Євген вимив руки й сів за стіл. Тарілка борщу вже стояла перед ним. Дружина Ірина щось збирала в пакет.
– Знову онукам збираєш? – запитав Євген, похитуючи головою.
– Ну що тепер робити? Марійка народжувала їх, а сама з чоловіком цілими днями на роботі.
– Ой, Ірино, не люблять тебе ані дочка, ані онуки. Все ти бурчиш і бурчиш.
– Зате сваху всі люблять, вона добренька, живе одна, з усіма така миленька, – Ірина поклала пакет у холодильник. – Завтра піду віднесу.
– У них що, нема нічого? Вони більше нас з тобою заробляють!
– Вони не зрозуміло, що їдять. І сваха їм тільки одні цукерки купує.
– Ось онуки її за це й люблять. А ти їм м’ясо, і сметану несеш, – чоловік дав пусту тарілку. – Налий ще!
Наївшись, Євген подався в кімнату і, взявши в руки пульт, ліг на диван. Ірина залишилася на кухні сама й задумалася…
…Вона цього року пішла на пенсію, а чоловікові до пенсії було ще три роки.
Хоч і свариться вона до дочки, що та народила трьох, а в самої часу на них нема, але намагається допомогти дочці.
Добре хоч онуці вже дванадцять – одному братові уроки допоможе зробити, по іншого в садок сходить, якщо батьки не встигають його забрати.
А Ірину, не люблять за строгий характер, любить вона, щоб у всьому порядок був.
…Десь із кімнати раптом пролунав дзвінок її мобільного телефону.
– Євгене, ти не чуєш, чи що?! – гукнула Ірина чоловіка з кухні. – Візьми там мій телефон!
Дзвінки тут же припинилися і… Почувся стривожений голос Євгена.
Поспіхом витерши рушником руки, Ірина кинулася в кімнату.
– Євгене, що ж там таке сталося?! – ахнула жінка.
Чоловік дивився на неї і мовчки стояв з телефоном в руках. Ірина не розуміла, що відбувається.
– Марійка з Миколою їхали машиною і.., – нарешті сказав побілілий Євген. – Вони на узбіччі опинилися…
– Як… Що ти таке говориш?! – оторопіла Ірина. – Що з ними? Де вони?
– У лікарні…
– Збирайся, поїхали! – сльози пішли з очей Ірини.
Вони швидко одяглися. І тут Ірина глянула на годинник:
– Сьома година? А онуки самі! Як же ж вони та?!
– Євгене, завези мене до внуків і їдь сам! Вони ж там одні залишилися, мабуть, їсти хочуть, а попереду ніч.
Вона схопила з холодильника пакет, поклала туди, хліб, ковбаску, молоко й кинулася за чоловіком.
Машина зупинилася біля будинку дочки.
– Євгене, дзвони мені негайно, що б не сталося. Сьогодні я в них залишуся ночувати!
Ірина вилізла з машини і кинулася до під’їзду…
Жінка зайшла в квартиру. Вибіг восьмирічний Олег, середній онук:
– Бабусю Іро, а мама з татом ще не прийшли.
– Де Наталка?
– Доброго дня, бабусю, – з кімнати вийшла старша онука.
– А Павлик де?
– Бабусю, я тут, – вискочив звідкись, молодший онук.
– То слухайте мене! – строго промовила Ірина. – Тато з мамою у лікарні, вони заслабли. Сьогодні з вами я побуду.
– Бабусю, а що ти принесла? – зазирнув у пакет молодший.
– Зараз розберемося, – жінка зайшла на кухню. – Що у вас за безлад?
Вона поставила на плиту чайник, помила посуд і почала робити бутерброди. А на серці так неспокійно – як там дочка із зятем?
…Євген забіг у лікарню. У коридорі стояло сваха, нервово смикаючи хустинку.
– Ларисо, що там?
– Та якісь процедури роблять.
– А Марійка?
– Навіть не знаю, – і сваха знову заплакала. – Туди не пускають.
Євген кинувся у бік процедурної. Двері несподівано відчинилися і звідти вийшла медсестра:
– Вашого сина відправили у шосту палату.
– Можна мені до нього, – кинулася й Лариса.
– Можна, але він спить. Одягніть халат. Он там.
– Дівчина, дівчино, – кинувся до неї Євген. – А як Марія, його дружина.
– Вона на процедурах. Вони ще не закінчилися. Ви її батько?
– Так.
– Як закінчаться. Я вам повідомлю.
Євген залишився у коридорі один. Дістав телефон і набрав номер телефону дружини:
– Що там? – пролунав її стривожений голос.
– Марійка на процедурах. Ще не закінчили. Миколу вже в палату відправили. У нього сваха. Ірино не плач!
– Бабусю, ти чого плачеш? – до неї підійшла онука. – З мамою й татом, щось трапилося?
– Наталю, вони зараз у лікарні.
– Що з ними?
– Поки не знаю, – Ірина намагалася прибрати сльози з очей, але вони зрадницьки текли. – Там дідусь і баба Лариса. Вони зателефонують…
– Ох!
– Наталочко, ти вже братам поки що нічого не кажи.
Внучка закивала головою і пішла у свою кімнату.
– Поїли? – бабуся зайшла на кухню.
– Дякую, бабусю Іро! – вийшов з-за столу Олег.
