– Дівчатка, перед тим, як я дізналася, що вагітна, уві сні мені наснилася жива риба. Запитала маму, вона сказала, схоже, що буде малюк у нас. Усі зраділи, особливо мій Сашко, коханий чоловік. Ох і радості було! А у когось із вас так було? – запитувала Дарина після своєї чергової історії, яких вона знала безліч і без кінця веселила жінок у палаті.
– Було, я теж бачила уві сні рибу, – відповіла весело сусідка по ліжку Ольга, жінка близько сорока років, вона була серед них найстарша.
У палаті лежали на збереженні майбутні мами, тут їй було не нудно. Палата простора, чотири ліжка та всі зайняті. Тим більше, пологовий будинок у сусідньому місті закрили на ремонт, і багатьох перевели сюди.
Вже давно зроблені всі ранкові процедури, дівчата слухали Дарину, вона належала до категорії тих дівчат, у яких добре «підвішений» язик і говорила майже без упину. На неї ніхто не ображався, вона могла й пожартувати з когось, у тому числі й з себе, а характер був у неї легкий, а історії завжди веселі.
Дарина перебувала у палаті на збереженні найдовше, спеціалісти уважно за нею дивилися. А все через її невгамовний характер, не може всидіти на місці, все кудись треба бігти, та ще й примудрилася підняти тяжкості, тому й мало не втратила малюка. Тоді вона сильно запереживала і погодилася лягти до стаціонару. Ось і тепер лежить Дарина тут під наглядом спеціалістів.
Їй двадцять три роки, одружена, Ігор – її чоловік часто приходив до неї, батьки її теж відвідували. Вона вже не раз розповідала історію їхнього кохання з чоловіком, навіть і персонал знав, а особливо санітарка Ганна Семенівна, або як її всі називали баба Ганна, за її літній вік та доброту.
Якраз баба Ганна протирала підвіконня у них у палаті, а Дарина питала Ольгу:
– Олю, а народжувати важко, щось я хвилююся, що ближче підходить час, то більше переживаю.
– Важко, – чесно відповіла та.
– А тобі що, ти ж третього чекаєш, знаєш, що це таке.
– Ой, дівчатка, я теж хвилююся, – сказала Інна, у неї теж перша вагітність.
– Ольга, не хвилюй дівчат, – сказала баба Ганна, їм і так страшно. – Не переживайте, дівчатка, всі народите, ніхто ще вагітним на все життя не залишився, – оптимістично заявила вона. – У нас акушери прекрасні, добрі та уважні, завжди допоможуть, тож не хвилюйтеся, а навпаки, радійте, скоро станете матусями… – тепло додала санітарка.
– Ну, дякую, баба Ганна, заспокоїла, тепер я не переживаю, – засміялася Дарина. – Але все одно якось не по собі, і всі слідом посміхнулися.
Дарина довго добивалася Ігоря, ну як добивалася… Він їй подобався, коли вона навчалася у дев’ятому класі, Ігор навчався у паралельному. Він був красенем, високий з виразним поглядом гарних карих очей. Від яких дівчата танули. Він спочатку і не звертав уваги на Дарину, навколо нього завжди було багато дівчат, набагато красивіших за неї. Але в неї був наполегливий характер, не звикла відступати з дитинства, і вирішила, все одно досягне його прихильності.
Але навчаючись у школі, він так і не звертав на неї уваги, а коли вона ділилася цим зі своєю подружкою Валерією, яка до речі була симпатичнішою за неї, та прямо так і говорила:
– Дарино, не для тебе Ігор. Він тобі не пара, подивися на нього, справжній Аполлон, а де ти? Ти дівчинка другого сорту, звичайно не бракована, але й не красуня, – а Дарина не ображалася на неї, розуміла все.
– Нічого, ми ще подивимося, – відповіла вона, була впевнена у собі.
У школі так і не сталося кохання у Дарини з Ігорем. Вона бачила, що той міняє дівчат одну за одною, але спостерігаючи здалеку, думала:
– Дівчата самі винні, правильно і робить, вже майже всіх старшокласниць перебрав, ну чого чіпляються самі до нього на шию?
