Життєві історії

Леонід поспішав на роботу, запізнюючись вже на сорок хвилин. Сьогодні на нього чекає дві співбесіди. Чоловік вже підходив до офісу, як раптом побачив претендентку на місце у його магазині. Леонід застиг на місці побачивши її. – Проходьте, – поважно промовив він. – Сідайте. Чому до нас…Ганно Романівно? – неохоче запитав Леонід, зазирнув в анкету і застиг від здивувавння. – Цього неможе бути, – тільки й промовив він

Леонід поспішав на роботу, запізнюючись вже на сорок хвилин. Проспав, і все через Тетяну з її нічними розмовами та скаргами на життя. Не щастить їй бідній. Роботи нормальної немає, такої, щоб години три на день працювати, не напружуючись. Та ще б машину з шофером, щоб вранці відвіз, в обід привіз.

Тетяна була, звісно, ​​красунею. Тут нічого не скажеш. Але запити… як мінімум у зірки Голлівуду. Тільки безталанна та примхлива. Ні, безперечно, треба з нею розлучитися. Вона йому життя не дає, а в нього є магазин черговий на старті. Відкривати час, а штат не набраний.

Леонід володів мережею невеликих, але престижних бутіків. І з Тетяною познайомився, коли вона найнялася на роботу в один із них як асистент у торговому залі.

Але толку від неї було… Але зате вона регулярно поповнювала касу, купуючи будь-яку річ, що їй сподобалася.

Тоді у неї був солідний чоловік у наречених років на тридцять старше. Він не скупився спочатку, але потім, мабуть, втомився виконувати її забаганки і, розігравши сцену ревнощів на рівному місці, залишив її, причому буквально ні з чим.

Тетяна тоді довго плакала у Леоніда в кабінеті і скаржилася начальникові на несправедливу долю. Хіба що руки не заламувала зі словами «Не винна я…»

Леонід гарну дівчину пожалкував, допоміг винайняти квартиру, сплативши на три місяці вперед, дав відпустку на два тижні, щоб прийшла до тями. Ну і на правах начальника відвідав кілька разів, щоб дізнатися про самопочуття. І вже після другого візиту від неї не зміг піти.

На роботу вона так і не повернулася. Та він і не наполягав: змішувати бізнес та особисті стосунки було не в його правилах.

Спочатку Тетяна, перебравшись до Леоніда, насолоджувалася свободою і нехай меншими, ніж раніше, але все ж таки ґрунтовними субсидіями, яких вистачало на її «світські» потреби. Але ось занудьгувала. На люди їй захотілося.

– Може, прилаштуєш мене в якесь модельне агентство, – промовила вона, підфарбовуючи перед дзеркалом губи і дивлячись на нього.

Але таких знайомих він не мав. Та й рекомендувати ліниву і примхливу панночку він би не став нікому.

«І навіщо я з нею стільки часу вожуся?» – роздратовано думав Леонід, поспішаючи від парковки до свого нового магазину.

На сьогодні має дві співбесіди. У нові точки штат він завжди набирав сам. Ішов дрібний дощ, черевики промокли, і парасольки з собою не було.

Неабияк спізнившись і подумки чортихаючись, він підійшов до магазину, де його вже чекала перша кандидатка. Леонід швидко переглянув анкету і не вразився. Чуття його, на жаль, не підвело.

Це була чергова гарненька дівчинка. На запитання «Якою ви бачите жіночу моду у світлі останніх її тенденцій?» вона млосно проворкувала, закотивши очі.

– «Одягати» потрібно такі речі, щоб вони підкреслювали всі жіночі принади.

При цьому встала, зігнулася і спробувала, мабуть, продемонструвати ці самі принади. Леоніда взяла злість. Він мовчки підвівся, зняв з вішалки її плащ, накинув на плечі і випроводив зі словами:

– Розмовну українсьу вивчіть, а принади демонструйте в інших місцях. А у нас велика публіка. Ви нам не підходите.

Дівчина буркнула щось непристойне і зникла. Як вона взагалі пройшла відбір, Леонідові було незрозуміло.

Він вийшов на ганок, щоб заспокоїти нерви, і тут побачив картину маслом: його чекала наступна претендентка на місце у світі моди. Він застиг на місці побачивши її.

Кутаючись у дешевий плащ землистого кольору, з мокрим пониклим волоссям, стягнутим у хвостик і під кволою парасолькою, біля дверей стояла дівчина.

Довге личко з кирпатим носиком, на якому ніяково сиділи окуляри. Крізь них дивилися маленькі очі-намистинки. Косметики нуль, шарму ще менше. Леонід її мимоволі пошкодував.

– Проходьте, – поважно промовив він.

Зрозуміло, що і ця співбесіда довго не затягнеться. З такою непоказною зовнішністю в його бутику робити нічого.

Дівчина швидко зняла плащ, виявляючи дуже непогану струнку фігурку в чорній до колін спідниці і білій блузці. Не з дорогих, але дуже гармонійної за фасоном. Вона несміливо дивилася на Леоніда, який жестом запросив її до офісу.

– Сідайте. Чому до нас… Ганно Романівно? – неохоче запитав Леонід, зазирнувши в анкету.

