Коли дочка так нерозумно завагітніла, Віра Антонівна від досади місця собі не знаходила.
Ну, це ж треба було так все встигнути зіпсувати! Тепер доведеться на її шлюб із цим хитрим Артемом погоджуватися.
З’явився на все готове, чекали його дуже!
Віра Антонівна стільки сил витратила на те, щоб хоч трохи стати на ноги і жити краще.
А тут на тобі – починай спочатку, цей розумник прийшов до них ні з чим і тепер ще й його їй схоже треба буде на ноги ставити!
На початку їхнього знайомства Віра Антонівна спробувала своїй Юлечці пояснити, що цей мужик Артем їй зовсім не підходить, так вони ось що надумали!
Дитину матимуть, напевно, це Артем вмовив Юльку, і що вона в ньому знайшла?
Сама Віра Антонівна з батьком Юлі не вжилася, він її тягнув назад, вона помилилася. А тепер і Юлечка наступає на ті ж граблі, та скільки можна, просто пороблено!
Із чоловіком Віра Антонівна п’ять років тому розійшлася.
Вважала, що це не сім’я, коли один усі сімейні справи тягне, а другий на місці стоїть.
От і зламалося тоді їхнє із Віктором сімейне життя.
Хоча коли вона заміж за нього виходила, вірила кожному його слову і Вітя їй зовсім іншим здавався розумним і сильним.
Сама Віра Антонівна сім’ї ніколи не мала, вона сирота.
Та й Вітя майже такий самий, він у сім’ї старший був, після школи вчитися не зміг, матері допомагав молодших виховувати. Батько його працював на сім’ю, без вихідних працював, рано не стало його.
А потім і мати за ним тихо пішла, брати і сестри виросли й розлетілися. А Вітя тільки й умів, що будувати, і дахи крити, батько його хоч цьому ремеслу навчив.
Одружилися вони з великого кохання, у Віри однокімнатна квартира вже була. Працювала вона і оклад непоганий був.
А Вітя зневірився, будівельником за нормальні гроші тільки на заробітки пропонували їхати, Віра туди його не пустила. Нема чого від родини їхати, не для того вони побралися!
І Віктор пішов у ЖЕК поруч із будинком.
Він там і за двірника, якщо треба був, і ким тільки не працював. Потім Юлечка народилася, Віра поки що в декреті сиділа, вони ледве кінці з кінцями зводили. Допомогти їм не було кому, а Вітя мало заробляв.
Віра тоді вже на нього почала злитися, адже мужик, хоч би придумав що-небудь, можна ж меблі за гроші збирати, або щось ще, було б бажання.
А Віктор як прилип до цієї роботи, то більше нічого й не шукав. Підробляти ж він соромився, він звик просто допомагати безкоштовно.
І коли його молодший брат Олег несподівано раптом з’явився, Вітя одразу відгукнувся і всю відпустку зі своєї доброти братові допомагав.
– А де був твій братик, коли нам потрібна була допомога?! – Вперше тоді сильно скипіла Віра Антонівна.
– Віро, ти зрозумій, Олег же ж не знав, я певен, він би нам допоміг обов’язково, – вигороджував Віктор брата.
І у всьому він такий був, у ЖЕКу на ньому їздили кому не ліньки, а він усім догодити був радий!
Після розлучення Віктор жив у кімнатці двірника якийсь час. А потім у село поїхав, у свій старий будинок, у якому ніхто не жив.
А Віра Антонівна зрозуміла, що тепер їй лишається тільки на себе розраховувати…
Квартиру вона має, донька здобула освіту.
І Віра Антонівна сподівалася, що Юля вийде за гідну людину.
Ілюзій вона не мала, але Юля має гарну освіту і вже непогано заробляє. Ось і зятя Віра Антонівна сподівалася відповідного роздобути. Дуже багатий їм теж ні до чого, щоб тут не командував, не заводив свої порядки.