Після школи вона вступила до коледжу, а Ігор, не вступив нікуди, пішов служити. Дарина дорослішаючи, перетворювалася на гарну дівчину, вже й у коледжі хлопці дивилися на неї на всі очі, пропонували зустрічатися. Але вона до всіх ставилася по-дружньому. Чи чекала з служби Ігоря, чи не подобався їй більше так ніхто.
Якось приїхала на канікули, зустрілася з Валерією, та працювала в магазині, не захотіла вчитися далі.
– Дарино, привіт! – Вона оглядала її з усіх боків, – ну ти прямо справжня красуня, перетворилася на білого лебедя! Дуже мила студентка, напевно, від хлопців немає спокою!
– Та годі тобі, Валерія, – чомусь зніяковіла вона, мабуть справді вона стала красунею, якщо сама Валерія відзначила це.
Після закінчення коледжу, приїхала до батьків відпочити, а можливо й залишитись тут, знайти роботу. Увечері з Валерією пішли до кінотеатру, і тут раптом побачили Ігоря, котрий тиждень тому повернувся з служби. Такий же красень, змужнів, з таким самим поглядом, тільки набагато серйозніший. Він також звернув увагу на дівчат і підійшов до них.
– Дарино, наче це ти? – звернувся він до неї. – В школі ти була дрібна і спритна, а тепер перетворилася на красуню, а як гідно себе поводиш, наче корона у тебе на голові.
– Привіт, не сміши мене – розсміялася вона, а Валерія теж усміхалася, їй цей хлопець завжди подобався, а зараз щось зачепила прямо в душі.
І все через те, що Ігор звернув увагу на Дарину, а не на неї. Хоча тепер вона розуміла, що колишня однокласниця справді покращала. А в Дарини природно знову виникли почуття, але набагато серйозніше, ніж у школі, та й Ігор не відходив від неї ні на крок. Валерія сердилась, але вдіяти нічого не могла, хоч і сама пропонувала Ігореві зустрічатися і готова була на все.
Ігореві з Дариною вистачило півтора місяці зустрічей, щоб подати заяву до ЗАГСу і зробити серйозний крок у сімейне життя. Було весілля, Валерія природно була свідком на цьому весіллі, але ревниво і із заздрістю спостерігала за молодими.
– Щастить же Дарині, відхопила красеня, – думала вона про себе, але не показувала вигляду.
Минуло майже два роки сімейного життя, Дарина завагітніла, обидва раділи в очікуванні малюка, а бабусі та дідусі в очікуванні онука.
У Дарини несподівано пролунав дзвінок телефону, і вона зраділа поспішила на вихід.
– Чоловік прийшов, – повідомила всіх радісно і вийшла з палати.
У палаті було тихо, всі не змовляючись уткнулися у свої телефони, а санітарка баба Ганна, освіживши вологою ганчіркою підлогу, вийшла до іншої палати. Дарини довго не було, вже настав час обіду, і всі збиралися до їдальні. У цей час відчинилися двері до палати і ввійшла Дарина. Вона була змінена на обличчі, а вираз очей був відсутній, вона нікого перед собою не бачила. Ольга запереживала:
– Даринко, що з тобою, у тебе все гаразд?
Але та, навіть не подивившись на неї, лягла на ліжко і відвернулася до стіни.
Переглянувшись, всі вийшли в їдальню, а повернувшись, застали ту саму картину. Ольга принесла обід і поставила на тумбочку Дарини.
– Дарино, я тобі обід принесла, поїж трохи…
Та навіть не ворухнулась, так і лежала до вечора. На вечерю також не пішла. Ольга після вечері спробувала з нею заговорити, сіла на краєчок її ліжка, погладила по плечу, сказала перше, що спало на думку:
– Не хвилюйся, все буде добре.
Але стривожена таки пішла до спеціаліста, вона провела огляд і після цього медсестра дала їй щось. Дарина мабуть заснула.
