Про кохання

Ірина допомогла матері зробити генеральне прибирання в квартирі. Вони випрали штори, купили нові тюлі… Ірина мила вікно на кухні, коли пролунав нерішучий дзвінок у двері. – Мамо, я відкрию! – гукнула дівчина. Вони витерла руки і пішла в коридор. Ірина відкрила двері й остовпіла від несподіванки. На порозі стояли батьки її коханого Миколи! – Що з ним сталося?! – ахнула Ірина, передчуваючи недобре. Батько Миколи якось дивно глянув на Ірину. – Іринко, не знаю, як тобі й сказати, – раптом почав він. – Микола нас про дещо попросив… Ірина стояла і не розуміла, що відбувається

Старим міським парком йшла літня пара Ірина і Микола.

Вона тримала його під руку, а він дбайливо підтримував її.

Вони сміялися, мабуть згадуючи про щось своє. Ще не старі, але вже літні, вони майже щодня гуляли тут по доріжках, де асфальт у великих тріщинах, тополі з воронячими гніздами і дерев’яні лавки з високими спинками, на яких зручно сидіти.

Ці два люблячі серця зберегли свою любов до поважного віку.

А скільки ж випробувань випало на їхню долю, перш ніж вони одружилися…

…Ірина жила зі своїми батьками на другому поверсі п’ятиповерхівки, а в сусідньому під’їзді жила її подружка з дитячого садка Оля.

Але нещодавно сусіди переїхали в інший район міста й Іринці стало нудно без подруги. Тому до п’ятого класу першого вересня Ірина прийшла без настрою.

За партою поруч із нею було вільне місце – подружка вчилася тепер в іншій школі.

Коли діти розсілися по місцях, у клас зайшла завучка, з хлопчиком невеликого зросту, чорнооким і з чорним волоссям.

– Діти, у нас новенький, знайомтеся – це Микола.

І вказавши йому на вільне місце поруч з Іриною. Микола був худенький, і було видно, що скромний.

Навчальний день першого вересня був коротким і учні швидко всі пішли додому. Ірина йшла додому і раптом озирнувшись, побачила, що Микола ішов слідом за нею.

Вона зупинилася:

– Ти чому йдеш за мною по п’ятах, чого ти причепився?

– Я не за тобою, я йду додому. Ми нещодавно переїхали, – миролюбно відповів Микола.

Виявилося, що батьки Олі обмінялися квартирами з родиною Миколи.

– Краще б дівчинка якась переїхало, – подумала Ірина.

Але тепер Микола щоранку чекав Ірину біля її під’їзду, і вони разом ішли до школи, разом сиділи за однією партою.

У них була дитяча дружба, навіть у гості один до одного ходили і пили чай.

Батьки і ті, й інші не противилися. Ірина звичайно була головною, вона була міцніша за Миколку, вища зростом і спритніша.

Якщо він їй набридав і приходили подружки, вона відправляла хлопця додому, а занудьгувавши, сама дзвонила йому на домашній телефон і говорила:

– Мико-о-льцю…

– Зараз, зараз іду!, – чула вона у відповідь.

Роки летіли, на літні канікули роз’їжджалися хто куди. Коли вони перейшли до восьмого класу, Микола на все літо поїхав до бабусі в село, а Ірина з батьками їздила у відпустку на море.

Напередодні першого вересня мати Ірини прийшла додому з магазину і сказала дочці:

– Іринко, я щойно зустріла Миколу, вчора ввечері він приїхав із села, то я його не впізнала. Він став вищим за тебе на зріст, став таким міцним і гарним.

– Погладшав на сільському молоці і сметані? – засміялася Ірина.

Вранці, вийшовши з під’їзду, вона побачила Миколу й остовпіла. Перед нею стояв високий хлопець, зміцнілий і трохи з гордовитим обличчям.

– Привіт, що ти не впізнала мене? – спитав він серйозно.

– Впізнала, але ти так змінився! Коли встиг витягнутися, вищий за мене став, – здивовано сказала Іринка, і раптом зрозуміла, що вже колишніх дитячих відносин у них не буде.

Після школи вона вдома підійшла до дзеркала. На неї дивилася дівчина з сірими очима в пухнастих віях, біле обличчя з прямим носом і довгим русявим волоссям.

– Нічого особливого, я зовсім звичайна! А Микола красень, – зробила невтішний висновок вона.

Шкільні дні летіли один за одним, тепер уже Ірина сиділа за однією партою з галасливою Катею, а Микола сидів зі своїм другом.

Але вона відчувала його погляд усюди, де б не була. А тут ще й однокласниця, чорноока Ганна раптом почала звертати увагу на Миколу, а він з нею спілкувався.

Наприкінці жовтня у школі був «Осінній бал». Ірина вперше збиралася на шкільний вечір. Мама купила їй блакитну сукню з мереживним коміром, і дозволила їй трохи підфарбувати вії тушшю та трохи підфарбувати рожевою помадою губи.

