Життєві історії

Діана прокинулася рано, швидко приготувала сніданок і почала збиратися на роботу. – Вадиме, сніданок на столі, поїсиш, бо я запізнююся, – сказала жінка до чоловіка. – І відведеш сина у садочок. – Добре. Не хвилюйся! – якась байдуже відповів Вадим. Діана прийшла на роботу, в коридорі її зустріла її колега Ірина. – Діано, маєш хвилинку? Нам треба поговорити, – сказала вона. – Хвилинка знайдеться, – усміхнулася Діана. – Ти тільки не ображайся. Але краще тобі почути це від мене, – почала Іра. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. І Ірина все розповіла подрузі. Діана вислухала її і застигла від почутого

Так сталося, що Діана своє нове життя розпочала на новому місці з початку лютого. Їй довелося виїхати в інше місто, подалі від старого життя. Стоячи біля вікна цього зимового лютневого дня, вона думала:

– Ось і лютий, лише двадцять вісім кроків до весни. Нічого, скоро весна, а навесні життя стає веселішим, сніг зійде, побіжать струмки і прокинеться природа, зацвітуть, запахочуть квітучі дерева та чагарники весняним ароматом. Життя продовжується.

Комусь щастить у коханні та заміжжі, а комусь ні, долі у всіх різні. Тим, кому не пощастило, залишається лише мріяти. Буває помиляються закохані один в одному, часто довіряють не тому. А сімейне життя так взагалі здатне розкрити людину зовсім з іншого боку, і тепер Діана зрозуміла, перш ніж виходити заміж, потрібно як слід дізнатися про сім’ю і родичів майбутнього обранця. Це до неї прийшло з досвідом, зараз у сорок шість років, коли дізналася на собі та пройшла через випробування.

Діана за вдачею терпляча і поступлива, доброчесна, а по молодості була наївною і можливо трохи не розумною. У цьому вона ще сама не розібралася – саме не розумною, яка отримала виховання батьків, які завжди твердили, що потрібно мати терпіння і квапитися з рішеннями.

Перше заміжжя Діани було невдалим. Відразу після інституту познайомилася з Вадимом, коли прийшла молодим інженером на підприємство. Там відразу і помітив її симпатичну інженер. Зустрічалися недовго, всього три місяці, а потім він запропонував їй заміж. Попри те, що колега Ірина її попереджала:

– Діано, придивись добре до Вадима, дізнайся ближче. Мені здається, він ненадійний. Вже був одружений, зараз у розлученні.

Але рожеві окуляри вони оманливі, а Діана якраз і дивилася через них на Вадима. Їй здавалося, що це її людина, вийде за нього заміж і вони житимуть щасливо довго-довго. Але виявилося все до банальності просто, тільки народився син, як Вадим відразу заявив:

– Гаразд, займайся зі своєю дитиною, а я їх непереношу. Занадто галасливі. Мені треба висипатися, і якщо я не прийду ночувати додому, значить залишився у матері.

Діана застигла, вислухавши чоловіка.

– Це як так, Вадиме? А що він не твій син? Що означає – не переношу.

– Я тобі все сказав, більше на цю тему розмов у нас не буде, – різко сказав чоловік і пішов на кухню.

Жили у сімейному гуртожитку, правда було дві маленькі кімнати та кухня. З того часу все пішло не так, як мріяла Діана. Чоловік з ранку йшов на роботу, іноді приходив пізно, іноді зовсім не приходив. Потім пояснював, що ночував у матері, треба йому виспатися, а дитина не дає спати…

А коли Діана вийшла з декретної відпустки на роботу, їй одразу донесли:

– Твій Вадим не може пройти повз жодну гарненьку та молоденьку практикантку чи молоду спеціалістку. Як ти на це закриваєш очі?

– А я й не знала нічого, – наївно відповіла Діана.

Потім вона переконалася у правоті колег та подала на розлучення. А чоловік і не заперечував, стільки молодих дівчат приходить до них на підприємство – очі розбігаються. Діана виховувала сина сама, було важко, але нічого, витримала. А коли синові було чотирнадцять, вона познайомилась із Романом. На той час вона вже мала свою квартиру.

Роман був високим, видним і вмів гарно говорити. Вмів гарно залицятися і після недовгих зустрічей завів розмову про одруження.

