Життєві історії

Наталя поливала квіти на кухні, як раптом у двері хтось подзвонив. Дзвонили наполегливо, не зупиняючись… – Господи, та йду я! – гукнула жінка. – Що ж там таке сталося термінове? Наталя відставила лійку для поливу на підвіконня й поспішила у коридор. Вона відкрила двері й застигла від здивування. На порозі стояла її свекруха Надія Олексіївна. – Ой, проходьте! – одразу запросила її Наталя. Надія Олексіївна дістала з жіночої сумочки папірець і, не дивлячись на невістку, дала його своєму синові Степану. – Що це таке? – здивовано запитав той. Він дивився на папірець, не розуміючи, що відбувається

Надія Олексіївна одразу незлюбила свою невістку Наталю.

Незлюбила з того самого дня, коли її син Степан привів її в материнську квартиру для знайомства.

– І що ти в ній знайшов? – дивувалася вона. – Звичайна якась, сіренька…

Степан – син Надії Олексіївни, був статним чоловіком із приємною зовнішністю. За його плечима залишався університет, який він закінчив із відзнакою.

– Мамо, – заспокоював Надію Олексіївну Степан, коли вони залишилися наодинці. – Наталка чудова дівчина та й освіта у неї теж вища!

– Ні, синку, материнське серце не обманеш! – казала та. – Я бачу, що вона щось приховує. За час розмови зі мною вона жодного разу не глянула мені в очі!

– Мамо, не накручуй себе, – махнув рукою Степан. – Вона просто соромиться.

– А я б на твоєму місці не поспішала з весіллям, – наполягала мати.

– Вибач, мамо, але ми не можемо відкладати весілля, Наталя при надії!

…Степан був хорошим спеціалістом. Він непогано заробляв. І одразу після весілля привів свою молоду дружину в квартиру, яку придбав напередодні весілля.

Надія Олексіївна часто відвідувала молодят, але порозумітися з Наталією так і не змогла.

Наталя ніби уникала відвертої розмови.

– Бач, яка тихоня, слово з неї не витягнеш, – міркувала Наталія Олексіївна. – Але ж не дарма кажуть, що в тихому вирі… Відчуваю я, що вона викине нам якогось ще коника…

Здавалося б, що примирення Наталії зі свекрухою справа неминуча. Адже поява онука мала присмирити гординю свекрухи.

Як же ж цей маленький хлопчик був їм обом рідний! І Надія Олексіївна, особливо з самого початку після виписки Наталії з пологового, як могла допомагала своїй невістці.

Ось тільки її серце чомусь залишалося холодним…

А коли внучик став підростати, вона так і не змогла знайти в ньому жодної схожої риси зі своїм сином.

Залишаючись одна у своїй квартирі, Надія Олексіївна діставала старий фотоальбом із фотографіями власного сина, намагаючись знайти хоч якусь схожість із онуком. І не знаходила…

І тоді вона зважилася зробити тест на свою спорідненість із онуком.

Звісно, що все, що вона задумала, робилося потай і від сина, і від невістки.

Спочатку вона побувала в тій установі, де виконуються подібні процедури, з’ясувавши, що їй треба буде принести.

А вже потім з’явилася там удруге вже з усім необхідним.

І ось нарешті настав той день, який мав внести цілковиту ясність у ситуацію.

Тремтячими пальцями Надія Олексіївна розкривала конверт.

І результати свідчили, що між Надією Олексіївною та сином Наталії немає жодної спорідненості!

Розгнівана, вона негайно попрямувала до квартири свого сина.

Їй не терпілося, якнайшвидше викрити свою невістку.

Був вихідний, всі були вдома…

…Наталя поливала квіти на кухні, як раптом у двері хтось подзвонив. Дзвонили наполегливо, не зупиняючись…

– Господи, та йду я вже! – гукнула жінка. – Що ж там таке вже сталося термінове?

Наталя відставила лійку на підвіконня і поспішила у коридор.

Вона відкрила двері й застигла від здивування. На порозі стояла свекруха.

– Ой, проходьте! – одразу запросила її Наталя.

