Історії жінок

Ярослав сів дивитися мультики, а його мама Тетяна почала займатися прибиранням. – Треба терміново в когось позичити тисячу гривень, – сумно думала жінка. – Може до батьків з’їздити? Ні, вже краще самій всі проблеми вирішувати! Синові сандалі потрібні. Доведеться по сусідах пройтися. Соромно ж як… З такими думками непомітно настав вечір. Тетяна вклала Ярослава спати, а от самій їй не спалося. Наче відчувало серце – щось має статися. Раптом пролунав короткий звук на телефоні. Тетяна аж стрепенулася. – Знову якесь повідомлення, – подумала жінка. Вона взяла телефон, глянула на екран, і застигла від побаченого

Тетяна зайшла в магазин, купила пакет молока і батон, і попрямувала у бік дитячого садка по свого п’ятирічного сина.

День був теплий, діти гралися на майданчику. Побачивши маму, Ярослав одразу відпросився у виховательки і кинувся до неї назустріч.

– Мамо, у мене черевики зіпсувалися!

– Як це зіпсувалися?

– Ось, – вказав він на відірвану липучку.

– І як ти примудрився?

Тетяна задумалася. Грошей на нові черевики не було. Попереду субота і неділя, заробіток дадуть лише наступного тижня.

– Мамо, а ми нові купимо? – від такого простого питання настрій в Тетяни зовсім зіпсувався.

– Завтра, синку.

– А сьогодні грошей нема?

– Ні.

– Мамо, а коли тобі дадуть, – продовжив розпитувати син.

– Скоро.

– А тато гроші надішле?

– Від твого тата дочекаєшся, – запитання сина було неприємним. – Тепер і зовсім зник. Два місяці вже ні слуху, ні духу…

– Мамо, а…

– Все, Ярославе, помовч!

Син ображено надув губи. Тетяна і сама готова була заплакати:

– Ну, чому Олег став таким? Адже ми після весілля п’ять років прожили. Все було добре. Чому він почав гульбанити? Роботу хорошу знайти не міг? Ну, жили ж якось. Не всім мільйонерами бути. Мати моя все до нього сварилася, що він гроші заробляти не вміє. Та й усе ще сердиться вона, що я за хлопця з дитбудинку вийшла.

Він же ж сам по собі добрий. Не гульбанив би тільки. От тільки цього щастя немає. Він пішов, і свою квартиру нам із сином залишив, сам зараз у якогось друга живе. Гульбанять разом. Мама все каже мені подати на аліменти. Ми з ним так і не розлучилися офіційно. Які з нього аліменти? Востаннє приходив – худий, у старому одязі. Вже два місяці не з’являється. За цей час двічі дзвонив, казав:

– Все буде гаразд. А що гаразд? До того ж телефон одразу відключає…

– Мамо, а Данилу велосипед купили, – син вказав на свого друга, який хвацько роз’їжджав на триколісному велосипеді.

– Синку, ходімо додому!

Зайшли в квартиру.

– Ярославе, ти поки пограйся. Я їсти приготую.

Тетяна пішла на кухню, а сина відправила в кімнату грати старими набридлими іграшками.

З дешевої ковбаси Тетяна зробила бутерброди. Чай забілила молоком.

– Ввечері можна зварити манну кашу. Цукор поки що є…

Після обіду син сів дивитися мультики, а мама почала займатися прибиранням і думати гіркі думи:

– Треба терміново в когось позичити тисячу. Чи може до батьків з’їздити? Ні, вже краще самій всі проблеми вирішувати. Ну, але тисячу треба десь знайти. Синові сандалі у будь-якому випадку потрібні. Доведеться по сусідах пройтися. Соромно ж як…

Що там сандалі? До наступного тижня і харчуватися чимось треба, отже, тисячею не обійтися. Невже Олег не відчуває, як нам із Ярославом важко? Хоч би трохи грошей надіслав.

За думками непомітно настав вечір. Тетяна вклала сина спати, а от самій їй не спалося. Наче відчувало серце: щось має статися.

