– Завтра у мами день народження, доведеться з’їздити та привітати, – безпристрасно вимовив Олександр.
– А твій тато там також буде? – з надією запитала Яна.
– Так, тому свято обіцяє бути тихим і спокійним, – засміявся у відповідь її чоловік.
– Слава Богу… Він єдиний на неї має вплив. Жаль, що вони порізно живуть, – з досадою промовила дівчина.
– Ну… Батько сказав, що він втомився від неї за тридцять років шлюбу і хоче пожити один. Мені важко йому дорікати. Мама була до нього часом несправедлива і часто влаштовувала сварки. Це тільки після того, як він з’їхав від неї, вона почала його цінувати і поважати, – розчаровано пояснив чоловік.
– Ага, тепер замість Віктора Степановича вона влаштовує сварки мені, – похмуро пробурмотіла Яна.
– Не лише тобі, ще дружинам моїх братів. Тож тобі лише одна третина сварок дістається, – несподівано засміявся Олександр.
– Так, вони мені постійно на них скаржаться. У нас навіть спільний чат у месенджері є, – посміхнулася дівчина і поправила волосся.
– Гаразд, жарти в сторону, сподіваюся, ти не будеш їй грубити незважаючи ні на що, це все-таки моя мама. Ми обидва знаємо, що в неї важкий і подекуди безглуздий характер, але вона вже не зміниться, – приречено розвів руками чоловік.
– Ну, до того ж стримувалася якось, думаю і тут промовчу, – обнадійливо відповіла дружина.
– Тоді доньку завтра твоїй мамі віддамо на вечір, а самі зараз поїдемо подарунок обирати, – сказав Олександр і пішов збиратися до магазину.
Наступного дня за святковим столом зібралася вся родина чоловіка Яни.
Свекор зі свекрухою, три невістки та три сини. Уляна Станіславівна відчувала неприязнь до всіх обраниць своїх синів.
Жінці здавалося, що дівчата зруйнували сім’ю. Особливо після того, як її чоловік вирішив жити окремо.
Але найбільше вона недолюблювала Яну за те, що та відвела улюбленця – молодшого сина.
Після того як іменинниці роздали подарунки, всі гості сіли за стіл.
– Сашко, дякую тобі за подарунок, – несподівано звернулася до сина Уляна Станіславівна.
– Будь ласка, але ми вибирали його разом з Яною, – відповів чоловік, тим самим натякнувши, що доречніше було сказати “дякую вам”, а не “дякую тобі”.
Але свекруха вкотре вирішила проігнорувати старання невістки.
– У мене тобі теж є подарунок, вирішила заздалегідь його тобі віддати. Ось, оплачений тест на батьківство, – мати змовницько підморгнула Олександру.
– Навіщо? Хочеш перевірити чи твій я син? – безглуздо пожартував чоловік, не до кінця розуміючи сенс подарунку.
– Тьху на тебе, мені це не потрібно. Це для твоєї доньки, треба перевірити вашу спорідненість. Дитина ні на тебе, ні на свою матір не схожа, – сказала Уляна Станіславівна і простягла сертифікат на тест.
Олександр застиг із незрозумілою усмішкою на обличчі, перетравлюючи сказані матір’ю слова.
– Я думаю, буде доречніше, якщо я піду зі свята і, як жінка, що гуляє, покину таке благородне суспільство, – промовила ображено Яна і вийшла з-за столу.
– Яна, доню, ну куди ти? Ображаєшся? – за невісткою вийшов Віктор Степанович.
– Не варто мені залишатися, я краще сьогодні доньку раніше заберу від мами. Сашко, ти сертифікат на тест не забудь, а то твоя мама спокійно спати не буде, доки не дізнається, від кого в мене дитина, – з ображеним виглядом сказала Яна і пішла.
За кілька хвилин на виході з під’їзду дівчину наздогнав чоловік.
Йому довелося довго вислуховувати невтішні речі про свою маму, Яна була серйозно на неї ображена.
Олександр розумів, що дружина мала повне право більше не спілкуватися зі свекрухою, але все ж таки сподівався, що між ними одного разу все налагодиться.
Тим більше, що після відходу дівчини батько прочитав Уляні Станіславівні нотації та переконав жінку пообіцяти, що вона вибачиться перед невісткою.
Ближче до ночі у квартирі Сашка та Яни пролунав телефонний дзвінок.
Дзвонила свекруха. Дівчина не хотіла брати слухавку, але чоловік попросив надати своїй матері останній шанс.
– Алло, я вас слухаю, Уляно Станіславівно, – стримано промовила невістка.
– Яночко, не ображайся, я ж нічого поганого не мала на увазі. Просто внучка справді ні на кого з вас не схожа. Ось я і подумала, мало що в пологовому будинку сталося, там дітей частенько плутають. Ти мене вибач, якщо я тебе образила, – у голосі свекрухи виразно простежувалася фальш.
Дівчина все це чудово розуміла, але мудро вирішила, що поганий мир набагато кращий за будь яку сварку.
Тому вдала, що повірила у виправдання і вибачилася.
За кілька місяців Віктор Степанович святкував свій ювілей. Знову за столом зібралася вся родина.
Справляли у квартирі Уляни Станіславівни, бо на святкову вечерю готувала саме вона.
Жінка, на диво, була доброзичливою і була мила навіть у розмовах зі своїми невістками.
Але всередині заходу вона несподівано встала з-за столу і голосно постукала вилкою по келиху.
– Попрошу уваги! Я маю для вас радісну новину. Я зробила тест на батьківство Сашка, і він показав, що дочка Яни наша. Ось документи, візьми їх, Яночко. Ох, пощастило тобі! – з лукавою усмішкою свекруха простягла невістці папери.
Вихідка Уляни Станіславівни звела на всіх незабутнє враження.
У квартирі повисла гнітюча тиша. Всі гості з німим виразом дивилися на жінку.
Першим прийшов в себе Олександр, він хотів щось сказати і вже було відкрив рота, але дружина його випередила.
– Дякую за клопіт, Уляно Станіславівно. Тепер я разом із Сашком можу спати спокійно, знаючи, що ми виховуємо нашу дочку, – театрально вклонившись, сказала Яна.
– Будь ласка, я теж рада, що тест позитивний, – збентежено відповіла свекруха, не до кінця, розуміючи до чого веде невістка.
– Я після ваших слів раптом теж задумалася про те, що мій чоловік не дуже схожий на Віктора Степановича і думаю, що непогано було б зробити тест на їхню спорідненість, – з радісним виразом обличчя заявила дівчина.
Коли до Уляни Станіславівни дійшов сенс сказаних слів, вона спочатку почервоніла, потім змінилася на обличчі від гніву.
– Ах, ти, негідниця… Ти на що це натякаєш? Я тобі покажу! – прошипіла жінка і спробувала дотягнутися до невістки.
Але на її шляху встав один із синів.
– Уляно! Швидко сядь на місце та заспокойся! — тихим і водночас твердим голосом промовив Віктор Степанович.
Жінка ледве, але вгамувалася і мовчки сіла за стіл. Яна вибачилася перед свекром за свою витівку та разом із чоловіком покинула квартиру родички.
Протягом кількох днів вона отримувала повідомлення від інших членів сім’ї Олександра.
Брати чоловіка та їхні дружини стали на сторону дівчини. Вони чудово розуміли, як далеко зайшла Уляна Станіславівна.
Після цього інциденту свекруха намагалася більше не запрошувати Яну в гості, а якщо їм траплялося перетинатися на сімейних урочистостях, то жінка не розмовляла з невісткою, і дівчину це влаштовувало.
