Життєві історії

– Яно, завтра у мами день народження. Ми запрошені, – сказав за вечерею Сашко. – Ну, тоді треба зʼїздити купити подарунок, – відповіла дружина. Після вечері Яна з Сашком зʼїздили у торговий центр та вибрали для Уляни Станіславівни подарунок. Наступного дня за святковим столом зібралася вся родина чоловіка Яни. Гості вручили подарунки, сіли за стіл. – Сашко, дякую тобі за подарунок, – несподівано звернулася до сина Уляна Станіславівна. – Будь ласка, – відповів чоловік. – У мене тобі теж є подарунок, – підозріло сказала свекруха і простягла Сашку конверт. – Що це?! – Сашко відкрив конверт, заглянув всередину і застиг від побаченого

– Завтра у мами день народження, доведеться з’їздити та привітати, – безпристрасно вимовив Олександр.

– А твій тато там також буде? – з надією запитала Яна.

– Так, тому свято обіцяє бути тихим і спокійним, – засміявся у відповідь її чоловік.

– Слава Богу… Він єдиний на неї має вплив. Жаль, що вони порізно живуть, – з досадою промовила дівчина.

– Ну… Батько сказав, що він втомився від неї за тридцять років шлюбу і хоче пожити один. Мені важко йому дорікати. Мама була до нього часом несправедлива і часто влаштовувала сварки. Це тільки після того, як він з’їхав від неї, вона почала його цінувати і поважати, – розчаровано пояснив чоловік.

– Ага, тепер замість Віктора Степановича вона влаштовує сварки мені, – похмуро пробурмотіла Яна.

– Не лише тобі, ще дружинам моїх братів. Тож тобі лише одна третина сварок дістається, – несподівано засміявся Олександр.

– Так, вони мені постійно на них скаржаться. У нас навіть спільний чат у месенджері є, – посміхнулася дівчина і поправила волосся.

– Гаразд, жарти в сторону, сподіваюся, ти не будеш їй грубити незважаючи ні на що, це все-таки моя мама. Ми обидва знаємо, що в неї важкий і подекуди безглуздий характер, але вона вже не зміниться, – приречено розвів руками чоловік.

– Ну, до того ж стримувалася якось, думаю і тут промовчу, – обнадійливо відповіла дружина.

– Тоді доньку завтра твоїй мамі віддамо на вечір, а самі зараз поїдемо подарунок обирати, – сказав Олександр і пішов збиратися до магазину.

Наступного дня за святковим столом зібралася вся родина чоловіка Яни.

Свекор зі свекрухою, три невістки та три сини. Уляна Станіславівна відчувала неприязнь до всіх обраниць своїх синів.

Жінці здавалося, що дівчата зруйнували сім’ю. Особливо після того, як її чоловік вирішив жити окремо.

Але найбільше вона недолюблювала Яну за те, що та відвела улюбленця – молодшого сина.

Після того як іменинниці роздали подарунки, всі гості сіли за стіл.

– Сашко, дякую тобі за подарунок, – несподівано звернулася до сина Уляна Станіславівна.

– Будь ласка, але ми вибирали його разом з Яною, – відповів чоловік, тим самим натякнувши, що доречніше було сказати “дякую вам”, а не “дякую тобі”.

Але свекруха вкотре вирішила проігнорувати старання невістки.

– У мене тобі теж є подарунок, вирішила заздалегідь його тобі віддати. Ось, оплачений тест на батьківство, – мати змовницько підморгнула Олександру.

– Навіщо? Хочеш перевірити чи твій я син? – безглуздо пожартував чоловік, не до кінця розуміючи сенс подарунку.

– Тьху на тебе, мені це не потрібно. Це для твоєї доньки, треба перевірити вашу спорідненість. Дитина ні на тебе, ні на свою матір не схожа, – сказала Уляна Станіславівна і простягла сертифікат на тест.

Олександр застиг із незрозумілою усмішкою на обличчі, перетравлюючи сказані матір’ю слова.

– Я думаю, буде доречніше, якщо я піду зі свята і, як жінка, що гуляє, покину таке благородне суспільство, – промовила ображено Яна і вийшла з-за столу.

– Яна, доню, ну куди ти? Ображаєшся? – за невісткою вийшов Віктор Степанович.

– Не варто мені залишатися, я краще сьогодні доньку раніше заберу від мами. Сашко, ти сертифікат на тест не забудь, а то твоя мама спокійно спати не буде, доки не дізнається, від кого в мене дитина, – з ображеним виглядом сказала Яна і пішла.

За кілька хвилин на виході з під’їзду дівчину наздогнав чоловік.

Йому довелося довго вислуховувати невтішні речі про свою маму, Яна була серйозно на неї ображена.

Олександр розумів, що дружина мала повне право більше не спілкуватися зі свекрухою, але все ж таки сподівався, що між ними одного разу все налагодиться.

Тим більше, що після відходу дівчини батько прочитав Уляні Станіславівні нотації та переконав жінку пообіцяти, що вона вибачиться перед невісткою.

Ближче до ночі у квартирі Сашка та Яни пролунав телефонний дзвінок.

Дзвонила свекруха. Дівчина не хотіла брати слухавку, але чоловік попросив надати своїй матері останній шанс.

– Алло, я вас слухаю, Уляно Станіславівно, – стримано промовила невістка.

– Яночко, не ображайся, я ж нічого поганого не мала на увазі. Просто внучка справді ні на кого з вас не схожа. Ось я і подумала, мало що в пологовому будинку сталося, там дітей частенько плутають. Ти мене вибач, якщо я тебе образила, – у голосі свекрухи виразно простежувалася фальш.

