Поліна любила починати ранок із чашки кави. На балконі було спокійно. Не було в них тут ніякого безладу — вона не любила складувати речі. А зробила тут невеликий куточок, щоб насолоджуватись свіжим повітрям. Легкий вітерець доносив запах квітучих лип, а небо над головою зберігало залишки нічної прохолоди.
З Денисом Поліна познайомилася зовсім випадково. Звичайний літній вечір компанія друзів зібралася на дачі у однокурсниці. Шашлики, пісні під гітару, розмови ні про що. Саме там вона його й побачила. Він сидів у плетеному кріслі, трохи віддалік від галасливої компанії. Книжку читав. Ось зайнятися більше нема чим. Так і подумала тоді Поліна.
– Цікава книга? — спитала вона.
Денис звів очі і посміхнувся.
– Так, дуже, – відповів він. — А ви любите Ремарка?
І хоч їй тоді було дивно, що цей хлопець тоді сидів віддалік від усіх, чимось він її привабив. Вона дівчина була проста. А він їй якісь розумні речі розказує.
Так і почався їхній роман.
Жодних бурхливих пристрастей. Жодних з’ясувань відносин. Тиша та спокій. Через рік Денис зробив Поліні пропозицію. За півроку вони одружилися. Скромне весілля, тільки найближчі. Після урочистості молодята вирушили у весільну подорож до Греції.
А потім Поліна з головою поринула у сімейне життя. Вони з Денисом жили у невеликій двокімнатній квартирі. Батьки Дениса подарували їм на весілля. Поруч із будинком знаходився великий парк. Вони там самі часто гуляли та планували, що у майбутньому водитимуть туди дітей.
Поліна намагалася бути ідеальною дружиною. Смачно готувала, підтримувала у квартирі ідеальну чистоту. Вечорами зустрічала чоловіка з роботи гарячою вечерею. Єдине, чого поки що не було — це дітей. Але Поліна не впадала у відчай. Вона вірила, що все ще попереду.
Рік пролетів, як один день. Життя текло по накоченій колії. Денис багато працював, все глибше занурюючись у світ фінансів та інвестицій. Поліна, хоч і нудьгувала, коли Денис читав Ремарка в плетеному кріслі, намагалася не сумувати.
Вона записалася на курси італійської мови, щоб здивувати Дениса. Їй хотілося вирушити у подорож Італією.
— Денисе, я тут подумала… Може, махнемо кудись на вихідні? Давно ми нікуди не вибиралися.
Денис, гортаючи щось у телефоні, розгублено відповів:
— Так, було б непогано. Тільки я цього тижня маю нараду з партнерами, важливий проєкт. Давай наступного тижня?
— Наступного тижня в тебе відрядження у Львів, — тихо промовила Поліна.
– Ах так, точно. Ну, знайдемо час, не хвилюйся.
Поліна промовчала. Але їй давно було тривожно. Вони стали зовсім чужими. Розмови зводилися до обговорення побутових питань. Який купити новий пилосос? Яку плитку вибрати для ремонту у ванній кімнаті.
Наступного дня Поліна вирішила діяти. Вона не хотіла здаватися. Записалася на танці, купила нову сукню, про яку давно мріяла. На вечерю приготувала улюблену страву Дениса – лазанню.
Денис повернувся додому пізно. Побачивши накритий стіл та Поліну в новій сукні, він здивовано підняв брови.
– Що за свято?
— Та просто вирішила порадувати коханого чоловіка, — посміхнулася Поліна.
Денис сів за стіл, скуштував страву і схвально кивнув головою.
– До речі, я записалася на танці. На танго! Завжди мріяла навчитися.
Денис знову залип у телефон.
— Здорово, звісно. Молодець, що займаєшся собою.
Поліна відчула, як до горла знову підкочує грудку. Він знову нічого не помічає? Невже йому байдуже?
— Денисе, ну ти хоч би звернув на мене увагу. Я начебто без чоловіка.
— Поліно, ну що ти від мене хочеш? У мене стільки всього на роботі. Я…
– Зайнятий? – Закінчила за нього Поліна. – Ти постійно зайнятий.
— Ну, а що ти хочеш? Щоб я покинув роботу? Без грошей потім сидіти? А як дитину потім виховувати?
— Денисе, яка дитина. Ти глянь на нас! Ми вже рік, як чужі люди під одним дахом. Ти постійно на роботі, я сама собою.
— Поліно, ну ти все ж розумієш! Я працюю на наше майбутнє! Щоб ми ні чого не потребували. Давай без сцен. Я втомився. У мене був важкий день.
— А коли в тебе день не важкий, Денисе? — у голосі Поліни залунали невдоволені нотки. – Ти ж постійно працюєш.
