– Вигадали теж мені, ми ж не круті бізнесмени, а туди ж лізуть! – бурчав Дмитро Петрович, побачивши на роботі наприкінці коридору прикрашену ялинку з сяючими вогниками.
На ялинці крім кульок та іграшок висіли кілька круглих картонних листівок із фотографіями дітей та їхніми бажаннями.
Нікого не змушували в цьому обов’язково брати участь, але фірма у них невелика і кожного видно.
Та й решта колег уже майже розібрали ці листівки, на яких діти написали свої прохання Миколаю.
Дмитра Петровича вже з самого ранку дістали жіночки з відділу:
– Дмитре Петровичу, а ви вже взяли собі з нашої ялинки бажань листівку?
– А хто вам дістався, хлопчик чи дівчинка?
– А бажання яке, можна подивитися?
Дмитро Петрович з досади зітхнув, ну не любить він ці обов’язки!
Ось своїй сусідці він завжди допомагає, Любов Антонівна старенька самотня вчителька. Вона вже не працює і Дмитро часто і для неї продукти замовляє заразом.
Вона так смішно обурюється, коли він приносить їй пакет із молоком, булочками й цукерками.
– Дмитрику, ну ви знову мене балуєте, це ж дорого! Давайте я вам гроші віддам, – вона дістає старий облізлий гаманець і хоче з ним розплатитися.
А Дмитро від щирого серця їй допомагає, він сміється, гроші брати відмовляється і просить налити чаю.
Коли він купив їй у подарунок новий гаманець і теплу кофту, Любов Антонівна заплакала і Дмитро її ледь заспокоїв.
Він і далі їй допомагатиме і до неї заходитиме і слухатиме історії, як її учні не слухалися, а потім вона заспівала їм граючи на піаніно, і вони її стали поважати. Вона з ними в походи ходила, в театри їздила, а особисте життя так і не влаштувала. І Дмитру завжди хочеться її чимось порадувати, вона ж йому не чужа людина…
Дмитро Петрович не дивлячись зняв з ялинки листівку – на нього з фотографії дивився рудий хлопчик. А нижче дитячою рукою було написано,
– Любий Миколаю! У мене немає телефону і друзі підсміховуються. А у мами зараз немає грошей, допоможи будь ласка, Миколаю! Я чекатиму.
І підпис – Максим Петренко.
Дмитро Петрович уявив хлопця і посміхнувся.
У нього самого в дитинстві була мрія – крутий велосипед, але йому не змогли тоді купити. Мама з батьком розійшлася і теж із грошима було важко.
Тож буде цьому Максиму Петренку новий телефон, хай хоч його мрія здійсниться.
До речі, знайоме прізвище, у Дмитра років вісім тому був бурхливий роман з Наталею, з однокласницею. Вони зустрілися на п’ятиріччі закінчення школи і він оторопів, як вона гарнішала. Відростила довге волосся, між іншим воно у неї рудувате, і стало дуже привабливим!
Дмитро навіть почервонів від здогадки, що промайнула – ну а раптом цей хлопчик – його син? У житті чого тільки не буває, а раптом?
Вони з Наталкою зустрічалися приблизно пів року і він уже хотів їй зробити пропозицію. Але вона раптом різко змінилася, сказала, що їде кудись із батьками.
Дмитро образився, мабуть, Наталя його не любила, раз так обірвала все без пояснень.
І не став більше шукати з нею зустрічі. Хоча через Наталку у нього тепер не складаються стосунки з дівчатами.
Він підсвідомо боявся закохатися і знову виявитися покинутим. Натомість завдяки Наталці Дмитро Петрович зробив непогану кар’єру і тепер мав гарну зарплату.
А раптом це й справді вона?
Виїхала, вийшла за іншого, більш забезпеченого. Вона так прагнула гарного життя, а Дмитро тоді ще не був начальником. А потім зрозуміла, що вагітна, і не стала чоловікові говорити?
Дмитро Петрович подивився на вказану адресу, але адреса була незнайома. Хоча це зовсім нічого не говорить, адже минуло вже майже вісім років, адреса могла й змінитися.
Перед Новим роком Дмитро Петрович купив хороший телефон і подзвонив за вказаною адресою.
Йому відповів жіночий голос, то була мама Максима.
– Здрастуйте, я Дмитро, ви напевно знаєте, що ваш син листа Миколаю написав? Чи не знали? Так от, я, так би мовити за дорученням Миколая, ви мене розумієте. У нас на роботі акція “ялинка бажань” і я зняв з ялинки листа вашого сина. Я хочу зайти й передати подарунок, можна сьогодні?
Жінка схоже розгубилася, було чути, що вона запитала у сина про лист і він сказав, що справді написав Миколаю.
– Вибачте, добре, заходьте, я просто не знала, що син це написав, незручно вийшло.
– Ну що ви, не хвилюйтесь, у нас на роботі все керівництво перед Новим роком працює Миколаями! –Заспокоїв її Дмитро.
Її ім’я він чомусь не спитав, якось було незручно. А вона сама не сказала. Дмитро вслухався в її голос, ніби справді схожий на Наталю.
І його це й стривожило, і водночас розбурхало, а раптом його припущення підтвердяться? Дмитро навіть уявити не міг, як він тоді на це відреагує…
Коли він подзвонив, двері відразу відкрив руденький хлопчик, у його погляді було очікування дива.
У руках у Дмитра була велика яскрава коробка. Він від розчулення купив ще машинку з пультом управління. Саме про таку сам мріяв у дитинстві.
– Привіт, Максиме, я один із помічників Миколая. За його дорученням я приніс тобі подарунок, тримай! – і Дмитро Петрович простягнув хлопчику велику коробку.
Максим обійняв подарунок і в його очах було стільки щастя, що Дмитро вже забув, що не хотів нікого вітати.
Тут мама Максима вийшла з кімнати і він тут же їй сказав:
– Мамо, дивися, що мені передав Миколай!
Побачивши його маму, Дмитро зітхнув, навіть сам не зрозумів, чи полегшено, чи навпаки з жалем.
Це була не Наталка!
– Здрастуйте Дмитре, а мене звуть Світлана, – сказала вона і посміхнулася.
Її посмішка була дуже привабливою.
Максим у цей час розкрив коробку і вигукнув:
– Мамо, дивись, тут ще машинка є, з пультом навіть!
Після недовгих вмовлянь Дмитро із задоволенням погодився випити чаю з тортом.
– Ви знаєте, а в мене ж тридцять першого грудня день народження. Мені буде тридцять. Але напевно у вас інші плани на новорічний вечір? – Раптом запитала Світлана.
Дмитро подивився на радісного Максима, на Світлану, яку бачив уперше. І раптом зрозумів, що йому зовсім не хочеться йти до галасливої компанії. А хочеться зустріти новий рік з ними, ось так просто, майже по–сімейному, він давно так не відзначав.
– Але я без подарунка, – усміхнувся Дмитро.
– Але ж ви не знали, – у відповідь усміхнулася йому Світлана…
Вони чудово зустріли Новий рік і відзначили день народження Світлани.
Потім вони разом провели старий новий рік.
А потім якось Дмитро сказав Світлані, що він більше не хоче ніколи розлучатися ні зі Світланою, ні з Максимом. І пропонує їй вийти за нього заміж!
…Сусідка Дмитра Петровича Любов Антонівна тепер просто обожнює і Світланку і Максимі, вона допомагає хлопчику в навчанні.
А Максим збирається нишком від усіх написати листа Миколаю.
Прохання у Максима цього разу буде дуже серйозне – він дуже хоче братика чи сестричку… І вірить, що це бажання теж збудеться…