Раптом пролунав якийсь короткий звук на телефоні. Тетяна аж стрепенулася.

– Знову якесь повідомлення, – подумала жінка.

Вона взяла телефон, глянула на екран, і застигла від побаченого…

На її рахунок переведено сто тисяч гривень!

Спочатку вона просто дивилася на цю величезну суму. Потім спробувала зрозуміти, звідки поповнення… Не зрозуміла.

– Напевно, помилка. Завтра розберуться і спишуть. Ото було б це правдою. А якщо витратити? Хоч трохи. Ні, це можуть бути якісь пройдисвіти. Про це постійно пишуть…

І тут на телефоні заграла мелодія.

– Олег?!

– Доброго дня, Таню! Ти гроші отримала? – пролунав бадьорий голос чоловіка.

– Які?

– Сто тисяч.

– Олеже, це твої гроші? – вона не могла повірити. – Звідки ти їх узяв?

– Таню, все гаразд. Я на заробітках. Щомісяця надсилатиму.

– Олеже… Ти за кордоном?

– Ну… Все добре. Я лише на рік. Повернуся – гульбанити більше не буду. Все у нас буде добре, – і промовив пробачливе: – Таню, я довго не можу говорити. Як там наш син?

– Нормально.

– А ти сама.

– Нормально…

– Таню, ти плачеш? Годі тобі, витрачайте гроші, не шкодуйте!

– У Ярослава черевики порвалися…

– Ось і купи йому нові і собі купи найкрасивіші. Так, і купи синові велосипед.

– Куплю і скажу, що від тата.

– Все, Таню, бувай. Цілую! Дзвонитиму при кожному зручному випадку.

Розмова закінчилася. Сльози продовжували іти з очей:

Заснула Таня лише під ранок. Цілу ніч згадувала, як вони познайомилися, як жили п’ять років. Намагалася зрозуміти, чому він почав гульбанити і чому вони розлучилися…

…– Мамо, вставай!

– Синку, ти вже прокинувся, – посміхнулася вона, згадавши, що є гроші. – Зараз поїмо і підемо купувати тобі сандалі найкрасивіші.

– У тебе є гроші?

– Є, – вона обійняла сина. – Тато надіслав… Багато.

– А ти мені купиш трансформер.

– Ми тобі купимо велосипед.

– Мамо, що справді?!

– Тато казав купити тобі найкращий.

Вони поверталися додому з покупками, син на велосипеді.

– Як там Олег? – думала Тетяна. – Ми з сином щасливі, а раптом з ним зараз щось трапилося?

…Цієї суботи Алла Леонідівна все ж таки вирішила прийти в гості до своєї, як вона вважала, недолугої доньки, яка п’ять років тому вийшла заміж за цього Олега, який тепер пішов від неї.

– Внука шкода, – намагалася виправдати вона себе за цей візит. – Мабуть, голодний там.

З двома пакетами продуктів вона вже підходила до будинку, коли почула якийсь галас:

– Бабусю!

Їй на зустріч на велосипеді мчав онук. Зупинився і радісно повідомив:

– Мама мені велосипед купила!

Бабуся обійняла внука, і одразу запитала:

– А де це вона гроші взяла?

– Тато надіслав. Він зараз на заробітках.

– Що ти таке кажеш? – не повірила Алла Леонідівна. – А мама де?

– На лавці сидить.

– Бачу, он вона. Ти тільки обережно катайся!

– Бабусю, я вже великий.

Дочка підійшла взяла сумки:

– Добридень, мамо!

– Доброго дня, Таню!

– Ходімо на лавці посидимо! Ярослава зараз додому не заведеш.

Щойно вони сіли, як від матері посипалися питання:

– Що там із Олегом?

– Працює. Візу на рік має, – дочка дістала хустинку і витерла сльози. – Обіцяв, коли повернеться, то не буде гульбанити.

– А якщо не повернеться?

– Мамо, ну, що ти таке говориш?

– Ми з твоїм батьком вже срібне весілля відзначили, і завжди він поряд, і завжди гроші отримує, хоч і невеликі. Головне не гульбанить, як твій…

– Мамо, все досить, – зупинила її Тетяна.

