Життєві історії

Дарина приготувала торт для сестри свого чоловіка – Галини. Наступного дня, ближче до обіду, вона приїхала до родички з подарунком. Гостей уже зібралося чимало, і всі з цікавістю дивилися на тортик у її руках. – Моя невістка – кондитер! – з гордістю вигукнула господиня. – Можливо, після сьогоднішнього дня ви всі будете звертатися до неї по замовлення! Дарина побіліла, почувши її слова. Вона й не подумала про те, що тут можна знайти потенційних клієнтів. – Це мій тобі подарунок, – Галина простягла невістці пакет із найпростішим набором – гель та шампунь для душу. Вона нарізала торт і роздала гостям. І тут Дарина помітила найгірше

– Ні, цей точно не встигну! – рішуче сказала Дарина і забрала продукти в холодильник.

Годинник показував уже 9-ту вечора, а вона ще не встигла спекти черговий торт на замовлення.

Жінка давно захоплювалася випічкою, але замовлення почала приймати лише тиждень тому.

Поки що клієнтів мало, адже репутація майстра формується роками.

Дарині подобалося створювати десерти і вкладати душу в кожен корж, кожен крем.

Однак сьогодні настрій у жінки був далеко не святковий. Вчора ввечері зателефонувала її зовиця Галина і несподівано заявила:

– Слухай, а ти ж торти печеш? На жіноче свято мені потрібний торт! Тільки такий, щоб усі ахнули! Я вже тут пригледіла кілька варіантів.

Жінка надіслала кілька фото Дарині. Торти були дорогі і вимагали багато часу.

– Галю, ну навіщо тобі мій торт? Ти ж знаєш, скільки це коштує… Я не можу собі дозволити зробити його безкоштовно… Це надто великі витрати, – обережно заперечила вона.

Однак зовиця тільки гордо розсміялася у відповідь і діловитим тоном додала:

– Та годі тобі! Це ж подарунок! Не хочеш витрачати гроші – спечи сама. Все одно краще за магазинний буде.

Дарина присіла за комп’ютер і почала вивчати рецепти, запропоновані родичкою.

Найпростіший з обраних складався з восьми коржів і хитромудрих прикрас.

– Ну ось, – думала Дарина, розмішуючи тісто, – знову все не так, як хотілося б.

Вона знала, що торт обійдеться їй щонайменше у пʼять тисяч гривень, хоча спочатку вона планувала витратити на подарунок зовиці тільки тисячу.

І тут ще й, як на зло, посипалися замовлення на 8 березня… Увечері, коли дім поринув у тишу, Дарина вирішила зателефонувати Галині і пояснити ситуацію:

– Галю, слухай… У мене тут купа замовлень, часу зовсім немає. Може, краще я щось інше тобі подарую? Я й справді дуже не встигаю…

– Що ти таке кажеш?! – обурено вигукнула зовиця. – Я спеціально попросила тебе! Хочеш, щоб я образилася?

– Не хочу, але може я краще куплю якийсь смачний десерт?

– Ні! – Галина була категорична у своєму рішенні. Вона хотіла, щоб неодмінно невістка поморочилася з подарунком для неї.

Дарина тяжко зітхнула. Жінка розуміла, що догодити зовиці складно, але зараз це здавалося практично неможливим.

– Гаразд, – нарешті сказала вона, здаючись. – Спробую щось швидко придумати…

Однак наступного дня, стоячи в черзі в супермаркеті, Дарина раптом усвідомила, що не зможе впоратися з таким великим обсягом роботи.

Часу не вистачало, як і грошей. Передоплату із замовників вона не брала, сподіваючись, що цим приманить майбутніх клієнтів.

Усвідомивши, що в неї не десять рук, Дарина прийняла рішення: вона придбає кілька коробок із готовими коржами, зробить крем і прикрасить торт самостійно.

Нехай він буде далекий від ідеалу, проте швидкий і недорого. Увечері напередодні свята вона зібралася з силами і взялася до справи.

Крем вийшов пишним, коржі – акуратними, а прикраса – хай і не такою вишуканою, як у професіоналів, але цілком достойною.

Наступного дня, ближче до обіду, вона приїхала до Галини з подарунком. Гостей уже зібралося чимало, і всі з цікавістю дивилися на тортик у її руках.

– Моя невістка – кондитер! – з гордістю сказала господиня. – Можливо, після сьогоднішнього дня ви звертатиметеся до неї по замовлення!

Дарина побіліла, почувши її слова. Вона й не подумала про те, що у зовиці вона могла надбати потенційних клієнтів.

– Мій тобі подарунок, – зовиця простягла невістці подарунковий пакет із найпростішим набором гелю та шампуню для душу.

Галина нарізала торт і роздала гостям. Дарина помітила, як хтось із них морщиться, спробувавши “її витвір”.

Торт явно не вдався. Коржі виявилися сухими, а крем надто солодким. Всі, крім Галини, вдавали, що їдять із задоволенням, але Дарина без слів все чудово розуміла.

Зовиця з презирливим виглядом кілька хвилин длубалася виделкою в торті, а потім стукнула кулаком по столу.