Вранці її ніхто не впізнав. З веселої дівчини, Дарина перетворилася мало не на сорокарічний жінку. Від її життєрадісної посмішки не залишилося й сліду. Вона розмовляла, трохи їла, але робила це все з незмінним виразом обличчя. Навіть відповідала на запитання, щоправда трохи загальмовано. Потім вона знову лягла на ліжко обличчям до стіни.
Прийшла баба Ганна та сіла на ліжко Дарини.
– Дарино, ну що таке могло статися, що ти так переживаєш, Подумай про малюка, твій настрій впливає на нього, – лагідно промовила санітарка і погладила її по голові. – Ось випий водички, – подала вона їй чашку.
Як не дивно, але Дарина встала і відпила два ковтки води, підвела голову. Усі жінки у палаті дивилися на неї тривожно. Дарина зрозуміла, що вони щиро переживають за неї.
– Дівчата, хіба так буває? – вона обвела своїм тьмяним поглядом їх, і сльози полилися струмком з її очей.
Усі мовчки чекали, баба Ганна знову подала їй води.
– Що, дитино? Що буває? – м’яко спитала санітарка.
Дана розповіла. Напередодні, коли вона спустилася вниз після дзвінка чоловіка, побачила на першому поверсі Ігоря та подружку Валерію. Вони й раніше приходили до неї. Зраділа, поквапилась до них, але, глянувши на них, зрозуміла, що щось сталося. Точно, не помилилася.
Трохи бентежачись, Ігор повідомив:
– Дарино, я йду від тебе до Валерії. Ми зрозуміли, що любимо одне одного і хочемо бути разом. Але це ще все. Валерія, тепер ти… – підштовхнув він подругу.
– Так, подруго, вибач, але так вийшло. Я маю якусь проблему жіночу, я не зможу мати дітей. Тому, коли ти народиш, ми дитину заберемо собі і виховуватимемо з Ігорем.
– А я? – розгубилася Дарина.
– А ти повернешся до батьків, потім ще народиш, якщо захочеш.
– Бачити вас не хочу, ні того, ні іншого, – різко вигукнула Дарина, розвернулася і пішла.
– Уявляєте, дівчата! – тихим голосом говорила Дарина. – Вони вирішили взяти мою дитину, а коли я відмовила, Ігор запропонував мені гроші. Ну, хіба так буває? Як це? А Валерія! Вона ж завжди казала, що Ігор їй не подобається. І коли вони встигли закрутити роман? Разом приходили до мене, дивилися мені у вічі, посміхалися, а вночі спали разом. Вона моя подруга, хіба так буває?
Приголомшена таким поворотом, яка багато чого побачила Ольга, перебувала в шоці.
– Та й ну їх, тобі ж є куди йти з дитиною. У тебе батьки. Та й не роби з цього проблеми. Батьки тебе зрозуміють, не хвилюйся.
– А про цих забудь, – сказала баба Ганна. – Забудь про них зовсім. За це Бог з ними поквитається, без тебе. Забудь, ніби не було їх у твоєму житті. Звичайно, це не легко, але ти зараз думай про малюка.
Вночі Ольга чула, як Дарина плакала, але розуміла, їй треба пережити все віч-на-віч, виплакатися і почати життя по-новому.
Минув час. Якось Ольга йшла зі своїм п’ятирічним сином із садка та зустріла Дарину. Це була красива та щаслива молода жінка. Очі променисті, сама вся в собі впевнена, видно, що чекає на дитину, животик виднівся з-під легкої куртки, а неподалік гуляла її дочка, поряд з нею стояв і посміхався молодий чоловік.
– Аліночко, не лізь у калюжу, – весело говорив він доньці, вода вже холодна.
– Привіт, Дарино!
– Ой, Олю, привіт, ух який спритний у тебе синочок! Знайомся, Олег, мій чоловік.
– Дарино, я дуже рада за тебе, щастя вам і добра.
– Дякую Олю, ось на підході ще син.
Симпатичний чоловік Олег закоханими очима дивився на свою вагітну дружину, а вона тепло йому посміхалася. Поки вони розмовляли, Олег відійшов до кіоску та купив усім по морозиві. Ольга з сином усміхалися та подякували йому.