Але наречений, рівня її Юлечці – це було б справедливо.
Іноді Вірі Антонівні навіть здавалося, що це підступи батька. Наче це він їй мститься за те, що вони розлучилися. І навмисне хоче їй насолити і доньку видати за такого ж безталанного, як він сам!
Говорила Юлі, щоб з батьком рідше зустрічалася, але вона тата любила, хіба вона матір слухає?
Адже їй самій уже за п’ятдесят вона стільки сил витратила, щоб донька жила добре. Але на такого чоловіка, як Артем, схоже надії мало. Та й Вірі Антонівні навряд чи варто на допомогу такого зятя розраховувати.
Але ж на старості від дітей починаєш залежати, куди ж подітися від правди життя? І залежати від такого зятя ненадійного Віра Антонівна не хоче, навіть боїться.
Він же ж її розорить зовсім! Чи ж для нього вона все життя гарувала?
Від усіх цих думок Віра Антонівна була зовсім без сил.
А Юлечці хоч би що, вона зі своїм Артемом, як із писаною торбою порається, до весілля вони готуються!
– Мамо, ти не розумієш, Артем дуже добрий, ти сама це зрозумієш, коли з ним ближче познайомишся, – безтурботно сказала їй Юля, коли знову розмова про весілля зайшла.
– Добрий? Для кого він добрий, Юлю? Знаємо ми цих добрих, та кому ця доброта потрібна? Щоб людей смішити? Я одного разу по доброті сусідці нашій для її дітей твої іграшки та речі віддала, вона без чоловіка двох ростила. А потім дивлюся, вона найкраще вибрала, а решта на смітнику валяється, аж серце зайшлося, як вона знехтувала! Доброю для своїх близьких, а не для чужих людей треба бути ось як. Намучишся ще ти зі своїм Артемом! – ще більше засмутилася Віра Антонівна.
Ну чому у її напарниці Ганни Валеріївни на роботі все в житті гладко, а в неї казна що вічно?
В Ганни дочка заміж вийшла за бізнесмена, у нього квартира є, допомагати їм не треба. А Віра все життя тупцює, одну ногу витягне з бідності, а другу вже знову затягує в це болото життя…
– Мамо, адже ми з Артемом не просимо нічого, весілля ми самі влаштуємо, ти не хвилюйся, ми впораємося, – намагалася відвернути Юля Віру Антонівну від сумних думок.
– Самі? Ну, ну, – здивувалася Віра Антонівна, а Юля загадково посміхнулася.
Весілля справляти Юля та Артем вирішили у невеликому кафе по сусідству.
Але за два тижні до урочистостей із Вірою Антонівною сталася неприємність. Вона вийшла з під’їзду, послизнулася.
Ось уже правильно кажуть – біда не приходить одна, як тільки цей Артем з’явився, ніякого настрою немає у Віри Антонівни.
Вона спробувала встати, але на ногу спертися не могла. І як на зло поряд жодної людини, а телефон з кишені випав і відлетів убік.
І раптом машина під’їхала, з неї вийшла Юля та Артем із пакетами, сміються обидва. Потім Артем першим побачив Віру Антонівну, і на обличчі змінився, гукнув: – Юлю, мама там! – і до неї кинувся.
“Ну чому саме цей Артем побачив мене в такому безглуздому становищі?” – З роздратуванням подумала Віра Антонівна, але нога була сильніша за її невдоволення.
І Віра Антонівна сперлася на простягнуту руку Артема.
До весілля нога в неї майже минула. Віра Антонівна з великим подивом згадувала, як Артем тоді одразу відвіз її у кращу платну клініку. Виявилося непогано все, обійшлося, але Юля і Артем її доглядали, поки вона сама ходити не змогла.
А на весіллі в кафе на Віру Антонівну чекав сюрприз.
Гостей було небагато, тільки найближчі, і раптом… Вона не повірила своїм очам!
