Життєві історії

Наталя поливала квіти на кухні, як раптом у двері хтось подзвонив. Дзвонили наполегливо, не зупиняючись… – Господи, та йду я! – гукнула жінка. – Що ж там таке сталося термінове? Наталя відставила лійку для поливу на підвіконня й поспішила у коридор. Вона відкрила двері й застигла від здивування. На порозі стояла її свекруха Надія Олексіївна. – Ой, проходьте! – одразу запросила її Наталя. Надія Олексіївна дістала з жіночої сумочки папірець і, не дивлячись на невістку, дала його своєму синові Степану. – Що це таке? – здивовано запитав той. Він дивився на папірець, не розуміючи, що відбувається

Надія Олексіївна одразу незлюбила свою невістку Наталю.

Незлюбила з того самого дня, коли її син Степан привів її в материнську квартиру для знайомства.

– І що ти в ній знайшов? – дивувалася вона. – Звичайна якась, сіренька…

Степан – син Надії Олексіївни, був статним чоловіком із приємною зовнішністю. За його плечима залишався університет, який він закінчив із відзнакою.

– Мамо, – заспокоював Надію Олексіївну Степан, коли вони залишилися наодинці. – Наталка чудова дівчина та й освіта у неї теж вища!

– Ні, синку, материнське серце не обманеш! – казала та. – Я бачу, що вона щось приховує. За час розмови зі мною вона жодного разу не глянула мені в очі!

– Мамо, не накручуй себе, – махнув рукою Степан. – Вона просто соромиться.

– А я б на твоєму місці не поспішала з весіллям, – наполягала мати.

– Вибач, мамо, але ми не можемо відкладати весілля, Наталя при надії!

…Степан був хорошим спеціалістом. Він непогано заробляв. І одразу після весілля привів свою молоду дружину в квартиру, яку придбав напередодні весілля.

Надія Олексіївна часто відвідувала молодят, але порозумітися з Наталією так і не змогла.

Наталя ніби уникала відвертої розмови.

– Бач, яка тихоня, слово з неї не витягнеш, – міркувала Наталія Олексіївна. – Але ж не дарма кажуть, що в тихому вирі… Відчуваю я, що вона викине нам якогось ще коника…

Здавалося б, що примирення Наталії зі свекрухою справа неминуча. Адже поява онука мала присмирити гординю свекрухи.

Як же ж цей маленький хлопчик був їм обом рідний! І Надія Олексіївна, особливо з самого початку після виписки Наталії з пологового, як могла допомагала своїй невістці.

Ось тільки її серце чомусь залишалося холодним…

А коли внучик став підростати, вона так і не змогла знайти в ньому жодної схожої риси зі своїм сином.

Залишаючись одна у своїй квартирі, Надія Олексіївна діставала старий фотоальбом із фотографіями власного сина, намагаючись знайти хоч якусь схожість із онуком. І не знаходила…

І тоді вона зважилася зробити тест на свою спорідненість із онуком.

Звісно, що все, що вона задумала, робилося потай і від сина, і від невістки.

Спочатку вона побувала в тій установі, де виконуються подібні процедури, з’ясувавши, що їй треба буде принести.

А вже потім з’явилася там удруге вже з усім необхідним.

І ось нарешті настав той день, який мав внести цілковиту ясність у ситуацію.

Тремтячими пальцями Надія Олексіївна розкривала конверт.

І результати свідчили, що між Надією Олексіївною та сином Наталії немає жодної спорідненості!

Розгнівана, вона негайно попрямувала до квартири свого сина.

Їй не терпілося, якнайшвидше викрити свою невістку.

Був вихідний, всі були вдома…

…Наталя поливала квіти на кухні, як раптом у двері хтось подзвонив. Дзвонили наполегливо, не зупиняючись…

– Господи, та йду я вже! – гукнула жінка. – Що ж там таке вже сталося термінове?

Наталя відставила лійку на підвіконня і поспішила у коридор.

Вона відкрила двері й застигла від здивування. На порозі стояла свекруха.

– Ой, проходьте! – одразу запросила її Наталя.

