Життєві історії

Денис прийшов в гості до своєї бабусі не сам. Біля нього на порозі стояла якась худенька дівчина. – Бабусю, познайомся, це Ліза! Ліза, це моя бабуся Лілія Вікторівна. – Здрастуйте, – посміхнулася Ліза. – Дякую вам величезне! – Ну, проходьте, – відповіла бабуся. – От тільки я не зрозуміла, а за що ви мені дякуєте?! Денис із Лізою переглянулися

Онук прийшов до Лілії Вікторівни ввечері. Було видно, що він чимось засмучений.

-Бабусю, у мене до тебе прохання, мені дуже потрібні гроші, – раптом сказав він. – Багато.

Зазвичай він забігав рази два на тиждень до неї. Якщо треба – в магазин сходить, сміття винесе.

Якось диван їй навіть полагодив.

І завжди такий спокійний, впевнений. А тут весь схвильований…

Лілія Вікторівна завжди переживала за нього – навколо стільки всього робиться!

-Денисе, а можна запитати, навіщо тобі гроші? І скільки це – “багато”?, – Лілія Вікторівна навіть напружилася.

Денис був її старший внук. Гарний і добрий хлопець. Рік тому школу закінчив. Працює і навчається на заочному.

Начебто батьки нічого поганого за ним не помічали. Але навіщо йому багато грошей?!

-Я поки не можу тобі сказати, але я точно віддам, – Денис зам’явся. – Тільки не одразу, частинами…

-Ти ж розумієш, що я живу на пенсію, – Лілія Вікторівна не знала, як вчинити. – То скільки тебе потрібно?

-Двадцять тисяч…

-А чому ти не хочеш попросити у батьків? – Лілія Вікторівна запитала машинально, заздалегідь знаючи, що відповість Денис.

Його батько, зять Лілії Вікторівни, завжди був дуже строгим. І вважав, що син має вміти сам вирішувати свої питання. Відповідно до віку. І не лізти туди, куди не треба.

-Вони не дадуть, – на підтвердження її думок промовив Денис.

-А раптом він потрапив у якусь історію? І якщо вона дасть гроші, то буде ще гірше? А раптом навпаки, якщо не дасть, Денис матиме проблеми? – міркувала жінка.

Лілія Вікторівна запитливо подивилася на онука.

-Бабусю, ти не думай, нічого поганого, – Денис розцінив її погляд по-своєму. – Я тобі віддам через три місяці, обіцяю! Ти що, мені не віриш?

-Мабуть, треба дати. Навіть якщо не віддасть. Має ж бути хоч одна людина на світі, яка може її підтримати. Він не повинен втратити віру в людей. У мене ці гроші лежать про всяк випадок. Може, це і є той самий випадок і Денис до мене прийшов, – розмірковувала вона. – Про свої поминки мені начебто рано думати…

Молоді зараз такі незрозумілі. Іноді й не знаєш, що в них на думці. А з іншого боку, онук мене ніколи не підводив…
-Добре, я тобі дам ці гроші. На три місяці, як просиш. Але може буде краще, якщо знатимуть батьки?

-Бабусю, ти ж знаєш, я тебе дуже люблю. І завжди виконую свої обіцянки. Але якщо ти не можеш, я спробую взяти кредит, я працюю.

Вранці Лілія Вікторівна сходила в банк, зняла потрібну суму і віддала внуку.

Денис засяяв, поцілував бабусю і подякував:

-Дякую, бабусю, ти для мене найближча людина. Я поверну, – і помчав.

Лілія Вікторівна прийшла додому, налила собі чаю і задумалась. Скільки разів у її житті були моменти, коли їй дуже були потрібні гроші. І завжди була людина, яка її виручала. Нині часи змінилися, кожен сам за себе. Ех, непрості часи!

Через тиждень Денис забіг до неї у чудовому настрої:

-Бабусю, тримай, ось частина грошей, я аванс отримав. Можна я до тебе завтра не сам зайду?

-Звичайно заходь, я твій пиріг улюблений спечу, з маком, – усміхнулася Лілія Вікторівна.

І подумала, що добре, що зайде. Може хоч усе проясниться. Хотілося переконатися, що у Дениса все гаразд.

Денис прийшов увечері не сам. Біля нього стояла якась худенька дівчина.

-Бабуся, познайомся, це Ліза. Ліза, це моя бабуся Лілія Вікторівна.