– Ти що, серйозно?! – вигукнула вона, вказуючи на тарілку з недоїденим шматочком. – Це твій подарунок?! Його ж їсти не можна! Магазинні і то смачніші!

– Я ж казала, що не встигну… Мені довелося піти на хитрість…

Замість відповіді Галина скинула коробку з тортом, що залишився, на підлогу.

Усі присутні застигли. Дарина відчула, як мимоволі почервоніли її щоки.

Вона хотіла сказати щось на своє виправдання, але слів не було.

– Поверни подарунок, який я тобі подарувала! – сказала Галина, ледве стримуючись. – Цей торт нікуди не годиться! Таке відчуття, що ти намазала магазинні коржі кремом і видала за свій торт! Якщо ти робиш на замовлення такі торти, то ти пройдисвітка!

– Ти маєш рацію, це не мій торт…

– На вихід! – скомандувала зовиця.

Дарина під осудливі погляди гостей мовчки вийшла з-за столу і вийшла з кімнати.

Подарунок Галини вона залишила у коридорі. Жінка вийшла з квартири, відчувши себе ображеною.

Повернувшись додому, жінка важко зітхнула. Чоловік, який зустрів її на порозі, зрозумів усе без слів.

– Пройшло все не дуже, так? – запитав Микола. – Торт нікому не сподобався?

– Гірше нікуди. Галина буквально виставила мене з квартири при гостях, – Дарина витерла сльози, що виступили. – Я ж казала їй, що в мене зовсім немає часу.

– Вона сама винна, – розвів руками чоловік, бажаючи підтримати дружину. – Знала ж, що отак раптом нічого не можна зробити…

Наступного дня Дарина прокинулася і ахнула від купи відгуків про свою випічку.

Всі вони були негативними і витончено висміювали не лише її торти, а й її саму.

Дарина заплакала і вже було вирішила, що не займатиметься кондитерством, проте несподівано зрозуміла, що відгуки, які несподівано з’явилися за ніч – липові.

Жодного із замовників, яким вона нещодавно пекла торти, жінка не знала!

Навпаки, ті яких знала в особистих повідомленнях дякували Дарині за смачну випічку.

Трохи поміркувавши, жінка зрозуміла, що таким чином їй “віддячити” вирішила Галина.

Зовиця не змогла вибачити Дарині вчорашньої витівки і таким чином вирішила віддячити.

Дарина махнула рукою і посміхнулася.

– Побіситься та й заспокоїться! – вирішила вона. – Але звʼязуватися з такими людьми я точно більше не буду…

Вам також має сподобатись...

Євген сидів за компʼютером і уважно друкував оголошення. «Шукаю жінку з села, як мінімум на десять років старшу. Хоча б із трьома дітьми і бажано від різних чоловіків! Погані звички – обов’язкові. З безглуздим характером, з матеріальними проблемами, а ще краще з боргами. Стрункі, розумні, освічені – повз! Про себе – забезпечений, освічений, сорок два роки, без дітей та матеріальних проблем, житло є!» Євген ще раз перечитав своє оголошення. – Так, те, що треба! – подумав він. – Я приведу в дім наречену, як і просила моя матуся! А далі сталося несподіване

Марина з Олегом наступного дня після весілля заїхали до його батьків. – Красиве і веселе весілля вийшло, правда ж? – сказала Людмила Іванівна, коли родина зібралася за чаєм. – Нормальне, – відповіла молода невістка. – А скільки вам грошей подарували, якщо не секрет? – продовжувала розпитувати свекруха. – Ми ще не рахували, – відповів Олег. – Не рахували? –  якось загадково сказала Людмила Іванівна. – А знаєте, я для вас дещо маю! Жінка рішуче вийшла з кухні, і повернулася за хвилину, з якоюсь папкою в руках. – Ось, тримайте! – вручила папку невістці свекруха. Марина взяла її, відкрила і… ахнула від побаченого

Петро одружився з Оленою. Спочатку все було добре, а потім народився синочок Сашко, і почалося… Життя стало нудним. Жодних розваг, з друзями вже сто років не збиралися, жодних подорожей. Грошей завжди бракувало. Почалися сварки. – Сім’я тягне вниз, одні обов’язки, жодної радості! Набридло! – галасував Петро. – Не подобається, йди! – сказала Олена. – Попутного тобі вітру! І вона подала на розлучення… Батьки Петра тоді переїхали в село. Купили будинок з городом. Батько їздив на роботу в місто, а мати купила курочок, вирощувала овочі… Петро перебрався до них. Тут і почалося найцікавіше

Михайло привів у батьківську хату молоду дружину Галину. Одразу після весілля Галя взялася хазяйнувати. Попросила Михайла город виорати. Місця багато, а земля пустує. Старша сестра Михайла, Леся тільки посміювалася з того всього. Але восени Галя з Михайлом зібрали хороший врожай. І він вийшов більший, аніж в Лесі! А наступної весни Галя ще й квіти розводити почала. Краса біля будинку неймовірна! – Теж хочу таке! – прибігла Леся до свого чоловіка. А якось вона зайшла до Михайла в гості, глянула на стіну й очі вирячила від побаченого