– А що Діана, як ти подивишся на мою пропозицію вийти за мене заміж? Все ж таки нам уже не по вісімнадцять років. Мені скоро сорок, тобі тридцять шість. Це звичайно не вік, але настав час нам з тобою об’єднатися в одне ціле.

– Я подивлюся на це позитивно і погоджуюся. Ти маєш рацію, навіщо нам зустрічатися десь, коли можемо жити під одним дахом. І син не проти, він до тебе добре ставиться.

Було не дуже пишне весілля, але знайомих та друзів було багато. Після весілля жили у квартирі Діани, бо Роман розлучився з дружиною та залишив квартиру їй із донькою.

Проживши близько року спільного життя, прийшов одного разу Роман із роботи не в настрої. Діана поцікавилася:

– Романе, ти чого такий похмурий, що трапилося?

– Так, так дрібниці, я звільнився з роботи. Не знайшли із начальством спільної мови. Не цінують свої кадри. Не прислухаються. Шукатиму нову, більш оплачувану роботу, – відповів чоловік.

Діана не надала особливого значення словам чоловіка, ну звільнився та звільнився, можна знайти другу роботу. Вона працює і доки чоловік знайде іншу роботу, житимуть на її зарплату. А чоловік після цього цілих півроку шукав роботу. Там йому не подобалося, тут начальник не той чи далеко від дому, а машини нема. Потім таки знайшов, як здавалося дружині, знайшов до душі роботу. Влаштувався водієм в одну з організацій, а пропрацювавши півроку, знову звільнився.

– Знаєш, мені дали якусь стару машину, вона часто ламається, я не збираюся ремонтувати її власним коштом, не така вже й велика зарплата. Шукатиму іншу роботу.

Правду кажуть – кохання закриває очі. Ось і Діана вірила своєму чоловікові, а він цим користувався і велику частину часу жив за рахунок дружини. Роман гарно говорив і вмів переконувати дружину у своїй правоті. У результаті утримання сім’ї цілком лягло на плечі Діани. Щоправда, час від часу чоловік намагався шукати роботу і навіть знаходив, але все це ненадовго. Були періоди, коли він роботу шукав роками, а то й більше.

Син дорослішав, йому не подобалося дивитися, як здоровий чоловік Роман валяється на дивані, а мати цілий день на роботі, а потім ще й готувати треба, і прибирати. Грошей дуже не вистачало. Діана теж почала замислюватися:

– А чи за того я вийшла заміж? Чи тому я знову довірилася? Якщо далі так піде, доведеться подавати на розлучення. А що люди на це скажуть, будуть мене засуджувати, вдруге заміжня і знову розлучення… І син дивиться на мене засуджено, просто мовчить, чи надовго його вистачить?

І продовжувала закривати очі, продовжувала жити із чоловіком, який не хотів працювати і вдома не хотів нічого робити. До того ж чоловік став гульбанити, мотивуючи тим, що йому нема чого робити.

Так минуло десять років, син закінчив коледж, працював, уже жив із дівчиною, винаймаючи квартиру, але про весілля поки що мови не було. Діана розуміла:

– Мій син виявився розумнішим за мене, одружуватися не поспішає. Правда дівчина його мені подобається, але обидва кажуть, що хочуть дізнатися один одного ближче і краще, проживаючи разом.

Можливо, так і жила б Діана з Романом далі, хоча не могла пояснити – навіщо їй це потрібно, поки в чергову сварку він не стримався. Сину вона не хотіла розповідати, знала, він може наробити чого, тож вирішила розлучитися. Іноді не спала ночами і думала:

– Чого я чекаю? Рожева пелена давно спала з моїх очей. Що зміниться? У мене до чоловіка не залишилося ні кохання, ні навіть поваги. Тому що з плином років його солодкі промови змінилися образами. А що люди? Люди поговорять і перестануть, годі озиратися на всіх. Життя у мене одне.

Діана подала документи на розлучення. Ось цього дня почалися її погані дні. Коли чоловік про це дізнався, він влаштував велику сварку. Щоправда, сусіди викликали дільничого, коли почули шум, відвезли його. Після того, як вона відмовилася писати на нього заяву, його випустили, він знову прийшов, Діана не відчиняла, сусіди знову допомогли. Тоді Роман став зустрічати її з роботи та влаштовувати сварки прямо на очах у всіх.