– Дякую, бабусю! – вторив йому молодший брат.
– Олеже, ти уроки зробив! Незабаром кінець року, поганих оцінок за рік наставлять.
– Бабусю, – з поблажливою усмішкою промовив онук. – У першому класі оцінки не ставлять.
– Все, йдіть до своєї кімнати!
Вона почала мити посуд. Дивлячись на телефон, що лежить на столі. І той задзвенів. Жінка миттю взяла слухавку.
– Що, Євгене?
– Марійку в палату відправили. Лікар сказав тижнів зо два полежить.
– Ти вже залишися сьогодні з нею, – сказала Ірина крізь сльози.
– Звичайно, звичайно! Я зараз на роботу зателефоную, скажу, що завтра не вийду…
…Микола прокинувся, озирнувся. Побачив, що його мати, сидить на стільці поряд з ліжком.
– Мамо, як там Марійка?
– Ой, синочку, як я рада, що ти прокинувся!
– Мамо, що з Марійкою? – повторив запитання син.
– Не знаю… Їй процедури робили…
Микола спробував підвестися, але знову ліг на подушку.
– Ой, синочку, не вставай! Зараз я лікаря покличу.
– Мамо, іди дізнайся, що з Марійкою!
– Зараз, зараз! – жінка квапливо вийшла з палати.
…Ірина вклала дітей, постелила собі на дивані. Зменшивши гучність, поклала поряд телефон.
Заснути не могла. Пролунав тихий дзвінок телефону.
– Що, Євгене?
– Сваха заходила, вона недалеко у палаті з Миколою сидить. Він отямився, відправив матір дізнатися, що Марійкою.
– А сам Микола як?
– Сваха сказала, що все нормально.
– Як Марійка прокинеться, мені одразу подзвони!
– Добре, добре. Спи!
– Яке там спи!
…Дочка відкрила очі під ранок, а побачивши батька, прошепотіла:
– Тату…
– Доню, як ти?
– Не знаю, – і раптом ахнула. – А як там діти?
– Заспокойся, заспокойся! З ними бабуся. Лежи й не хвилюйся!
– А що зі мною?
– Лікар сказав, що тижнів через два випишуть. Зараз матері зателефоную.
Він набрав номер:
– Ірино, ти не спиш?
– Ні, ні! Що там?
– Дочка прокинулася. Розмовляє. Телефон просить.
Марія взяла телефон і одразу почула:
– Як ти, доню?
– Тато каже тижні з два тут пробуду. Мамо, як там мої?
– Все нормально! Я їх не кину.
…Цілий тиждень бабуся Ірина була з онуками. Через тиждень виписали зятя. Стало легше. Як легше? Тепер можна тільки залишити з ним онуків. А так, у нього рука в гіпсі, ні зварити, не прибрати.
У суботу вранці Микола залишився з дітьми один. Теща пішла у лікарню відвідати дочку, а в гості прийшла мати.
– Бабуся Лариса прийшла! – кинувся до неї молодший онук. – Ти гостинці принесла.
– Звичайно, звичайно! Як же ж я до свого улюбленого внука і без гостинців прийду.
З кімнати визирнув Микола:
– Мамо, ти побудь з ними, мені за ноутбуком посидіти треба.
– Звичайно, звичайно, – і вона повела онука. – Павлику, ходімо на кухню.
– Бабусю Ларисо, а чому ти так довго не приходила? – на кухню зайшов середній онук, сів за стіл.
– Ваш тато слабий був, мені доводилося часто бувати в нього, – почала вона викладати з пакета солодощі. – Дивіться, який я вам йогурт принесла і шоколадне печиво.
– Бабусю, а цукерки? – одразу запитав Павлик.
– Зараз, зараз, – насипала вона цукерки у вазу. – Ви тільки спочатку, печиво з йогуртом з’їжте.
– Ой які! – і молодший онук схопив одну цукерку.
– Наталко, йди снідати! – гукнула бабуся.
Відповіді не було. Вона зайшла в кімнату внучки і повторила:
– Наталко, йди снідати! Я твій улюблений йогурт принесла.
– Не хочу, – промовила онука, не відволікаючись від підручника. – Мені уроки вчити треба.
– Наталочко, ти не заслабла?
– Ні.
– Так, що з тобою? – бабуся торкнулася її чола.
– Бабусю Ларисо, а чому ти до нас цілий тиждень не приходила?
– Ваш тато слабий був, а він мій син.
– Наша мама дужче слаба була і зараз слаба, – внучка подивилася на неї зовсім недитячими очима. – А бабуся Ірина нас не кинула…
Лариса подивилася на свою внучку, наче побачила вперше:
– Це тобі бабуся Іра сказала?
– Мені самій уже дванадцять років, – глянувши на бабусю, сказала дівчинка і додала дружелюбно: – Бабусю Ларисо, не ображайся! Гаразд?
– Гаразд! – сказала та й попрямувала на кухню…
…Незабаром прийшла Ірина:
– Доброго дня, свахо! – радісно посміхнулася вона. – Марійка, каже, що її на тижні випишуть.
– Добре, – кивнула головою Лариса. – Добре, я пішла! Вдома справ багато…
Вона пішла, а Ірина почала готувати обід улюбленим онукам й улюбленому зятю…