Ліза мило посміхнулася:

-Здрастуйте, Лілія Вікторівно, і дякую вам величезне!

-Проходьте, – сказала Лілія Вікторівна. – Тільки я не зрозуміла за що ви мені дякуєте?!

Денис з Лізою переглянулися.

-Бабуся, я раніше тобі не міг сказати. Ліза дуже переживала. Її мама несподівано заслабла. А допомогти нема кому. А Ліза така забобонна, сказала мені не говорити, навіщо гроші. Але тепер усе гаразд. Її мама видужає, – Денис ніжно подивився на Лізу. – Так?, – І взяв її за руку.

-Дякую вам, ви дуже добра, я вам дуже вдячна, – Ліза відвернулась і шмигнула носом.

-Ну все, Лізо, не плач, все позаду, – Денис встав з-за столу. – Бабусю, нам пора, я піду проведу Лізу, пізно вже.

-Давайте, дітки, доброї ночі, нехай усе буде у вас добре, – Лілія Вікторівна перехрестила їх услід.

-Виріс онук. Хороший хлопець. Правильно, що я йому повірила. Тут же не тільки у грошах справа. Просто ми стали з ним ближчими, – подумала вона.

Денис через два місяці віддав усі гроші і розповів Лілії Вікторівні:

-Уявляєш, нам сказали, що ми ледь встигли. Якби тоді ти не допомогла, все могло б закінчитися недобре. Дякую, бабусю. Знаєш, я тоді не знав, як допомогти Лізі. А тепер я повірив, що у житті завжди знайдеться хтось, хто допоможе у скрутну хвилину. Знаєш, я для тебе все зроблю, ти найкраща у світі!

Лілія Вікторівна погладила Дениса, як у дитинстві, по волоссю:

-Гаразд, біжи. Заходь із Лізою, буду рада!

-Звичайно зайдемо, – Денис обійняв бабусю.

Лілія Вікторівна зачинила за ним двері і згадала, як їй ще її бабуся говорила:

-Своїм завжди допомагати треба. Хто сам до всіх обличчям, до того й близькі не спиною! Не треба про це забувати!

Вам також має сподобатись...

Баба Катя стояла на вулиці й продавала квіти зі свого саду. Повз проходили якісь хлопець із дівчиною.– Скільки коштує ваш букетик? – запитав молодик. – Двісті гривень, – відповіла продавчиня. – Ого, за такий маленький?! – хлопець з тугою подивилися на дівчину. Грошей йому явно не вистачало. – Гаразд, Микольцю, ходімо далі, – сказала дівчина. – Мені, якщо чесно, ці квіти не дуже… – Хлопче, підійди до мене, дещо скажу, – сказала баба Катя. – Тільки на вухо. – Що? – нахилився той до старенької. І тут вона поклала йому щось у долоню. Хлопець глянув, що то таке й застиг від несподіванки

Аліна прийняла душ і вийшла на кухню, щоб заварити собі кави. Дівчина поставила чайник на плиту, взала телефон, який лежав на столі. На екрані дівчина побачила п’ять пропущених дзвінків від своєї подруги Юлі. – Що ж там таке могло статися? – захвилювалася Аліна. Раптом надійшло повідомлення від Юлі. – Ну зараз буде ціла петиція, чому я не відповідала, – зітхнула Аліна і відкрила смс. Дівчина прочитала повідомлення і застигла на місці від прочитаного

Ганна з чоловіком вирішили відвідати доньку та зятя у місті. Взяли сільських гостинців і вирушили в дорогу. За декілька годин були на місці. Чоловік Ганни припаркував машину біля підʼїзду, взяв сумки з гостинцями і разом з дружиною піднялися до квартири дочки. Ганна постукала у двері, за хвилину донька їм відкрила. – Доню, що сталося? – одразу запитала Ганна, побачивши, що донька вся в сльозах. – Це через вас! – вигукнула дочка. – Від мене чоловік пішов, через вас! – Як через нас? А ми тут до чого? – Ганна здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи

Віра була на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. – Віро, приїжджай. Твоєї мами не стало, – почула жінка в слухавці голос сусідки мами. Віра приїхала, як тільки змогла, але на прощання вона так і не встигла. Жінка зайшла в квартиру мами, навела порядок. – Так, треба залагодити всі справи, – вирішила жінка, взяла документи матері b вирішила до нотаріуса. Але яке ж було її здивування, коли Віра дізналася, що заповіла їй мама