Життєві історії

Дарина цілий день ходила по магазинах в пошуках найкращої сукні. Аякже ж?! За тиждень її єдиний син одружується і Дарина хотіла виглядати відповідно. Перебравши декілька варіантів, Дарина зупинилася на вишуканій ніжно-блакитній сукні. Зробивши покупку, жінка поїхала додому. – Сину! Я вдома! – гукнула Дарина, як тільки зайшла у квартиру. Але відповіді не було. – Сину! – повторила жінка і пройшлася по квартирі. Сина ніде не була. – Та де ж він? – невдоволено подумала Дарина і сіла за кухонний стіл. Раптом, на столі вона помітила якусь записку. Дарина підняла її, прочитала і аж ахнула від прочитаного

Син Дарини поїхав за тиждень до весілля. Написав записку: «Знайшов нову роботу. Номер телефону зміню, зателефоную. А поки що телефон відключив. Мамо, вибач, так сталося».

Жодних більше пояснень. Було дуже хвилююче, Дарина не могла знайти місця від переживань.

Наступного дня до Дарини прийшла Ангеліна – наречена сина і з порога почала вигукувати:

– Де цей негідник? Втік? Негідник! Зрадник!

– Заспокойся, про що ти кажеш? – Дарина взяла під руку невістку, що так і не стала нею, і посадила на диван.

– Про що? Про що? Де ваш син? Втік?

– Так, що у вас сталося? Можеш пояснити? – намагалася хоч щось з’ясувати Дарина.

– Значить, поїхав. Ну і добре. Без нього проживу, – Ангеліна махнула рукою та пішла.

Дарина подумала: “Добре, що пішла».

 Їй не подобалася Ангеліна. Фігура Ангеліни була безформна, рухи Ангелини різкі, словниковий запас Ангеліни був трохи вище мінімального. Але син її любив, і Дарина змирилася з цим.

Син Дарини не був, звісно, ​​принцом. Був він нормальним чоловіком, працював, зустрічався з друзями, гуляв із дівчатами, доки не закохався в цю Ангеліну. Чим вона зачепила сина, невідомо.

Син поїхав і заліг на дно. Дарина вже хотіла писати заяву, але прийшов друг сина і передав, що з сином все добре. А не дзвонить матері тільки тому, що переживає: мати вмовить повернутись, і все повториться. Загалом друг нітрохи не заспокоїв, тривог тільки додалося.

Через чотири місяці до Дарини знову прийшла Ангеліна, тільки тепер вона прийшла з дитиною:

– Це ваш онук. Він мені потрібен. Забирайте, інакше віддав у дитбудинок.

– Господи, дитино, як же так? Це ж і твоя дитина. Хіба ж можна так?

– Він мені не потрібен. От якби ваш син одружився зі мною, але він мене кинув, – очі Ангеліни блиснули невдоволенням. Дарина навіть відсахнулася від неї.

– Ти проходь, проходь, давай поговоримо, – Дарина взяла дитину на руки.

– Нема про що мені з вами говорити, – Ангеліна спробувала вийти з квартири.

– Ні, стривай. Дитину треба оформити. Я ж йому ніхто, як я зможу його ростити? – затримала Дарина недолугу матусю.

Потім були довгі консультації з юристами та оформлення опікунства. Ось так Дарина залишилася з немовлям. Мати написала на нього відмовну. Батько поїхав.

Вкотре друг сина прийшов передати привіт, Дарина розповіла про онука.

Увечері зателефонував син:

– Мамо, навіщо ти це зробила? Мамо! Хто тебе просив? Я через три дні приїду.

Після розмови Дарина усміхалася: «Навіщо, навіщо? Щоб ти приїхав».

Син приїхав, як і обіцяв. Радості не було меж.

– Мамо, це не моя дитина. Я був згоден одружитися з нею, знаючи, що дитина не моя. Але застав її з іншим чоловіком. Тож і поїхав, запереживав, що пробачу вкотре. Я й сам не розумію, вона мала наді мною якусь владу. Розумієш? Це не твій онук. Відмовся від нього. Ну, хочеш, зробимо тест?

– Не хочу, – знизала плечима мати. – Я тебе й не прошу визнавати його. Сама вирощу. Сили поки що є, а гроші… Важко, звичайно, доведеться, але я впораюся.

– Мамо! Це чужа дитина!

– Ти знаєш, сину, краще виростити чужого, ніж відмовитися від свого. А він уже мій.

– Я не можу залишитися з тобою, – сумно сказав син. – У мене там уже все налагодилося.

– Я й не прошу, їдь, – усміхнулася Дарина.

Син поїхав наступного дня, але з того часу щомісяця надсилав матері гроші.

Вам також має сподобатись...

Марія пішла у ванну, залишивши свій телефон на дивані біля чоловіка. Повернулася за 10 хвилин. Андрій тримав у руках її телефон. – Марія, у тебе серйозно все з цим Віктором? – запитав він. – Ой, та пише якийсь, ніяк спровадити не можу, – відповіла вона. – Не зідзвонювалися ще? – навіщось запитав чоловік. – Ні, навіщо мені це. Просто з ввічливості відповідаю, – пояснила дружина. Марія вже зібралася у всьому зізнатися Андрію, що це Віка підговорила її влаштувати цю сцену з перепискою, щоб він трохи приревнував. Як раптом Андрій видав таке, що Марія аж присіла від здивування 

Іван з дружиною Фаїною пішли на хрестини. В їхніх друзів Олексія та Віри народилася донька і вони попросили їх стати хрещеними батьками. Після хрещення всі сіли трішки відзначити… Віра вкладала доньку спати, коли Іван з дружиною зібралися йти. Прийшли вони додому пізно. Фаїна пішла в хату, а Іван залишився й сів на лавку. Вечір був теплий – не хотілося йти в будинок. Раптом з дому почулися голоси. Теща Івана, Марія Степанівна, проводжала якусь знайому. Вона вийшла з нею на вулицю. Іван прислухався про що говорять жінки й оторопів від почутого

Жанна прибирала в квартирі, коли подзвонила свекруха. – Нам треба поговорити! – серйозним тоном вимовила Дарина Олексіївна. – За годину чекай! Дівчина здивувалася дзвінку, оскільки особливого контакту зі свекрухою не підтримувала. Жанна накрила на стіл, свекруха прийшла за годину, як і обіцяла. – Чаю? – люб’язно запропонувала Жанна. – Я не за цим сюди прийшла! – холодно процідила свекруха. – Хотіла дізнатися, скільки ти ще наглітимеш? – Ви про що? – не зрозуміла Жанна. – Не прикидайся! Я не дозволю тобі використовувати мого сина! – вигукнула свекруха. – Та про що ви? – Жанна здивовано дивилася на Дарину Олексіївну, не розуміючи, що відбувається

Великий чорний джип заїхав у село по обіді. Зупинилася автівка біля воріт покійного діда Назара. – Начебто по карті тут, – сказав чоловік, який вийшов з машини своїм двом товаришам. – Тільки не зрозуміло… Мати говорила будиночок маленький, старий, а тут огорожа височенна, нічого не видно. – Так може за парканом? – запитав другий. – Вибачте, а ви не підкажете, де тут хата діда Назара? – звернулися вони до жінки, яка проходить повз. – Так ось же ж вона! – вигукнула та. – Це Назара хата. Чоловіки глянули куди вказує жінка й перезирнулися, не розуміючи, що вона таке говорить