Про кохання

Карина приїхала в село до своєї бабусі Марії. Зранку старенька пішла в магазин. Карина була в хаті одна. Раптом в двері постукали! На порозі стояв якийсь молодик із трилітровою банкою в руках… – Здрастуйте, – сказав незнайомець. – Моя бабуся просила передати бабі Марії свіженького молочка. Сказала, що баба Марія живе сама… Він дивився на Карину і посміхався. – Я її внучка, тож можете залишити молоко, – сказала Карина. – Я давненько не куштувала домашнього. Чоловік віддав банку Карині. В цей час з’явилася баба Марія. Вона глянула на молодика і руками сплеснула від несподіванки

Карина збиралася на відпочинок зі своїм хлопцем Миколою, але в останній момент той сказав:

– Нікуди ми з тобою не їдемо, у мене різко змінилися плани. У мене підвернувся грошовитий підробіток, так що відмовитися я не можу. Вибач…

– Микольцю, ну як це, а як же ж наші путівки?! – сумним голосом запитала Карина.

– Ну якось так! – почула вона відповідь Миколи і той поклав слухавку.

Карина одразу ж набрала номер подруги Ганни і поділилася з нею своєю нерадісною новиною.

– Тож Ганнусю, доведеться мені сидіти вдома і чекати, коли Микола напрацюється. Я засмутилася, просто шалено працювала цей останній рік в офісі, правда і грошей непогано заробила, та ще й премію за свій проєкт хорошу отримала. Думала відпочити шикарно. Але не судилося…

– Карино, ну і наївна ж ти, незважаючи на свої тридцять років у людях бачиш тільки хороше. Ти хіба не знаєш, тут все набагато простіше. Твій Микола помирився зі своєю колишньою Інною і з нею їде на відпочинок. Вона ще та штучка, щось там не вийшло у неї з тим бізнесменом, ось і повернулася до Миколи, а він зовсім і не проти! – раптом сказала Ганна.

– Ганнусю, ти жартуєш, зовсім навіть не смішно. Він мені всілякі гидоти говорив про цю Інну, навіть неприємно слухати було, – якось стривожено говорила Карина.

– Не жартую я, Карина, не жартую. Візьми і подзвони йому. Гаразд бувай, я поїхала в супермаркет.

Набравши номер телефону Миколи, Карина зразу ж запитала:

– Миколо, ти помирився зі своєю колишньою?! Я в курсі…

– Так, помирився, і ми з нею їдемо відпочивати, – не давши договорити і схаменутися Карині, повідомив він чужим і грубуватим голосом…

Карина вирішила поїхати у село до баби Марії. Хоч і багато років було бабусі, але вона ще була міцна і можна сказати бадьоренька. Коли Карина розповіла їй, чому раптом вона вирішила приїхати в село, подалі від міста, бабуся відповіла:

– Дякуй Богу, Кариночко. Це щастя, що ти розлучилася з ним. Не шкодуй за ним, не вартий він твоїх переживань, не твоя він людина.

– Та я й сама розумію, бабусю. Розумію, то розумію, а на серці все одно неспокійно, от я і побігла сюди до тебе.

– Ну і гаразд, ну і добре, удвох веселіше. А в нас тут тиша, краса, зелень всюди. Все владнається…

Тільки Карині ніяк не вдавалося забутися. Вона постійно носила з собою телефон, прислухаючись, а раптом він зателефонує, зрозуміє, що Карина – його доля. Але телефон мовчав.

Баба Марія бачила і відчувала стан онуки, намагалася якось відволікти її, розговорити. Але Карина відповідала одноманітно «так-ні» і продовжувала себе зводити в очікуванні дива.

Звичайно дива трапляються і диво з нею сталося, але не те, на яке вона очікувала.

…Бабуся вже не знала, як розворушити Карину, все перепробувала.

Але найефективнішим стало її хобі, Марія в’язала на спицях багато й красиво. Пів села ходять у її речах. Вона запропонувала Карині навчитися в’язати.

– Ти що, бабусю, я й спиці в руках не тримала, не те що в’язати. Та й навіщо мені, в магазині все можна купити, – обізвалась онука на пропозицію бабусі.

– А ти спробуй, ти станеш набагато спокійнішою, тобі сподобається, коли навчишся. Ниток у мене повно. Ще твоя мати мені купувала.

Бабуся принесла спиці та моток м’яких темно-синього кольору ниток. Карина скептично дивилася на неї, але раптом вирішила спробувати, треба ж чимось займатися.
Бабуся показала Карині найпростіший візерунок, вийшло майже одразу.

– Давай-но зв’яжи поки шарфик на зиму, я тобі покажу візерунок, він не складний, але красивий. Будеш носити гарний шарфик, який зробила своїми руками. Шарфик – це найпростіше, в’яжи, і в’яжи прямо.

Карині захотілося спробувати зробити щось своїми руками, і вона із захопленням уже в’язала найперший у житті шарфик. А бабуся тишком-нишком за нею спостерігала і раділа, що онука відволіклася від своїх чорних дум.