Спала вона всю ніч на бігудях, і кінчики волосся гарно лежали локонами нижче за плечі.

Ірина зайшла до шкільного вестибюля, почепила пальто в роздягальні й на виході глянула на себе в дзеркало.

Вона застигла – на неї дивилася красуня із загадковим поглядом.

– Ого, це я! Дякую тобі, добра феє. Але моє життя не перетворюй будь ласка на гарбуз, – посміхаючись сама собі, прошепотіла вона.

Розвернувшись, Ірина натрапила на погляд чорних очей. Але тут же впоравшись із собою, запитала жартома:

– Чого тобі, Миколо? Не пускають у зал?

А сама відзначила нову сорочку Миколи, начищені туфлі й напрасовані світлі штани.

Микола мовчки взяв її за руку і повів у зал, де вже грала музика. Яким прекрасним та наповненим виявився цей вечір. Танцювали, балакали, потім він проводжав її додому і в них був перший поцілунок. Микола зрозумів, що він закохався…

Тепер усе пішло інакше. Вони гуляли в парку, тримаючись за руки, сиділи на лавці і цілувалися, в кіно ходили лише вдвох.

Оля відійшла в сторону, але надії не втрачала, а одного разу не витримавши, сказала Ірині:

– Ти навіщо морочиш голову Миколці?! Все одно він з тобою не одружиться і разом вам не бути!

– Ти мені загородиш дорогу, чи що?

– Ні, все просто. Його батьки будуть шукати йому інакші дівчину, яка їм підійде, – впевнено заявила Оля.

Якось Ірина увечері прийшла додому, і мама їй сказала:

– Ірино, ви вже майже дорослі з Миколою, і я бачу, що між вами є закоханість.

Розумієш, сьогодні приходила до мене мама Миколи і пояснила, що ваші долі несумісні.

Ти ж знаєш, що Микола, хоч і тут народився й імʼя йому дали наше, але його батьки родом з Азербайджану.

У них вибір дівчини схвалюють родичі. Тебе вони не схвалюють, бо їм треба своя… Одним словом з цього дня ви бачитиметеся тільки у школі. І ніяких вечірніх гулянь! Ти мене зрозуміла, дочко?

Звичайно, Ірина не розуміла настільки глибоко всіх традицій, і продовжувала зустрічатися з Миколою, хоча й відчувала, що він став іншим.

А одного дня батько Миколи зустрів її на подвір’ї й сказав:

– Не ображайся Ірино, твоя юна душа поки не в змозі зрозуміти наших традицій, але повір мені, Микола з тобою щасливий не буде. Наше виховання не дозволяє йти проти слів та бажань батьків. Життя твоє далі буде без мого сина. Ви повинні забути один від одного. Із сином я теж поговорив, він мене почув…

Ірина оторпіла. Але вона вирішила забути Миколу, як і сказав його батько. Микола перестав чекати її вранці біля під’їзду, у школі тільки кивав головою, вітаючись.

Натомість Оля крутилася біля нього, переможно поглядаючи на Ірину.

Врятувало наближення іспитів. На свій день народження Микола Ірину не запросив і до неї дійшли чутки, що батьки відзначали його день на дачі і було запрошено Олю.

Якось Микола подзвонив Ірині і попросив зустрітися в парку.

Вона зрозуміла, що це не побачення, а прощання. На зустріч вирушила з тяжким серцем. Микола виглядав сумним і говорив тихим голосом:

– Вибач, Іринко. Розумієш, неповага до вимог сім’ї, це рівносильно зреченню сім’ї. А я так не зможу. Зі мною всі провели бесіду і батьки, і бабусі з дідусями, і тітка і дядько, та всі родичі.

Усі хочуть, щоб я одружився з Олею. Але я всім сказав, що люблю тільки тебе. У дев’ятий клас я не йду, забрав документи і вступаю у технікум. Так буде краще.

Ірина гордо відповіла:

– Так, так буде краще. Прощавай.

Вона пішла від нього, а потім обернулася.

Микола сидів на лавці, тримаючи обличчя в долонях і був схожий на згорбленого дідуся…

…Після закінчення десятого класу, Ірина поїхала в інше місто, вступила в інститут. Головне, подалі від минулого.

Вона звичайно приїжджала на канікули, але виявилося, що батьки Миколи переїхали у квартиру бабусі й дідуся, а їх перевезли сюди.

Ірина нічого не знала про Миколу і не хотіла знати, вона вважала, що він одружився з Олею.

Але Микола одружуватися не поспішав.

Він сказав Олі, що переглянув все своє життя і вирішив, що не будуть вони щасливі разом і нехай вона на нього не чекає.

– Знаєш, Олю, я зрозумів, що життя одне і проживати його за підказкою навіть тих, кого любиш і поважаєш з дитинства – неприпустимо!

