Людмила була на роботі, коли пролунав дзвінок телефону. Дзвонила мама жінки.
– Людмило, чому ти мені не сказала, що у вас все так погано?
– Мамо, це ти про що? – здивувалася Люда.
– У вас немає грошей? Могли б позичити в нас. Хіба так приймають гостей? Ви ж осоромили нас.
– Зателефонуй увечері, я на роботі. Ти мене відволікаєш, – вирішила відкласти розмову Люда.
Люда замислилась. Гості. Що було не так? Тиждень тому поїхали гості: двоюрідна сестра матері Тамара із чоловіком Олександром, дочкою та сином. Мати сама зателефонувала та попросила їх прийняти на тиждень.
Дев’ятирічному хлопчику була потрібна консультація окуліста. Та й уся родина хотіла розвіятися та відпочити в обласному центрі. Діти хотіли в кіно, на батути, гойдалки… Їхній тато в кафе, а мама чекала на великий шопінг.
Що було негаразд?
Гостей розмістили у двох кімнатах, місця вистачило всім. Білизна нова. Готувала Людмила завжди добре, гості навіть не брали у цьому участі та й продукти не купували. Вони ж навіть ні одної картоплини не привезли, не кажучи вже про закрутки та сало з м’ясом.
Звичайно, Людмила і не засмутилася через це, але могли б. Вона знала, що тітка має велике господарство, за яким залишили доглядати родича. Кури, гуси, телята, поросята, пасіка… Могли б привезти. Але ні, то ні. Претензій не висловила, а прийняла як належить. Та й Андрій їх своєю машиною містом возив у вихідний. Людмила тим часом прибирання робила, готувала. Вона б і поїхала з ними, але місця у машині не було. Може, щось там сталося? Та що може статися! Усі були задоволені.
Людмила не помітила, як пройшов робочий день.
– Про що замислилась? Вимикай комп’ютер, додому час. Там, напевно, чоловік твій уже зачекався.
– Так, йду.
Люда вискочила з офісу останньою. Андрій вже чекав.
– Куди їдемо, до магазину чи одразу додому?
– Додому. Незабаром мама зателефонує.
– А що сталося?
– Сама не розумію. Ми їх осоромили перед гостями.
– Що?
– Ось так. Не знаю, на що й думати. Все було гаразд. Чи ні?
– Може, ти неправильно зрозуміла.
– Мама ще про гроші говорила. Треба було позичити гроші в неї, щоб гідно прийняти гостей. Здається, так вона сказала.
– Не думай. Подзвонить і все з’ясуємо.
– Я не можу не думати, мама зателефонувала вранці, я цілий день голову напружую. Навіть колеги помітили.
– Ось ми й вдома. Дзвони сама. Чим швидше все проясниш, тим краще.
– Ти маєш рацію.
***
– Мамо, я вдома. Розповідай, що не так.
– Це у вас все не так. Чому ти не сказала, що маєте проблеми?
– Немає у нас проблем! Нема. Ти краще скажи, що не сподобалося твоїй сестрі.
– Я й сама не відразу зрозуміла, та й дізналася лише вчора пізно увечері. Тому й зателефонувала сьогодні рано-вранці. Ніч не спала, цілий день не можу заспокоїтися. Я тебе попередила про гостей. Невже не можна було взяти відпустку на цей час, показати їм місто?
– Вони приїхали у справах. А місто їм у вихідний показував Андрій, між іншим, з ранку до вечора. А на відпустки ми маємо суворий графік. Що ще? Ти говорила про гроші.
– Так. Гості поїхали без жодного подарунка. Могла б своїм братові та сестрі купити по телефону.
– Ти звичайно це переборщила, брату і сестрі… Діти твоєї двоюрідної сестри… я не знаю ким вони мені приходяться.
– Це не важливо! Ти навіть Тамарі не зробила подарунок, не кажучи вже про її чоловіка.
– А треба було? Нехай подякують, що ми їх добре прийняли. Спали, пили, їли, все безкоштовно. Шматка хліба не купили. А із села навіть десятка яєць не привезли. Я б про це тобі й не сказала, але коли ти почала розмову про нашу бідність, то слухай. Що ще там? Їжа, напевно, не така, як у них. Все не смачно, пісно. Так? Вибачте, немає в нас кілограма чистого м’яса на літр бульйону. І гусака ми не смажимо, у нас тільки курка та індичка.
– Чого ти завелася? Що то за розмови?
– А то! Я старалася, готувала. Вранці сирники, млинці, каша, бутерброди. Усе змітали, ніхто ніс не кривив. Обід перше, друге, салат. Вечеря щодня різна. Жодного разу не повторилася страва. Нас двоє, їх четверо. Продуктів треба багато, особливо з апетитом Олександра. Він і вночі їсть. Холодильник завжди був повний. Я витратила дві місячні зарплати за цей тиждень. Добре, нагромадження були.
– Могла б на подарунки позичити.
– Я й не збиралася їм купувати подарунки.
– Ось як! А чому ж півроку тому твоя двоюрідна сестра повернулася з добрими подарунками? Чи Тамара рідня не дуже близька?
– Ти про Діану? Це повна протилежність твоїй Тамарі. Діана сама домовлялися зі мною про приїзд. Їх було двоє, вона та чоловік. Вони притягли величезну сумку продуктів. І подарунки для нас та нашої, вже дорослої доньки, яка з нами вже не живе. Діана і готувати мені допомагала. Звичайно, я відповім на її подарунки подарунками. І Оксана їм теж подарувала щось. Мовчиш?
– А чому твій Андрій… Ти не поїхала з ними, а твій Андрій не захотів сидіти з ними в кафе. Довелося їм збирати гроші по кишенях, щоб вистачило розплатитися. Як ви таке могли дозволити?
– Ха-ха. Андрій і так сплатив усі гойдалки, каруселі дітям. А у кафе він не пішов, бо Олександр знайшов не кафе, а бар, щоб випити пінного. Він відмовився шукати інший заклад, бо втомився. Андрій відмовився бо за кермом, та й взагалі рідко вживає, тому вирішив почекати їх у машині.
А Олександр із Тамарою там «відпочили». Навіть діти їх не зупинили.
– Отже, ви неправильно їх приймали.
– З такими зухвалими родичами іншого й чекати не доводиться. Більше не надумай нікому обіцяти теплий прийом у нас. Нехай самі домовляються і лише зі мною. А твоїй Тамарі та їх рідні двері не відчинимо.
– Ну, як же? Тамара знову збирається до вас. Їхньому хлопчику призначили огляд кожні півроку. Виправте помилки гостинності.
– Що ти хочеш сказати? Ми їх повинні приймати, носити на руках, платити за все, а за це ще й з подарунками відправляти. І це двічі на рік. Зовсім забула, відпустку теж двічі на рік брати?
– Так!
– Мамо! Я нічого не збираюся робити. Пошукайте інших родичів для них. Нас не буде вдома. Я її прийняла б знову, якби не дізналася багато нового про себе.
– А як їй пояснити, що вас нема вдома? Адже вона заздалегідь домовляється.
– А не треба нічого пояснювати. Нас для неї нема. Все, мамо. Сподіваюся, ти мене зрозуміла.
– Зрозуміла.
Тамара ще намагалася проситися у гості, але їй не відкрили. Телефон її просто було заблоковано, а на невідомі номери Людмила та Андрій не відповідали.