— Та тому, що так треба! – не витримав Денис. — Хто, ти думаєш, оплачуватиме твої курси італійської та танці? Хто купуватиме тобі нові сукні?
— А я що, прошу в тебе гроші? — вигукнула Поліна. – Я працюю! Сама заробляю собі на життя!
— Так, Поліно, працюєш, — уїдливо протягнув Денис. – Менеджером з продажу! От вже справді, титанічна праця! Не те що в мене угоди на мільйони, переговори з інвесторами. Ризики, зрештою!
— Та ти хоч раз запитав, як минув день? Цікаво тобі взагалі, чим живу?
— Поліно, годі робити з мухи слона, — втомлено сказав Денис. Ніхто тебе не просив за мене виходити заміж. Не треба мені виносити голову.
Він розвернувся і зник у спальні. Поліна залишилася сидіти за столом, не в силах стримати сльози.
Вночі Поліна не заплющила очей. Слова Дениса не давали спокою зсередини. Ніхто тебе не просив за мене виходити заміж. Як він міг таке сказати? Вранці до них прийшла свекруха зі своєю сестрою.
Субота була, вихідний. Поліні не хотілося після вчорашньої сварки сидіти тут і вдавати, що все нормально. Вона вирішила піти до подруги. Потрібно про все поговорити з Вірою. Потрібен час, щоб все обміркувати. «А якщо що, — вирішила вона. — Зберу речі та піду.
Але тільки-но спустилася, як зрозуміла, що сумку забула. Довелося повернутись. І тут почула голос Зінаїди Павлівни.
— Ось вже, – говорила свекруха. — Свою квартирку купувати шкода, от і за Дениса нашого вчепилася. Їй же не Денис потрібний, а його гроші.
— Та годі тобі, Зіно, — почувся інший жіночий голос. Сестра її, Ніна Павлівна. — Нормальна вона дівчина.
– Нормальна? — передражнила Зінаїда Павлівна. — Та вона ж ніяка! Не показна! Денис у нас хлопець видний, міг би собі партію і краще знайти. А ця…
— Ну, не всім моделями бути, — заперечила Ніна Павлівна. — Натомість господарська, готує добре. Денис он, набрав навіть. А то худенький раніше був.
– Готує вона! — пирхнула Зінаїда Павлівна. – Та в неї одна радість у житті – біля плити стояти! Жодних амбіцій! Я ж Денису завжди говорила: синку, знайди собі жінку, яка тебе надихатиме.
— Та Денис сам її вибрав, — нагадала Ніна Павлівна. — Закохався, пам’ятаю.
– Закохався! — Зінаїда Павлівна єхидно засміялася. — Та він, бідолашний, просто не знав, на що підписується! Думав, вона йому в рота заглядатиме і дякуватиме за кожен жест. А вона, на танці записалася. По клубах вештатися буде і зраджувати.
— Ну, Зіна, ти загинаєш, — сказала Ніна Павлівна. — Та що їй його гроші. У неї своя робота є.
– Ага, – Зінаїда Павлівна знову пирхнула. — Папірці там якісь перекладає. Ось Денис у нас — годувальник! А ця…
Поліна не стала більше слухати. Сльози градом котилися по її щоками. Так от як на неї дивляться у цій родині! Як на меркантильну жінку. Поліна тихенько спустилася сходами і вибігла надвір.
Треба було терміново зателефонувати Вірі. Цілий день провела у подруги. Виплакалася, виговорилася. Увечері повертатися додому зовсім не хотілося, але подітися не було куди.
Вдома застала Дениса за звичним заняттям — він сидів, уткнувшись у ноутбук. Навіть не підняв голови. Поліна розповіла йому все, що почула. Про те, як до неї насправді ставиться його сім’я. Якими бачить їхні стосунки.
— Поліно, вибач, — сказав Денис. — Мама, звичайно, у мене та ще штучка, любить усе контролювати. Але я ніколи не слухав її порад щодо тебе. Ти мені дорога, ти моя дружина.
Поліна мовчки дивилася на нього. Не знала вона, вірити словам чоловіка чи ні.
— Знаєш, — вів далі Денис. — Ти маєш рацію. Ми зовсім віддалилися один від одного останнім часом. Я надто захопився роботою. Вибач. Давай почнемо все спочатку?
Наступні кілька тижнів були схожі на другий медовий місяць. Денис, як і обіцяв, почав більше часу проводити вдома. Навіть погодився піти з Поліною на танго. А матері дав зрозуміти, що щасливий із дружиною. Поліна – його вибір. І він його не змінить.
А за кілька місяців Поліна дізналася, що вагітна. І тоді зрозуміла, що все було недаремно. Їхнє щастя тільки починається.
