Історії жінок

Оля повернулася зі школи додому. Дівчина відкрила квартиру своїм ключем, зайшла в коридор. – Цікаво, що там смачненького мама приготувала на обід? – подумала вона і одразу помчала на кухні. Тільки-но Оля відкрила холодильник, як раптом з кімнати батьків почулися якісь дивні звуки. – А це ще що таке? – подумала Оля і вирішила подивитися. Дівчина зайшла в спальню батьків і застигла від побаченого. – Тату… Тату?! Це що таке? Що Тамара Степанівна робить у вашій спальні з мамою? Ще й у такому вигляді? – тільки й вигукнула Оля, здивовано дивлячись на батька

– Тату… Тату?! – вигукнула Оля, притиснувши долоні до обличчя. – Це що таке? Що Тамара Степанівна робить у вашій спальні з мамою? Ще й у такому вигляді?

– Оля, ти тільки не хвилюйся… Я тобі зараз все поясню! — спробував заспокоїти батько доньку, що повернулася зі школи.

– Що ти мені поясниш! Що тут можна пояснити? Що ви просто розмовляли? На ліжку, правда? – невдоволено вигукнула дівчинка. — Тату, мені не десять років, я й так усе зрозуміла!

Оля подивилася на вчительку географії так, що жінці стало не по собі. 

“Тепер зрозуміло, чому ти мене недолюблюєш!” – подумала вона.

– Так, знаєте, що. Якщо невихована дівчина поводиться неналежним чином і ви, шановний, Костянтине Петровичу, дозволяєте їй це, то я в цій виставі брати участь не маю наміру! Самі тут якось розберетеся, без мене. — спокійно промовила Тамара Степанівна, застібаючи верхній гудзик блузки.

– Тамаро, ну куди ти…

Та жінка навіть не обернулася. Демонстративно гримнула дверима, вона залишила батька та доньку наодинці.

– Тату… Тату, як це розуміти? А як же… Як мама? — промовила Оля, відчуваючи, як сльози виступають на очі.

– Доню, я… Я люблю твою маму! Але інакше, розумієш? Ми з нею, як хороші друзі… Ти повинна мене зрозуміти, адже ти вже доросла, сама сказала. Чоловік, він по-іншому не може…

– Ще й як може! – вигукнула дівчина. — Он, тато Люди, однокласниці моєї. Він навіть на батьківських зборах приходить із дружиною. А ти сплавив мене до цієї школи «для розумних» і забув!

– Ну, ми не знаємо, напевно, щодо тата Люди… — зам’явся батько. – І я, взагалі-то, про твоє майбутнє дбаю!

– Та яка тепер різниця… Все треба розповісти мамі, тату. Я вважаю, що це буде чесно.

– Несмій! У нас і так останнім часом одні сварки. Хочеш взагалі все зруйнувати?

Оля лише похитала головою. Їй раптом захотілося піти, аби її ніхто не бачив. І вона не бачила все це… Підкоряючись цьому бажанню, дівчинка розвернулась у бік своєї кімнати, але батько несподівано зупинив її.

– Навіть не думай! Ти зрозуміла мене? – промовив він таким голосом, що по спині Олі прокотилася хвиля мурашок. — Ти казала, що хочеш новий телефон на день народження… — він поклав свою важку руку на плече дочки…

– Тату, припини… – Оля спробувала скинути руку батька з плеча.

– Якщо ми домовилися, то відпущу, а якщо ні…

– Якщо ні, то що? — різко розвернулася дівчинка, звільняючись від руки батька.

– Якщо ні, то вилитеш зі своєї елітної школи, за яку, між іншим, я плачу, багато грошей! Не забула хто тебе годує та за все платить? То я нагадаю! Невдячна…

Вона нічого не відповіла, а схиливши голову, мовчки пішла. Зайшовши до своєї кімнати, Оля швидко замкнула двері і повільно сповзла по стіні, намагаючись віддихатися. Наплакавшись вдосталь, вона так і заснула на підлозі, згорнувшись у клубочок.

