Ангеліна завжди думала, що треба жити на повну котушку. Виросла вона серед плакатів із гламурними фотомоделями. І все мріяла, що теж стане такою ж красивою та успішною. А коли їй виповнилося 25, то пішла шукати чоловіка своєї мрії.
Працювала звичайним офісним клерком у невеликій компанії. Зарплати ледь вистачало на оплату орендованої квартири та основні потреби. Про мрії стати моделлю давно довелося забути.
Але фантазії про розкішне життя продовжували розбурхувати уяву.
В один із звичайних робочих днів у кабінет увійшов він. Гарний високий шатен. Новий керівник відділу Андрій Сергійович. Окинув поглядом співробітників і очі зупинилися на Ангелині. У неї аж затремтіли коліна. Ангеліна зрозуміла, що закохалася. Андрій виявився не лише красенем, а й чудовим фахівцем. За короткий час вивів відділ у лідери з продажу.
Відносини між молодими людьми почали стрімко розвиватися. Він часто підходив до її робочого місця, розпитував про справи та жартував. Спочатку Ангеліна соромилася. Такий красивий та успішний чоловік явно не її поля ягода. Але одного разу Андрій запросив її на вечерю. Після цього їхні стосунки вийшли на новий рівень.
Ангеліна не могла повірити своєму щастю. Ніби потрапила до казки. Дорогі подарунки, поїздки на море – все здавалося їй чарівним сном. Через півтора року Андрій зробив їй пропозицію. Ангеліна погодилася. Їй уже не терпілося похвалитися обручкою з величезним діамантом подругам по роботі і почати готуватися до весілля. Мрія збулася. Але не так усе просто було.
Перші тривожні дзвіночки продзвеніли через тиждень після заручин. Андрій привіз Ангеліну знайомитися з матір’ю. Лариса Володимирівна зміряла невістку зневажливим поглядом.
– І ти хочеш одружитися з цією? – пирхнула. – Я думала, вибереш когось краще.
Ангеліна відчула себе незатишно під цим поглядом. Спробувала посміхнутися і сказати щось привітне, але не змогла. Андрій же лише знизав плечима:
– Мамо, я люблю Ангеліна. Прошу, прийми мій вибір.
Лариса Володимирівна підібгала губи і невдоволено похитала головою. Вголос більше нічого не сказала. Але Ангеліна шкірою відчувала неприязнь.
Протягом наступних тижнів Лариса Володимирівна постійно приїжджала до них у гості. Знаходила привід причепитися буквально до всього.
– Ангеліночко, треба б тобі оновити гардероб. Ти не можеш ходити в цих дешевих ганчірках поруч із моїм сином.
Ангеліна намагалася пояснити, що їй подобається її стиль одягу. Але Лариса Володимирівна наче не чула її. Зрештою, Ангеліна перестала виправдовуватися. Просто мовчала і кивала у відповідь на всі зауваження свекрухи. Андрій, здавалося, не помічав напруження між матір’ю та нареченою. Коли Ангеліна намагалася поскаржитися, лише відмахувався:
– Ти перебільшуєш. Мама просто хоче якнайкраще. Не зважай на дрібні зауваження.
Підготовка до весілля йшла повним ходом. Лариса Володимирівна взяла на себе всю організацію. Весілля має бути пишним і дорогим.
– Ми не дарма стільки років працювали, синку. Потрібно показати всім наш статус.
Ангеліна хотіла скромнішу урочистість. Але її думка нікого не цікавила. Наречена почувала себе самотньою і незатишнішою серед натовпу незнайомих людей у дорогих вбраннях.
Весілля проходило, як у тумані. Ангеліна майже не пам’ятала самої урочистості. Все було якесь штучне. Після весілля молодята переїхали у величезний особняк. Його купив батько Андрія. Здавалося, життя налагоджується. Але незабаром будні сімейного життя стали витісняти рожеві мрії.
Андрій багато працював, часто затримувався допізна. Ангеліна намагалася знайти собі заняття у великому будинку. Лариса Володимирівна часто навідувалась у гості.
– Ангеліно, невже так важко виконувати елементарні обов’язки? – бурчала. – І що це за дешеві фіранки? Я ж казала, які треба придбати.
Молода дружина намагалася не звертати уваги на шпильки свекрухи. Але з кожним днем це ставало дедалі складніше. Андрій не помічав проблеми. Все більше йшов у роботу. Вільний час проводив із друзями та колегами.
Ангеліна почувала себе самотньою. Якось наважилася поговорити з чоловіком:
– Андрію, ми майже не бачимося. Може, поїдемо кудись?
Андрій розгублено кивнув:
– Так, звичайно, мила, давай якось з’їздимо. Наступних вихідних. До речі, я, мабуть, затримаюсь сьогодні. Ми маємо важливу угоду на горизонті.
Ангеліна зітхнула. Вона вже зрозуміла, що жодної поїздки не буде.
Якась чужа вона таки була в цьому світі багатих і успішних людей.