Дівчина все це чудово розуміла, але мудро вирішила, що поганий мир набагато кращий за будь яку сварку.

Тому вдала, що повірила у виправдання і вибачилася.

За кілька місяців Віктор Степанович святкував свій ювілей. Знову за столом зібралася вся родина.

Справляли у квартирі Уляни Станіславівни, бо на святкову вечерю готувала саме вона.

Жінка, на диво, була доброзичливою і була мила навіть у розмовах зі своїми невістками.

Але всередині заходу вона несподівано встала з-за столу і голосно постукала вилкою по келиху.

– Попрошу уваги! Я маю для вас радісну новину. Я зробила тест на батьківство Сашка, і він показав, що дочка Яни наша. Ось документи, візьми їх, Яночко. Ох, пощастило тобі! – з лукавою усмішкою свекруха простягла невістці папери.

Вихідка Уляни Станіславівни звела на всіх незабутнє враження.

У квартирі повисла гнітюча тиша. Всі гості з німим виразом дивилися на жінку.

Першим прийшов в себе Олександр, він хотів щось сказати і вже було відкрив рота, але дружина його випередила.

– Дякую за клопіт, Уляно Станіславівно. Тепер я разом із Сашком можу спати спокійно, знаючи, що ми виховуємо нашу дочку, – театрально вклонившись, сказала Яна.

– Будь ласка, я теж рада, що тест позитивний, – збентежено відповіла свекруха, не до кінця, розуміючи до чого веде невістка.

– Я після ваших слів раптом теж задумалася про те, що мій чоловік не дуже схожий на Віктора Степановича і думаю, що непогано було б зробити тест на їхню спорідненість, – з радісним виразом обличчя заявила дівчина.

Коли до Уляни Станіславівни дійшов сенс сказаних слів, вона спочатку почервоніла, потім змінилася на обличчі від гніву.

– Ах, ти, негідниця… Ти на що це натякаєш? Я тобі покажу! – прошипіла жінка і спробувала дотягнутися до невістки.

Але на її шляху встав один із синів.

– Уляно! Швидко сядь на місце та заспокойся! — тихим і водночас твердим голосом промовив Віктор Степанович.

Жінка ледве, але вгамувалася і мовчки сіла за стіл. Яна вибачилася перед свекром за свою витівку та разом із чоловіком покинула квартиру родички.

Протягом кількох днів вона отримувала повідомлення від інших членів сім’ї Олександра.

Брати чоловіка та їхні дружини стали на сторону дівчини. Вони чудово розуміли, як далеко зайшла Уляна Станіславівна.

Після цього інциденту свекруха намагалася більше не запрошувати Яну в гості, а якщо їм траплялося перетинатися на сімейних урочистостях, то жінка не розмовляла з невісткою, і дівчину це влаштовувало.

Вам також має сподобатись...

Марина готувала на кухні пиріг. Її чоловік Ігор був у відрядженні. Раптом почувся звук ключа у дверях. На порозі стояв Ігор! Він глянув на диван і так і застиг в коридорі від побаченого з сумкою в руках… Там лежав якийсь мужик і спокійно собі переглядав газету! – А мама моя була права! – вигукнув Ігор. – Не встиг чоловік за поріг, а ти вже мужика додому привела. І ще одяг мій дала! – Ти чого рознервувався? – раптом сказав мужик з дивана. – Ти що?! Не впізнаєш?! Ігор не розумів, що відбувається

Надія приїхали в своє рідне село. Там вона не була багато років. Дівчина навіть свою хату знайти не могла… Раптом до неї підійшла якась жінка. – Надю, ти, чи що?! – вигукнула вона. – Пам’ятаєш мене – я тітка Катя. Вони попили чаю, тітка Катя показала, де колишній будинок Наді, і дівчина пішла. Вона вийшла за хвіртку, але тут її зустріла якась дивна бабуся. – Ти що, Надька? – якось неприємно запитала вона. – Живеш, цвітеш, добре тобі, так? Не те, що моєму Віті! І все через тебе і твою матір! Надя застигла від несподіванки

Світлана готувала вечерю, коли додому повернувся чоловік. Андрій їздив до своєї матері. – Як там Ірина Михайлівна, – поцікавилася Світлана. Чоловік мовчав. – Андрію, щось сталося? – помітивши його замішання, поцікавилася Світлана. – Ні. Просто є до тебе прохання. Ти тільки нічого такого не подумай, – чоловік повільно опустився на крісло. Жінка перевела на чоловіка здивований погляд, намагаючись зрозуміти, про що таке може попросити її Андрій. – Загалом, мама тут дещо хоче, – зам’явся чоловік. – Що? – запитала Світлана. – Вислухай мене, і не ображайся, – раптом сказав Андрій і все розповів дружині. Світлана вислухала його і застигла від почутого

В Марини не стало чоловіка. – Як же ти зараз жити будеш! – голосила подруга Таїса на прощанні. – Ти ж за Миколою, як за стіною була. Марина сиділа з кам’яним обличчям. З чоловіком вони прожили багато років, двох дітей народили. Ну, нічого, проживуть якось. Старший син, Андрій, дорослий вже. Коли всі розійшлися і сім’я повернулася додому, Андрій заявив: – Так, я з цієї хвилини залишаюся за старшого! Марині навіть полегшало від того, що ношу турбот переклав на себе син. Але жінка навіть уявити не могла, що чекає на неї далі