Того вечора Оля нічого не розповіла матері, не розповіла й наступного дня. Але з кожним днем зберігати цю таємницю ставало дедалі складніше. Коли вона бачила втомлену матір, яка після роботи поспішала на кухню, щоб порадувати рідних, душа Олі розліталася на частинки. Їй здавалося, що вона справжнісінький зрадник. Але ризик був надто високий. Те, що Оля приховувала, могло зруйнувати її сім’ю.

Через кілька днів Оля повернулася зі школи пізніше, ніж звичайно. Зайшовши на кухню, вона за звичкою цмокнула маму в щоку і сіла за кухонний стіл.

– Як справи в школі? – усміхнулася Галина Андріївна, перемішуючи салат. — Ти сьогодні, щось пізно…

– Та нас із класом через майбутнє свято затримали, треба було кабінет прикрасити. А… Тато де?

– Батько на роботі. Сказав, що його на завод негайно викликають. Ось, поїхав хвилин десять тому.

Після цих слів Олю ніби ввели до гіпнозу. Вона згадала, як побачила в коридорі спину Тамари Степанівни. Згадала батька та його змінене від злості обличчя…

Оля мимоволі стиснула кулаки, намагаючись боротися чи то з образою до батька, чи до Тамари Степанівни, чи до самої себе.

– Сонечко, все добре? — помітивши хвилювання дочки, мати поклала руку на її плече.

– Все гаразд, мамо, все гаразд… Просто тато так пізно пішов… Не сталося б чого.

Раптом очі Олі перемістилися на руку матері.

– Мамо, що це? — вигукнула схвильовано дівчинка. — Це батько зробив?

– Ні, ні, що ти… Я зачепилася об шафу. Це через мою неуважність. — із цими словами жінка повернулася до салату. – До речі, у твоїй кімнаті тато дещо залишив! Сказав, що подарунок тобі.

Оля блискавично схопилася з стільця і побігла до себе. Ривком відчинивши двері, на ліжку, вона побачила прямокутну, мініатюрну коробочку з новим дорогим телефоном. Про який вона давно мріяла. Першою думкою було викинути його у вікно, але вона намагалася тримати себе в руках.

У наступні хвилини дівчинка не пам’ятала, як дійшла до кухні і зі сльозами на очах розповіла все матері. Як вона почула дивні звуки в них з їхньої з татом спальні, як побачила вчительку географії.

Жінка уважно вислухала дочку, не промовивши жодного слова. Як тільки емоції почали відступати, Оля знову сіла за стіл, готуючись до найгіршого результату. Від переживання вона навіть заплющила очі…

– Зрозуміло, – спокійним, рівним голосом відповіла мати, прибираючи ложку із салату. Після цього жінка, як ні в чому не бувало, дістала для дочки тарілку і почала накладати щойно приготовану страву Олі.

– Ти… Ти знала? – спитала дочка, перебуваючи в стані шоку.

– Знала, – спокійним голосом промовила Галина Андріївна. – І про цю знала, і про минулу знала, і… Про майбутню теж знатиму.

– Чому… Чому ти нічого не зробиш? — дивувалася Оля

Галина Андріївна важко видихнула, скидаючи сльози, що виступили.

– Та тому, що не потрібні ми нікому, Олю! Хто за все це платитиме, якщо він нас покине?! Ти, чи що, підеш працювати.

– Ну, і піду! Піду, мамо! Ми впораємося без нього, повір! — дівчинка рвучко підскочила до матері, склавши її долоні у свої руки.

– Ні, дочко. — жінка повільно вивільнила руки з доньки. — Тобі краще забути про цю ситуацію.

З цими словами мати Олі вийшла з кухні, красномовно показуючи цим, що розмова закінчена.

***

– Наступною до дошки піде Оля Мельник!

Вимовляючи ненависне їй ім’я, Тамара Степанівна викликала дівчинку до дошки. Оля мовчки піднялася з-за парти і, відчуваючи на собі погляд вчительки, підійшла до карти.

– Ну, почнемо з простого, Олю! Хоча, для когось і це складно… — вчителька єхидно посміхнулася, викликавши хвилю глузувань серед учнів. — Покажи мені, будь ласка, найглибшу точку землі на карті…

Оля взяла указку та відзначила з її допомогою Маріанську западину.