Віра побачила колишнього чоловіка!
– Мамо, ти ж розумієш, ми не могли тата не запросити. Тим більше, що я їх із Артемом давно вже познайомила і вони здружилися, – пояснила Юля.
– Вірочко, вітаю тебе, наша донька заміж за чудового хлопця виходить, а ти все така ж гарна! – Віктор так на Віру Антонівну подивився, аж їй їхнє весілля згадалося.
І все хороше, що в них було…
Виявилося, що Артем і столяр, і тесляр, і будівельник. Він як дізнався, що батько Юлі теж цією професією володіє, дуже з ним захотів познайомитися.
Віктор Михайлович майбутньому зятю секрети деякі показав. А потім Артем майбутньому тестеві запропонував працювати разом, по родинному, так зручніше.
– Можна тебе на танець запросити, Вірочко? – спитав Віктор.
І Віра зненацька погодилася.
Цей танець їй знову нагадав їхнє весілля з Віктором.
Вона була зовсім скромна, у них майже нічого не було, але вони були молоді, щасливі і все планували.
Шкода, що ці плани не справдилися, але тепер пізно вже шкодувати…
– Мамо, а ми на медовий місяць знаєш, куди їхати зібралися? – підскочила до Віри Антонівни Юля.
Віра Антонівна хотіла було сказати єхидно, що напевно на острови. Але раптом відчула, що їй зовсім не хочеться нікому нічого виказувати.
– До тата в той старий будинок, що у його селі! Виявляється, коли всі його сестри і брати розлетілися, його мама на нього будинок оформила, хоча він зовсім розвалився майже. Сподівалася, може, на щось. А тато його повністю перебудував, ти й не уявляєш, який тепер там палац! – розповідала захоплено Юля.
– Це мені Артем наш допоміг, – скромно вставив Віктор Михайлович.
– Та я вже в самому кінці до цієї роботи підключився, Віктор Михайлович сам вибудував, не будь скромним, Вікторе Михайловичу, – по-товариськи підштовхнув тестя Артем, а той вдячно посміхнувся зятю.
– Поїдеш з нами, га, мамо, адже ти розумієш, що тато це для тебе робив? – не витримала Юля.
Всі замовкли і запитливо дивилися і чекали, що відповість Віра Антонівна.
– Ну добре, навіть цікаво, що ти там таке збудував, Вітю, – помовчавши трохи, погодилася Віра Антонівна…
Дім і справді несподівано виявився шикарним, Віра Антонівна ніяк такого від Віктора не очікувала.
Пізно ввечері, коли молодята вже пішли до себе, Віктор Михайлович вийшов на ґанок і побачив там Віру.
– Як же це ти так зміг отакий будинок збудувати? – у своїй манері запитала Віра.
– Та ти знаєш, адже я спочатку, коли ми розійшлися, сюди повернувся і загульбанив, рідкисними підробітками перебивався.
А потім якось на себе в дзеркало глянув і не впізнав себе.
І так мені прикро стало, що я такий нікчемний, а життя вже й закінчується скоро.
Ну, я і вирішив своє життя з початку почати. Будинок знову відбудував, дочку собі повернув, зять мене поважає.
Навіть бузок посадив, пам’ятаю, що ти бузок любила. Залишилося мені тільки дружину свою повернути, ти повернешся до мене, Віро?
– Не думала, що таке можливо, але спробуємо, – посміхнулася Віра Антонівна…
Молоді тепер живуть у новому будинку в селі. Юлі скоро народжувати і на природі їй дуже зручно.
А у Артема тут повно замовлень, доки він тут тестеві будинок допомагав добудовувати, йому вже із сусідніх сіл на рік уперед роботи запропонували.
Віру Антонівну тепер хвилюють зовсім інші речі.
Нехай донька будує своє життя сама.
А їм із Віктором доля дала шанс виправити те, що вони зруйнували.
І схоже тепер їм вийде бути разом…