Надія Олексіївна дістала з жіночої сумочки папірець і, не дивлячись на невістку, дала його своєму синові.

– Що це ще таке? – здивовано запитав Степан.

Він дивився на папірець, не розуміючи, що відбувається.

– А ти ознайомся і відразу зрозумієш, кого ти пригрів у своїй квартирі! – сказала Надія Олексіївна з якоюсь зловтіхою.

Наталка побіліла під поглядом своєї свекрухи. А Степан, глянувши на результати, склав листок навпіл і, порвавши його на клаптики, викинув у відро для сміття.

– Що ти робиш! – обурилася Надія Олексіївна.

– Мамо, – сказав Степан. – У нас з Наталкою немає один від одного секретів. І те, що ти мені зараз повідомила – це теж не новина. Я взяв Наталю за дружину, коли вона була при надії. Це довго пояснювати. Я полюбив її по-справжньому. І вона відповіла мені взаємністю.

Надія Олексіївна сіла на крісло і по її щоках потекли сльози.

– Мамо, заспокойся, у нас із Наталкою все добре. А скоро в тебе буде рідний онук, чи внучка!

– Це правда? – звернулася Надія Степанівна до Наталі.

– Так, – кивнула головою Наталка. – І вибачте мені, що я вам одразу не сказала всю правду. Ось тому я досі й переживала з вами вести відверті розмови. А тепер як камінь з душі… Ви можете пробачити мені?

– Я вже пробачила, – заявила Надія Олексіївна. – І ви мені вибачте, що я частенько втручалася у ваші справи…

Вам також має сподобатись...

Марина повернулася з магазину з важкими пакетами у руках. Жінка зайшла на кухню, розклала продукти в холодильник. – Що ж приготувати на вечерю? – подумала Марина. Вона дістала з морозилки фарш і вирішила посмажити котлет. Пролунав дзвінок телефону, дзвонив чоловік. – Марино, я сьогодні трохи затримаюся, – повідомив Вадим. – Добре, я якраз встигну приготувати вечерю, – відповіла дружина. Поки фарш розморожувався, Марина вирішила прийняти душ. Через півгодини жінка вийшла з ванної, зайшла на кухню і застигла від побаченого. Ось чого-чого, а такого вона точно не очікувала побачити

– Віра? Це ти? Повірити не можу! – сказала Ліза гарній дівчині у діловому костюмі. – Я теж рада тебе бачити. Як справи? – відповіла Віра. – Та ось хочу замовити прибирання у мене в офісі. – Зараз оформлю, – сказала Віра. Коли вона пішла, Ліза здивувалася, чому це звичайна прибиральниця підписує договори. – А ти не знала? Віра ж тепер не прибиральниця! – сказала їй колега. Ліза не чекала такого повороту

Був ще самий початок робочого дня, як раптом у Ганни задзвенів телефон. Номер був незнайомий, але могли дзвонити й по роботі. Не роздумуючи, жінка взяла слухавку. – Це Ганна Дмитрівна? – почувся у слухавці жіночий голос. – Не стало вашого батька… Ганна застигла від несподіванки. – Ви помиляєтесь, у мене немає батька, – тільки й пробурмотіла вона. – Адресу я вам надішлю у повідомленні, – сказала незнайомка. – Прощання й поминки післязавтра. Ви повинні встигнути, якщо поспішите. Це дуже важливо… В телефоні почулися короткі гудки. Ганна сиділа дивлячись в одну точку. Вона не знала, що й думати

Наталя цілий день крутилася на кухні, накрила стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син Денис приведе свою наречену, знайомитися. Все вже було готово, коли у двері подзвонили. – Павло! Відкрий, прийшли! – гукнула до чоловіка Наталка. Павло зустрів молодих. – Мамо, тату, знайомтеся! Це Оля, – представив він дівчину. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – сказала Наталя. Сіли за стіл, перекусили, порозмовляли. І Денис пішов проводжати Олю. – Гарна дівчина, – сказав потім Павло до дружини. – Нехай одружуються. А ввечері він випадково почув, як Наталка  з кимось розмовляє телефоном. Чоловік прислухався до розмови і застиг від почутого