Історії жінок

Ярослав сів дивитися мультики, а його мама Тетяна почала займатися прибиранням. – Треба терміново в когось позичити тисячу гривень, – сумно думала жінка. – Може до батьків з’їздити? Ні, вже краще самій всі проблеми вирішувати! Синові сандалі потрібні. Доведеться по сусідах пройтися. Соромно ж як… З такими думками непомітно настав вечір. Тетяна вклала Ярослава спати, а от самій їй не спалося. Наче відчувало серце – щось має статися. Раптом пролунав короткий звук на телефоні. Тетяна аж стрепенулася. – Знову якесь повідомлення, – подумала жінка. Вона взяла телефон, глянула на екран, і застигла від побаченого

Тетяна зайшла в магазин, купила пакет молока і батон, і попрямувала у бік дитячого садка по свого п’ятирічного сина.

День був теплий, діти гралися на майданчику. Побачивши маму, Ярослав одразу відпросився у виховательки і кинувся до неї назустріч.

– Мамо, у мене черевики зіпсувалися!

– Як це зіпсувалися?

– Ось, – вказав він на відірвану липучку.

– І як ти примудрився?

Тетяна задумалася. Грошей на нові черевики не було. Попереду субота і неділя, заробіток дадуть лише наступного тижня.

– Мамо, а ми нові купимо? – від такого простого питання настрій в Тетяни зовсім зіпсувався.

– Завтра, синку.

– А сьогодні грошей нема?

– Ні.

– Мамо, а коли тобі дадуть, – продовжив розпитувати син.

– Скоро.

– А тато гроші надішле?

– Від твого тата дочекаєшся, – запитання сина було неприємним. – Тепер і зовсім зник. Два місяці вже ні слуху, ні духу…

– Мамо, а…

– Все, Ярославе, помовч!

Син ображено надув губи. Тетяна і сама готова була заплакати:

– Ну, чому Олег став таким? Адже ми після весілля п’ять років прожили. Все було добре. Чому він почав гульбанити? Роботу хорошу знайти не міг? Ну, жили ж якось. Не всім мільйонерами бути. Мати моя все до нього сварилася, що він гроші заробляти не вміє. Та й усе ще сердиться вона, що я за хлопця з дитбудинку вийшла.

Він же ж сам по собі добрий. Не гульбанив би тільки. От тільки цього щастя немає. Він пішов, і свою квартиру нам із сином залишив, сам зараз у якогось друга живе. Гульбанять разом. Мама все каже мені подати на аліменти. Ми з ним так і не розлучилися офіційно. Які з нього аліменти? Востаннє приходив – худий, у старому одязі. Вже два місяці не з’являється. За цей час двічі дзвонив, казав:

– Все буде гаразд. А що гаразд? До того ж телефон одразу відключає…

– Мамо, а Данилу велосипед купили, – син вказав на свого друга, який хвацько роз’їжджав на триколісному велосипеді.

– Синку, ходімо додому!

Зайшли в квартиру.

– Ярославе, ти поки пограйся. Я їсти приготую.

Тетяна пішла на кухню, а сина відправила в кімнату грати старими набридлими іграшками.

З дешевої ковбаси Тетяна зробила бутерброди. Чай забілила молоком.

– Ввечері можна зварити манну кашу. Цукор поки що є…

Після обіду син сів дивитися мультики, а мама почала займатися прибиранням і думати гіркі думи:

– Треба терміново в когось позичити тисячу. Чи може до батьків з’їздити? Ні, вже краще самій всі проблеми вирішувати. Ну, але тисячу треба десь знайти. Синові сандалі у будь-якому випадку потрібні. Доведеться по сусідах пройтися. Соромно ж як…

Що там сандалі? До наступного тижня і харчуватися чимось треба, отже, тисячею не обійтися. Невже Олег не відчуває, як нам із Ярославом важко? Хоч би трохи грошей надіслав.

За думками непомітно настав вечір. Тетяна вклала сина спати, а от самій їй не спалося. Наче відчувало серце: щось має статися.