Надія Олексіївна дістала з жіночої сумочки папірець і, не дивлячись на невістку, дала його своєму синові.

– Що це ще таке? – здивовано запитав Степан.

Він дивився на папірець, не розуміючи, що відбувається.

– А ти ознайомся і відразу зрозумієш, кого ти пригрів у своїй квартирі! – сказала Надія Олексіївна з якоюсь зловтіхою.

Наталка побіліла під поглядом своєї свекрухи. А Степан, глянувши на результати, склав листок навпіл і, порвавши його на клаптики, викинув у відро для сміття.

– Що ти робиш! – обурилася Надія Олексіївна.

– Мамо, – сказав Степан. – У нас з Наталкою немає один від одного секретів. І те, що ти мені зараз повідомила – це теж не новина. Я взяв Наталю за дружину, коли вона була при надії. Це довго пояснювати. Я полюбив її по-справжньому. І вона відповіла мені взаємністю.

Надія Олексіївна сіла на крісло і по її щоках потекли сльози.

– Мамо, заспокойся, у нас із Наталкою все добре. А скоро в тебе буде рідний онук, чи внучка!

– Це правда? – звернулася Надія Степанівна до Наталі.

– Так, – кивнула головою Наталка. – І вибачте мені, що я вам одразу не сказала всю правду. Ось тому я досі й переживала з вами вести відверті розмови. А тепер як камінь з душі… Ви можете пробачити мені?

– Я вже пробачила, – заявила Надія Олексіївна. – І ви мені вибачте, що я частенько втручалася у ваші справи…

Вам також має сподобатись...

Іван приїхав у гості до свого брата Руслана. Він обійшов будинок, оглянув все довкола. Тиша, тільки птахів і чути… – Тихо так у вас, – сказав Іван. – Ніби й нема нікого навкруги. – Це тобі так здається, – відповів Руслан. – Життя тут вирує! Ти відпочивай, а нам з дружиною пора працювати… – А ви ще й працюєте?! – ахнув Іван. – Я думав ви візьмете відпустку… Я ж у гості приїхав! – Ну, а як же ж?! – сказав Руслан. – Зараз сезон, відпочивати ніяк не можна. Іван здивовано дивився на брата. Але побачене ввечері здивувало його ще більше

Ольга Данилівна готувала на кухні обід, коли у двері подзвонили. На порозі стояла невістка з дітьми. – Доброго дня! – привіталася Світлана. – Доброго дня, – відповіла свекруха. – Можна дітям побути у вас пару днів? – прощебетала молода жінка. – Усього два дні. Мене відправляють у відрядження, а Василь повернеться тільки за тиждень. – Гаразд, але тільки два дні! – процідила Ольга Данилівна. Першого ж дня, повернувшись додому, Світлана поїхала за дітьми. – З’явилася! – зустріла її у дверях ображена свекруха. – Онуки були в мене вперше і востаннє! – Що сталося? – Світлана здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Олег повертався з роботи пізно. Він дуже втомився, тиждень був дуже важкий. – Знову спізнився, – подумав він. – Тепер доведеться стояти на зупинці щонайменше п’ятнадцять хвилин. Раптом навпроти зупинки зупинився дорогий автомобіль. – Олег! Біжи швидше, поки не змок! – раптом почув він такий знайомий голос з салону. Олег застиг від здивування. – Цього не може бути… – подумав він

Федір прокинувся рано, але вставати не поспішав. Неділя, вихідний, можна й поніжитися в ліжку… – Федоре, ти чого лежиш?! – гукнула його з кухні дружина Ольга. – Нас батьки чекають! – Ольго, я не зрозумів, які ще батьки? – здивовано запитав чоловік. – Мої! – ахнула Ольга. – Твої тесть із тещею. Я ж учора тобі казала, що поїдемо до них на Великдень. Ти погодився. Щось змінилося, чи що? – Ох змінилося, Олечко… Я до твоїх батьків сьогодні їхати не буду! – Так, а що ж там таке сталося?! – Ольга дивилася на чоловіка і не розуміла, що відбувається