Дійшло до сина, як не намагалася приховати від нього матір, але він зустрів Романа і заступився за матір. Тоді Роман змінив тактику, він не працював і вільного часу в нього було багато, тому він став телефонувати батькам Діани, які жили в селі за десять кілометрів від міста. Дзвонив знайомим дружини та родичам, у результаті від нього всі відвернулися.

Діана твердо вирішила виїхати з цього міста. Дала оголошення на продаж квартири. Покупці знайшлися швидко, і вона, не торгуючись, продала.

Виїхала Діана у Луцьк, коли туди поїхала її подруга по інституту Настя, вона і раніше кликала її з собою, але Діана не наважилася їхати далеко від батьків. Але зараз вона ні про що не думала – аби подалі від Романа. Син пообіцяв її відвідувати, а якщо йому сподобається там, то, можливо, теж переїде.

Зідзвонившись з Настею, а тепер вже Анастасією, нарешті Діана вийшла з вагона поїзда і майже відразу опинилася в обіймах подруги. Анастасія з чоловіком допомогли їй придбати квартиру, навіть дали деяку суму в борг.

І ось тепер стоїть біля вікна Діана лютневим морозним днем і думає:

– Зараз хоч і із запізненням, не можу натішитися, що все ж таки зважилася на розлучення і поїхала подалі від цього негідника. Прошу тебе Господи, дай мені душевного спокою. І не дай Боже мені ще раз випробувати таке в житті.

А життя продовжується і Діана сподівається – все ще попереду, скоро приїде її син. На роботу вже влаштувалася, чоловік Анастасії прийняв її до себе в офіс, де працює і його дружина. Він бізнесмен, має власне підприємство.

Вам також має сподобатись...

Тетяна приготувала вечерю, накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її чоловік Олег купив їм нову кваритру. – Коханий, а я тут вечерю приготувала, – усміхнулася Таня, зустрівши чоловік в коридорі. – Чудово, – Олег скинув куртку і пройшов на кухню. – Ти мене вибач, але я не втрималася і подзвонила до власника квартири, яка нам дуже сподобалася. Він сказав, що ти її купив! – не втрималася Тетяна. – Яку таку квартиру? – здивувався Олег. – Я нічого не купував! – Нашу квартиру! Яку ми з тобою дивилися, – пояснила Таня. – Ти щось плутаєш! – Олег здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Марина повернулася з магазину з важкими пакетами у руках. Жінка зайшла на кухню, розклала продукти в холодильник. – Що ж приготувати на вечерю? – подумала Марина. Вона дістала з морозилки фарш і вирішила посмажити котлет. Пролунав дзвінок телефону, дзвонив чоловік. – Марино, я сьогодні трохи затримаюся, – повідомив Вадим. – Добре, я якраз встигну приготувати вечерю, – відповіла дружина. Поки фарш розморожувався, Марина вирішила прийняти душ. Через півгодини жінка вийшла з ванної, зайшла на кухню і застигла від побаченого. Ось чого-чого, а такого вона точно не очікувала побачити

Баба Катя стояла на вулиці й продавала квіти зі свого саду. Повз проходили якісь хлопець із дівчиною.– Скільки коштує ваш букетик? – запитав молодик. – Двісті гривень, – відповіла продавчиня. – Ого, за такий маленький?! – хлопець з тугою подивилися на дівчину. Грошей йому явно не вистачало. – Гаразд, Микольцю, ходімо далі, – сказала дівчина. – Мені, якщо чесно, ці квіти не дуже… – Хлопче, підійди до мене, дещо скажу, – сказала баба Катя. – Тільки на вухо. – Що? – нахилився той до старенької. І тут вона поклала йому щось у долоню. Хлопець глянув, що то таке й застиг від несподіванки

Антоніна мила посуд на кухні, коли в двері подзвонили. На порозі стояла сусідка Галя. – Ніно, можеш цибулину позичити? – запитала вона. – Звісно, – відповіла Ніна, пішла на кухню і швидко повернулася з цибулиною в руках. – Бачила твій син Ігор якусь кралю собі знайшов, – раптом сказала Галя. – Ти що, її бачила? Де бачила? – здивувалася Ніна. – Та ось щойно, біля будинку, – пояснила сусідка. – І яка вона? – запитала Ніна. – А ти сама подивись! Вони біля підʼїзду стоять, – єхидно посміхнулася Галина. Ніна швидко підбігла до вікна на кухні, глянула вниз і застигла від побаченого