Раптом пролунав якийсь короткий звук на телефоні. Тетяна аж стрепенулася.

– Знову якесь повідомлення, – подумала жінка.

Вона взяла телефон, глянула на екран, і застигла від побаченого…

На її рахунок переведено сто тисяч гривень!

Спочатку вона просто дивилася на цю величезну суму. Потім спробувала зрозуміти, звідки поповнення… Не зрозуміла.

– Напевно, помилка. Завтра розберуться і спишуть. Ото було б це правдою. А якщо витратити? Хоч трохи. Ні, це можуть бути якісь пройдисвіти. Про це постійно пишуть…

І тут на телефоні заграла мелодія.

– Олег?!

– Доброго дня, Таню! Ти гроші отримала? – пролунав бадьорий голос чоловіка.

– Які?

– Сто тисяч.

– Олеже, це твої гроші? – вона не могла повірити. – Звідки ти їх узяв?

– Таню, все гаразд. Я на заробітках. Щомісяця надсилатиму.

– Олеже… Ти за кордоном?

– Ну… Все добре. Я лише на рік. Повернуся – гульбанити більше не буду. Все у нас буде добре, – і промовив пробачливе: – Таню, я довго не можу говорити. Як там наш син?

– Нормально.

– А ти сама.

– Нормально…

– Таню, ти плачеш? Годі тобі, витрачайте гроші, не шкодуйте!

– У Ярослава черевики порвалися…

– Ось і купи йому нові і собі купи найкрасивіші. Так, і купи синові велосипед.

– Куплю і скажу, що від тата.

– Все, Таню, бувай. Цілую! Дзвонитиму при кожному зручному випадку.

Розмова закінчилася. Сльози продовжували іти з очей:

Заснула Таня лише під ранок. Цілу ніч згадувала, як вони познайомилися, як жили п’ять років. Намагалася зрозуміти, чому він почав гульбанити і чому вони розлучилися…

…– Мамо, вставай!

– Синку, ти вже прокинувся, – посміхнулася вона, згадавши, що є гроші. – Зараз поїмо і підемо купувати тобі сандалі найкрасивіші.

– У тебе є гроші?

– Є, – вона обійняла сина. – Тато надіслав… Багато.

– А ти мені купиш трансформер.

– Ми тобі купимо велосипед.

– Мамо, що справді?!

– Тато казав купити тобі найкращий.

Вони поверталися додому з покупками, син на велосипеді.

– Як там Олег? – думала Тетяна. – Ми з сином щасливі, а раптом з ним зараз щось трапилося?

…Цієї суботи Алла Леонідівна все ж таки вирішила прийти в гості до своєї, як вона вважала, недолугої доньки, яка п’ять років тому вийшла заміж за цього Олега, який тепер пішов від неї.

– Внука шкода, – намагалася виправдати вона себе за цей візит. – Мабуть, голодний там.

З двома пакетами продуктів вона вже підходила до будинку, коли почула якийсь галас:

– Бабусю!

Їй на зустріч на велосипеді мчав онук. Зупинився і радісно повідомив:

– Мама мені велосипед купила!

Бабуся обійняла внука, і одразу запитала:

– А де це вона гроші взяла?

– Тато надіслав. Він зараз на заробітках.

– Що ти таке кажеш? – не повірила Алла Леонідівна. – А мама де?

– На лавці сидить.

– Бачу, он вона. Ти тільки обережно катайся!

– Бабусю, я вже великий.

Дочка підійшла взяла сумки:

– Добридень, мамо!

– Доброго дня, Таню!

– Ходімо на лавці посидимо! Ярослава зараз додому не заведеш.

Щойно вони сіли, як від матері посипалися питання:

– Що там із Олегом?

– Працює. Візу на рік має, – дочка дістала хустинку і витерла сльози. – Обіцяв, коли повернеться, то не буде гульбанити.

– А якщо не повернеться?

– Мамо, ну, що ти таке говориш?

– Ми з твоїм батьком вже срібне весілля відзначили, і завжди він поряд, і завжди гроші отримує, хоч і невеликі. Головне не гульбанить, як твій…

– Мамо, все досить, – зупинила її Тетяна.