– Ярослав сказав, що Олег гроші надіслав? – поцікавилася Алла Леонідівна.

– Так, сто тисяч.

– Ну добре. Дай Боже, він повернеться і все у вас буде добре.

– Гаразд, мамо, давай забирати Ярослава додому, – Тетяна встала з лавки. – Він уже години дві катається.

– Неси пакети! Піду по онука.

До вечора погостювала Алла Леонідівна у дочки. Онука із собою забрала на вихідні. Відчувалося, що змінилося в неї відношення до дочки і зятя. Адже тепер ніхто не наважиться сказати, що в неї зять гульвіса.

Залишилася Тетяна одна і всі думки про чоловіка. Розуміла, що не тільки Олег винен у тому, що трапилося, а й вона теж. І так захотілося, щоб він був поряд.

Раптом пролунав дзвінок телефону.

– Доброго дня, Таню! – почувся його голос. – Я ненадовго.

– Привіт, Олеже! – сказала Таня і почала квапливо розповідати: – Сьогодні Ярославу велосипед купила він такий радий. Тобі джинси купила і модну сорочку. Повернешся, я тебе одягну. Будеш у мене найкрасивішим.

– Таню, ти собі купуй!

– Ну, що ти таке кажеш?

– Де там наш Ярослав? – перевів розмову чоловік.

– Олег, а він із бабусею поїхав. Вона сьогодні приїжджала.

– Сердиться на мене?

– Ні, – і додала, відчуваючи, що чоловік не повірив. – Правда!

– Таню, найближчим часом не зможу зателефонувати. Не переймайся! Я повернуся. Я люблю тебе!

– І я тебе люблю, Олежику!

– До побачення!

…Тетяна довго сиділа з ніжною усмішкою на обличчі, потім прошепотіла:

– Він повернеться, обов’язково повернеться, і нікуди я його більше не відпущу!

Вам також має сподобатись...

Ольга прибирала на кухні, як раптом побачила на столі телефон чоловіка. Геннадій часто їздив у відрядження, але зараз був удома і дивився телевізор в кімнаті. Вона увімкнула телефон і ахнула! Ольга прочитала повідомлення і застигла від побаченого. Вона раптом зрозуміла – в ніякі відрядження її чоловік не їздить

Іван зробив Тетяні пропозицію. Дівчина спочатку задумалася, але все ж таки погодилася. Батьки Івана, Наталія Львівна й Петро Григорович, прийняли дівчину дуже привітно. Квартира у них була величезна. А щастя сина для них було найголовніше! З того часу свекруха завжди була на боці невістки. Це було приємно. Тані дуже подобалося, що вони так дружно живуть. Але одного разу вона йшла по коридору на кухню, як раптом почула якісь голоси з кімнати. Таня зупинилася. Наталія Львівна говорила із сином. І говорили явно про неї! Таня прислухалася й застигла від почутого

Андрій з Оленою одружилися. Почалося сімейне життя. Першою великою спільною покупкою стала машина, яку вони взяли в кредит. В Олени були права, але їздив на машині переважно Андрій. Іноді чоловік забирав її з роботи. Одного з таких вечорів Андрій сказав: – Мамі скоро мають привезти пральну машинку. Вона попросила допомогти занести… Коли вони підʼїхали до під’їзду, доставка вантажу вже встигла поїхати. Зінаїда Петрівна стояла біля великої коробки одна, озираючись на всі боки. – Синку, ну нарешті! – сказала вона. – Нема кому занести машинку. Стійте тут, я по сусідах пройдуся. І тут Андрій видав несподіване

Настя їхала з сином на море, коли зустріла Ігоря. Високий, гарний. Познайомились вони на пероні. Син попросив у Насті купити морозиво, а Ігор, почувши прохання малюка тут же купив ласощі йому та Насті. – А де батько дитини? – запитав він. – Працює. А ваша дружина? – Ми якраз розлучаємось. Миритись вона не хоче. Настя ще не знала, як зміниться її життя