…Одного ранку бабуся пішла в магазин. Раптом в двері хтось постукав. Карина пішла відчиняти. За порогом стояв молодик із трилітровою банкою в руках.

Побачивши Карину, той якось розгубився, а потім сказав:

– Здрастуйте. Моя бабуся просила передати бабі Марії свіженького молочка. Сказала, що баба Марія живе сама… – він дивився на Карину і посміхався. – А якщо скажете, що баба Марія – це ви…

Вони одночасно засміялися.

– Я її внучка, тож можете залишити молоко, я давненько не пила домашнього!

Молодий чоловік віддав банку молока Карині і тупцював біля порога, а в цей час з’явилася баба Марія.
Вона придивилась до молодика і руками сплеснула від несподіванки.

– А-а-а, Артеме! Ну, привіт, наречений. Надовго приїхав. З нареченою, чи як?

Артем розвів руками і відповів: – Чи як!

А бабуся зраділа такій відповіді.

– Ну й добре, проходь, чого тупцюєш біля порога? Я пирогів напекла і твоє молоко якраз буде до них. Та й з Кариночкою познайомишься, якщо ще не встигли.

Артем пройшов до столу, а бабуся принесла пироги, вона говорила і говорила.

Карина навіть була рада, бо з незнайомцем вона не знала, про що говорити. Тим більше Артем здався їй симпатичним і навіть упіймала себе на думці, що він дуже навіть нічого, з теплим поглядом синіх очей, високий і якийсь надійний чи що.

Він сказав, коли бабуся зробила перепочинок у розмові:

– Дуже приємно, Карино, я радий нашому знайомству.

А Карина, наївшись пирогів, сказала:

– Як смачно. Бабусю, я тут у тебе погладшаю з такими пирогами.

Артем засміявся і сказав, що тільки вчора те саме сказав своїй бабусі.

– Моя бабуся теж вважає, якщо я приїхав до неї, значить повинен жувати постійно!

Артем із Кариною розмовляли, потім з подивом виявили, що баби Марії немає, і коли вона встигла вийти з дому.

А вони говорили і говорили і не помітивши навіть, як багато спільних тем знайшлося в них. Найголовніше, вони виявилися друзями по нещастю, у Артема була та сама проблема в особистому житті, що й у неї. Навіть ще трохи більша.

– Ми з Інною вже подали заяву, але вона раптом недавно повідомила, що весілля у нас не буде, бо вона помирилося зі своїм колишнім, – розповів Артем.

Коли вони поділилися один з одним своїми проблемами, їм уже не було сумно, і Артем додав:

– Ми ще молоді, у нас попереду, все ще налагодиться. Не дарма кажуть:

«Що Бог не робить – все на краще».

А давай на зло всім будемо щасливими?

– А давай! – радісно погодилася Карина.

Час для Карини почав бігти швидко. Щодня вони зустрічалися з Артемом. гуляли, балакали, ходили в гості то до його бабусі, то до її.

А бабусі здавалося влаштували між собою змагання – хто зможе більше та смачніше їх нагодувати. Вони вже почали планувати з Артемом майбутнє, що робитимуть, коли за кілька днів повернуться до міста.

Коли Карина нарешті перестала в’язати свій чудо–шарфик, вона була горда собою, змогла все-таки, і він вийшов красивий.

Дівчина вирішила подарувати шарфик Артему.

– Артеме, дарую тобі свою першу річ, зв’язану особисто. Він дуже теплий і пасує до кольору твоїх очей.

– Дякую, а я навіть не додумався тобі зробити подарунок… Ну нічого, повернемося у місто і зустрінемося! Я тебе запрошую на наше перше побачення в кафе!

Артем назвав дату та час їхнього першого побачення.

Виїхати до міста Карина з Артемом вирішили за один день.

Вона зранку зібрала речі, подякувала бабусі, що добре провела відпустку і весь час поглядала у вікно, але Артема не було видно.

Вже й час підпирав, скоро мав прийти автобус. Але тут прийшла бабуся Артема, щось прошепотіла її бабусі, і вони разом підішли до неї:

– Карино, тут така справа, раптом до Артема сьогодні вранці приперлася його колишня, вони зачинилися в кімнаті. Ти не чекай, бо запізнишся на автобус, — ніяково сказала бабуся Артема.

А бабуся Марія, дивлячись на Карину, сказала спокійно:

– Нічого страшного, Артем розумний хлопець і розбереться, що до чого, все у вас буде добре. Їдь, Кариночко.

– Звісно, нічого страшного. Тому я і їду, – сказала вона, взяла сумку і пішла на автобус.

Коли автобус від’їхав від села, у Карини задзвонив телефон.

Вона думала, що Артем. Але раптом згадала, що вони навіть не обмінялися номерами, завжди були разом і разом збиралися їхати. Взявши до рук телефон, побачила – дзвонить Микола.

