Вікторія була одружена і завжди вважала:
– Ті, хто не вийшов заміж і не одружився, або розлучені – вони самотні й нещасні. Якщо людина живе у повній сім’ї, то вона щаслива!
Але настав і в неї такий час, коли вона зрозуміла, що багато сімей живе разом заради дітей, або комусь із них жити ніде, от і живуть під одним дахом, як сусіди.
І якщо подумати, то справді – це істина, Вікторія сама через це пройшла.
Коли Вікторія познайомилася з майбутнім чоловіком Антоном, то була просто щаслива. Вона завжди мріяла саме про такого хлопця – з почуттям гумору, доброго й товариського.
Він був із повної сім’ї, вихований, батьки його віднеслися до Вікторії доброзичливо, коли він уперше привів її додому для знайомства з ними.
Весілля Вікторії та Антона було веселим і багатолюдним. Багато родичів і друзів, особливо з боку нареченого.
У Антона було дуже багато друзів через його товариський та багатогранний характер.
Батьки і ті, й інші раділи!
Якось пощастило молодим у цьому плані, припали до душі і наречений, і наречена їм.
Батькам здавалося, що саме їхні діти будуть щасливі і проживуть разом довге й щасливе життя.
Звичайно, мрії ніхто не скасовував. І всі у молодості сподіваються, що попереду тільки щасливе майбутнє.
Сімейне життя молодят почалося добре, обоє працювали, їздили на відпочинок і коли з’явилися діти, щороку відпочивали з ними.
Хоч Вікторія і не працювала, але на відпочинок завжди їм давали гроші батьки і ті, й інші.
Аби тільки дітям й онукам було добре. Потім і вона вийшла на роботу, обоє сині ходили у садок, а потім і до школи.
Минуло шість років сімейного життя, коли Вікторія вперше помітила, що чоловік приходить веселий з роботи.
Вона звісно ніколи навіть і не думала, що з їхньою родиною може таке статися. Батько Антона шанована у місті людина, гуляв виключно на свята, та й якщо якийсь привід.
Але без нагоди ніколи. Тому Вікторія була впевнена, що її чоловік не охочий до такого.
– Антоне, ти знову прийшов веселий? Що в тебе за свято? – поцікавилася дружина.
– А що, Віко?! Я не можу дозволити собі привітати колегу з днем народження?! У Павлика іменини, він і проставлявся. А як я відмовлюся, якщо ми працюємо разом?
– Ну так, так, – погоджувалась дружина. – Але ти чомусь частенько почав приходити такий. Невже так часто відзначаєте свої «іменини»?
Щось останнім часом Вікторія почала замислюватися, радитися зі свекрухою на цю тему:
– Ганно Петрівно, Антон став частіше гульбанити. Раніше я не помічала його. Бувало раз на місяць, а тепер через день, а то і щодня. Причому в нього завжди є привід.
– Віко, та не переймайся ти так! У нас у сім’ї немає гульвіс. Ну, буває, поговори з ним серйозно. А якщо не припинить, то ми з батьком вплинемо на нього, – радила свекруха.
Вікторія заспокоювалася після розмови зі свекрухою – та вміла втішити.
Вона розмовляла з чоловіком, той обіцяв, що більше такого не повториться. Але на жаль…
Антон не міг зупинитись… Вікторія дуже втомилася з ним.
Батьки з ним розмовляли і по-доброму, і по-поганому, але хіба можна переконати таку людину? Та він і не визнавав, а говорив:
– Набридли мені ваші розмови! Просто мені так легше і веселіше!
– Сину, якщо ти продовжуватимеш у цьому дусі, то Вікторія з тобою розлучиться, і тоді ти зовсім втратиш себе, – застерігав його батько.
– Хто? Віка? Вона від мене ніколи не піде, у нас же діти, – говорив Антон.
Антон не став віддавати зарплату дружині. Спочатку ховав від неї деякі суми, і, зрештою, перестав приносити гроші в сім’ю. Виявилося, що він брав гроші в борг у інших, а потім настав такий час, що не став навіть віддавати борги.
А ті люди приходили додому до Вікторії і вимагали з неї закрити борг чоловіка. Вона віддавала майже останні гроші.
Сини все бачили й чули. Бачили який приходив їхній батько додому. А чи бачив батько синів, то це було питання…
Вікторія, як і багато жінок у такій ситуації, терпіла. Сподівалася, зрозуміє, отямиться. Думала:
Але ні. Марні її надії, зрозуміла вона згодом. До розлучення підвів її вчинок чоловіка. Коли Вікторія не дала чоловікові грошей, він узяв телефон молодшого сина і продав.
Мати із сином увесь дім перевернули, але так і не знайшли телефона.
А син навіть ще не пішов до школи, а звечора телефон був на столі у кімнаті дітей. Тоді й зрозуміла Вікторія:
– Це Антон забрав телефон сина, щоб продати. Грошей йому треба…
А ввечері він ледве прийшов, і коли його дружина спитала про телефон сина, він зізнався:
– Продав. Ти ж не дала мені грошей.