Дівчина сиділа на стільці прямо, розправивши плечі, поклавши руки на коліна і дивлячись на нього крізь трохи запотілі окуляри. Після питання вона злегка пожвавішала і заговорила дуже приємним співучим голосом:

– Мені здається, що будь-яка дівчина мріяла б тут працювати. Світ моди приваблює дуже. У нього якась просто магічна сила. Я, наприклад, не встояла. Мені здається, що я тут на своєму місці, тому що вмію спілкуватися з людьми, дуже люблю обслуговувати покупців. У мене є досвід роботи, як ви напевно помітили з резюме, правда в іншій області, але все одно у сфері торгівлі. І для мене догодити покупцю велика честь. Я вмію обслужити клієнта так, щоб він не пішов із порожніми руками.

Леонід вислухали цей монолог і знову заглянув у анкету: попереднє місце роботи – магазин «Арабіка».

– Так, але кава це кава, а модний ексклюзивний одяг – це зовсім інший товар, – сказав він, дивлячись на Ганну зацікавлено.

– Звичайно ви праві. Але якщо є у людини така якість — уміти продати, то вона послужить їй скрізь, у будь-якій галузі торгівлі, я маю на увазі. А щодо ексклюзивного одягу, то я докладно ознайомилася із сучасними напрямками моди, спробувала розібратися навіть в останніх її тенденціях.

– Треба ж! – Здивувався Леонід. — І що ж це за тенденції, на ваш погляд?

– Я вважаю, що це класика. Щоправда, у сучасній інтерпретації. Зараз одяг та фасони найчастіше віддають стилю «ретро», але з урахуванням сучасних течій у моді. Багато відомих модельєрів і кутюр’є спрямовують їх у класичне русло. Я так сказала б.

– Зрозуміло, – відповів Леонід, здивувавшись несподіваним, і таким неординарним висловлюванням цієї Анни.

Дівчина була очевидно розумною, і він глянув на неї уважніше. Ні, безумовно, в ній щось є і привабливе.

– Отже, докладніше про модельєрів і кутюр’є, будь ласка, – сказав він.

І саме в цей момент до офісу, увірвалася Тетяна.

– Ти пішов і не залишив кредитку, а в мене запис у салон. Леоніде, коли ти вже почнеш думати не тільки про себе! – промовила вона гнівною скоромовкою і через хвилину була виставлена ​​за двері.

Він повернувся до Анни, яка терпляче чекала на нього. Жодних емоцій. Ні тіні збентеження, здивування чи легкого докору не промайнуло на її обличчі.

Оце професіоналізм! Так і повинна поводитися ідеальна працівниця сфери обслуговування: тримати марку за будь-якого форс-мажору або неадекватної поведінки клієнта.

***

І лише через півтора роки, вже будучи його дружиною та господаркою цього бутіка, Ганна запитала обережно:

– Леонід, скажи мені чесно, ту сцену з Тетяною на співбесіді ти розіграв спеціально, щоб перевірити мене, вірніше, мою реакцію на неадекват?

Він обійняв її, ніжно поцілував і відповів:

– Ні звичайно. Але вона, ця сцена, відіграла вирішальну роль у моїй подальшій долі. Я зрозумів, яка жінка має бути поряд зі мною. І я щасливий. Дякую рідна.

Вам також має сподобатись...

Ліза з Вадимом познайомилася ще в університеті. Вона була на два роки молодшою за хлопця. Молодий чоловік не поспішав знайомити кохану з батьками, хоча з мамою Лізи був знайомий давно. Вона була повною протилежністю його матері! Добра й привітна. Але молодята вирішили розписатися, і знайомитися таки довелося… Аліса Адамівна не соромлячись почала пліткувати про Лізу прямо при дівчині! – Ну, і що ти в ній знайшов? – просто запитала вона сина. Ліза очі витріщила від такого нахабства

Мар’яна Олегівна гуляла з онуком у парку. Раптом вона побачила свого колишнього зятя Сашка. Той був з якоюсь жінкою і хлопчиком. Мар’яна Олегівна дочекалася, коли Сашко залишиться сам, взяла онука й сіла поряд із ним на лавку. – Сашко, це ти, чи що?! – запитала вона. – І вам, здрастуйте, – сказав Сашко. – В тебе, я дивлюся, є дитина, – сказала жінка. – Великий хлопчик, напевно, непросто тобі з ним… Сашко не одразу зрозумів, на що йому натякає його колишня теща. Він глянув на жінку і раптом посміхнувся від несподіваної думки

Тамара Сергіївна готувалася до зустрічі із майбутньою невісткою. Ця дівчина їй дуже не подобалася. У двері подзвонили. Приїхали! Майбутня невістка виявилася звичайною дівчиною. – І що Андрій у ній знайшов? – дивувалася Тамара. Дівчина зголосилася допомогти на кухні. У Тамари з невісткою зав’язалася розмова, яка дуже здивувала жінку

Настю запросила на весілля краще подруга Оксана. Настя була свідком нареченої. Після ЗАГСу та вінчання всі поїхали до ресторану. Раптом Настя помітила, що батьків Оксани десь немає. – А де дядько Микола з тіткою Раїсою? Запізнюються? – запитала вона у Оксани. Оксана скривилася і сухо відповіла: – Їх не буде. – Як не буде? Це ж твої батьки, – застигла від здивування Настя