Денис був сучасним молодим чоловіком, здатним робити гарні вчинки.
Наприклад, сьогодні, у його мами був день народження, і він, як подарунок, взяв і запросив її ввечері в дорогий ресторан!
Гроші він заробив, підробляючи.
Мама, після того, як батько пішов у іншу сім’ю, якось одразу постаріла душею, і Денис захотів, щоб вона відчула себе знову молодою й щасливою.
Син наперед замовив столик на двох, а тепер уважно вивчав меню. До появи мами залишалося ще достатньо часу, тому він не поспішав.
Раптом до його столика підійшов чоловік років п’ятдесяти.
– Скажіть, юначе, а це ви – Денис? – несподівано запитав він.
– Ну, скажімо, що я, – не дуже привітно відповів хлопець. – Тільки я вже давно не юнак.
– Ох, так, я знаю, вам уже вісімнадцять років, – усміхнувся чоловік. – Ви – дорослий син молодої жінки!
Він без запрошення сів на стілець, призначений для іменинниці.
– Тут зайнято! – рішуче вигукнув Денис.
– Так, так, і це я знаю, – посміхнувся непроханий співрозмовник. – Але ви не хвилюйтеся, до приходу вашої мами ще є час. Ми встигнемо.
– Що встигнемо? – Денис дивився на незнайомця й не розумів, що відбувається.
– Як що?! З вами поспілкуватися.
– А ви взагалі хто? І звідки ви знаєте, що я чекаю маму?
– Ну, тому що, я на неї теж чекаю. Бо ж у неї сьогодні день народження, правильно?
– Так, правильно… – Денис трохи розгубився. – А ви хто?
– Я – та людина, яка свого часу мала стати вашим батьком. Але не встиг…
– Агов! Ви що таке кажете? Чи ви трохи того? – Денис захвилювався, і навіть трошки злякався, але намагався не показувати вигляду.
– Чому ж одразу, того? Хоча… – дивний чоловік посміхнувся. – Твоя мама теж поставила мені це питання, коли я сказав, що хочу її побачити.
– Коли ви їй сказали?
– Сьогодні вранці. По телефону. А вона мені сказала, що сьогодні її вісімнадцятирічний син Денис запросив її в ресторан. Ви молодець. Дуже романтично, чесне слово. Сучасна молодь рідко ставиться так до своїх батьків. Хоча, брешу… Моя дочка мене теж, здається, любить.
– Ви так мені й не відповіли, хто ви такий! – уже знервовано запитав Денис.
– Я ж сказав, що я… Ох, так, я ж не представився. Вибачаюсь. Мене звуть Микола Олександрович, – чоловік встав, простягнув руку Денису, і тому довелося її потиснути. – А прізвище моє – Галущак. Ваш батько, я знаю, мене не любив, і тому ви мали чути моє прізвище, і не раз…
– Галущак?.. Он ви який…
Денис спохмурнів. Тому що, він відразу згадав сварки, які влаштовував батько, коли його брали ревнощі, незрозумілі для Дениса.
І тоді й справді звучало:
– Я все знаю про твого Галущака! Ти знову думаєш про свого Галущака?
Син у такі хвилини завжди був на боці матері, і до слів батька не ставився серйозно.
Він вважав, що це – від початку і до кінця – вигадана батьком історія. Чоловік і дружина часто роздмухують із мухи слона, і тільки заради того, щоб посваритися.
Але тепер, коли цей Галущак з’явився перед ним власною персоною, у Дениса в душі раптом з’явилася підозра…
Чоловік, помітивши підозрілий погляд юнака, вигукнув:
– Ні-ні! Після того, як ваша мама вийшла за вашого тата заміж, ми з нею ніколи навіть не зідзвонювалися, не те, щоб зустрічатися. Але тепер, коли вона вільна, і я вільний, ми ж маємо з нею право зустрічатися?
– Ви? – Дениса огорнуло холодною хвилею. – Зустрічатися?
– Так. Я прийшов до вас, юначе… Тобто молодий чоловік, щоб попросить у вас дозволу зустрічатися з вашою мамою. Ви вже дорослий, і… Ви тепер несете відповідальність за маму. Я це розумію. Але я можу вам допомогти. Ми можемо розділити цю відповідальність навпіл.
Денис розгубився ще більше. А чоловік додав:
– До речі, і моя дочка згодна, щоб я зустрічався з вашою мамою.
– Ваша дочка?
– Так, – чоловік посміхнувся дитячою, але водночас – гордою – посмішкою. – У мене є дочка. І вона мене любить, як ви любите свою маму. До речі, он вона. – Чоловік показав очима на столик, що стояв в іншому кінці ресторану, і там Денис побачив дівчину, яка привітно їм посміхалася. – Ми з нею замовили столик на чотирьох, на честь дня народження вашої мами.
– На честь моєї мами? На чотирьох? – Денис нічого не розумів. – Ви, що, когось ще чекаєте?
– Ну так. Ми чекаємо на вас з мамою. Вибач, що я забрав твою ідею, але… Нічого, що я звертаюсь до тебе на “ти”? Я подумав, що це – чудовий привід, щоб нам усім сьогодні познайомитися… Ти запитаєш – навіщо мені це треба? А все тому, що через тиждень у мене відпустка. І у твоєї мами відпустка. І ми хочемо поїхати з нею відпочивати разом.
– Ви хочете? І мама, теж?
– Ти вгадав, хочу поки що я. Але я сподіваюся, ми всі разом зможемо її вмовити. Бо ж вона так давно не була на морі. Чи я помиляюся?
– Ні… Ви не помиляєтесь…
Денис розумів, що в них з мамою житті починається щось дивне, неприємне для нього, і йому захотілося негайно почати цьому опиратися.
– Але мама, справді, давно не відпочивала… – подумав він.
– Ходімо, за наш столик, – запропонував чоловік. – Я познайомлю тебе з донькою.
– Зараз сюди прийде моя мама, – сказав молодик. – Я вже замовив для неї цей столик.
– Ми зараз все пояснимо адміністратору, і скасуємо замовлення. Ходімо, ходімо… Олена вже втомилася сидіти сама.
Денис неохоче встав, і чомусь пішов за цією людиною.
– Ви поки що знайомтесь, а я піду, поговорю з адміністратором, – весело сказав чоловік, звертаючись до своєї дочки, і пішов.
– Привіт, Денисе, – весело кивнула дівчина. – Тобі тато сказав, що мене звуть Олена? Ні? Тоді це скажу я. І ще… Мені здається, що я – твоя майбутня зведена сестра!
Обличчя Дениса негайно скривилося від обурення, а дівчина раптом засміялася. Потім показала кудись рукою і вигукнула:
– Скоріше глянь туди, і скажи, що я помиляюся!
Денис озирнувся, і його серце стрепенулося. До їхнього столика йшли двоє – той чоловік і мама.
І по її обличчі син зрозумів, що між цими двома людьми, здається, все вже давно вирішено…
І ще він відзначив, що давно не бачив на обличчі мами такої щасливої посмішки.
Точніше – ніколи ще не бачив… Ніколи в житті…