Намагалася знайти роботу. А то постійно сиділа вдома, і думки просто давили. Але Андрій був проти:
– Навіщо тобі працювати? У нас достатньо грошей. Краще займися будинком та собою. Поки ще не народила. Ти ж хотіла гарного життя, насолоджуватись усім. Навіщо тобі робота?
Ангеліна зрозуміла, що сперечатися марно. Як то кажуть, будь обережним зі своїми бажаннями. Гарного життя вона завжди хотіла. Але за підсумками.
Якось Лариса Володимирівна запросила молодят на сімейну вечерю. Ангеліна хвилювалася. Знову на неї чекає чергова порція критики. Але цього разу свекруха була надзвичайно мила.
– Мила Ангеліночко, я була надто строга до тебе, – сказала вона з посмішкою. – Ти ж частина нашої родини. Я хочу загладити провину.
Лариса Володимирівна простягла Ангелині красиво упаковану коробку:
– Це тобі, Ангеліно, подарунок. Сподіваюся, ти оціниш мій вибір.
У Ангеліни засвітилися очі. Може, нарешті свекруха прийняла її? Тепер все налагодиться? Вона з трепетом почала розгортати подарунок. Що там? Вона не чекала такого жесту від вічно незадоволеної свекрухи.
Розгорнувши подарунок свекрухи, Ангеліна не змогла стримати сліз. У коробці лежала книга “Як стати ідеальною дружиною” та набір засобів, щоб скинути зайві кілограми.
– Що таке? – вдавано здивувалася Лариса Володимирівна. – Я думала, ти зрадієш. Адже тобі треба попрацювати над собою.
Андрій розгублено дивився то на матір, то на дружину.
– Мамо, ну навіщо ти так?
– Я просто хочу допомогти, – знизала плечима свекруха. – Ангеліночці треба відповідати твоєму рівню, синку.
Ангеліна вибігла з кімнати. Замкнулась у ванній. Як вона могла повірити, що Лариса Володимирівна змінить своє ставлення? Це було підло. Повернувшись додому, Ангеліна сказала:
– Андрію, я більше не можу так жити. Твоя мати сміється з мене, а ти робиш вигляд, що нічого не відбувається.
– Ну що ти, кохана, – спробував заспокоїти її чоловік. – Мама просто невдало пожартувала. Не приймай усе близько.
– Невдало пожартувала? – обурилася Ангеліна. – Це було відверта образа! Чому ти завжди її виправдовуєш?
– Бо вона моя мати! – підвищив голос Андрій. – І бажає нам добра. Може, тобі варто прислухатися до її порад?
Ангеліна не вірила своїм вухам. Невже чоловік став на бік матері?
– Знаєш що, – сказала вона. – Я йду.
– Куди ти підеш? – посміхнувся Андрій. – У тебе нічого немає. Тільки я та моя сім’я. На що ти зібралася жити?
Ці слова ніби відкрили їй очі. Ангеліна раптом зрозуміла, в яку пастку потрапила. Без освіти, без роботи. Власних грошей нуль. Цілком залежала від чоловіка та його сім’ї.
– Я знайду вихід, – твердо сказала, збираючи речі. – І більше ніколи не дозволю ображати себе.
Пішла, гримнувши дверима. Ангеліна не знала, що чекає на неї попереду. Але була впевнена – гірше вже не буде. Тепер треба було почати життя з чистого аркуша. Знайти себе та своє місце у світі.
Спочатку було важко. Ангеліна зняла крихітну кімнату на околиці міста та влаштувалася офіціанткою у невелике кафе. Грошей ледь вистачало на оплату житла та їжу. Але вона була готова терпіти будь-які поневіряння, аби не повертатися в золоту клітку.
Андрій кілька разів намагався зв’язатися із нею. Але Ангеліна ігнорувала його дзвінки та повідомлення. Їй потрібен час, щоб розібратися в собі. Поступово життя почало налагоджуватися. Ангеліна записалася на курси маркетингу. Багато нових людей зустріла та подруг знайшла. За півроку влаштувалася на роботу. Компанія рекламна, невелика. Зарплата була скромною. Але вона могла дозволити собі винайняти маленьку квартиру. І навіть іноді ходити у кіно чи кафе з друзями.
Якось вона побачила біля під’їзду знайому постать. Андрій. Як побачив її, одразу стрепенувся.
– Ангеліна, пробач мені. Я був таким не розумним. Чи можемо ми поговорити?
Ангеліна подивилася на колишнього чоловіка. Колись вона любила цю людину. Готова була заради нього на все. Але зараз відчувала лише жалість.
– Нам нема про що говорити, Андрію. – Я щаслива. І знаєш, я вдячна твоїй матері за той подарунок. Він розплющив мені очі.
Ангеліна увійшла до під’їзду, залишивши розгубленого Андрія на вулиці. Це було правильне рішення. Тепер на неї чекало майбутнє, в якому вона сама будуватиме своє щастя. І ні від кого не залежатиме.
А десь у розкішному особняку Лариса Петрівна роздратовано вичитувала чергову кандидатку в наречені для сина. І не розуміла, чому Андрій став таким похмурим. Але то вже була зовсім інша історія.