Ось тут і прийшло до неї розуміння і урвався її терпець, і взяла образа за дітей.
– Нема попереду в мене нічого світлого в житті з таким чоловіком. Діти все бачать уже майже дорослі. Який приклад для хлопчиків перед очима? Тільки розлучення. Краще вже жити самій. Нехай і важко, але думаю важче не буде, аніж зараз. Скільки я втратила грошей? Чому раніше не наважилася на розлучення?
Коли Вікторія подала заяву на розлучення, то повідомила про це:
– Ганно Петрівно, терпець мій урвався, Антон у сина взяв телефон, тягне все з дому! Я подала на розлучення! Що бачать сини?! Переживаю я за себе і за них.
– Віко, ми тебе розуміємо. Ну що ж, вирішила так вирішила, – тільки й відповіла свекруха.
Антона з квартири з речами забирав батько. Він був чорніший за грозову хмару, майже не дивився в очі Вікторії, було соромно, забрав сина й поїхав.
А Вікторія зітхнула вільно й спокійно. Одразу ж почала генеральне прибирання в будинку. Потім почала ремонт, а сини ні про що й не питали, вони вже й так давно все розуміли…
Минуло кілька років. Налагодилося згодом самотнє життя Вікторії, діти виросли, вступили один за одним вчитися, а потім поїхали з дому. Старший син одружився, живе тут же в місті. А молодший поїхав зі своєю дівчиною до неї у місто, до її батьків.
Вони ще не одружені, і не поспішають оформляти свої стосунки, кажуть, що перевіряють один одного на міцність, хоч і живуть разом.
Колишній чоловік жив у батьків, так і не одружився. Батько відправляв його на процедури…
…Вікторія мила вікна, коли пролунав дзвінок у двері. Вона витерла руки і поспішила в коридор.
Вікторія відкрила двері й оторопіла. На порозі стояв Антон! Він був бадьорий і чисто одягнений.
Вікторія давно його таким не бачила.
– Проходь, – сказала жінка і відійшла вбік. – Ти чого прийшов?
– Ох, привіт, Віко! – почав Антон. – Поговорити я хотів… Зіпсував я тобі все, я це визнаю… Сумую я… І за тобою і за синами. А вони про мене хоч згадують?
– Ну ти й схаменувся – ахнула Вікторія. – Сини давно вже не живуть зі мною. Обоє живуть окремо із сім’ями. Проходь на кухню, хоч чаю попʼємо, – сказала Вікторія.
Довго вони розмовляли.
Вікторія зрозуміти, що вона відчуває до колишнього чоловіка, але нічого не могла відчути.
Просто знайомі та й все…
– Віко, пробач мені, от я тобі дещо приніс, – сказав Антон і дістав якийсь пакунок.
Вікторія розгорнула його й застигла від здивування.
– Це тобі трохи грошей. Ну якщо сама не візьмеш, то віддай дітям… Я визнаю свою провину, я дуже шкодую, що так поводився. Знаю, немає мені вибачення. Але іноді можна ж відвідувати тебе? Я бачу твої холодні очі, нема в них того тепла, як раніше… Та я й не сподіваюся…
– Так, Антоне. Мені тепер байдуже. Мені все одно який ти. Тепер ти не береш мої гроші, не сваришся. Я звикла без тебе жити. І знаєш, я зрозуміла, що мені без тебе краще. Якщо тобі хочеться поговорити, то приходь. Але на більше не сподівайся…
Антон ішов із почуттям повного спустошення. Він десь сподівався в глибині душі, що Вікторія, побачивши його порядним, якось поставиться до нього з теплом. А він побачив холодну байдужість у її очах…
– Ось так я зруйнував її кохання до мене. Зіпсував долю і її, і свою. І вона більше не повернеться. Винен сам, винен тільки я… Правильно мені казала мати, що Віка не пробачить мені. А я ще сподівався…
Антон перестав гульбанити, але дружину повернути не зміг.
А їй краще без чоловіка, хоч вона і самотня. Тепер вона вже не вважає, що самотні люди нещасні.
Навпаки думає, що за щастя жити одній, аніж із чоловіком, який гульбанить.
Тепер вони з Антоном просто знайомі. Іноді він приходить, вони розмовляють, вона розповідає йому про синів.
Але сам Антон не наважується поговорити хоча б по телефону зі своїми дітьми. Але Вікторія якось сказала йому:
– Ти подзвони синам. Ти їхній батько, хоч і давно ви не бачилися, але ось номери їхніх телефонів. Попроси вибачення. Вони тепер дорослі мужики і можливо ти знайдеш із ними спільну мову. Наші діти виховані правильно, вони серйозні й самостійні…
– Дякую тобі, Вікторіє, за все! Дякую, обов’язково зателефоную! – пообіцяв Антон.
Сини пробачили батька. Поступово налагодилися і в них з ним стосунки.
А Вікторія тепер впевнена, що іноді самотні жінки бувають набагато щасливішими за заміжніх!