– Ну, треба ж, правильно… — криво посміхнулася вчителька. – А зараз… – але не встигла Тамара Степанівна домовитись, як указка розвернулася в її бік.

– А тепер, – повторила Оля. – Я покажу саму погану жінку на цій планеті. Жінку, яка настільки не впевнена у собі, що може лише підбирати чужих чоловіків. І нелюбити при цьому їхніх дочок, бо ті схожі на дружин цих чоловіків. Вона ніколи не знайде жіночого щастя, збудованого на чужому горі… Так, Тамаро Степанівно?

Потім, при повному мовчанні класу, Оля повернулася до парти. Взяла рюкзак, вона вибігла з класу, ледве стримуючи сльози. І лише коли школа остаточно загубилася серед багатоповерхівок, дівчинка дозволила емоціям вийти назовні.

…За кілька тижнів Олю виключили зі школи, а вчительку звільнили через небажання мати проблеми з репутацією. Невдоволений батько виставив матір із дочкою з дому, тому їм довелося поїхати в село до бабусі. Мати Олі сильно віддалилася від дочки, звинувачуючи її у всіх проблемах. Вона не говорила це дочці прямо, ні… Але її холодного відчуженого погляду вистачало, щоб це зрозуміти. Але Олю це не хвилювало. Вона не була схожа на свою матір. У свої шістнадцять вона виявилася настільки сильною, що відтепер здаватися вже точно не збирається! Вона ніколи і нічого в цьому житті не терпітиме! Ніколи!

Вам також має сподобатись...

Луїза вийшла з автобуса і швидко пішла на таксі. Вона щойно повернулася з відрядження і дуже втомилася. По дорозі додому Луїза заїхала на роботу і швидко написала звіт про відрядження. Вона навіть не сказала своєму чоловікові Микиті, що повернулася… Луїза зайшла у свою квартиру. Там стояла тиша. Але це й не дивно, адже нікого нема вдома. Швидко знявши кросівки й куртку, Луїза пройшла на кухню. – Треба було б зазирнути в холодильник і сходити в магазин, – вирішила жінка. Луїза зайшла на свою гарненьку, завжди чистеньку кухню, й побіліла від побаченого

Олена приїхала з міста в село. Вона давно не була вдома, бо посварилася з батьками. Дівчина зайшла в сільський магазин. Олена озирнулася – нічого тут не змінилося. Праворуч був прилавок з товарами і продавчиня тітка Зіна. – Дайте хліба, будь ласка, – сказала Олена і відрахувала гроші. – О, з’явилася! – сказала продавчиня. Олена не підняла голову, а тільки повторила: – Хліб, будь ласка. – Та на, – байдуже сказала та. Олена вийшла на вулицю, відламала від шматочок хліба і заплющила очі. – Олена?! – пролунав просто перед нею чийсь голос. Дівчина відкрила очі, й застигла від несподіванки

Настя розлучилася з чоловіком Павлом. Жінка взяла дочку Марічку і приїхала до матері в село. Там вони побули недовго – мати не дуже зраділа гостям… Вранці, коли всі спали Настя і Марічка поїхали. Перший автобус був о шостій ранку. Куди йти? Треба шукати квартиру, або хоча б кімнату. Настя вирішила попроситись пожити в своєї знайомої старенької – Тетяни Андріївни. – Ти хазяйнуй собі тут, – сказала бабуся. – А там розберемося. Так вони й залишилися жити у баби Тані. Через тиждень пролунав дзвінок телефону. Дзвонила мати Насті. Жінка взяла слухавку й застигла від почутого

До Марини прийшла подруга Надія. – Марино, мій Степан сказав, що тобі по-господарству може допомогти Олег, – сказала вона. При згадці про Олега Марина раптом стрепенулася. Колись він був її сусідом, а потім поїхав і жінка довго його не бачила… – Це що виходить, – Марина глянула на подругу. – Олег приїхав, чи що? – Приїхав, – сказала Надія. – У сестри поки живе. – Ясно, а як його знайти? – запитала Марина. – Я Степана попрошу, – відповіла Надія… Наступного дня Марина прокинулася від якихось дивних звуків на подвірʼї. Жінка накинула домашній халатик, вийшла на ґанок і застигла від побаченого