудового онука, а їхнім батькам довгоочікуваного правнука.

У головних героїв нашої історії все в житті склалося добре, і освіту вони здобули, і ще дітей народили. А найголовніше, що вони, як і раніше, люблять один одного і дуже дорожать своєю родиною.

Але всього цього могло не бути в їхньому житті, якби не та відверта розмова матері та сина. Молодим властиво помилятися через те, що не завжди вистачає мудрості та життєвого досвіду, і як важливо часом вчасно отримати цінну пораду чи підказку та вберегтися від непоправного кроку…

Вам також має сподобатись...

Геннадій прийшов додому аж під ранок. Він узяв свою подушку й пішов спати в кімнату сина. Дружина Тетяна не спала, але промовчала. Вона вранці сама поснідала і пішла на роботу… Тепер щовечора Геннадій поспішав до своєї коханки Насті. А дружина не вимагала пояснень. Вона просто не помічала Геннадія. Той був радий цьому – думав, що дружина його розуміє. Настя була молода. Геннадій мріяв, що розлучиться з Тетяною й одружиться з Настею. Через пів року стосунків, чоловік розповів Насті про свої плани. Дівчина глянула на нього і раптом сталася дивна річ

Олег повертався з роботи пізно. Він дуже втомився, тиждень був дуже важкий. – Знову спізнився, – подумав він. – Тепер доведеться стояти на зупинці щонайменше п’ятнадцять хвилин. Раптом навпроти зупинки зупинився дорогий автомобіль. – Олег! Біжи швидше, поки не змок! – раптом почув він такий знайомий голос з салону. Олег застиг від здивування. – Цього не може бути… – подумав він

Ліда з Сергієм готувалися до весілля. Святкувати вирішили по-молодіжному – погуляють самі, а потім вже з родичами. Та раптом на порозі зʼявився мати Ліди. – Привіт! – радісно привіталась жінка. – А я сюрпризом до вас приїхала! – Ну й сюрприз! – Ліда намагалася усміхнутися, але їй хотілося плакати. – Ну заходь, давай. Чому ж ти не попередила? – Так сюрприз же ж! – ахнула мати. – Гаразд, мамо, давай так – ми сходимо з тобою на розпис, а потім ви можете посидіти з сусідкою – тіткою Валентиною. Вранці вони вирушили у ЗАГС. Вже з самого початку почалися проблеми

Надія приїхали в своє рідне село. Там вона не була багато років. Дівчина навіть свою хату знайти не могла… Раптом до неї підійшла якась жінка. – Надю, ти, чи що?! – вигукнула вона. – Пам’ятаєш мене – я тітка Катя. Вони попили чаю, тітка Катя показала, де колишній будинок Наді, і дівчина пішла. Вона вийшла за хвіртку, але тут її зустріла якась дивна бабуся. – Ти що, Надька? – якось неприємно запитала вона. – Живеш, цвітеш, добре тобі, так? Не те, що моєму Віті! І все через тебе і твою матір! Надя застигла від несподіванки