Життєві історії

Галина Іванівна вийшла на подвірʼя. Вона взяла свою табуретку, бо лавки ще були мокрі після дощу. Вийшовши на сонячне місце, вона сіла і вдихнула з насолодою свіже літнє повітря. – Ох, як добре! – вихопилося в неї. Раптом жінка помітила біля себе сусідську дівчинку Тетянку. Їй було чотири рочки. Маленька стояла біля Галини Іванівни. – Здрастуйте, бабо Галю… – сказала дівчинка і сховала щось за спиною. – Що там у тебе? Покажи, – попросила Галина Іванівна і погладила Тетянку по плечу. Дівчинка неохоче показала, щось у руці… Галина Іванівна здивовано дивилася на малечу

Галина Іванівна дивилась у кухонне віконце.

Щойно пройшов літній дощ, ще крапали з гілок дерев важкі краплі в каламутні калюжі, а сонце вже іскрилося в теплій воді і тішило…

У двір висипали дітлахи. Хлопчаки почали кататися на велосипедах, навмисне заїжджаючи у найглибші калюжі.

А дівчатка вийшли з ляльками й стояли в центрі двору, розглядаючи своїх ляльок – чия гарніша.

Галина Іванівна теж поспішила на подвірʼя. Вона взяла свою табуретку, бо лавки ще були мокрі.

Вийшовши на сонячне місце, вона сіла і вдихнула з насолодою вологе, чисте та тепле повітря.

– Ох, як добре! – вихопилося в неї.

Вона одразу помітила біля себе найменшу дівчинку на подвір’ї – Тетянку. Їй було чотири рочки.

Маленька стояла поруч.

– Здрастуйте, бабо Галю… – сказала дівчинка і сховала щось за спиною.

– Що там у тебе? Покажи! – попросила баба Галя і погладила Тетянку по плечу.

Дівчинка неохоче показала, щось у руці. Галина Іванівна здивовано дивилася на малечу.

Та тримала в руці ляльку. Лялька була старою, пластмасовою.

І не дивно – у родині Тетянки було троє дівчат – видно, що старші сестри вже гралися цією лялькою, і вона була кошлатою, з потертою фарбою.

– Ти соромишся своєї ляльки? – запитала Галина Іванівна. – І тому не йдеш до дівчаток? Так?

Таня опустила очі.

– Так, гарна лялька у тебе! – сказала Галина Іванівна. – А ми зробимо її ще кращою. Треба тільки трошки її причепурити… Зробимо?

Таня пильно подивилася на бабу Галю, потім кивнула і простягла їй ляльку.

– Ходімо до мене. Ми це зараз швидко влаштуємо, – сказала Галина Іванівна. – Агов, Валентино!

З відкритого вікна другого поверху визирнула молода жінка.

– Валю, я з твоєю Тетянкою до мене на годинку піду. Чаю поп’ємо, ляльку причепуримо. Не хвилюйся, ми не довго…

Мати Тані кивнула і зникла за вікном. А Галина Іванівна привела Таню до себе й одразу поставила грітися чайник.

– Зараз ми з тобою поп’ємо чайку. І твою Катю вимиємо.

Вона відкрила кран і підставила ляльку під струмінь теплої води. Таня дивилася на всі очі й посміхалася. А баба Галя вже намилила Катю і терла м’якою рожевою губкою.

– Ось і добре! Дивись як твоя лялечка блищить, ну, витирай її гарненько, а я піду тканину підберу, – баба Галя дала Тані рушник і дівчинка почала витирати ляльку.

Баба Галя зайшла на кухню з квітчастою старою хустинкою та ножицями.

Вона налила Тетянці чаю і підсунула тарілку з печивом.

– Їж, домашнє, сама спекла. І дивися. Ось, зі старої хустки ми з тобою зараз пошиємо ляльці сукні. І буде вона у нас, як британська королева!

Тетянка із задоволенням їла печиво і запивала чаєм. А баба Галя, спритно орудуючи ножицями, а потім голкою з ниткою, швидко пошила маленьку яскраву сукню з оборкою…

Лялька була зачесана, а на голові в неї з’явився червоний бантик. Сукня дуже пасувала ляльці, і Таня не зводила із неї захоплених очей.

– Так, – сказала баба Галя. – Але і це ще не все. Зараз ми їй зробимо макіяж…

Вона вийшла з кімнати і повернулася за хвилину з лаком для нігтів та авторучкою.

Жінка стала акуратно, як художниця, підмальовувати ляльці очі ручкою із синьою пастою, а рожевим лаком намалювала губи.

– Дивись, як новенька твоя Катя!

Тетянка вже крутилася біля Галини Іванівни. Їй не терпілося швидше взяти ляльку.

– Стривай трохи, нехай лак краще висохне. Але якщо зітреться, ти приходь до мене ще! Намалюємо, і буде знову, як нова!

Нарешті лялька перейшла до рук дівчинки. Щасливі Тані очі сяяли, вона дивилася на свою Катю і посміхалася.