– Ярослав сказав, що Олег гроші надіслав? – поцікавилася Алла Леонідівна.

– Так, сто тисяч.

– Ну добре. Дай Боже, він повернеться і все у вас буде добре.

– Гаразд, мамо, давай забирати Ярослава додому, – Тетяна встала з лавки. – Він уже години дві катається.

– Неси пакети! Піду по онука.

До вечора погостювала Алла Леонідівна у дочки. Онука із собою забрала на вихідні. Відчувалося, що змінилося в неї відношення до дочки і зятя. Адже тепер ніхто не наважиться сказати, що в неї зять гульвіса.

Залишилася Тетяна одна і всі думки про чоловіка. Розуміла, що не тільки Олег винен у тому, що трапилося, а й вона теж. І так захотілося, щоб він був поряд.

Раптом пролунав дзвінок телефону.

– Доброго дня, Таню! – почувся його голос. – Я ненадовго.

– Привіт, Олеже! – сказала Таня і почала квапливо розповідати: – Сьогодні Ярославу велосипед купила він такий радий. Тобі джинси купила і модну сорочку. Повернешся, я тебе одягну. Будеш у мене найкрасивішим.

– Таню, ти собі купуй!

– Ну, що ти таке кажеш?

– Де там наш Ярослав? – перевів розмову чоловік.

– Олег, а він із бабусею поїхав. Вона сьогодні приїжджала.

– Сердиться на мене?

– Ні, – і додала, відчуваючи, що чоловік не повірив. – Правда!

– Таню, найближчим часом не зможу зателефонувати. Не переймайся! Я повернуся. Я люблю тебе!

– І я тебе люблю, Олежику!

– До побачення!

…Тетяна довго сиділа з ніжною усмішкою на обличчі, потім прошепотіла:

– Він повернеться, обов’язково повернеться, і нікуди я його більше не відпущу!

Вам також має сподобатись...

Олена повернулася додому з важкими пакетами в руках. Зайшла на кухню та почала викладати продукти, як раптом туди зайшла дочка. – Мамо, я просила  купити ковбаси, а ти знову зелені накупила! Хто це буде їсти? – ображено сказала донька, – Я. Це буду їсти я, – відповіла жінка. – Чому ти не купила те, що я просила? – з натиском запитала дочка. І тут Олена не витримала і сказала все, про що так довго думала

Ольга прибирала на кухні, як раптом побачила на столі телефон чоловіка. Геннадій часто їздив у відрядження, але зараз був удома і дивився телевізор в кімнаті. Вона увімкнула телефон і ахнула! Ольга прочитала повідомлення і застигла від побаченого. Вона раптом зрозуміла – в ніякі відрядження її чоловік не їздить

У Раїси Федорівни не стало сина. – Матусю, давай я поїсти принесу, – сказала їй дочка Тетяна і принесла тарілку супу. Раїса Федорівна глянула на суп. Він був жирний. Раптом вона згадала обіди її нелюбої невістки Лариси. Легкі бульйончики. Смачні котлетки на пару. Салати зі свіжих овочів. А тут навіть їсти не хотілося… – Чаю хочу, – тихо сказала вона. – Мамо, давай ми до тебе поки переїдемо з сестрою, – сказала Тетяна. – Ні. Хочу побути сама, – сухо відповіла жінка… А наступного дня вона подзвонила дочкам. Ті приїхали й застигли від побаченого

Микола прийшов на обід додому. Дружина посмажила яєчню з шкварочками, підігріла борщ. – Жанно, було дуже смачно! – усміхнувся чоловік до дружини пообідавши. – Дякую! Я поїхав. Микола поцілував дружину у щічку і пішов з квартири. Жанна пішла на кухню зібрати та помити посуд. Жінка зайшла на кухню, як раптом почула звук повідомлення. – Знову телефон забув, – сказала Жанна, побачивши на столі телефон чоловіка. – Треба глянути, може щось важливе. Жанна відкрила повідомлення, прочитала його і застигла від прочитаного