– Ну от справді, ми з Артемом “друзі” по нещастю, – подумала вона.

– Карино, це я, вибач мене недолугого, я був не правий. Я розлучився з нею, вибач. Я тебе люблю і хочу бути з тобою. Я все зрозумів, і краще за тебе для мене нікого немає, – швидко говорив Микола, мабуть боячись, що вона відключиться.

Карина, вислухавши Миколу, зрозуміла, що абсолютно ніяких почуттів не відчуває до нього.

– Бувай, Миколо, мені незручно розмовляти, – і поклала слухавку.

Першого ж дня з приїздом додому, Карина поприбирала в квартирі, лягла дивитися телевізор, щоб відволіктися і не думати тепер уже про Артема. Вранці зайшовши на кухню, вона глянула на календар:

– Сьогодні ж у нас мало відбутися перше побачення у кафе з Артемом… Не піду, він виявився таким самим, як і Микола…

Але ближче до того часу вона, не розуміючи чому, раптом почала збиратися і вже мчала до призначеного місця. Підійшовши до кафе, дівчина зупинилася:

– Ну, навіщо це мені треба? Напевно, він не приїде… – думала вона, але в душі тепліло якесь сподівання.

– Привіт, Карино! – почула вона позаду себе, а повернувшись, побачила Артема з букетом троянд. – Якби ти знала, який я радий!

Він обійняв її, взяв за руку і вони увійшли в кафе
Вона побачила в Артема свій темно-синій шарфик і зраділа.

– Вибач, я не винен, а точніше винен… Але про це згодом.

Він притяг до себе Карину і поцілував, потім узяв її за руку, і вони увійшли до кафе.

– Ти пробач мені, але моя колишня примчала до села, слізно просила пробачити її, сказала, що все зрозуміла і розлучилася зі своїм другом. А я вже не можу забути тебе і все пояснив їй, а вона спочатку не повірила, – розповів Артем.

– А мені теж дзвонив колишній, хоче повернутися, просив пробачення… – говорила Карина.

Артем з Кариною трималися за руки, дивилися один одному в очі і були щасливі, вони вирішили ніколи не розлучатися.

Вони сміялися, жартували, їм було добре разом, а потім молоді поїхали до Артема додому.

Щастя накрило їх із головою…

Вам також має сподобатись...

Андрій з батьком поїхали в село на заробітки. Два дні вони попрацювали разом, а потім батько поїхав на іншу роботу. – Ну, Андрійку, не підведи! – сказав батько й поїхав… З самого ранку хлопець взявся за роботу. У садку старі яблуні спиляли, а пеньки залишилися – викорчувати треба. Потім землю вирівняти. А ще господиня попросила з’їздити саджанців купити. – Ви б, Андрійку, з Даринкою з’їздили? – запропонувала вона. Андрій застиг від здивування. Він за два дні, окрім господині, нікого тут не бачив. – Яка ще Даринка? – тільки й подумав він, нічого не розуміючи

Микола прокинувся рано. Він гарненько поснідав, одягнувся, причепурився й пішов у магазин. Чоловік купив величезний букет квітів, торт і пішов провідати свою нову знайому Наталю. Вона лежала вдома слаба. Микола підійшов до дверей квартири дівчини й натиснув кнопку дзвінка. За мить двері відкрилися. Яким же ж було здивування Миколи, коли двері йому відкрила… Сама Наталя! Вона виглядала повністю здоровою. Та це було ще не головне… Наталя запросила Миколу на чай і чоловік попрямував на кухню. Там його чекав дуже неприємний сюрприз

Алла йшла додому і думала, що їй купити з нового одягу. Вона була запрошена на день народження в ресторан. Тут вона зупинилася біля перукарні. Алла відкрила двері і зайшла в салон. – Що бажаєте, стрижку, чи фарбування? – запитала її молода майстриня. – Та я ще не знаю точно, що хочу, – засоромилася Алла. – Але з хвостиком вже точно не варто, щоб було… Вона сіла у крісло, і майстриня почала пропонувати їй різні зачіски. Раптом у перукарню зайшов якийсь чоловік і сів у сусідньому кріслі. Алла глянула на нього і застигла від несподіванки

Ліда поверталася додому з магазину, з важкими пакетами у руках. Жінка вже була майже біля свого будинку, коли її зустріла сусідка Ніна. – Привіт, Лідо! – вигукнула Ніна. – Маєш хвилинку поспілкуватися? – Привіт. Хвилинку знайду, – погодилася Ліда. – Слухай Лідо, навіть не знаю, як тебе про це запитати, – почала якось здалеку Ніна. – Ніно, не тягни. Мені ще обід готувати, – поквапила сусідку Ліда. – А правду кажуть про твого Івана?! – раптом запитала Ніна. – Що кажуть? Ти про що? – здивувалася Ліда. І Ніна все їй розповіла. Ліда вислухала сусідку і застигла від почутого