– Ну, йдемо гуляти? – запитала Галина Іванівна, коли вони вийшли з квартири.

– Я піду мамі покажу… – відповіла Таня і, взявши ляльку, поспішила на другий поверх.

– Це правильно. Звісно, спочатку мамі треба показати. Іди, – погодилася Галина Іванівна і зітхнула, коли дівчинка пішла…

…Галина Іванівна знову вийшла надвір. Лавки були сухими.

Вона сіла біля під’їзду і стала дивитися на дітей, які гралися.

Галина Іванівна згадувала своє далеке дитинство, коли вони разом з подружками виходили на подвір’я і шили своїм лялькам одяг з клаптиків тканини.

– Бабо Галю, ось це вам! – раптом почула вона голосок Тетянки.

Дівчинка простягала жінці цукерку. Із вікна другого поверху махала рукою Валентина.

– Дякую, Галино Іванівно. А мені все ніколи, все метушня… Але я теж буду в ляльки з нею гратися, треба виділяти час… Дякую!

– Дякую тобі за цукерку, Тетянко. Тільки дуже вона велика. Давай навпіл її зʼїмо, га?

Тетянка згідно кивнула. Вона сіла поряд на лавку, отримавши свою половину цукерки.

До них уже підійшли дівчатка з усього двору. Вони з цікавістю розглядали ляльку Тані, оцінюючи її яскраву сукню і погладжуючи її по гладкому волоссю.

– А нашим лялькам губи нафарбуєте? – запитали дівчатка.

– А що треба? – запитала, ледве стримуючи сміх, Галина Іванівна.

– Треба! Треба! – навперебій просила малеча.

– Ну, тоді я по лак пішла… – Галина Іванівна попрямувала в квартиру, а дівчатка вже стали в чергу, гукаючи:

– Я перша!

– А я друга!

– Ну, тоді я третя…

Тетянка сиділа щаслива, тримаючи свою ляльку на руках, як зразок модниці та красуні.

І усмішка не сходила з обличчя дівчинки…

А баба Галя вже вийшла з під’їзду і розпочала свою «лялькову» роботу.

Таку потрібну, важливу та втішну…

Вам також має сподобатись...

Роман повернувся додому пізно. – Кохана, я вдома, – гукнув він з порога. – Вечеря на столі, – обізвалась Юлія. – Посидиш зі мною? – сказав чоловік, зайшовши на кухню. – Добре, – погодилася Юля. Роман почав вечеряти, як раптом зупинився і подивився на дружину. – Юля, нам треба поговорити…, – тихо сказав чоловік. – Що сталося? – захвилювалася дружина. – Юля, – чоловік узяв дружину за руки і продовжив. – Я вирішив придбати собі житло. – Ти, що, йдеш від мене? – не розуміла дружина. – Юля, заспокойся, дослухай мене! – видихнув Роман і все розповів дружині. Юля вислухала його і застигла від почутого

Поліна цілий день крутилася на кухні. Накришила салатів, запекла курочку, зробила бутерброди. Сьогодні у гості приїдуть свати. Ближче вечора невістка Олена з сином Андрієм поїхали зустрічати гостей. І за годину всі сиділи за столом. Після застілля Поліна почала трохи прибирати зі столу. – Давайте я вам допоможу, – запропонувала сваха Тетяна. – Не відмовлюся, – усміхнулася Поліна. Жінки зібрали посуд і пішли на кухню. – Я мовчала весь вечір, тому що не хотіла псувати настрій. Але я маю вам дещо сказати! – раптом сказала сваха і почала свою промову. Поліна вислухала її і застигла від почутого

Ольга їхала в автобусі. Вона щойно була на цвинтарі, відвідувала батьків… На душі було сумно. Автобус повернув до міста. Ольга вийшла на найближчій зупинці у передмісті. Жінка йшла по вулиці зі старими двоповерховими будинками і боязко думала, що вже й не знайде свого рідного будиночка. Не знайде місця, де пройшла найщасливіша пора її життя… – Ти когось шукаєш? – раптом пролунав поряд чийсь голос. Оля озирнулася й побачила якусь стареньку жінку. – Давно я вже спостерігаю за тобою, – сказала та. – Стоїш все, дивишся, розглядаєш… Ольга придивилася до жінки й застигла від несподіванки

Ігор вийшов із кафе після поминального обіду. Син пропонував підвезти, але він відмовився. – Пройдусь. Мені потрібно, прийти в себе, – сказав чоловік синові у відповідь на його занепокоєння. Пішов Ігор додому. Подумалося йому – адже там зараз порожня квартира. Вдома нікого. І тепер так буде до кінця днів. – Люба, як мені тепер жити без тебе, – знову і знову запитував Ігор. В роздумах чоловік зайшов до квартири, пройшов на кухню. Раптом у квартиру подзвонили, Ігор відкрив двері, подивився хто прийшов і застиг від несподіванки