Потім він сказав батькам, що не збирається одружитися з Олею. Тим більше Микола дізнався, що Ірина досі незаміжня. Він чесно й відверто сказав батькам:

Я люблю її усією душею. Правильно це чи ні, на вашу думку, але це моє життя і моя доля. Іншої долі я не прийму.

Батьки зрозуміли, що це сказав не хлопчик, а чоловік. Та й вони також усвідомили, що син має право на щастя, на своє щастя…

…Ірина приїхала до батьків у гості. Приїхала ненадовго – попереду була підготовка до захисту диплома. Та й у неї був підробіток, так що заповнювала вільний час, як могла.

Ірина допомогла матері зробити генеральне прибирання в квартирі. Вона випрали штори, купили нові тюлі.

Ірина мила вікно на кухні, коли пролунав нерішучий дзвінок у двері.

– Мамо, я відкрию! – гукнула дівчина.

Вони витерла руки і пішла в коридор. Ірина відкрила двері й остовпіла від несподіванки.

На порозі стояли батьки Миколи!

– Що з ним сталося?! – ахнула Ірина, передчуваючи недобре.

Батько Миколи якось дивно глянув на Ірину.

– Іринко, не знаю, як тобі й сказати, – раптом почав він. – Микола нас попросив про дещо важливе, от ми і тут…

Ірина стояла і не розуміла, що відбувається.

– З ним все добре, – продовжив батько. – Він живий і здоровий, і відправив нас до тебе свататися. Він сказав, щоб ми самі виправляли свою помилку. Ось ми і тут. Микола свого часу підкорився нам з поваги і вважав, що ми мудрі батьки. Але виявилося, що не так. Ірино, ти станеш дружиною нашого сина?

Всі стояли в коридорі розгублені і збентежені.

– Добре, я подумаю, – сказала Ірина, а її батьки запросили сватів до кімнати.

Ірина поїхала, захистила диплом і зателефонувала Миколі:

– Я повертаюся.

Весілля було за правилами нареченого. Якщо люди люблять один одного, то вони делікатно ставляться до сімейних звичаїв і традицій. Молодята залишилися жити у квартирі бабусі й дідуся, поряд із батьками Ірини, а бабуся з дідом переїхали до батьків Миколи.

Народилися у них два прекрасні сини. Ірина викладала у школі. Батьки виростили синів і ніколи не втручалися у їхній вибір – хай усе вирішує кохання.

Так вони думали і живуть усе життя з цією думкою.

А Микола з Іриною, як і раніше, гуляють у парку, дбайливо ставляться один до одного і впевнені, що любов завжди права.

Вам також має сподобатись...

Світлани була на обіді, тому вирішила подзвонити своїй матері. – Мамо, ти зараз удома? – запитала вона в слухавку. – Так, ти ж знаєш, що я зараз у відпустці, – відповіла мати. – Ти тільки нікуди не йди, мій директор хоче познайомитися з тобою! – А навіщо? – ахнула Наталя Петрівна. – Мамо, я сама не знаю! Мені здається, він закохався в мене. Ми скоро будемо… – Мамо! – гукнула Світлана з порога. – У нас гості! Наталя Петрівна вийшла в коридор. Вона глянула на директора і застигла від несподіванки. – О, Господи! Цього не може бути, – тільки й сказала вона

– Та Сергій старший за тебе на купу років! – говорив доньці Юрій. – Він в батьки тобі годиться! Але це, я ще зрозумів би. Але ж він ще й одружений. І до того всього – мій найкращий друг! Та Вероніка батька не слухала. – Я збираюсь заміж за Сергія! – якось раптом заявила вона. Батьки застигли від несподіванки. Всі мовчали… Вона встала, демонстративно поправила зачіску, і вийшла з дому. Батько теж встав і пішов до Сергія

Анатолій поїхав у чергове відрядження. Чоловік приїхав, заселився в готелі, повечеряв. – Алло, я заїхав. Все добре, – подзвонивши дружині з холу готелю сказав він, і пішов у номер спати. Наступного дня Анатолій прокинувся рано, прийняв душ і почав збиратися на конференцію. Чоловік дістав із сумки сорочку, яку з любов’ю поклала йому дружина. Анатолій одягнув її, як раптом помітив, що в нагрудній кишені щось є. Він акуратно дістав з кишені маленький, акуратно складений аркуш паперу, прочитав його і застиг від несподіванки

Марина залишила свого синочка в бабусі й пішла в торговий центр. Через пару днів у них із чоловіком Славком мала бути річниця – десять років шлюбу. Марина довго розглядала запонки, і нарешті купила гарні, з блакитним камінцем. – Якраз під колір його очей, – задоволено подумала Марина. Вона йшла по торговому центру повз інші відділи. В обід біля прилавків було галасливо й багатолюдно. Марина якраз ішла повз відділ жіночого одягу. Вона не збиралася туди заходити, але за звичкою глянула на вітрини і ледь не скрикнула від того, що вона там раптом побачила